Коментар Євангелія на Благовіщення Пречистої Діви Марії (Лк 1, 26-38)

257

1.Читання

24Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців, кажучи: 25“Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми.” 26Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет, 27до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія. 28Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.” 29Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. 30Ангел їй сказав: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. 31Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. 32Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, 33і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця.” 34А Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?” 35Ангел, відповідаючи, сказав їй: “Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. 36Ось твоя родичка Єлисавета – вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; 37нічого бо немає неможливого в Бога.” 38Тоді Марія сказала: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” І ангел відійшов від неї.

1.1    Контекст

У перших двох главах Євангелія основний матеріал стосується відомостей про події, що пов’язані з народженням двох дійових осіб Євангелія: Івана Христителя та Ісуса з Назарета.

Автор розповідає як про ті події, що передували їхньому народженню, та і про ті, що слідували після нього. Весь матеріал перших двох глав Євангелія укладений таким чином:

Лк. 1,1-4 автобіографічні дані євангелиста
І Лк. 1,5-25 А зачаття Єлисаветою Івана Христителя
Лк. 1,26-38 Б зачаття Марією Ісуса Христа
Лк. 1,39-56 В зустріч Марії з Єлисаветою
ІІ Лк. 1,57-80 Аʼ народження Єлисаветою Івана Христителя
Лк. 2,1-40 Бʼ народження Марією Ісуса Христа
Лк. 2,41-52 дванадцятирічний Ісус

Чітко зауважується паралельно-тематичні розповіді, що укладені за темою  зачаття (І) та народження (ІІ), які стосуються Єлисавети та Івана Христителя (А – Аʼ) і Марії та Ісуса Христа (Б – Бʼ). У центрі (В) автор подає зустріч Марії та Ісуса у її лоні з Єлисаветою та Іваном.

1.2    Межі та структура уривка

1.2.1 Межі уривка

У вірші Лк 1,26 євангелист Лука подає як часову (шостого місяця), так і географічну (місто Назарет, Галилея) ознаку початку нового уривка розповіді. Розповідь про події у Назареті закінчується віршем Лк 1,38, оскільки у наступному вірші вказується інша місцевість: гірська околиця, місто Юди, дім Захарії.

Із початком Лк 1,26 євангелист представляє події, повʼязані із ангелом Гавриїлом, які стосуються Марії та того, кого вона покликана народити. Наприкінці Лк 1,38 чітко зазначається про відхід ангела від Марії.

Головні дійові особи уривка: ангел Гавриїл та Марія.

1.2.2 Структура уривка

Сам уривок є побудований таким чином, що основний матеріал поданий у трьох зверненнях ангела Гавриїла до Марії та у представленні реакцій на них Марії (Лк 1,28б-38а).

Цей основний матеріал є охоплений представленням входу та відходу ангела до Марії, рух якої не зазначається.

На початку ж подається читачеві короткі відомості про місце, час та головних дійових осіб уривка (Лк 1,26-27).

Тому схематично можна подати структуру наступним чином:

Представлення головних дійових осіб уривка Лк 1,26-27
Прибуття ангела до Марії Лк 1,28а
Перше слово Гавриїла та відповідь Марії Лк 1,28б-29
Друге слово Гавриїла та відповідь Марії Лк 1,30-34
Третє слово Гавриїла та відповідь Марії Лк 1,35-38а
Відхід ангела від Марії Лк 1,38б

1.3    Особливості уривка

На основі аналізу, зробленого на засадах критики тексту, Критичне четверте видання грецькомовних текстів Нового завіту під назвою THE GREEK NEW TESTAMENT подає певні розбіжності у вірші Лк 1,28, на які вартує звернути увагу. Друга частина звернення ангела, а саме «благословенна ти між жінками», є відсутня. Про це свідчать древні рукописи, такі як, наприклад: Синайський (4 ст.), Ватиканський (4 ст.) та інші. Натомість, це речення засвідчується Олександрійським рукописом (5 ст.), Рукописом Єфрема (5 ст.) та іншими. Комісія вважає, що у початкових текстах не було цього речення, і що воно ввійшло у більш новіші рукописи під впливом присутності його в Лк 1,42.

Євангелист використовує два сполучники (καί (кай), що означає і; δέ (де), що означає та) таким чином, що у діалозі з допомогою першого відновлюється дія ангела, а з допомогою другого – дія Марії. Перший сполучник має відтінок зʼєднання, а другий – крім зʼєднання, має також відтінок і протиставлення.

