Коментар Апостола на Неділю Сліпородженого (Діяння Апостолів 16, 16-34)

105

16 Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. 17 Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди – слугиВсевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!» 18Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов.19  Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. 20Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто; це юдеї. 21Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати.» 22І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками; 23завдавши їм чимало ран, кинули у в’язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. 24Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в’язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди. 25Павло та Сила опівночі молилися і співалиБогу, а в’язні слухали їх. 26  Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв’язалися. 27Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи що в’язні повтікали. 28Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: «Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!» 29І, попросивши світла, тюремник ускочив до в’язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі; 30а вивівши їх звідти, мовив: «Панове, що мені слід робити, щоб спастися?» 31Ті відповіли: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім.» 32І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі. 33А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. 34Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога.

Контекст

Епізод книги Діяння апостолів, який читаємо в неділю Сліпородженого, стався у м. Филипи, в часі другої місійної подорожі Павла (Дії 15,36 – 18,22), що розпочалась у 45-46 роках. Апостол вирішує відвідати громади, які заснував в часі першої подорожі. В супроводі Сили (в посланнях названого Силуаном) він проходить Кілікію, де в Лістрі до них приєднується Тимотей. Дух Святий забороняє їм проповідувати в Галатії, Фригії та Місії. В Троаді Павло бачить у сні македонця, який просить його: «Перейди в Македонію і допоможи нам.» (Див. Дії 16,9) Місіонери спішать до порту, кораблем добираються до Європейського континенту та у Филипах розпочинають поширення Євангелія, за яке і тут приходиться терпіти переслідування, побиття та ув’язнення.

У віршах 10-17 розділу 16 автор книги Діянь євангелист Лука веде розповідь від першої особи множини (ми), тобто він був наочним свідком тих моментів, зокрема вигнання духа. Надалі аж до 5 вірша 20 розділу розповідь знову ведеться не від імені учасника подій. Скоріш за все Лука залишився у Филипах, коли Павло з супутниками попрямували у Верію і далі. В часі третьої місійної подорожі Лука приєднується до апостола та супроводжує його до Єрусалиму, а звідти і до Риму.

В контексті загальної розповіді черговий раз бачимо, як люди на загал не приймають апостольської проповіді, але знаходяться такі, як Лідія та тюремник, які не тільки самі навертаються, але приводять до віри «увесь дім», тобто свої сім’ї.

Структура уривку

В читанні апостола ми бачимо кілька подій, які перетікають одна-в-одну: вигнання духа-віщуна з служниці приводить до збурення людей, арешту та ув’язнення Павла і Сили, що в свою чергу приводить до навернення тюремника з його сім’єю:

А. Вигнання духа-віщуна (16,16-18):

1) віщування служниці (вірш 16-17);
2) реакція Павла (18).

Б. Покарання і арешт апостолів (16,19-24):

1) обвинувачення Павла та Сили (вірш 19-21);
2) рішення воєводів (22-24).

В. Навернення тюремника (16,25-34).

1) землетрус (вірш 25-26);
2) перехід тюремника від смерті до життя (27-31);
3) хрещення сім’ї тюремника (32-34).

Читання тексту

16. одна служниця, що мала духа віщуна… В грецькому тексті сказано, що служниця мала «дух пітона» (πνευμα πυθωνα). Згідно з грецькою міфологією, Аполлон переміг змія Пітона та звільнив Дельфи від його терору. Там Аполлону збудували храм, який був відомий своїми жрицями, що духом переможеного змія передбачали майбутнє. Згодом почали говорити, що всі віщуни говорять «духом пітона». До провидців зараховували також людей несповна розумом, бо вважали, що «боги» забирають людський розум, щоб дати свій. Та в нашому випадку чітко говориться, що служниця була одержима злим духом.

