Синаксар у Святу і Велику П’ятницю

70

Воспоминання Святих Спасенних Страстей Господа нашого Ісуса Христа

Стихи на розп’яття:
Ти, Боже, живий – і умертвлений на древі;
О, обнажений мертвець – і Син Бога Живого!

Стихи на розбійника, розп’ятого з Христом:
Відкрив розбійник зачинені врата Едему;
Він вставив ключ – (молитву): Пом’яни мене!

У Святу і Велику П’ятницю ми звершуємо (богослуження) святих, спасительних і страшних страждань Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа, які Він добровільно перетерпів за нас. Оплювання, побиття, удари, паплюження, глузування, багряниця, тростина, губка, оцет, цвяхи, спис, і після всього цього Хрест і смерть, – все це мало місце в п’ятницю.

Після того як Ісус, проданий другом і учнем за тридцять срібняків, був узятий, Його відвели спочатку до первосвященика Анни, який відіслав Його до Каяфи, де Господь був обпльований, отримував удари по щоках, до того ж був принижений і осміяний, чуючи: Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив? (Мт 26,68). Туди ж прийшли і лжесвідки, що спотворювали Його слова: Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю (Йо 2,19). А коли Він назвав себе Сином Божим, то архиєрей роздер одежу свою (на знак того, що) не може терпіти богохульства. Коли настав ранок, Ісуса відвели до Пилата; і юдеї не ввійшли у Преторію,говорить (євангелист Йоан), щоб не осквернитись, але щоб (можна було) їсти пасху (Йо 18,28). Або тут під Пасхою він має на увазі весь (семиденний) празник, або вона цього разу мала бути в належний час (у п’ятницю ввечері), але Христос звершив законну Пасху на один день раніше, тому що в п’ятницю хотів бути заколеним одночасно з (пасхальним агнцем) [1].

Пилат, вийшовши (до них), запитав, у чому (вони) звинувачують Ісуса, і оскільки не знайшов нічого гідного звинувачення, то послав Його до Ірода, а останній – знову до Пилата. Юдеї ж прагнули вбити Ісуса. Каже Пилат їм: Беріть його ви, і розіпніть, і судіть за вашим законом(пор. Йо 18,3; 19,6). Вони відповідали йому: Не дозволено нам нікого вбивати (Йо 18,31), спонукаючи Пилата розіп’ясти (Його). Пилат запитав Христа, чи Він Цар Юдейський. Ісус визнав себе Царем, але Вічним, кажучи: Царство моє не від світу цього (Йо 18,36). Пилат, бажаючи Його звільнити, спочатку сказав, що не знаходить в Ньому ніякої пригожої провини, а потім запропонував, за звичаєм, з огляду на свято відпустити їм одного в’язня, але вони вибрали Варавву, а не Христа (див. Йо 18,38-40). Тоді Пилат, передаючи їм Ісуса, спершу звелів Його бичувати, а потім вивів до них під вартою, одягненого в багряницю, увінчаного терновим вінцем, з вкладеною в правій руці тростиною, осміяного воїнами, які говорили: Радуйся, Царю Юдейський! (див. Йо 19,1-5; Мт 27,29; Мр 15,16-19). Однак, поглумившись так, щоб вгамувати їхній гнів, Пилат знову сказав: Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти (Лк 23,22). Але вони відповідали: Він мусить умерти, бо він із себе Сина Божого зробив (Йо 19,7). Коли вони так говорили, Ісус мовчав, а народ кричав до Пилата: Розіпни, розіпни його! (Лк 23,21). Бо через ганебну смерть (якій віддавали розбійників) юдеї хотіли знеславити Його, щоб зганьбити добру пам’ять про Нього. Пилат же, як би присоромлюючи їх, говорить: Маю я вашого царя розіп’ясти? Вони відповідали: Нема в нас царя, тільки кесар! (Йо 19,15). Оскільки звинуваченням у богохульстві вони нічого не домоглися, то лякають Пилата кесарем, щоб хоч таким способом виконати свій божевільний задум, для того і кажуть: Всяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється! (Йо 19,12). Тим часом дружина Пилата, налякана снами, прислала йому сказати: Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього (Мт 27,19); і Пилат, умивши руки, заперечував свою винуватість в (пролитті) крові Його (див.  Мт 27,24). Юдеї ж кричали: Кров його на нас і на наших дітях! (Мт 27,25); якщо відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! (Йо 19,12). Тоді Пилат, злякавшись, відпустив їм Варавву, а Ісуса віддав на розп’яття (пор. Мт 27,26), хоча потай і знав, що Той невинний. Побачивши це, Юда, кинувши срібняки (у храмі), вийшов, пішов і повісився на дереві (див. Мт 27,3-5), а опісля, як стверджує апостол Петро, він упав сторч головою і тріснув надвоє, і все його нутро вилилось (Ді 1,18).

