Коментар Євангелія на неділю по Богоявленні (Мт 4,12-17)

168

12 Почувши, що Йоана ув’язнено, Ісус повернувся в Галилею 13 і, покинувши Назарет, пішов і оселився в Капернаумі, що при морі, на границях Завулона та Нафталі, 14 щоб збулося те, що сказав був пророк Ісая: 15 “О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! 16 Народ, який сидів у темноті побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерті, – зійшло їм світло.” 17 З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: “Покайтесь, бо Небесне Царство близько”.


Контекст


Уривок, який читаємо в неділю після Богоявлення, належить до блоку розповідного матеріалу (глл. 3–4) першої частини євангелія від Матея (3-7 глл.).

Після так званого «євангелія Христового дитинства» (1-2 глл.), розповідь переносить нас на берег річки Йордан, де Іван Хреститель готує ізраїльський народ до приходу Спасителя (3,1-12). Туди ж приходить Ісус перед початком привселюдного служіння та приймає хрещення від Предтечі (3,13-17). Після чого Дух веде Ісуса в пустелю, де Він перемагає спокуси диявола (4,1-11). Христос переходить до Галилеї та починає проповідування Царства Небесного (4,12-17). Господь кличе перших учнів та розширює служіння (4,18-25).

В контексті євангелія від Матея наш фрагмент служить своєрідним містком, який переводить нас від підготовки Ісуса до вже безпосереднього Його публічного служіння.

Структура уривку


Хоч даний фрагмент є короткий і має всього 6 віршів, та для кращого сприйняття пропонуємо наступну схему:

1) прибуття до Галілеї (12);

2) виповнення пророцтва Ісаї (13-16);

3) початок проповідування(17).

Форма

Цитата з пророка Ісаї 8,23-9,1, яка наводиться в Мт.4,15-16, її інтерпретація, її вплив на розуміння попередньої фрази вводять нас у світ єврейського мідрашу (пояснення, тлумачення). Ключем до розуміння пророцтва автор євангелія робить самого Ісуса Христа, тому перехід в Галилею до Капернауму інтерпретує, як виповнення конкретних слів Ісаї, а світло, про яке йдеться у вислові, розуміється, як присутність Царства Небесного у Ісусі Христі та через Нього.

Читання тексту

12. З аналізу грецького тексту не випливає прямий причинно-наслідковий зв’язок між почув і повернувся, тому, не можемо стверджувати, що Ісус повернувся в Галилею через те, що почув про арешт Івана Хрестителя. Ці події, можливо, просто співпали в часі. Дехто з екзегетів наголошує, що Ісус не втік від небезпеки, а пішов у Галилею, що була територією підвладною Іроду Антипі – тетрарху, який заарештував Івана. Але більшість коментаторів, в тому числі давніх, схиляються до того, що Господь зважає на обставини та уникає непотрібних небезпек. Так св. Кирило Олександрійський говорить: «[Христос] відійшов не з боязливості, але навчаючи нас тим, що вчинив, відступати від гонителів» (Коментарі на євангеліє від Матея, 34-44). Подібно ж, тільки у духовній площині, навчає св. Іван Золотоустий: «Для чого Він знову віддаляється? Для того, щоб знову-таки навчити нас не йти назустріч спокусам, але відступати і ухилятися від них. Бо не той винен, хто не кидається в небезпеку, але той, хто у небезпеках не має мужності» (Бесіди на книгу Матея, 14,148).

Євангелист не пояснює тут причин ув’язнення Івана Хрестителя, аж у 14,3-5, бо ця історія, напевно, була загальновідомою як в первісній Церкві, так і тепер.

Євангеліє від Матея, як і від Марка та Луки, не розказують нам про період служіння Ісуса в Юдеї, який співпадав у часі з проповідуванням Івана Хрестителя (див. Ів 2,13-4,3). Мусимо пам’ятати, що євангелія не мають на меті детально описати біографію Ісуса з Назарету, але відкрити, що Він є Христос, Син Божий, Господь і Спаситель.

Галилея – північна частина Ізраїлю між Середземним морем на заході та Галилейським озером, званим також Генезаретським чи Тиверіядським морем, і річкою Йордан – на сході; на півночі межувала з Фінікією, а на півдні – з Самарією. На відміну від Юдеї, землі тут були більш родючі, а також розвинуте рибальство. Столицею до 25 р. було місто Сепфоріс, неподалік містечка Назарет, а потім – місто Тиверіада. Через Галилею проходив торговий шлях, який носив назву «морська (приморська) дорога» (Мт 4,15): від Дамаску до Кесарії, і далі аж до Єгипту. Територія Галилеї межує з сиро-фінікійськими землями, тому тут проживало багато неізраїльтян. Спілкуючись з поганами, ведучи з ними торгівлю, галилеяни стали більш толерантними за жителів Юдеї та відкритішими до нових ідей. А ще вони прославились своїм запальним характером. Більшість бунтів виникали саме в Галилеї.

