Коментар Євангелія на 2-гу Неділю Великого посту (Мк 2, 1-12)

75

Коли ж по кількох днях Ісус прибув до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом. І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи». А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: «І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони собі таке думають, до них і каже: «Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: встань, візьми твоє ліжко й ходи? 10 Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – мовить до розслабленого: 11 Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому». 12 Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: «Ніколи ми такого не бачили!»

1. Приготування

1.1. Прочитати уривок Мк 2, 1-12

1.2. Прочитати

1.3. Зробити аналіз:

– Де відбуваються події?

– Хто є головними героями?

1.4. Контекст: 1, 14 – 2, 12

Прочитати, проаналізувати зв’язок із уривком.

2. Нарис

2.1. Повідомлення із контексту

Слова Марка як автора представляють Ісуса як Сина Божого (Мк 1,1). Іван готує дорогу Ісусу, як пророкує Ісая:«Готуйте Господеві (Ягве) дорогу» (Іс 40, 3), та признає вищість Ісуса над собою (Мк 1, 7-8). Голос з неба засвідчує синівство (Мк 1, 11).

Після таких представлень нарешті з’являються слова, що їх промовляє сам Ісус (Мк 1, 15). Слова, що вказують як на об’єктивне положення того, що не залежить від людини, бо належить до поля діяльності Бога (“сповнився час”, “Царство Боже близько”), так і на те, що людина повинна прикласти зусилля і піти на зустріч Богу (“покайтеся” і “вірте в Євангеліє”).

Діяльність Ісуса можна описати кількома словами: проповідував Боже Євангеліє (Мк 1, 14), кликав за собою (Мк 1, 20), навчав (Мк 1, 21), оздоровлював недужих на різні хвороби та виганяв бісів (Мк 1, 34). Все ж Марко вибирає дещо для читача, розповідаючи більш детально. Маємо описано три чуда, що передують розповіді про оздоровлення розслабленого.

1, 23-27 – вигнання нечистого духа.

1, 30-31 – оздоровлення тещі Симона.

1, 40-45 – оздоровлення прокаженого.

2, 1-12 – оздоровлення розслабленого

2.2. Читання тексту

Коли ж по кількох днях Ісус прибув до Капернауму, чутка пішла, що він у домі.

Стишок не взує у якому саме домі перебував Ісус. З попереднього матеріалу видно, що Ісус перебував у двох будівлях: синагозі та домі Симона.

1, 16-20 поза містом Покликання
1, 21-34 у місті 1,21-29 синагога Навчання та чудо (припинення панування злого духа)
29-34 дім Симона Чудо (позбавлення тілесної немочі)
1, 35-45 поза містом Навчання та чудо (позбавлення прокази)
2, 1-12 у місті в домі Чудо (позбавлення гріхів та тілесної немочі)

Про який дім йдеться? Грецька мова має два способи вираження терміну дім: οικος (ойкос) – чоловічого роду та οικία (ойкія) – жіночого роду. Марко, так виглядає, що відрізня значення, що його він розуміє вживаючи ці два слова. Під οικος (ойкос) він розуміє дім, як дім, де перебуває Господь (2, 1. 11. 26; 3, 20; 5, 19. 38; 7, 17. 30; 8, 3. 26; 9, 28; 11, 17). Зверніть увагу на три випадки:

  1. Ісус направляється до οικία (ойкія) Симона та Андрія, бо він ще там не був, коли ж зайшов туди, то вже жодного разу нема згадки про цей дім як οικία (ойкія), але як – οικος (ойкос);
  2. 5, 38 – οικος (ойкос) голови синагоги, але дуже часто, голова синагоги проживав при самій синагозі, або одна з кімнат його будинку використовувалася для молитви спільноти;
  3. жінка сирофінікійка повернулася до свого οικος (ойкос), знайшовши дитину здоровою, бо вийшов з неї біс.

І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом.