Воїни ж, насміявшись над Ісусом і б’ючи тростиною по голові (пор. Мт 27,27-30), поклали на Нього Хрест; потім, схопивши Симона Киринейського, примусили нести Хрест Його (пор. Мр 19-21; Мт 27,32; Лк 23,26; Йо 19,17). Близько третьої години, прийшовши на Лобне місце, розп’яли Ісуса і по обидві сторони від Нього двох розбійників, щоб і Він був зарахований до злочинців (пор. Мр 15,27-28; Іс 53,12). Воїни розділили одежу Його через бідність (їхню), кидаючи жереб на суцільно тканий хітон, завдаючи Йому безліч усіляких образ – не тільки цим, але й знущанням (над Ним), коли Він висів на хресті, адже говорили: Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш! Спаси себе самого! І ще: Інших спасав, – себе спасти не може! І ще: Коли він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього (Мр 15,29-31; Мт 27,40.42). І якщо вони дійсно говорили правду, то личило їм без сумнівів звернутися до Нього, – адже відкрилося, що Він Цар не тільки Ізраїлю, але і всього світу. Бо для чого померкло сонце на три години та ще й опівдні? – Щоб всі дізналися про (Його) страждання. Земля затряслася і скелі порозпадались, – щоб виявилося, що Він міг це зробити і з юдеями; багато тіл (померлих) воскресли – на доказ загального воскресіння і для явлення сили Страждаючого.Завіса в храмі роздерлась (Мт 27,51-52), так ніби храм гнівався (розриваючи свій одяг) за те, що страждає Той, Хто у ньому прославляється, і всім відкрилося передше невидиме (Святеє Святих).

Отже, Христос був розіп’ятий о третій годині, як говорить святий Марко (див. Мр 15,25), від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години (Мт 27,45, пор. Мр 15,33). Тоді й Лонгін сотник, бачачи сонце (померкле) та інші знамення, (устрашився) вельми і сказав: Воістину, Він був Син Божий (Мт 27,54, пор. Мр 15,39; Лк 23,47). Один із розбійників злословив Ісуса, а інший докоряв тóму, рішуче забороняючи йому, і визнав був Христа Сином Божим. Винагороджуючи його віру, Спаситель обіцяв йому перебування з собою в раю (див. Лк 23,39-43). На довершення всіх знущань Пилат написав і напис на хресті, який твердив: Ісус Назарянин Цар Юдейський (Йо 19,19). Хоча (первосвященики) і не дозволяли Пилатові писати так, але (хотіли написати): «що Він говорив: (Я – Цар Юдейський)», однак Пилат заперечив: Що написав я, те написав (див. Йо 19,21-22). Потім Спаситель промовив: Спраглий я, – і Йому дали іссоп з оцтом. Сказавши: Звершилось! – і схиливши голову, (Він) віддав духа (див. Йо 19,28-30). Коли всі розійшлися, при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова, народжена від Йосифа після того як Клеопа помер бездітним; а також улюблений учень Господа, Йоан (див. Йо 19,25-26). Знавіснілі ж юдеї, яким недостатньо було бачити тіло на хресті, просили Пилата, так як тоді була п’ятниця і велике свято Пасхи, (наказати) перебити у засуджених гомілки, щоб швидше наступила смерть. І в двох перебили гомілки, тому що вони були ще живі. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, лиш один з вояків, на ім’я Лонгін, догоджаючи безумним, підняв спис і пробив Христу ребра з правого боку, і зараз вийшла кров і вода (див. Йо 19,31-34). Перше показує, що Він людина, а друге – що Він вище людини. Або кров – для Таїнства Божественного причастя, а вода – для хрещення, бо ті два джерела воістину дають початок Таїнствам. І Йоан, який це бачив, засвідчив, і правдиве свідчення його (Йо 19,35), адже написав той, хто був присутній там і бачив все на власні очі; і якби він хотів говорити неправду, не записував би того, що вважалося соромом для Вчителя. Кажуть, ніби він тоді зібрав у якусь посудину Божественну і Пречисту Кров з ребер, виточуючих життя.