13. Тут не подані причини, чому Ісус покидає Назарет, але ми знаємо їх з євангелія від Луки (4,16-30) – люди відкинули Його і навіть пробували вбити, коли Він проголосив спасіння для поган.

Капернаум було рідним містом багатьох апостолів. Воно знаходилось на території, яка належала коліну Нафталі, хоча після Ассирійської та Вавилонської неволі ізраїльтяни не дотримувались поселення за племенами. Невідомо, чи Ісус спочатку вибрав Капернаум, як місце своєї діяльності, а потім покликав апостолів, чи навпаки. Євангелія по-різному подають послідовність цих подій.

14. Крім цього вірша, ще шість разів євангеліє цитує Старий Завіт, вживаючи фрази «щоб збулось сказане» чи «щоб здійснилось слово» (1,22; 2,15; 2,23; 8,17; 12,17; 26,56). Євангелист наголошує, що те, що було сказано пророками про надію ізраїльського народу, тепер здійснюється в Ісусі.

15. Це пророцтво збувається буквально, адже Назарет знаходиться на території коліна Завулона, Капернаум – на території Нафталі, через ці землі проходив торговий «приморський шлях», а служіння Ісуса поширилось і на територію Десятимістя, яка є за Йорданом.

Зазвичай Галилею називали поганською через велику кількість іноплемінників, які там проживали. Жителі Юдеї ставились до галилеян з погордою, та саме до таких погорджених і принижених іде в першу чергу Господь.

16. Цей вірш показує нам контраст між світлом і темрявою. Темрява може символізувати гріх, який веде до смерті, або духовне невігластво, яке веде до гріха. «В якій темноті? Саме в глибокій омані невідання,» – пояснює Хроматій Аквілейський (Трактат на євангеліє від Матея, 15.153). «Сказано “в тіні смерті”, а не “в смерті”, оскільки гріх не може повністю розкласти душу, подібно до того, як це робить з тілом смерть, але він приносить їй [лише] тінь смертну,» – навчає Оріген (Фрагменти 7354).

Кирило Олександрійський вияснює, Хто є цим світлом: «Світлом же великим є Господь наш Христос і сяйво євангельської проповіді, а зовсім не закон, який був прирівняний до світильника. Тому і в скинії, зважаючи на недалеке сяяння закону, завжди горів світильник, здатний посилати своє світло не далі юдейських меж. Таким чином, погани перебували в темряві, як ті, що не мали світла навіть цього [малого] світильника» (Коментарі на євангеліє від Матея, 3452).

17а. «Тому Він [Ісус] і не проповідував раніше за Івана, і чудес не творив, поки останній не був посаджений у темницю. Він не хотів Своєю проповіддю призвести розділення в народі,» – пояснює св. Іван Золотоустий (Бесіди на книгу Матея, 14,159).

17б. «Покайтесь, бо Небесне Царство близько,» – слова, які ми чуємо з уст Ісуса, є тими ж, що ми чули від Івана Хрестителя (Мт 3,2). Таким чином, Ісус ніби перебирає служіння Івана, водночас піднісши Його на новий рівень. Іван Хреститель є останнім пророком Старого Завіту і його останніми словами є: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько».

Одним із завдань закону було те, щоб людина усвідомила свій гріх. Про це гарно навчає ап. Павло: «Ми ж знаємо, що все, що закон говорить, тим, які під законом, говорить, щоб усякі уста замкнулись і щоб увесь світ визнав себе винним перед Богом, бо ніхто не оправдається перед Ним ділами закону: законом бо гріх пізнається» (Рим 3,19-20). Пізнання своєї гріховності та розуміння, що ніякими добрими справами ми не можемо її позбутися і стати безгрішними, приводить нас до покаяння.

Що ж таке «покаяння»?

Дехто розуміє, що це стан смутку. Як-от одного разу в пішій прощі до Зарваниці, побожні хлопці зробили зауваження дівчатам, які співали релігійні, але веселі пісні, що в паломництві треба каятися, тобто бути смутним, а не радісним.

Хтось розуміє, як жаль через наслідки певних дій. Для прикладу, алкоголік шкодує, що втратив здоров’я, а ледачий студент, що не здав сесію. Тут шкодують за наслідки, а не за саму дію.

Інші розуміють, як припинення вчинення деяких гріхів на певний час. Багато людей у нас на час Великого посту залишають шкідливі звички: пити алкогольні напої, курити, об’їдатися чи інші гріхи. Та лиш тільки піст минає, то надолужують втрачене ще й надміру.