Народ, що зібрався у хаті та навколо неї, – це народ, що намагається жити за законом, а отже – за словом Господнім, бо закон є також словом, що вийшло із уст Господніх. Дуже часто, правда, ставалося так, що слово Господнє вже не проглядалося, бо зверху було на нього наліплено людські слова. Ісус навчає первісного значення Слова.

У грецькому тексті маємо говорив їм λόγος (логос) слово. Так як це слово вжито у однині, тобто говорив не слова, а говорив λόγος, то можна твердити, що тут вживається Марком технічний термін. Під цим терміном (λόγος) євангелисти часто розуміли євангельське повідомленя, що проповідувалося для спасіння тих, які повірили. Отже, Христос звіщає зібраним людям Добру Новину. Ті, хто бачили спасіння у виконанні закону, чують тепер слово благодаті, слово, що звіщає спасіння через віру у Слово.

І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо.

Розслаблений – чоловік, що не може самостійно рухатися. Розслаблена людина уособлює людство, що не здатне досягти своєї мети – рухатися до Бога, співпрацювати з ним. Гріх – це причина цього стану людини. Коли людина вибирає дорогу гріха, то за деякий час вона стає слугувати гріху, стається його рабою. Тоді й противник Бога має владу над людиною і може її як свою полонянку зв’язати (Лк 13, 10-17). Закон таку людину не звільняє, він її засуджує.

Але навіть у такому стані людина може надіятись на звільнення. Звільнитися самостійно неможливо з цього полону, але може надійти допомога.

А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений.

Вхід є перекритий. Закон, в центрі якого є слово Господнє, стає перешкодою для людини, хворої гріхом. Не допомагає навіть те, що її несуть здорові – доступу немає. Проходу через закон не можливо зробити, тому здорові шукають інший шлях і знаходять. Вислідом їх праці є те, що розслаблений опиняється в центрі, перед Ісусом. Лице чоловіка спрямовано до Благодаті, але на спині відчуває погляд Закону.

Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи».

Чию віру побачив Ісус? Віру лише тих, що принесли розлабленого, чи може всіх прибулих без вийнятку?

Ісус звертається до людини, що лежить перед ним:«Сину». І це звертання є таке ж саме, як звертання батька до старшого сина (Лк 15, 31), де підкреслюється зв’язок, що є між ними, зв’язок, що базований на родинності, від батька родиться (τίκτω -тікто – роджу) син (τέκνον – текнон – дитина). Слово, через яке все повстало, визнає у цьому творінні, що було створене на образ Бога (Бут 1, 27), але тепер уподібнилося до гріха, своє дитя. Перед законом, що мав допомогти зросту дитини, тепер проголошується його поразка. Закон, що з одного боку був вихователем до Христа (Гал 3, 24), з іншого – став силою гріха (1Кр 15, 56), бо засуджує переступників, і ніхто ним не може оправдатися перед Богом (Гал 3,11). «Христос же нас викупив від прокляття закону, ставши за нас прокляттям» (Гал 3,13).

Гріх людини полягає в тому, що вона не виконує задуму Божого щодо себе самої. За Божим задумом (Бут 1, 26) людина має уподібнюватися до свого Творця, тобто мати його завжди перед собою як Зразок до якого вона тягнулася б. Але людина відвернула свій погляд від Зразка, тим самим поставивши на його місце якесь творіння. Бог вказує людині через пророків, що цим вчинком вона відірвала себе від кореня, позбавила себе животворного джерела. «Покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки, копанки діряві, що води не держать», – говорить Господь устами Єремії (Єр 2, 13). Перебуваючи без води та поживи людина падає зі сил і стається нерухомою, розслабленою. Стан цей є наслідком гріха.

Відпускаються αφίενται (афіентай) – дієслово, яке вжите у теперішньому часі пасивного стану у третій особі однини – це так званий “Божий пасив”, який дає зрозуміти, що той, хто чинить цю дію, є ніхто інший як Бог.

