Слово преподобного Йоана Дамаскина на Успення Пресвятої Богородиці

Люди, що живлять любов до якого-небудь предмету, мають звичай завжди говорити і думати про нього в своєму умі, вдень і вночі. Тому нехай ніхто не докоряє мені в тому, що після попередніх слів я пропоную тепер ще одне на хвалу Матері мого Бога, немов би ще один дар Її Успенню …

Для Матері Божої не потрібні наші похвали – це ми маємо потребу в Її славі. Справді, як прославити те, що вже препрославлене? Як зробити джерело Світла ще світлішим? Воістину ми, здійснюючи це святкування, самі сплітаємо собі вінець: Ось, слово Господа, я шаную тих, які мене шанують (1 Цар 2, 30).

Солодке, воістину солодке вино і поживний хліб, який ми споживаємо: перше веселить, а останнє зміцнює серце людини. Але що солодше від Матері Бога мого? Вона полонила мій розум, полонила язик; про Неї я думаю і вдень, і вночі. Вона – Мати Слова і подає Слово; Вона – Плід від неплідної, що вчиняє плодоносними безплідні душі.

Нині ми святкуємо священну і божественну Її кончину.

Прийдіте, вийдімо на таїнственну гору, вище життєвих і матеріальних помислів, і, увійшовши в Божественний і непроникаючий морок у світлі Божому, оспіваймо безмежну силу. Як Той, Хто з високомовності, духовної і недосяжної висоти, не залишивши надр Отчих, зійшов в утробу Діви, був зачатий Нею, втілився, добровільно піддав Себе стражданням та смерті і знову вознісся до Отця з плоттю, створеною із землі, здобув тлінням нетління, привів до Отця Свого і Матір Свою по плоті, і Ту, Яка була земним Небом, переніс на Небесну землю?

Нині розумова одушевлена Ліствиця, по Якій Вишній, зійшовши, з’явився на землі і пожив з людьми, зійшла від землі на Небо за допомогою смерті – немов би якоїсь ліствиці. Нині земна Трапеза, що не знаючи подружжя, носила Небесний Хліб життя, вугіль Божества, взята від землі на Небо, і ворота Божі, видні на сході (Єз 43, 2), стали воротами небесними. Нині одухотворений Град Божий із земного Єрусалиму переходить в Єрусалим небесний; Та, Яка родила із Себе Первістком і єдинородним Того, Хто первородний усякого створіння (Кл 1,15) і Єдинородний від Отця, оселяється в Церкві первородних; одушевлений і розумовий Кивот Господній вноситься в покій Сина. Двері райські відкриваються і приймають Богоносну ниву, на якій проросло Древо вічного Життя – Христос, Джерело життя всіх, Який розгрішив непослух Єви і подолав смерть Адама.

Нині висічений вертеп приймає Гору незайману, від Якої Камінь, відірвавшись без допомоги рук, заповнив усю землю (пор. Дан 2, 34.35).

Ложе Божественного воплочення Слова спочило в преславному гробі, немов би в палаті, і з нього переселилося в Небесну шлюбну палату, щоб славно царювати з Сином і Богом, залишивши гріб ложем для тих, які живуть на землі. Отже, гріб є ложем? Істинно – ложем, і притому світлішим від всякого іншого ложа: воно сіяє не блиском золота, не чистотою срібла, не світлістю каменів, і прикрашається не шовковими тканинами, не золототканою одежею та багряницею, але богосяючим світлом Всесвятого Духа. Воно служить не для лежання тих, які люблять землю, воно подає тим, які полонені Духом, життя праведних душ, стояння перед Богом, яке є кращим і бажанішим від всякого блага.

Цей гріб прекрасніший за Едем. Я не кажу про улесливості споконвічного ворога роду людського, про його «праведну», так би мовити, раду, заздрість, обман; про слабкість Єви та її легковірність, про солодку і разом з тим гірку їжу, через яку вона сама втратила розум і позбавила його свого чоловіка; про непослух, вигнання, смерть. Не буду говорити про це, щоб не зробити свята приводом для смутку. Я скажу лише, що цей гріб підніс від землі на Небо смертне тіло, а Едем звів праотця нашого з Неба на землю. Адже де, як не там, створений за образом Божим піддався осуду: бо ти є порох і вернешся в порох (Бут 3,19)?

Цей гріб важливіший і від древньої скинії, тому що прийняв у себе розумний, одушевлений Богосвітлий Світильник і Живоносну Трапезу, на якій зберігалися не хліби предложення, але – Хліб Небесний, не вогонь матеріальний, але – нематеріальний Вогонь Божества.

Цей гріб священніший від Мойсеєвого кивоту, тому що він поклав в собі не тіні і образи, але саму Істину. Він вмістив у собі чисту і золотовидну Стамну, Яка містила небесну манну, вмістив одушевлену Скрижаль, в Якій перстом Божим, тобто Всесвятим Духом, покладено було Воплочене Слово, Слово Іпостасне. Помістив золоту Кадильницю, Яка виростила вугіль Божества і наповнила благовонним запахом все творіння.