1.4     Синоптичний аналіз

Розповідь про те, що ангел Господній повідомив людині про народження Божого Сина, знаходиться також і в Євангелію від Матея (Мт 1,18-25).

Хоча Лука представляє свою розповідь дуже відмінно від Матея, бо в нього головною дійовою особою є Марія, а не Йосиф, все ж є певні деталі спільні для обох євангельських розповідей:

–    ангел Господній звіщає людині про зачаття того, хто буде названий по народженні Ісусом;

–    Марія завагітніла в період, коли була заручена з Йосифом;

–    зачаття відбулося від Святого Духа;

–    Йосиф не є природнім батьком Ісуса;

–    подаються цитати з книги пророка Ісаї.

2.Медитування

2.1    Представлення головних дійових осіб уривка

Ангел Гавриїл вже вдруге згадується євангелистом Лукою. Тому й часову вказівку (шостого місяця) треба розуміти як таку, що повʼязана з першою згадкою про цього ангела, коли він звіщав Захарії у Єрусалимському храмі про народження сина. Між народженням Івана та Ісуса є часовий проміжок – половина року.

Тепер ангел прибув у Назарет, що в Галилеї, до діви, зарученої з Йосифом із Давидового роду.

Слово Гавриїл (גבריאל – ґавріель) походить з єврейської мови та складається з двох частин: перша частина גבר – ґевер означає чоловік, сильний чоловік, воїн; друга אל – ель означає бог.  Таким чином גבריאל – ґавріель означає чоловік божий, воїн божий.

Про Гавриїла згадується також і у книзі Даниїла.

Коли Даниїл бачить видіння та не розуміє, що воно мало б означати, то саме той, кого  названо Гавриїлом, отримує завдання потлумачити Даниїлові те, що він побачив у видінні (Дан 8,15нн.).

Вдруге Даниїл побачив Гавриїла у часі молитви. Гавриїл прибув до нього, щоб дати Даниїлові розуміння його видіння (Дан 9,20нн.).

З цих прикладів бачимо, що Гавриїл зʼявлявся людині, щоб пояснити їй те, що є для неї незрозумілим, та виявити те, що Бог хоче їй повідомити.

Марія представлена як діва, яка була заручена Йосифові. Грецький текст подає термін παρθένος (партенос), що означає діва / дівственник і вказує на відсутність статевих стосунків.

2.2    Розмова ангела Гавриїла та діви Марії

Перше звернення ангела та реакція на нього Марії різниться від двох наступних, адже Марія нічого не висловила вголос, лишень думала у собі над почутими словами, тоді, як у двох інших випадках вона відповідає ангелові.

Вище в пункті 1.3 вже зверталося увагу на особливість побудови євангелистом діалогу між ангелом та дівою. Кожен раз, подаючи реакцію Марії на слова ангела, євангелист починає речення сполучником δέ (де), який має певний відтінок протиставлення, але протиставлення не категоричного, бо тоді вживався б інший сполучник, наприклад, такий як ἀλλά (алла) із протиставним значенням але, проте. Використання ж сполучника καί (кай) після слів Марії і перед словами ангела підкреслює звʼязок із попередніми словами Марії та розуміння її реакції, а не протиставлення їй.

Що ж це за таке протиставлення міг мати на увазі євангелист Лука?

2.2.1  Перше звернення Гавриїла та відповідь Марії.

Марія стривожилася від слів ангела: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою». На початку Лука послуговується способом парехезіс, тобто використанням подібних за звучанням слів одне біля одного, адже радуйся грецькою звучить як хайре, а благодатнакехарітомене. Тому підкреслюється спільність цих двох слів, а, отже, зв’язок привіту радуйся, що виявляє заклик до радості, зі словом благодатна.

Перше дієслово вживалося як привітання при зустрічі (див. Мт 26,49; 27,29).

Причиною хвилювання та роздумів може бути наступний термін. Йдеться про дієслово χαριτόω (харітоо), що використовується у Новому завіті лишень два рази: у Лк 1,28 в пасивному стані та у Еф 1,6 в активному стані. У Лк 1,28 його вжито як дієприкметник пасивного стану у доконаному часі (перфект). Дієслово χαριτόω (харітоо) походить від іменника χάρις (харіс) ласка, милість, але тут розуміється як вдячність того, хто приймає, так і дар того, хто дає. Як наслідок, дієслово χαριτόω (харітоо) означає наділяти ласкою, милістю; приймати ласку, милість.

