Слово преподобного Єфрема Сирійського на Преображення Господа і Бога Спасителя нашого Ісуса Христа

Нива веселить нас жнивами, виноградник – плодами для споживання, а Писання – життєдайним вченням. Але в один лише час року бувають на ниві жнива і в один лише час року у винограднику збирається виноград; Письмо ж, коли читається, завжди виділяє життєдайне вчення. Нива після закінчення жнив не та вже, що була раніше; виноградник, після збору винограду втрачає свою ціну, в Писанні ж щодня збираємо жнива, і не бракує в ньому колосків для дослідників; щодня збираємо виноград, і грона надії, які знаходимо в ньому, не вичерпуються.

Отже наблизимося до цієї ниви, щоб насолодитись тим, що виростає на цих життєдайних борознах; пожнемо на ній колоски життя, слова Господа нашого Ісуса Христа, Який сказав своїм учням: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у славі своїй. По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло(Мт 16,28; 17,1-2).

Про тих самих сказав, що не зазнають смерті, поки не побачать образу Його пришестя, і яких взявши, возвів на гору, і яким показав, яким чином прийде в останній день у славі свого Божества і в тілі своєї людськості. Вивів же їх на гору, щоб показати їм, хто Син, і чий Син. Бо коли запитав їх: За кого мають люди Сина Чоловічого? – вони відповіли Йому: Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків (Мт 16,13.14). Тому веде їх на гору і показує їм, що Він не Ілля, але Бог Іллі, і також не Єремія, але Той, Який освятив Єремію в материнській утробі, і не один з пророків, але Господь пророків, що послав їх. Показує їм, що Він Творець неба і землі, що Він Господь живих і мертвих, тому що наказав небу, і возвів Іллю, дав помах землі, і воскресив Мойсея.

Возвів їх на гору, щоб показати їм, що Він – Син Божий, перед віками народжений від Отця і наостанок днів воплочений від Діви, народився, Йому тільки відомим чином, безсіменно і невимовно, зберігши дівицтво нерозтлінним. Бо там, де хоче цього Бог, перемагається лад природи. В саму утробу Діви вселився Бог-Слово, і вогонь Його Божества не спалив членів Дівичого тіла, але зберігав їх упродовж дев’ятимісячного часу. Вселився в саму утробу Діви, не бридячись гнилістю єства. І з Неї вийшов воплочений Бог, щоб спасти нас.

Возвів їх на гору, щоб показати їм славу Божества, і дати їм знати, що Він – Відкупитель Ізраїля, як об’явив був через пророків, і щоб не розчарувалися в Ньому, бачачи добровільне Його страждання, яке мав Він зазнати за нас як людина. Бо знали Його, як людину, і не розуміли, що Він Бог. Знали Його, як сина Марії, як людину, що жила з ними в світі. І на горі дав їм зрозуміти, що Він – Син Божий і Бог. Бачили, що Він їв і пив, втомлювався і відпочивав, дрімав і засинав, входив у страх і проливав піт; все ж це подобало не Божественному Його єству, а тільки людському. І тому виводить їх на гору, щоб Отець проголосив Його Сином, і показав їм, що дійсно Він – Син Божий і Бог.

Возвів їх на гору і показав їм царство своє перед своїми стражданнями, силу свою перед своєю смертю, і славу свою перед глузуванням над Ним, і честь свою перед безчестям над Ним, щоб, коли буде узятий і розп’ятий юдеями, знали вони, що Він розп’ятий не через свою неміч, але своїм благоволінням добровільно за спасіння світу.

Возвів їх на гору і показав їм славу свого Божества перед воскресінням, щоб, коли повстане з мертвих в цій славі Божественного свого єства, дізналися вони, що не за труди свої прийняв Він славу цю, як потребуючий слави, але що перед віками належала Йому слава з Отцем і в Отці, як сказав Він, ідучи на добровільне страждання: Тепер же прослав мене, Отче, у себе – славою тією, що її я мав у Тебе перед тим, як постав світ! (Йо 17,5).

І так цю славу свого Божества, невидиму і приховану в людськості, показав апостолам на горі. Бо бачили обличчя Його блискучим подібно до блискавки, і одежу Його білою як світло. Два сонця побачили учні: одне звичайне на небі, а інше незвичайне; одне видиме їм, те, яке опромінює світ на землі, інше – те, яке лише їм одним являє своє обличчя. Одяг свій показав білим, як світло, тому що з усього тіла Його стікала слава Його Божества, і у всіх Його членах сяяло Його світло. Не так, як у Мойсея, що одна лише зовнішність плоті Його засяяла величавою красою, але з Нього виливалася слава Його Божества, з Нього сходило Його світло і в Ньому зосереджувалося, не переходило від Нього на що-небудь інше, залишаючи Його, не з боку приходило до Нього, щоб прикрасити Його, і не було для Нього запозиченим. Але не всю безодню своєї слави показав їм, а тільки якою мірою могли вмістити зіниці їхніх очей.