Хай втікають демони, хай заридають, подібно як древні єгиптяни, окаянні несторіани[1] і вождь їх – цей новий фараон, жорстокий згубник і мучитель: тому що вони загрузли в безодні богохульства. А ми, що спаслися і не мокрими стопами перейшли крижане море нечестя, заспіваймо на відхід пісню Матері Божій.

Церква – ця Маріам – хай візьме в руки тимпан та хай почне святкову пісню! Юні діви духовного Ізраїля хай вийдуть з органами і так заспівають хором! Царі земні і судді з князями,юнаки й діви, і старці разом з юнацтвом – хай прославлять Богородицю! Всі стани, всі племена і народи, різними мовами і говірками, хай заспівають нову пісню! Хай наповниться повітря духовними сопілками і трубами, і хай опроміниться спасительний день вогненними блискотіннями.

Веселіться, небеса, і, хмари, дощіть радість!

Зрадійте, вівці вибраного Божого стада – божественні апостоли, які, подібно до великих і недосяжних гір, здіймаєтеся високомовними спогляданнями! Зрадійте і ви, ягнята Божі, народ святий, вівці Церкви, які, подібно до пагорбів, досягаєте бажанням високих гір!

О, диво! Джерело життя – Мати Господа мого – помирає … Потрібно, щоб те, що складено з землі, повернулося в землю, а потім зійшло на Небо, прийнявши в землі найчистіше життя, через покладення в ній плоті. Потрібно, щоб тіло через смерть, немов би через вогонь в горнилі, подібно до золота, очистившись від земної і понурої тяжкості тління, повстало з гробу нетлінним, чистим і осяяним світлом безсмертя.

Нині Та, Яка дала початок іншого буття, тобто тілесного, Тому, Хто не мав часового початку в першому і вічному буттю Своєму (хоча мав родження в Отці, як у Джерелі Божественної Своєї істоти), отримує початок другого життя від Того, Хто дав Їй початок першого життя.

Радуйся, Сіоне – божественна і свята горо, на якій перебувала Гора Божа, одушевлена! Радуйся, новий Бетеле[2], в якому був помазаний стовп – людська природа, запечатана Божеством! З тебе, немов би з Оливної гори, Син Її вознісся на висоту Небесну.

Хай приготовляються всесвітня й розлога хмара та крила вітряні і хай принесуть до Сіону апостолів з кінців землі! Хто вони, що, подібно до хмар і орлів, злітаються до тіла – Джерела спільного воскресіння, щоб послужити Матері Божій? Хто Вона – висхідна, убілена, прекрасна, сіяюча як сонце?

Хай заграють гусла духовні – вуста апостолів; хай звучать кимвали – верховні богослови!

Єротей[3], вибраний посуд, освячений Божественним Духом, божественним натхненням випробуваний і навчений божественних речей, увесь хай вийде з тіла, увесь хай розпалиться бажанням і заспіває хвалебні пісні. Всі народи хай заплещуть руками, хай возхвалять Богородицю! Ангели хай послужать спочилому тілу! Дочки Єрусалимські, ідіть за Царицею, і, як близькі Її діви, юні духом, увійдіть разом з Нею до Жениха і станьте по правиці Владики!

Зійди, зійди, Владико, і воздай Матері Своїй достойні нагороди за виховання Твоє! Простягни Божественні руки і прийми Матірну душу, – Ти, Який на Хресті віддав дух в Отчі руки! Заклич до Неї солодким голосом: «Прийди, прекрасна, рідна моя, сяюча красотою дівицтва світліше від самого сонця! Ти дарувала мені від Себе (плоть): бери ж участь зі мною в усьому, що моє. Прийди, Матір, до Сина, прийди і царюй з Тим, Хто вийшов із Тебе і разом з Тобою терпів злидні! Прийди, Владичице, прийди, не як Мойсей, що вийшов був і помер: ні, перше помри, а потім вийди. Поклади душу в руки Сина Свого; поверни порох порохові, щоб і цей піднісся з Тобою».

Народе Божий! Возведи очі твої, возведи! Ось, в Сіоні Кивот Господа Бога Сил: апостоли тілесно постали перед Ним і погребають Життєначальну і Богоприйняту плоть. Ангели ж нематеріально і невидимо оточують Його (Кивот), стоячи перед Матір’ю Владики Свого зі страхом, подібно як раби. Сам Господь присутній тут, всюди єси і все наповняє, все містить і ніяким місцем не обнятий, тому що в Ньому, як в Творцеві та Промислителю, все існує (Кл 1,17).

Ось, Діва, Дочка Адама, Матір Божа, плоть повертає землі через Адама, а душу посилає в Небесні обителі через Сина.

Хай святиться град святий і хай отримає з благословеннями вічне благословення! Хай передують Ангели восходженню Божественної Скинії і хай складають прикрашення для гробу! Хай опроміниться він сяйвом Духа! Хай приготується миро і помажеться всечесна та благовонна плоть! Хай тече чиста течія і хай почерпне благословення з найчистішого джерела благословення! Хай торжествує земля, приймаючи плоть; радісно хай захитається повітря від сходження духу; хай віють вітри, росоносні і сповнені благодаті.