А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі:

Книжники – представники закону, які за допомогою приписів тлумачили людині Слово Боже. Вони змальовані як ті, що сидять, тобто можновладці,  бо вони мають право тлумачити Закон (Мт 23, 2). Виглядає, що вони настільки зосередили свою увагу на тлумаченню, що перенесли центр відліку зі Слова на тлумачення, тому і не признають вже самого Слова.

«І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?»

Як тут видно, книжники добре розуміють, що прощати гріхи може лише Бог. Ніхто інший не здатний позбавити когось гріха. Бог є той, хто, говорячи устами пророка Ісаї, каже:«Я розігнав, немов туман, твої переступи, твої гріхи – неначе хмару» (Іс 44, 22). Всі клопоти йдуть від того, що вони не здатні пізнати перед собою Творця, не можуть побачити у людині, що стоїть перед ними того, чиїм тлумачем вони себе рахують. Для них ця людина є тільки сином теслі з Назарету.

Тому й закономірно, що коли з уст Ісуса Назарянина у їх вухах лунають слова про відпущення гріхів розслабленому, відразу їх думка видає судження – це богохульство. Той, хто може прощати гріхи (Вих 32, 6нн), говорив з Мойсеєм на Синаю – це Господь. Через Мойсея передано також і спосіб прощення, тобто людина також мусить принести покаянну жертву (Лев 4 – 7).

Книжники мають дві причини для висновку, що його вони висловлюють як богохульство. Перша – Ісус себе ставить на місце Бога; друга – Ісус прощає, не ставлячи жодних умов.

Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони собі таке думають, до них і каже: «Чого таке ось намислюєте у ваших серцях?

Слово Боже намагається застерегти від неправильного ходу думок тих, хто тілесно посідає місце його тлумачів. Тепер прийшов час, коли Слово стало людиною, коли Бог у видимому тілі сам може дохідливо тлумачити людині на її мові те, що Слово говорить у вічності.

З тієї хвилі, як Слово заговорило у домі, його тлумачі не проронили жодного звуку зі своїх уст. Євангелист підкреслює, що ті, кого вважали в народі вченими, мудрими, знавцями Закону перед Ісусом не можуть вголос промовити те, що вони вважали мудрим. Перед ним людська мудрість стає німа. Присутність Ісуса серед людей усуває потребу людських тлумачів Божого Слова. Крім того, вчителі Закону поставлені у становище “підвищення кваліфікації”. Вони повинні скласти іспит у присутності Вчителя, відповісти на питання, що ставиться їм.

Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: встань, візьми твоє ліжко й ходи?

Загадка, що її ставить Ісус для книжників, є дуже легкою до розв’язання, на їх думку. Вони схильні вважати, що хвороба є наслідок гріха. Якщо Ісус Назарянин вже відпустив гріхи розслабленому, що є неможливим, бо це може зробити лише Бог, тоді треба вимагати знаку, що ця людина є без гріха. Знаком же може бути тілесне зцілення від хвороби. Легше є сказати “відпускаються гріхи” і не показати знаку. Хай покаже знак! Нехай скаже цьому бідоласі піднятися з землі! Ми всі побачимо зараз же, що він богохулить.

10 Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – мовить до розслабленого:

Оцінка, поставлена книжникам – незадовільно. Але добрий Вчитель не лише вказує на погане знання, чи неправильний розв’язок завдання, він знову пояснює (щоб ви знали), щоб учень зрозумів нарешті, яка відповідь є правильною, і ще раз вказує на місце, де зроблено помилку – Син Чоловічий має владу (Дан 7, 13-14; Мт 28, 18).