справляла панам своїм великий заробіток Люди невіруючі хочуть знати майбутнє, щоб могти уберегти себе перед можливими небезпеками. Для цього і вдаються до гадалок, віщунів, астрологів, ще й готові платити чималі гроші. А який результат? Ісус Христос називає диявола «брехун і батько брехні» (Ів.8,44). Сатана затягує людину в свої сіті лукавства, видаючи правду за брехню, брехню за правду, а часом говорить частково правду, щоб йому вірили та утверджувались у брехні. Ніхто не може бути впевненим в правдивості інформації, отриманої в такий спосіб. Люди ж, які вірять Богові, вірять також і Його Слову: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за його постановою, усе співдіє на добро» (Рим.8,28), тобто, що би нас не чекало в майбутньому, це все дано нам з безмежної божої любові та тільки для нашого добра.

17. Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала… Відмітимо, що Павло зі співбратами іде на молитву, а дияволу, звичайно, таке не подобається. Тому він хоче позбавити їх миру, спокою, радості. Думаю, що кожен хоч раз переживав щось подібне, коли збирався на Службу Божу чи готувався до молитви. Тоді диявол особливо атакує, навіть через наших рідних. Це не означає, що всі вони є його слугами, але, що ми, знаючи його тактику, мусимо залишатися спокійними і врівноваженими, не злитися на них, пам’ятаючи: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови [тобто не проти людей[1]], а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф.6,12). Тому й Павло, коли розізлився, звернувся не до дівчини, а до духа (див. вірш 18). Ворогом є не ближній, а диявол. Водночас дбаймо, щоб злий дух і нас якнайменше міг використати для позбавлення миру інших.

«Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!» Здавалося би, що дивним є чути такі слова від диявола, та пригадаймо, як неодноразово злі духи визнавали Ісуса Сином Божим (див. Мт.8,29; Мк.1,24; 1,34; 5,7; Лк.4,34; 4,41; 8,28), але Він забороняв їм говорити. Господь не потребував їхнього свідчення. Можливо, що і тут сатана теж не може вистояти перед божою благодаттю та вигукує визнання проти своєї волі. Ймовірно також, що диявол хотів «заробити» на авторитеті апостолів, щоб виглядати причетним до них та тих знаків і чудес, які вони чинили в часі проповідування. Єдине, в чому можемо бути впевнені, це в тому, що він не робив це задля добра та спасіння слухачів.

18. Чимало днів вона таке робила… Апостол не відразу помітив дію лукавого, але коли спостеріг, то діяв рішуче. Якщо ми розуміємо, що саме є гріхом, де є спокуса, де є зло, то твердо повинні відкинути все це. Іншого виходу для християнина немає.

19. їхня надія на заробіток пропала… Причиною арешту Павла та Сили є втрата прибутку господарів служниці. «Бо корінь усього лиха – грошолюбство, до якого деякі вдавшися, від віри відбились…» (1Тим.6,10).  Коли Ісус зцілив біснуватого, вигнавши злих духів у свиней, то люди, шкодуючи за втраченим стадом, просили щоб Він відійшов від них (див. Лк.8,37; Мк.5,17). Тут злоба людська ще більша: апостолів не просто просять піти, не виганяють, а ведуть на суд, щоб покарати.

20-21. «Отже, (обвинувачі) несамовито кричали, і, думаючи подіяти криком, говорили: “ці люди колотять наше місто“. Що ти кажеш? Якщо ти віриш бісу: чому ж не віриш йому тепер? Він каже, що вони – “раби Бога Всевишнього“, а ти кажеш: “наше місто колотять“; він каже: “провіщають дорогу спасіння“, а ти кажеш: “навчають звичаїв, яких нам не годиться приймати“. Дивись, вони і біса не слухають, а зважають лиш на зажерливість» (Іван Золотоустий, Бесіди на Діяння Апостольські, 35,2).

22-24. Воєводи не намагаються захистити апостолів від натовпу, не розпитують, що сталося, навіть не намагаються надати вигляд законності процесу. Вигуків про те, що це юдеї, і що вони колотять містом, їм вистачає, щоб здерти з Павла та Сили одяг і сікти їх різками. Не один раз римське громадянство апостола оберігало його від надмірних покарань збоку влади, а часом і від смерті. Закони були добрими, але залежало все від того, хто і як їх застосовує на місцях. В нашій недавній історії ми бачили добру законодавчу базу, яка в реальному житті не діяла. Ми знову переконуємося, що не достатньо закону на папері, потрібно, щоб кожен його не порушував.

