Коментар Апостола на Воскресіння Христове (Ді 1, 1-8)

119

1Першу книгу я написав, о Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку 2аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав. 3Він показував їм себе також у численних доказах живим після своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство.4Тоді ж саме, як споживав хліб-сіль із ними, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від мене чули; 5бо Йоан христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Святим Духом. 6Отож, зійшовшися, вони питали його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?» 7Він відповів їм: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі. 8Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі.»

Вступ

Серед усіх піснеспівів та численних читань зі Святого Письма, пов’язаних з Христовим Воскресінням, які лунають по наших храмах в це день Пасхи, оцей уривок з книги Діянь Апостолів залишається майже непоміченим. Може здатися, що за якимось неписаним законом, оскільки на Пасху читаються перші вірші Євангелія від Йоана, тобто Пролог (Йо 1,1-17), то відповідно слід було почати і з перших рядків Діянь Апостолів (До 1,1-8).

Але насправді, якщо трохи краще придивитися до сьогоднішнього Апостола, то побачимо, що він набагато більш пов’язаний з Христовим Воскресінням, ніж це видається на перший погляд. Зрештою, у ньому знаходимо останні слова Ісуса Христа перед його Вознесінням, слова, які становлять програму для всіх його учнів аж до краю землі і до кінців часів. Відтак, книга Діянь представить нам в який спосіб Апостоли здійснили цю програму, тому що кожне слово, написане у цьому вступі, має за собою історію, яку можна простежити на протязі книги Діянь.

Назва книги “Діяння Апостолів” саме і означає “діяння”, “дії”, “вчинки”, а не тільки слова. Слово стало тілом в Ісусі Христі, стало Словом Євангелія, а відтак – у Діяннях Апостолів – знову стає тілом. Отже, уся книга Діянь буде розповіддю про те, як Слово стало тілом в Апостолах, в який спосіб вони втілили його у своє життя. Таким чином ми зможемо застановитися і над нашим життям, щоб подивитися в який спосіб це Слово Воскреслого втілилося і в наше життя, бо Церква – це не тільки Апостоли: сьогодні свідками Христа і його Воскресіння є ми і нам доручено нести його у світ. Застановімся, отже, на тим, чи ми виконуємо доручене нам Ісусом завдання, порівнюючи власне наші “діяння”, наші вчинки з Діянням Апостолів.

Було б добре, якщо б ми знайшли час і залпом прочитали усю книгу Діянь Апостолів. Літургія це зробить в щоденних читаннях Апостола, що йдуть від Пасхи до П’ятидесятниці, але для того, щоб ми щось не пропустили, вартує все ж таки і самому прочитати цю “нову сторінку” в житті Божого Слова, коли його можемо почути, побачити, ба навіть доторкнутися до нього не більше у фізичному тілі Ісуса чи в тексті Євангелій, але в житті Церкви, в житті кожного з нас, що повірили в Нього і зараз продовжуємо виконувати ту програму, те завдання, яке Воскреслий доручив своїм учням.

Коментар

Сьогоднішній Апостол містить останні слова Ісуса, сказані Ним своїм учням перед своїм Вознесінням. З одного боку ці слова – це синтез усього Ісусового життя, його проповіді і діяльності, а з іншого – вони становлять програму життя для учнів.

Отих 33 роки, які Ісус прожив на землі, є центром усієї історії. Перед приходом Ісуса, ми мали історію людини, яка втікала від Бога. Ця історія закінчується з Ісусом, що є першою людиною, яка зупиняє цю втечу від Бога; а точніше, це сам Бог, який іде людині на зустріч, щоб зупинити її втечу. Це земське життя Ісуса, отих 33 роки, закінчуються його Вознесінням.

Однак, з Вознесінням Ісус не зникає, але є першою людиною, яка повертається до Отця і тим самим розпочинає нову епоху – новий день в історії, наш день. І чим є уся ця історія, яка іде після Ісусового Вознесіння? Це, в першу чергу, жити так як жив Ісус, щоб і нам народитися, так як і Він, до слави Отця. Він – Перший, Первісток, що вже дійшов до світла, а тепер і все тіло людства повільно народжується до світла, коли Бог буде все у всьому.