Це чудо є немов би своєрідним практичним заняттям, учитель показує для тих, хто помиляється, правильний розв’язок. Розв’язок же полягає не у визначенні які слова легше сказати, але у пізнанні в особі Ісуса того, кому дано владу, силу й царство, що не минають та не занепадають. Так як ви можете бачити лише очима тілесними, бо духовні очі ваші закриті, то спробуйте тепер відкрити очі духовні, і поштовхом для цього нехай буде побачене очима тілесними, тому:

11 Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому».

Людина, яка відійшла так далеко від Отця, розтратила все, що їй було дано, немає сили не те, що рушити назад, сили нема навіть поворухнутися. Лежить прикута до ліжка. Ісус відпускає гріхи, розв’язує ті пута, що сковували руки та ноги, що були перешкодою до руху до Отця.

Тепер людина знову вільна. Вільна та не без закону. Ісус дає три накази, що можуть виглядати як заповіді: встань, візьми, йди.

Наказ встати виконує дві функції. Одна – це наочний приклад розв’язки до завдання, що було поставлене книжникам; друга – стосується самого розслабленого, бо його чекає дорога додому, нема чого гаяти часу.

Наказує взяти ліжко, що має служити людині згадкою про це гріховне провалля, у якому вона перебувала, та знаком, що говорить про любов та милосердя Батька.

Третій наказ – повертайся сину додому (вжито οικος (ойкос)), там так давно вже тебе чекають. Ти знаєш, де знаходиться твій дім, бо гріхи, що закривали тобі очі та викривляли дійсність, вже більше не мають над тобою влади. Тому тепер ти вже пізнаєш дорогу, пізнаєш звідки твоє коріння (Бут 1, 26), звідки ти прийшов сюди.

12 Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: «Ніколи ми такого не бачили!»

Цей стишок складається з двох частин. Перша половина стосується людини, до якої звертається Христос, друга – всіх решта, що зачудовані тим, що побачили.

Розслаблений відчув, як пута гріховні, що зв’язували його, не дававши можливості рухатися, спали з його душі. Тепер він вже більше не розслаблений, сила повернулася до нього, і ця сила прийшла з уст Ісуса. Слово Боже ввійшло у відкрите серце чоловіка, що з довірою очікував на допомогу. Як тільки він відчув приплив сили, розуміючи звідки вона, чоловік повністю вирішує покластися на Слово, тому відразу, без зволікання, виконує те, що було йому наказано.

Нарешті звучать слова людей, тих, які бачили все. Євангелист тут не робить поділу на книжників та інших, але всі вони тепер говорять вслух. Становище душі змінилося. Сумнів, що зроджує внутрішнє незадоволене бурмотіння (Мк 2, 6-7), змінився зачудуванням, яке відкриває уста і людина голосить те, що відчуває. Становище докорінно змінене. У 6 стишку книжники роздумують, стараються розрізнити де правда, а де ні. Це все вони роблять поокремо, кожен всередині себе, вони замкнулися перед Словом. Становище після побаченого є цілком протилежне, воно змальоване як εξίστασθαι (екзістастай) чудувалися. Це слово походить від εξ-ίστημι, де εξ означає позаззовні та ιστημι – бутиперебувати. Всі, отже, перебувають поза собою, тобто можна сказати, що у стані трансцендентному, і цей стан викликаний Словом Божим, тобто всі вони відчули дотик Бога, відкрилися до нього. Тепер зрозуміло й те, чому всі вони прославляють Бога.

3. Матеріал для читання

Пс 32; Пс 103; Іс 1, 10-19; Мт 18, 21-35; Лк 15, 1нн.

4. Молитва уривком

4.1. Ввідна молитва

4.2. Читання уривку

4.2.1 Тиша

4.2.2 Ділення словом  чи стишком, що справили враження

4.3. Друге читання того ж уривку

4.3.1 Тиша

4.3.2 Ділення особистою звісткою Бога

4.4. Третє читання

4.4.1 Тиша

4.4.2 Ділення спонтанною молитвою на Боже слово

о. Євген Станішевський

Назад

Розповісти