Через відсутність дієслова бути, кінець речення може мати два значення:

1)      нехай Господь буде з тобою;

2)      Господь є з тобою.

2.2.2  Друге звернення Гавриїла та відповідь Марії.

Гавриїл розуміє Марію і без її слів. Тепер він виявляє і пояснює, що вона знайшла ласку в Бога. Марії пропонується народити дитину та назвати її іменем Ісус. Це дитя буде Сином Всевишнього та царюватиме вічно, без кінця.

Імʼя Ісус у єврейській мові, з якої воно походить, може мати дві форми: довгу יהושע (йегошуа) та скорочену ישוע (йешуа), кожна з яких утворена внаслідок злиття двох слів:

1)      слова, що позначається так званою священною тетраграмою (чотири священні букви) יהוה (ЙГВГ). Це чотири приголосні букви, що становлять основу імені Божого, яке взяли із відповіді, що її дав Бог на запитання поставлене Мойсеєм (Вих. 3:13-15). Дієслова із цими чотирма приголосними буквами означають бути, приводити до буття, а, отже, і похідні, наприклад, будучий, той хто є … Тексти старозавітні були писані тільки приголосними буквами і лишень у період з 5 по 8 століття після народження Христа було внесено у текст голосні букви. Мазорети (ті, що вносили голосні букви) священну тетраграму позначали двома варіантами, що відображають її традиційте озвучення впродовж століть. Вони ставили голосні букви від двох різних слів (אֲדֺנָי адонайГосподь, хоча буквально мій господь, та אֱלֺהִים елогім Бог, хоча форма виражена множиною, тобто буквально є боги) і тому, священна тетраграма, як і ще декілька місць, читається за правилом кере-кетіб, яке визначає читання слова не за приголосними буквами, але за голосними і на приктиці вимовляється слово, від якого взяті голосні букви. Так як виличезна більшість місць, де вживається священна тетраграма вона озвучується від слова адонай, деколи позначаються у повній формі зі всіми голосними יְהֺוָה, а деколи опускається дві перші голосні, тим самим виділяється (ׇ) а , адже все одно читається адонай. У випадках коли перед священною тетраграмою знаходиться вже слово адонай (יהוִה אֲדֺנָי), тоді, для того щоб не повторювати звучання одного і того самого слова, вона озвучується голосними від אֱלֺהִים  (елогім) із вимовлянням відповідно адонай елогім (1Цар. 2:26, 8:53, Пс. 71:5,16 та ін);

2)      діслова יָשַע (йаша) означає спасати, звільняти, бути переможцем.

Ісус у собі поєднує дві природи (Кол 2,9), тому він є і Сином Бога всевишнього, і сином батька свого Давида. Апостол Павло після зустрічі з воскреслим Ісусом повірив у нього і написав: «… їхні отці, з них і Христос тілом, який є над усім Бог благословенний повіки» (Рм 9,3-5).

Чому ж тепер перед словами Марії вжито сполучник δέ (де)? Це виражено словами здивування про спосіб здійснення: «Як це може статися?»

2.2.3  Третє звернення Гавриїла та відповідь Марії.

Гавриїл тепер пояснює спосіб здійснення, а також подає знак – Єлисавета зачала сина ще шість місяців тому – підкреслюючи тим самим, що в Бога немає нічого неможливого.

А як тепер розуміти вживання сполучника δέ (де) перед словами Марії?

Марія ніби вказує на те, що вона і не потребувала подання знаку, а лишень хотіла вияснити сам спосіб, у який вона мала б довершити все те, чого від неї чекає Господь. І коли Марія взнає, що все це має статися без участі чоловіка, то вона є готовою до цього.

3. Просвітлення

Господь є той, хто завжди промовляє до людини, починаючи від її сотворення. Він говорить, а людині є дуже важливо слухати його слово, та при потребі вияснювати для себе, як його здійснити. Марія демонструє нам три фази такого активного слухання:

1)      роздумування у собі;

2)      вияснення способу здійснення;

3)      готовність віддати Богові своє життя, щоб тим самим сповнилося Слово Боже.

4. Молитва

Господи дай мені чути твоє Слово, його розуміти та сповнити.

Хочу говорити, як Самуїл: «Говори, раб твій слухає» (1 Сам 3,10).

Разом із Псалмопівцем взивати: «Дай мені зрозуміти дорогу заповідей твоїх» (Пс 119,27).

Звершення твоєї волі нехай буде таким необхідним, як потреба у їжі (Ів. 4,34).

о. Євген Станішевський

Назад

Розповісти