І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і з Ним розмовляли (Мт 17,3). Розмова їхня з Ним була наступна: свідчили Йому благодарення, що пришестям Його сповнилися їхні слова і слова всіх Пророків. Віддавали Йому поклоніння за спасіння, яке вчинив світу, тобто, людському родові, і за те, що виконав самим ділом тайну, яку вони описували.

У цьому сходженні на гору була радість Пророків і Апостолів. Раділи Пророки, побачивши Його людськість, якої не знали; раділи Апостоли, побачивши славу Його Божества, якого не зрозуміли. І, почувши голос Отця, який свідчив про Сина, пізнали з того Його втілення, яке було для них незрозуміле. А разом з голосом Отця запевняла їх у цьому  слава тіла Його, що з’явилася від незмінно і незлитно з’єднаного з ним Божества. І закарбувалося свідоцтво трьох голосом Отця, також Мойсеєм та Іллею, що були біля Нього, як раби.

І дивилися один на одного, Пророки на Апостолів, Апостоли на Пророків. Побачили там, один одного, старші Старого Завіту старших Нового Завіту. Святий Мойсей побачив освяченого Симона. Домоправитель Отця побачив управителя Сина: один розсік море, щоб народ пройшов серед хвиль, другий ставив намет, щоб створити Церкву. Дівственник Старого Завіту побачив дівственника Нового Завіту, Ілля возсів на вогненну колісницю, Йоан – припав на груди Полум’я. Так гора стала образом Церкви і Ісус поєднав на ній два завіти, які прийняла Церква, і дав нам розуміти, що Він сам Податель обох завітів; один прийняв таємниці Його, а інший явив славу діл Його.

Петро сказав: Господи, добре нам тут бути (Мт 17,4). Що кажеш ти, Симоне? Якщо тут залишимося, хто виконає слово Пророків? Хто збереже віщання проповідників? Хто звершить таїнства праведних? Якщо тут залишимося, на кому здійсниться сказане: Пробили мені руки й ноги (Пс 21,17)? Кому буде підходити це: Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають (Пс 21,19)? На кому збудеться це: Вони клали полин мені до страви, і в згазі моїй напували мене оцтом (Пс 68,22)? Хто підтвердить це: Поміж мерцями моє ложе (Пс 87,6)? Якщо тут залишимося, хто розідре рукописання Адамове? Хто оплатить його борг? Хто оновить на ньому вбрання слави? Якщо тут залишимося, як буде все те, що сказав я тобі? Як утвориться Церква? Як отримаєш від мене ключі царства небесного? Кого будеш в’язати? Кого будеш розв’язувати? Якщо тут залишимося, без сповнення залишиться все сказане Пророками.

Ще сказав Петро: Розташую тут три намети: один для Тебе, один для Мойсея і один для Іллі(Мт 17,4). Симон посланий творити Церкву в світі, і ось творить намети на горі; бо все ще по-людськи дивиться на Ісуса і ставить Його в один ряд з Мойсеєм та Іллею. І Господь відразу показав йому, що Він не має потреби в його наметі, тому що Він батькам його в пустелі на протязі сорока років творив намет із хмари. Він ще промовляв до них, як ось ясна хмара огорнула їх (Мт 17,5). Бачиш, Симоне, намет, влаштований без труду, – намет, який відгороджує спеку і не дає тіні, – намет блискавичний і світлий.

Коли учні дивилися, ось почули із хмари голос від Отця, що говорив: Це – мій улюблений Син, що я Його вподобав: Його слухайте (Мт 17,5). Після голосу від Отця, Мойсей вернувся у своє місто, і Ілля повернувся в свою область, і Апостоли впали обличчям на землю, і Ісус став один, тому що на Ньому одному сповнився той голос. Відійшли пророки, впали на землю Апостоли; бо не на них сповнявся голос Отця, Який свідчив: Це – мій улюблений Син, що я Його вподобав: Його слухайте. Отець вчив їх, що домобудівництво Мойсея виконано, і вони повинні слухати Сина; тому що Мойсей, як раб, говорив те, що було наказано, і проповідував те, що було йому сказано. Також говорили і Пророки, поки не прийшов той, якому жезл належить(Бут 49,10), тобто, Ісус, Який є Сином, а не служителем дому, Господом, а не рабом, Володарем, а не підвладним, Законодавцем, а не підлеглим закону. За Божеським єством Це – мій улюблений Син. Те, що було ще незрозуміле для Апостолів, Отець відкрив їм на горі. Сущий передвіщає Сущого, Отець об’являє Сина. На цей голос Апостоли впали обличчям на землю, тому що страшний був це грім; і від голосу його затряслася земля, і вони впали на землю. Голос показав їм, що близько Отець, і Син покликав їх своїм голосом, і підняв їх. Як голос Отця кинув їх, так підняв їх голос Сина силою свого Божества, яке містилося в самій Його плоті, і незмінно пов’язане з нею, тому Божество і плоть перебувають в одній іпостасі і в одній Особі нероздільно і незлитно. Не як Мойсей був величний красою назовні, але як Бог сяяв славою. У Мойсея поверхня його обличчя була покрита красою; а Ісус у всьому своєму тілі, як сонце своїми променями, сяяв славою свого Божества.