Після цих дивних подій, коли настав уже вечір, прибув Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, – але потайки, страхався бо юдеїв, – увійшов до Пилата, будучи відомим йому, з проханням, щоби забрати тіло Ісуса (пор. Мр 15,42-43; Йо 19,38); і Пилат дозволив взяти тіло (Йо 19,38). Йосиф, знявши його з хреста, поклав з усяким благоговінням.  А надійшов і Никодим, який раніше приходив уночі до нього, та й приніс якусь мішанину з смирни та алое,приготовану в достатній кількості (пор. Йо 19,39). Обгорнувши (тіло) плащаницею із пахощами, як то ховають за юдейським звичаєм, вони поклали його поблизу, в гробі Йосифа, висіченого у скелі, де ще ніхто не лежав (пор. Лк 23,53; Йо 19,40). (Так влаштувалося для того), щоб коли Христос воскресне, воскресення не могло бути приписано кому-небудь іншому (хто був покладений разом з Ним). Суміш же алое і смирни євангелист згадав тому, що вона дуже клейка, – щоб ми, коли почуємо про плащаницю і пов’язку на голову, залишені у гробі (див. Йо 20,6-7), не думали, ніби тіло Христове вкрадено: бо як можна було, не маючи достатньо часу, відірвати їх, настільки сильно прилиплих до тіла?

Все це чудово здійснилося в ту п’ятницю і богоносні отці повеліли нам творити пам’ять про все це з жалем серця та розчуленням.

Славно й те, що Господь розп’явся в шостий день седмиці – в п’ятницю, так само як і на початку в шостий день була створена людина. А в шосту годину дня був повішений на хресті, як і Адам, кажуть, в цю годину простяг руки, доторкнувся до забороненого дерева і помер, оскільки личило йому знову відтворитися в ту ж годину, в яку він упав. А в саду – як і Адам у раю. Гірке пиття – за образом (Адамового) куштування. Удари означали наше звільнення. Обплювання і ганебне виведення в супроводі воїнів – шана для нас. Терновий вінець – усунення нашого прокляття. Багряниця – як шкіряний одяг або наше царське оздоблення. Цвяхи – остаточне умертвіння нашого гріха. Хрест – древо райське. Пробиті ребра зображували Адамове ребро, з якого (сталася) Єва, від якої – переступ. Спис – усуває від мене вогненний меч (див. Бут 3,24). Вода з ребер – образ хрещення. Кров і тростина – ними Він, як Цар, підписав червоними літерами (грамоту), подарувавши нам древню вітчизну.

Є передання, що Адамова голова лежала там, де був розіп’ятий Христос – Глава всіх, і омилась витеклою кров’ю Христовою, – чому це місце й іменується Лобним. При потопі череп Адама вимило з землі і кість плавала на воді, як якесь явне чудо. Соломон з усім своїм військом, вшанувавши праотця, покрив його безліччю каменів на місці, яке з тих пір названо «постелене каменем». Найвизначніші зі святих кажуть, що за переказами, Адам був похований там Ангелом. Отже, де був труп, туди прийшов і орел – Христос, Вічний Цар, Новий Адам, Який древом зцілив старого Адама, що упав через древо.

Христе Боже, по дивовижному і незмірному Твоєму милосердю до нас, помилуй нас. Амінь.

[1] Пояснюється, чому Господь з учнями споживав Пасху в четвер, а юдеї – в п’ятницю (ввечері).

Парафія свв. Сергія і Вакха в Римі

Назад

Розповісти