Покарання, яке вчинили воєводи, було непомірно суворим. Биття різками не було, як в юдеїв (40-1 раз, щоб випадково не порушити Закону), а поки не втомиться солдат-виконавець. На догоду натовпу апостолів кидають до в’язниці з наказом «пильно стерегти», виконуючи який, тюремник не лише вкидає їх до середини, а й ноги їхні забиває у колоди.

25-й вірш вносить різкий контраст з попередніми подіями: апостоли моляться і співають Богу, а в’язні слухають. Павло з Силою якраз ішли на молитву, коли їх закрутило у вир подій. Тому зараз, коли є вільний час, вони не обговорюють минулий день, не нарікають, не осуджують когось, а моляться. Звичайно ж іншим в’язням така поведінка здається дивною. Людям невіруючим молитва завжди здається зайвою, фанатичною, непотрібною, хіба якщо треба щось у Бога попросити. А подяка чи прослава Бога – марнуванням часу. Для людини віруючої молитва є проривом від нашого обмеженого буття до безмежності Бога, єднанням з всемогутньою любов’ю Отця.

26. Ісус обіцяв, що молитвою з вірою можна двигати гори (Мт.17,20; 21,21; Мк.11,23). Тут саме це і бачимо: здвигаються основи в’язниці, кайдани розпадаються, двері відчиняються.

27. За втрату в’язня охоронець ніс таку ж кару, яку мусів понести втікач. Тому зрозумілою стає глибина відчаю, що заставляє тюремника вдатися до самогубства, думаючи, що в’язні втекли.

28. Неясно з тексту, як Павло в темноті побачив, що тюремник хоче себе вбити, та слова апостола прозвучали для нього, як грім серед тиші.

29-30. Тюремник кидається апостолам в ноги, відчуваючи провину за те, що неправильно поступив з чесними людьми. Павло розумів почуття його, адже він сам пережив колись щось подібне: він переслідував християн, як ненависних ворогів, поки не зрозумів, що вони є добрими та вірними Богу.

Через землетрус Господь відкрив двері тюрми, а через потрясіння відкрив двері серця тюремника, який починає шукати спасіння.

31-32. «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім» – це слова, які Господь промовляє і до нас. Це є слово обіцянки та потіхи для кожного, хто має невіруючих чоловіка чи дружину, дітей чи батьків, братів чи сестер. Твоє завдання є вірити, а Господь обов’язково подбає, щоб їх навернути і спасти.

33. Правдива віра виявляється в ділах: тюремник омиває рани апостолів, з радістю служить тим, хто врятував його від смерті тілесної та вічної погибелі.

34. Життя з Богом є життям в постійній радості. Саме на це наголошує папа Франциск: «Християнин без радості не є християнином, або ж він захворів. Іншого варіанту не існує! Щось не так з його духовним здоров’ям!»

Підсумок

Сказав Ісус: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, – сліпими стали.» (Iв.9,39).

В євангельському читанні цієї неділі ми чуємо про зцілення сліпонародженого. Сліпий, отримавши від Ісуса зір, виходить з темряви: починає не лише бачити матеріальне світло, а й «справжнє Світло, що просвітлює кожну людину, і яке прийшло у цей світ» (Ів.1,9). Фарисеї ж, які «більше полюбили темряву, ніж світло» (Ів.3,19) бачать не чудо зцілення, а те, як Ісус «тяжко» згрішив, порушивши суботу, бо цього дня важко працював: плюнув на землю, замісив болото, а потім ще цим болотом помастив очі сліпому!

Подібні теми знаходимо і в читанні Апостола: люди не побачили визволення біснуватої, а лишень втрату прибутку; апостолів звинуватили в тому, що вони не робили, і в тому, що вони є юдеями; врешті тюремник в темряві темниці та в темряві відчаю віднаходить не просто в’язнів-апостолів, а Господа Ісуса – Світло, спасіння і вічне життя.

о. Захар Михасюта


[1] Примітка автора.

Назад

Розповісти