Вступ до Євангелія від Луки

Вступ до Євангелія від Луки
Вступ до Євангелія від Луки

Євангеліє від Луки завжди приваблювало своєю красою як богословів та художників, так і простих віруючих. Його широко застосовують як у богослужіннях, так і в церковному вчительстві, а зокрема в катехизації та духовному житті. Саме завдяки йому знаємо прекрасні Ісусові притчі про Милосердного батька, Доброго самарянина, митаря і фарисея, багача і Лазаря, нечесного управителя та інші, а також деякі чуда і події з Ісусового життя, про які згадує тільки св. Лука, як наприклад, звіщення Захарії і народження Івана Хрестителя, пророцтво Симеона і Анни, відвідання храму дванадятирічним Ісусом, післанництво 72 учнів, гостинність Марти і Марії, зцілення скорченої

жінки, зцілення десятьох прокажених, зустріч із Закхеєм, подорож учнів до Емаусу… Окрім цього Лука, найбільше з усіх євангелистів, говорить про Марію, Ісусову матір: він подає опис Благовіщення в Назареті, відвідини Марією Єлисавети, пророчі слова Симеона, звернені до Марії, про те, що меч прошиє їй серце, розповідає, як Марія і Йосиф шукали дванадцятилітнього Ісуса у Єрусалимі, та зазначає, що в Назареті «мати його зберігала всі ці слова у своїм серці» (Лк 2,51). Слід згадати і пророчий оклик якоїсь жінки з-між народу: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк 11,27), — і блаженство, яке Ісус промовляє у відповідь та скеровує до кожного правдивого

учня: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк 11,28). Якщо до цього додати ще й реакцію Марії на слова привітання архангела Гавриїла, висловлену дієсловом «роздумувати» [у собі, у серці] (гр. διαλογίζομαι), то можемо побачити, як євангелист Лука подає нам у своєму Євангелії не тільки «вивідані докладно від початків» і «написані за порядком» події з життя Ісуса і його слова, щоб ми пізнали «стійкість науки, яку ми прийняли» (пор. Лк 1,3-4), але також в образі Марії змальовує взірець ідеального учня, який роздумує у своєму серці над почутим Словом і зберігає його. Саме це ми намагаємося робити через/під час lectio divina!

Твір Луки вирізняється з-поміж інших синоптичних Євангелій щонайменше трьома особливостями. По-перше св. Лука дуже витончений розповідач, який чудово володіє грецькою мовою і пристосовує свій стиль як до грецького перекладу Сімдесяти (LXX), так і до культури та ментальності своїх адресатів (вражає те, як Лука подекуди замінює важке для грецького читача поняття «воскресіння» твердженням «Він — живий» (пор. Лк 24,23; Ді 1,3; 25,19), або ж, описуючи переображення, оминає термін μεταμορφόω (переображувати[ся]) (пор. Лк 9,29), аби уникнути асоціацій з «метаморфозами» грецьких богів, про які його читачі могли бути добре обізнані).

Друга особливість — Лука є автором не тільки Євангелія, але також ще одної новозавітньої книги — Діянь Апостолів. Діяння не є незалежним твором, його радше можна вважати другим томом однієї цільної праці, в якому Лука хотів показати, як діло Ісуса завдяки апостолам і через них продовжується у Церкві. Таке «продовження» Ісусової діяльності в житті Церкви дуже добре відображає концепцію Луки, згідно з якою історія спасіння складається з трьох етапів: час обітниці (Старий Завіт), час Ісуса (Євангеліє) і час Церкви — наш час.

Третя особливість Луки полягає в тому, що він, більше від інших євангелистів, спонукав фантазію і геній митців, передусім художників, передати через мистецтво епізоди і окремі важливі події, про які згадує тільки він. Досить пригадати численні образи й ікони «Благовіщення», які знаходимочи не в кожному нашому храмі, а також у музеяхі галереях цілого світу; або ж пригадати «Вечерю в Емаусі» Рембрандта чи «Навернення апостола Павла» Караваджо…

Сам Лука дуже скромно стверджує, що він просто розповідає про події, які сталися між нами, щоб учень міг утвердитися в вірі. Однак оте «між

нами» — це не тільки спомин з минулого, а передусім свідомість присутності Христа в житті Церкви. Тому й Євангеліє від Луки нам слід читати не як

мемуари про якусь визначну постать з минулого, а як свідчення про Живого, який безнастанно продовжує діяти і навчати у своїй спільноті.

Згідно з церковним переданням, Лука є також іконописцем Марії. І хоч не можемо нині науково довести, що власне Лука написав на дошці ікону Марії, однак можемо побачити в ньому неперевершеного іконописця Богородиці в його описі Марії у часі Благовіщення та відвідин Єлисавети, у піклуванні про Сина, а особливо у вкладеному в її уста гимні «Величає душа моя Господа», яким і ми сьогодні величаємо Господа за те, що зглянувся (уже!) на нас і вчинив нам великі діла.

На завершення хотілося б вказати на ще одну цікаву деталь у цьому Євангелії, яке приділяє аж 10 розділів Ісусовій подорожі до Єрусалима (Лк 9,51-19,28), котрі не мають паралелей в інших Євангеліях і містять власний матеріал Луки. Йдеться про дієслово «треба» (δεῖ), яке Лука вживає у Євангелії і Діяннях 27 разів (Лк 2,49; 4,43; 9,22; 12,12; 13,14.33; 17,25; 19,5; 21,9; 22,37; 24,7.44; Ді 1,21; 3,21; 4,12; 5,29; 9,6.16; 14,22; 15,5; 16,30; 19,21; 20,35; 23,11; 25,10; 27,24.26), визначаючи ним не так невідтворотність долі, а радше впевненість у сповненні Божого задуму спасіння (див. Лк 24,44), до якого і нам треба приєднатися (див. Ді 14,22).

о. др. Тарас БАРЩЕВСЬКИЙ