І Отець закликав: Це – мій улюблений Син, що я Його вподобав: Його слухайте, – сказав про Сина, невідлученого від слави Божества. Бо Отець і Син зі Святим Духом – одне єство, одна сила, одна сутність і одне царство. І до одного віщав під невисоким ім’ям, але в страшній славі. І Марія називала Його Сином, що в людському тілі невідлучений від слави свого Божества. Бо один є Бог, що з’явився в світі у тілі. Слава Його сповіщала про Божественне єство, яке від Отця, і тіло Його віщувало про людське єство, яке від Марії; обидва ж єства зійшлися і з’єдналися в одній іпостасі. Єдиний від Отця – єдинородний і від Марії. І хто розділяє в Ньому єства, той відділений буде від Його царства, і хто зливає їх, той позбавлений буде Його життя. Хто заперечує, що Марія народила Бога, той не побачить слави Його Божества; і хто заперечує, що носив Він безгрішне тіло, той не отримає спасіння і життя, що дарується через Його тіло. Самі діла свідчать і Його Божественні сили навчають розважливих, що Він істинний Бог. А страждання Його показують, що Він істинна людина.

І якщо слабкі розумінням не переконаються, то понесуть за це покарання у страшний Його день. Якщо Він не був плоттю, то для чого уводиться Марія? І якщо Він не Бог, то кого Гавриїл іменує Господом? Якщо не був плоттю, то хто возліг у яслах? І якщо не Бог, кого славили сходячі Ангели? Якщо не був плоттю, хто обвитий був пеленами? І якщо не Бог, кому поклонялися пастирі? Якщо не був плоттю, кого обрізав Йосип? І якщо не Бог, на честь кого йшла по небу зірка? Якщо не був плоттю, кого Марія годувала своїм молоком? І якщо не Бог, кому волхви принесли дари? Якщо не був плоттю, кого носив в обіймах Симеон? А якщо не Бог, кому говорив він: відпусти мене у мирі? Якщо не був плоттю, кого взявши Йосиф втікав до Єгипту? І якщо не Бог, на кому сповнилося сказане: і з Єгипту покликав я мого сина (Ос 11,1)? Якщо не був плоттю, кого хрестив Йоан? І якщо не Бог, кому Отець говорив з неба: Це Син мій любий, що Його я вподобав (Мт 3,17)? Якщо не був плоттю, хто зголоднів і мав спрагу в пустелі? І якщо не Бог, кому служили сходячі Ангели? Якщо не був плоттю, хто покликаний був на весілля в Кані Галилейській? І якщо не Бог, хто перетворив воду у вино? Якщо не був плоттю, у кого на руках покладені були хліби? І якщо не Бог, хто в пустелі п’ятьма хлібами і двома рибами наситив багато тисяч, окрім жінок і дітей? Якщо не був плоттю, хто спав на кораблі? І якщо не Бог, хто заборонив вітрам і морю? Якщо не був плоттю, з ким споживав їжу Симеон фарисей? І якщо не Бог, хто відпустив гріхи грішниці? Якщо не був плоттю, хто сидів при криниці, стомившись у дорозі? І якщо не Бог, хто Самарянці дав воду живу і викрив її, що мала п’ять чоловіків? Якщо не був плоттю, хто носив людську одежу? І якщо не Бог, хто творив могутності і чудеса? Якщо не був плоттю, хто плюнув на землю і створив грязь? І якщо не Бог, хто гряззю дав прозріння очам? Якщо не був плоттю, хто плакав на гробі Лазаря? І якщо не Бог, хто владно змусив вийти з гробу чотириденного мерця? Якщо не був плоттю, хто сидів на жереб’яті? І якщо не Бог, кому назустріч зі славою виходили натовпи народу? Якщо не був плоттю, кого взяли юдеї? І якщо не Бог, хто наказав землі і кинув їх ниць? Якщо не був плоттю, то хто був заручником? І якщо не Бог, хто зцілив і знову поставив на своєму місці відрізане Петром вухо? Якщо не був плоттю, хто на обличчя своє плювання приймав? І якщо не Бог, хто в обличчя Апостолам вдихнув Духа Святого? Якщо не був плоттю, хто стояв на суді Пилата? І якщо не Бог, хто настрашив уві сні дружину Пилата? Якщо не був плоттю, з кого воїни здерли одежу і розділили її? І якщо не Бог, чому при хресті затьмарилось сонце? Якщо не був плоттю, хто розп’ятий був на хресті? І якщо не Бог, хто похитнув землю в її основах? Якщо не був плоттю, у кого руки і ноги прибиті були цвяхами? І якщо не Бог, чому роздерлась церковна занавіса, розсіялись камені, відкрились гроби? Якщо не був плоттю, хто кликав: Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув (Мт 27,46)? І якщо не Бог, хто сказав: Отче, відпусти їм (Лк 23,34)? Якщо не був плоттю, хто розп’ятий був на хресті з розбійниками? І якщо не Бог, хто сказав розбійнику:Сьогодні будеш зо мною в раї (Лк 23,43)? Якщо не був плоттю, кому подавали оцет і жовч? І якщо не Бог, чий голос почувши, здригнувся ад? Якщо не був плоттю, у кого ребра пробили копієм, і текла кров та вода? І якщо не Бог, хто сокрушив ворота аду, і розірвав узи, і за чиїм повелінням вийшли ув’язнені мерці? Якщо не був плоттю, кого Апостоли бачили в гробниці? І якщо не Бог, як пройшов крізь зачинені двері? Якщо не був плоттю, у кого Тома сприймав дотиком рани від цвяхів на руках і рану в боці від копія? І якщо не Бог, до кого кликав Тома:Господь мій і Бог мій (Йо 20,28)? Якщо не був плоттю, хто споживав їжу на Тиверіядському морі? І якщо не Бог, за чиїм повелінням наповнилися сіті? Якщо не був плоттю, кого Апостоли і Ангели бачили взятим на небо? І якщо не Бог, для кого розкрилося небо, кому з трепетом поклонялися Сили, до кого взивав Отець: Сідай праворуч мене (Євр 1,13), як говорить і Давид:Сказав Господь Владиці моєму: Засядь праворуч мене (Пс 109,1) і так далі? Якщо не Бог і людина, то помилкове нарешті спасіння наше, помилкові і пророкування Пророків.