В 2 посланні до коринтян 7,8-11 вжиті три подібних, але різних грецьких терміни, які допоможуть нам вияснити, що таке каяття.

8 Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, – бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас – 9 тепер же радію, не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди. 10 Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу – смерть спричинює. 11 Ось бо той смуток задля Бога… (2Кор 7,8-11)

«Сумувати» – гр. λυπεω (люпео) та похідні від нього, вжито двічі у вірші 8, тричі у 9, двічі у 10 і раз у 11. Це слово означає горе, печаль або фізичний біль, нездужання.

«Жаліти» – гр. μεταμελομαι (метамеломай) та похідні, вжито двічі у вірші 8 і раз у 10. Це слово виникає від поєднання слів «слідом, після » і «турбота». Його смисл – журба з приводу наслідків, а не самих дій, що їх спричинили. В євангелії від Матея воно вжито стосовно Юди у 27,3, хоч у Хоменка перекладено «розкаявся».

«Покаяння» – гр. μετανοια (метаноя), вжито у віршах 9 і 10. Це поєднання слів «слідом, після» і «розум», що означає новий розум , новий спосіб мислення , нове ставлення до життя і до Бога.

В єврейській мові відповідне слово שוב (шув) буквально означає повернути назад, повернутися, і більше вказує на зміну поведінки.

Єврейський термін робить наголос на «зміні дій»: я поступав так, тепер буду інакше; а грецький – на зміну в розумі, зміну способу мислення. Спасенна людина отримує новий розум і нове серце. Вона по-іншому думає і по-іншому живе. Вона шукає відповідь на запитання: «У чому полягає Божа воля?» Покаяння – це не емоційне переживання, яке з часом проходить, і не стан абсолютної безгрішності, а нові відносини, нове життя з Богом, Який віруючого поступово перетворює на святого.

Покаянням закінчується Старий Завіт, і ним же входиться в Новий Завіт.

17в. «Небесне Царство близько»

Тільки в євангелії від Матея вживається термін «Царство Небесне». В євангеліях від Марка та Луки в паралельних місцях використовується «Царство Боже». Оскільки євреї уникали «вживати намарно ім’я Боже», то замінювали його на інші слова чи фрази. Наприклад, щоб не вимовляти Бог, казали «Той, чиє ім’я благословенне». Тому, говорячи «Царство Небесне», євреї розуміли «Царство Боже».

Слово «царство» (гр. βασιλεια – басілея) можемо розуміти двояко: або царська влада, царське владарювання, або ж територія під владою царя. Царем же є Бог. Це царство увірвалось в людську історію з втіленням Сина Божого, з народженням Ісуса у Вифлиємі, але повнота його реалізується в часі другого приходу Ісуса Христа. Воно встановлене але не звершене, «вже є» і «ще прийде».

В євангелії від Луки (17,20-21) описаний епізод, коли фарисеї питають Господа, коли прийде Царство Боже, і Він відповів їм: «Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! – або: Он там! – бо Царство Боже є між вами.» Так в перекладі Хоменка. Можливим є також переклад «Царство Боже всередині вас» (напр. Огієнко).

Царство Боже приходить непомітно, коли ми даємо себе у владу Богу, коли все більше підчиняємо свою волю Йому. Воно близько, а стає в нас, коли приймаємо в своє життя Ісуса, як свого Господа і Спасителя. Воно стає в нас, коли своє горде «я» ми скидаємо з трону власного серця та в покорі просимо зійти туди Христа – справжнього Царя. Тоді воно стає «Царством Божим між нами», розростаючись у стосунки з ближніми стає Царством прощення, миру, доброти, поваги, допомоги, жертви – Царством любові.

Якщо ж не є Бог царем в нас і між нами, то як можемо сподіватися почути: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт.25,34)?

Молитва:

Отче наш!

Нехай у мені не буде мого царства;

але нехай прийде Твоє Царство у моє життя, у моє серце, у мою душу, у мій розум;

нехай прийде Твоє Царство у мою сім’ю, у життя мого чоловіка/моєї дружини, у життя моїх дітей;

нехай прийде Твоє Царство на місце моєї праці та у стосунки з колегами по роботі, з начальником та підлеглими;

нехай прийде Твоє Царство у життя моїх друзів, сусідів та у наші стосунки;

нехай прийде Твоє Царство у державні та соціальні структури;

нехай прийде Твоє Царство у закони нашої держави;

нехай прийде Твоє Царство між багатими і бідними, ситими і голодними, сильними і слабкими, здоровими і хворими;

нехай прийде Твоє Царство туди, де є ненависть, гнів, непрощення.

Врешті, нехай якнайскоріше прийде Твоє Царство у повноті в часі приходу Твого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа. Марана та. Прийди, Господи. Амінь.

о. Захар Михасюта

Розповісти