Між цими двома моментами знаходимо програму, в який спосіб тепер, сьогодні, жити нам цю місію, тому що Ісус уже прожив цей день, уже відкрив двері Царства, уже подарував нам свого Духа, а тепер нам слід зробити те, що Він зробив. І бачимо саме у нашому уривку оцей синтез того, що нам треба зробити, які кроки, дивлячись на Апостолів, і нам сьогодні слід прийняти. Діяння Апостолів насправді вже майже не говорять про Ісуса, але про те, що нам слід робити, говорять про нас, про те, що ми робимо, ідучи слідом за Ним. А все ж таки Діяння не перестають говорити про Слово – того ж таки Ісуса, але тепер живого у ділах і навчанні своїх учнів.

Сьогоднішний Апостол (Ді 1,1-8) – це вступ Євангелиста Луки до всієї книги Діянь. І так як святий Лука розпочав своє Євангеліє також коротким вступом, кажучи Теофілові, що він написав ту книгу – Євангеліє, після того як зібрав усі свідчення тих, які перед ним писали і усно засвідчили, так щоб він сам міг пізнати міцність віри в Ісуса – і це є сенс усього Євангелія – тепер подає, у цих перших віршах книги Діянь Апостолів, сенс усієї книги. Цікаво зауважити, що Лука, після того, як написав Євангеліє, яке він закінчує Вознесінням, тепер розпочинає писати Діяння, знову від Вознесіння. Іншими словами, відхід Ісуса є початком чогось нового.

У перших трьох віршах святий Лука подає нам синтез усього Євангелія, а вже у вв. 4-8 він пояснює проект Діянь Апостолів.

Вв. 1-2

1Першу книгу я написав, о Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку 2аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав.

Євангелист Лука розпочинає Діяння Апостолів говорячи про “першу книгу” (дослівно “перше слово”). Термін “слово” може означати також і “промова”, і, отже, може стосуватися так само і тексту, книги (зрештою так як і маємо у нашому перекладі). Цим першим словом, цією першою книгою є Євангеліє: воно вже написане і містить все те, що Ісус зробив і навчав.

Не знати, чи Теофіл – це “типова” особа (ім’я Теофіл означає “хтось, хто любить Бога”, або “хтось, хто є люблений Богом”), тобто прототип християнина, або це реальна людина. У кожному разі, Лука пише до Теофіла, до цієї особи, яка любить Бога, тому щоб він зрозумів одну річ: це, насправді, не він що любить Бога, але це Бог, що любить його. І в Євангелію Лука саме показав нам в який спосіб Бог любить (не просто так називають Євангеліє від Луки, Євангелієм Божої ніжності, Божої любові!). А в Діяннях Лука показує Теофілові, в який спосіб він покликаний відповісти на цю любов.

Лука пише “про те, що Ісус робив та що навчав від початку”. Дослівно: “про те, що Ісуспочав робити та навчати”. Оте “почав” нагадує нам і перші слова Святого Письма, а так само і перші слова Євангелія від Йоана, які сьогодні і звучать у наших храмах різними мовами. Тобто, те, що Ісус зробив є не лише початком в сенсі якоїсь започаткованої справи, але в сенсі джерела, з якого випливає річка. Джерело є початком води річки. Тобто, ми “витікаємо” з цього Джерела, яким є Ісус. Іншими словами, він Основа, Фундамент. Це означає, що Церква має свою основу, свій фундамент; якщо бажаємо щось будувати поза цим фундаментом, то воно не встоїться: саме впаде, але і нас зруйнує. Тому це слово “початок” дуже важливе: вказує на створення, новий світ, з якого все випливає; воно є джерело, з якого витікає ріка нашого життя.

Цікаво, на основі цих перших віршів вступу, усвідомити собі навіть з певним здивуванням, що діло Ісуса не є завершене, а продовжується, продовжується у свідченні і проповіді Його учнів. Отже, ми повинні продовжити діло Ісуса! І це є оте “друге Слово”, яке не написане; це – діяння, дії, вчинки Апостолів. Тепер це вже ми, що продовжуємо діяти, це вже наша історія.