Але направду прибули Пророки і не брехливі їхні свідчення. Що наказано їм було, то й промовляв через них Дух Святий. Тому-то і непорочний Йоан, припавши на груди Полум’я, на підтвердження пророчих провіщень, богословствуючи в Євангелії, навчив нас, кажучи: Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього. І Слово стало тілом, і оселилося між нами (Йо 1,1.3.14). Той, Хто від Бога, Бог Слово, від Отця Єдинородний Син, єдиносущий Отцю, Сущий від Сущого, предвічне Слово, роджений від Отця без Матері перед усіма віками невимовно – Цей самий на останок днів народжується від дочки людської, від Марії Діви без батька, народжується Бог воплочений, понісши на собі від Неї запозичену плоть, ставши людиною, якою не був, і прийшов Богом, Яким був, щоб спасти світ. І Він є Христос, Син Божий, єдинородний від Отця, і єдинородний від Матері.

Одного і того ж ісповідую досконалим Богом і досконалою людиною, у двох єствах, з’єднаних в іпостасі, пізнавальних неподільно, незлитно і незмінно, одягнутим в плоть, одушевлену словесною і розумною душею, і в усьому до нас подібним, крім гріха. Один і той же є земний і небесний, тимчасовий і вічний, підначальний і безначальний, безлітній і Той, що підлягає часу, створений і нестворений, страждальний і безсмертний, Бог і людина, в тому й іншому досконалий, один в двох єствах, і в двох один.

Одна особа Отця, і одна особа Сина, і одна особа Духа Святого, одне Божество, одна сила, одне царство в трьох Особах або Іпостасях. Так славимо Святу Одиницю в Тройці і Святу Тройцю в Одиниці. Після того, як Отець закликав з неба: Це – мій улюблений Син: Його слухайте, – прийняла це Свята Божа вселенська Церква. Святою Тройцею хрестить вона в життя вічне, Її святить рівночесно, Її ісповідує неподільно, невідлучно, Їй поклоняється непогрішно, Її ісповідує і прославляє. Цій триіпостасній Одиниці – Отцю і Сину і Святому Духу належить слава, благодарення, честь, влада, велич нині і повсякчас, і на віки віків! Амінь.

Назад