Все творіння хай славить сходження Богоматері! Лики юнаків хай воскликнуть; уста риторів хай видадуть з себе піснеспіви; душі мудрих хай розмірковують про це чудо; старці, прикрашені сивиною, хай споглядають його з благоговінням. Всяке творіння хай принесе від себе дань торжеству!

Але й після цього ще не буде осягнута висота такої величі!

Прийдіть, піднесімося всі розумово з Тією, Яка відходить! Прийдіть, зійдімо всі сердечною любов’ю з Тією, Яка сходить до гробу! Станьмо навколо священного одра; заголосімо священні пісні, співаючи: Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою (Лк 1,28).

Радуйся, наперед виведена Мати Божа! Радуйся, наперед вибрана передше всіх віків Божою Радою, Божественна Вітко земна, Житло Вогню Божественного, священний Стовпе Духа Святого, Джерело води живої, Саде дерева життя, Лозо Божественного виноградника, Річко, сповнена благоволінням Духа, Ниво, що зростила Божественний Колос, Розо, квітуча дівством і пахуча благодаттю, Ліліє, що прикрашає царські шати, Агнице, що родила Агнця Божого, Який взяв гріхи світу, Палато спасення нашого, вища ангельських Сил, Рабо і Мати!

Прийдіть, станьмо навколо найчистішого гробу і зачерпнімо з нього Божественну благодать! Прийдіть, понесемо на раменах душі плоть приснодівственну. Увійдімо до гробу і помрімо разом з Нею; помрімо для плотських пристрастей, заживімо ж з Нею життям безпристрасним і непорочним.

Прикладімо слух до Божественних піснеспівів, що виходять із нематеріальних ангельських вуст.

Увійдімо і поклонімося, і пізнаймо преславне чудо: як Матір Божа була взята і вознесена від землі, як перенесена на Небо, як стоїть перед Сином вище за всі ангельські чини, бо немає перегороди між Матір’ю і Сином.

Мати Божа! Ось я приніс, після попередніх, ще одне слово Твоєму Успенню, приніс з благоговінням і любов’ю до Тройці, Якій Ти послужила, з Отчого благовоління і сили Духа зачавши Безначальне Слово, всемогутню Божу Премудрість і Силу.

Прийми ж старанність, що перевищує сили, і даруй спасення, ізбав від душевних пристрастей, вилікуй від тілесних хвороб, збережи від бід, подай спокій життя, просвіщення духа. Запали любов до Твого Сина, улаштуй життя наше благоугодним перед Ним, щоб ставши учасниками Його блаженства і бачачи Тебе осяяною славою Сина Твого, заспівали ми, вічно радіючи в Церкві тих, що достойно празнують Духа, священні пісні Тому, Хто через Тебе вчинив спасення наше, Христові, Синові Божому і Богові нашому. Йому слава і влада, з безначальним Отцем і Всесвятим, і Животворящим Духом, нині і повсякчас, і на всі безконечні віки віків. Амінь.


Примітки до перекладу:

[1] Несторіани – сповідники несторіанства, христологічного вчення, засудженого як єресь на Ефеському соборі у 431 році. Традиційно воно приписується Несторію, архиєпископу Константинополя (428-431). Несторій наголошував на зв’язку людської особи Ісуса з Божественною природою: Божество не народилося від Марії, воно пройшло через Ісуса. Тому Марія визнавалася Несторієм не Богородицею (грец. Теотокос), а Христородицею (грец. Христотокос) або людинородицею (грец. антропотокос).

[2] Бетел, Бет-Ел – (дослівно «дім Бога») – місце, що згадується в Біблії і знаходиться на 17 км північніше від Єрусалиму та на 16 км південніше від Шіло. Місцезнаходження Бетелу визначене у Книзі Суддів таким чином: «Щороку, мовляв, буває свято Господнє в Шіло, що лежить на північ від Бетелу, на схід від шляху, що йде вгору від Бетелу до Сихему й на південь від Левони» (Суд 21,19). На цьому місці патріарх Яків під час втечі від Ісава отримав сон, у якому з’являється драбина до неба, по якій ангели сходять та виходять до неба, і Бог, що став на ній і промовив свою обітницю (див. Бут 28,10-22). Яків злякався, прокинувся та промовив: «Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні! Рано-вранці встав Яків, узяв камінь, що його був поклав собі під голову, і поставив його як стовпа та й налив олії вгорі його. І назвав він те місце – Бетел, однак раніше те місто звалося Луз» (Бут 28,17-19). Після перебування у Лавана Яків повертається на землю Ханаану. Бог посилає Якова у Бет-Ел, де він мав осісти та поставити жертовник єдиному Богу (див. Бут 35,1-15).

[3] Єротей, за переданням, був учнем апостола Павла і першим єпископом Афінським (I ст. по Р. Х.). У трактаті «Про Божественні імена» автор, свщмч. Діонісій Ареопагіт, декілька разів згадує, що Єротей був його наставником у богослов’ї, з яким вони разом були присутні при Успенні і погребенні Пресвятої Богородиці.

Назад