Цей Пролог говорить про перше Слово, а друге слово – це ми, які продовжуємо робити те, що Він робив і говорив. І ця друга книга написана вже не чорнилом, ба навіть не на кам’яних таблицях; натомість вона написана у нашому серці. Наше серце є цією другою книгою, яка пригадує слова Господа, живе їх і в повноті свідчить. Ми, як каже апостол Павло є “лист Христа” (2 Кор 3,3), його живий лист і тому той, хто бачить нас, повинен бачити Христа. Пам’ятаймо про те, що ці апостоли дуже подібні до нас: вони нічого не розуміли, ані раніше, ані пізніше; також і після воскресіння вони мало що зрозуміли, ба навіть знаходили тисячі виправдань, щоб не вірити. Та і після П’ятидесятниці ще завжди мало що розумітимуть; буде потрібно багато П’ятидесятниць, багато Зіслань Святого Духа, щоб Апостоли почали усвідомлювати, в який спосіб Святий Дух діє у них і через них. А все ж таки, це саме вони, так як і ми сьогодні, що насправді живуть історію спасіння і провадять її вперед.

Вв. 3-5

3Він показував їм себе також у численних доказах живим після своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство. 4Тоді ж саме, як споживав хліб-сіль із ними, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від мене чули; 5бо Йоан христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Святим Духом.

У цих рядках бачимо Ісуса, що наближається до своїх учнів, показується їм як Живий, і перебуває разом з ними 40 днів. Після трьох років спільного життя, Воскреслому потрібні ще цих 40 днів, щоб учнів ще чомусь навчити. Що саме? У першу чергу Він пояснює їм усе своє життя, яке вони так ніколи і не зрозуміли, пояснює їм свої Страсті. Пояснює їм зокрема Царство Боже, оте Царство, про яке він їм говорив зокрема у Нагірній проповіді, те Царство, яким є Він сам. Він наближається до своїх учні, до нас, для того, щоб нас повчити.

40 днів – це час повноти. 40 – це число, якого віднаходимо багато разів у ключових моментах історії спасіння. Вистачить згадати лише про тих 40 років подорожі пустинею, що їх пророки назвали також часом заручин, часом відкриття Божої любові, а також часом відкриття і розуміння того, як жити у землі, до якої вони прямують. 40 років допомагають Ізраїлеві приготовитися до життя в обіцяній землі, а цих 40 днів повинні допомогти спільноті вирушити по всій землі і благовістити усім Євангеліє спасіння.

Але що роблять Ісус і учні цих 40 днів? Споживають, каже Лука, “хліб-сіль”: дослівно грецький текст каже: “споживав сіль з ними”. Насправді треба з’їсти разом не один кілограм солі перед тим ніж стати друзями. А цим “хлібом-сіллю” є Євхаристія. Ісус, отже, не тільки говорив своїм учням про Боже Царство і не тільки пояснював їм своє життя, але також поділяв з ними хліб-сіль, тобто Євхаристію. Іншими словами можемо сказати, що це Слово не тільки слухається, але ним і живеться.

У Діяннях Апостолів ми можемо побачити, як жила ця перша християнська спільнота, тобто, що для перших християн насправді означала Євхаристія (див. Ді 2,42-47 і 4,32-37). Євангеліє, зрештою, саме і народжується з Євхаристії як пояснення Ісусових слів на Тайній Вечері: “Це – моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.” Що це за “тіло, що за вас віддається”, яке маю прийняти? І як маю “чинити” його спомин?

Відтак Ісус дає наказ: не покидати Єрусалим. Єрусалим – це місце Хреста, місце Страстей. Учні у цій хвилині відчувають воскресіння, і вони бажаять повернутися до Єрусалиму як переможці. Ісус переміг, але переміг перемогою Хреста, тобто віддаючи своє життя за всіх, а не відбираючи життя від когось.

Тому не слід ніколи віддалятися від Єрусалиму, що є місцем скандалу Хреста, місцем Божої слабкості, яка є його силою, місцем Божої “немудрості”, яка є мудрішою за всі наші мудрості, розуми й егоїзми. В центрі, отже, повинен завжди знаходитися хрест, тому що саме з нього і сходить Святий Дух: споглядаючи любов Христа для нас на Хресті, ми “бачимо” і Святого Духа, що виливається на всіх віруючих у дарах хрещення і Євхаристії, води і крові, що потекли з його проколеного боку.

Вкінці Ісус закликає чекати Обітниці Отця, тобто Духа Святого.

Ми будемо хрещені не водою, символом смерті, а Духом Святим, який є життя. Ми занурені у Боже життя, а Боже життя – це любов між Отцем і Сином. Таким чином ми люди входимо у життя Пресвятої Тройці, тому що Син Божий став людиною.

Цей Дух прийде “по кількох цих днях”. І ніколи його не буде забагато. Сенс життя – це зростання у Святому Духові і тому у Діяннях ми бачимо не одне Зіслання Святого Духа, а три: див. 2,2-4; 4,31 і 10,44. Зіслання Святого Духа – це дар Святого Духа. І цей дар постійний, так як і подих; якщо перестаємо дихати, перестаємо і жити. Кожна наша дія, кожен наш вчинок, завжди, або є у Господньому Дусі, і тоді це любов, радість, мир, терпеливість, доброта, доброзичливість, вірність, лагідність, свобода, що є дарами Святого Духа, або, якщо ні є у Святому Духові, тоді опиняємося в егоїзмі, неспокої, смутку, замкненості, жорстокості, рабству. Не існує щось посередині, не існує нічого, що не є духом: або це Дух Божий, який є життям і любов’ю, або це дух смерті, егоїзму і поділу.

В. 6

6Отож, зійшовшися, вони питали його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?»

Учні ще завжди не покидають їхньої надії на Ізраїльське Царство, на те царство, яке вони хочуть: царство багатства, могутності, панування. Зрештою це були і спокуси Ісуса в пустелі і є постійними спокусами Церкви. Апостоли думаю, що саме тепер настала хвилина, що зреалізувати ці всі їхні мрії. Якщо краще придивитися до книги Діянь, то побачимо у них дві дуже чітко окреслені спокуси. Першою – це спокуса Ананії і Сафіри, які не довіряються Богові, а радше шукають компромісу з “богами” цього світу. Їхній гріх – це не настільки відкинення правдивого Бога, наскільки змішання правдивого Бога з ідолами, зі сатаною, з тим, хто не є Бог, але ми надаємо йому божих якостей; одним словом, те, що сьогодні називаємо релігійним синкретизмом. Іншою спокусою в Діяннях – це спокуса Симона Ворожбита, яка є ще гіршою, бо він намагатися купити Святого Духа, намагатися заволодіти ним. Це є постійні спокуси всієї Церви, як в апостольські часи, так і сьогодні. Але подивімся тепер, перед цією ментальністю влади і релігійного престижу, яка заволоділа Петром й іншими учнями, якою є відповідь Ісуса.

Вв. 7-8

7Він відповів їм: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі.8Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі.»

Одним словом, Ісус каже: залишіть те, що ви думаєте, що є Божі плани, не вказуйте Богові, що йому слід робити, і не говоріть, що він хоче, а що ні. “Ви маєте зробити тільки одну річ – каже Ісус учням –, а саме: отримати силу Святого Духа, що прийде на вас і яка зробить вас моїми свідками”. Іншими словами, єдиною річчю, що ми повинні зробити це  бути свідками Ісуса, силою Святого Духа, силою любові, яку він нам подарував на хресті, жити цю любов і свідчити її всьому світові.

Українське слово “свідок” перекладає грецький термін “μάρτυς”, який означає також “мученик”. Іншими словами, наше життя повинне бути мучеництвом, свідченням любові. Ми є свідками Ісуса не для того, щоб робити йому рекламу, але є особами, які згадують його, пам’ятають про нього, несуть його у своєму серці і живуть ним.

І саме це свідчення допомагає нам зрозуміти “пасхальний вимір” сьогоднішнього Апостола. Споконвічне Слово, яке “стало тілом і оселилося між нами” (Йо 1,14), Слово яке “прийшло до своїх, – а свої його не прийняли” (Йо 1,11), Слово, яке тим, що його прийняли і в його ім’я вірують “дало право дітьми Божими стати” (Йо 1,12), продовжує і далі жити у свідченні життя Його учнів.

Вітаючись сьогодні “Христос воскрес – воістину воскрес”, поспитаймо себе, яке значення має це вітання для нас. Це тільки слова? Гарний, християнський привіт? Чи може радісний оклик свідка, який зустрів Воскреслого і бажає поділитися цією радістю з цілим світом?

Воскреслий Христос сьогодні і нам показує себе у численних доказах Живим після своєї муки, з’являється і розповідає про Боже Царство. І обіцяє силу Святого Духа, яка зробить нас його свідками по цілому світі аж до країв землі, свідками не тільки на словах, але усім нашим життям, усім нашим діянням!

о. Тарас Барщевський

Назад

Розповісти