Коментар Євангелія на неділю перед Різдвом Христовим (Мт 1, 1-25)

197

1 Родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама. 2 Авраам був батьком Ісаака, Ісаак – Якова, Яків – Юди і братів його. 3 Юда був батьком Фареса та Зари від Тамари. Фарес був батьком Есрома, Есром – Арама, 4 Арам – Амінадава, Амінадав – Наасона, Наасон – Салмона, 5 Салмон – Вооза від Рахави, Вооз – Йоведа від Рути, Йовед – Єссея, 6 Єссей був батьком царя Давида, Давид – Соломона від жінки Урії. 7 Соломон же був батьком Ровоама, Ровоам – Авії, Авія – Асафа, 8 Асаф – Йосафата, Йосафат – Йорама, Йорам – Озії, 9 Озія – Йоатама, Йоатам – Ахаза, Ахаз – Єзекії, 10 Єзекія – Манасії, Манасія – Амоса, Амос – Йосії, 11 Йосія – Єхонії і братів його за вавилонсько­го переселення. 12 А після вавилонського переселення в Єхонії народився Салатіїл, у Салатіїла – Зоровавел, 13 у Зоровавела – Авіюд, в Авіюда – Еліяким, в Еліякима – Азор, 14 в Азора – Садок, у Садока – Ахим, в Ахима – Еліюд, 15 в Еліюда – Єлеазар, в Єлеазара – Маттан, у Маттана – Яків, 16 у Якова – Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос. 17 Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять. 18 Народження Ісуса Христа відбулося так: Марія, його мати, була заручена з Йосифом; але, перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа. 19 Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити. 20 І от, коли він це задумав, ангел Господній з’явився йому уві сні й мовив: “Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. 21 Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх.” 22 А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: 23 “Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог.” 24 Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній: прийняв свою жінку; 25 та не спізнав її, аж поки породила сина, і він дав йому ім’я Ісус.

А. Матей 1,1-17:

Р о д о в і д І с у с а Х р и с т а
Книга походження Господа, що спасає, Помазаника

1. Читання

1.1. Контекст

У перших двох главах Матей представляє читачеві події пов’язані із народженням та дитячими роками головного героя. Цей матеріал відіграє роль вступу, і тому тут представлено головні думки, що їх розвинуто в основній частині Євангелія:

– покликання Богом людини із стану неволі до свободи (Мт. 2:15);

– те, що слабе (тому, що людське), стає сильним (тому, що вибране Богом) (Мт. 2:6);

– одна частина людей під проводом своїх керівників спротивиться Божому задуму, несучи смерть іншим людям (Мт. 2:18), інша, ідучи за світлом, прославить Бога, приносячи йому свої дари (Мт. 2:11-12);

– здійснення Божого задуму залежить від слухання Божого слова та виконання його людиною (Йосиф чує Слово Боже, чинить згідно нього, і тому виконується сказане Господом через пророків);

– присутність Бога посеред спільноти, що її він створив (Мт. 1:22).

У цих двох главах Матей вживає 5 разів вислови, за допомогою яких хоче підкреслити те, що ці події, які він описує, входять у Божий задум. Власне через пов’язання цитат зі Старого Завіту із подіями, що стосуються Ісуса, автор хоче підкреслити виконання слова Господнього (Мт. 1:22; 2:5, 15, 17, 23).

У першій главі євангелист подає відомості, що підкреслюють двояке коріння Ісуса:

– коріння людське виражається представленням його як сина Давида  (Мт. 1:1);

– коріння божественне виявляється у вагітності від Святого Духа (Мт. 1:18).

Друга глава чітко окреслює дві лінії.

Перша полягає в тому, що прихід Сина Божого люди сприйняли по-різному: ті, кого називали поганами, прийшли до нього, віддаючи йому почесті, інші ж, саме ті, до кого він прийшов (родовід), тобто свої, взялися його переслідувати з наміром убити.

Друга лінія ставить наголос на тому, що дитячі роки життя Ісуса відображають історію ізраїльського народу: прихід до Єгипту, вихід з Єгипту, оселення у Палестині.

1.2. Межі та структура уривка

Уривок Мт.1:1-17 знаходиться на початку Євангелія від Матея. Цих перших 17 віршів об’єднані темою, що виявляє родовід Ісуса. На початку (Мт. 1:1) підкреслено дуже чітко, що представлятиметься родовід Ісуса Христа як сина Давида та сина Авраама. У Мт. 1:16 зазначається народження Ісуса, званого Христом, а тоді в Мт. 1:17 укладено підсумок перередньо описаних народжень, групуючи їх по 14 поколінь у три групи.

Із Мт. 1:18 починається розповідь, що описує народження Ісуса, отже – це тема, відмінна від тої, що є описана у Мт 1:1-17.

Структура уривка легко випливає за логікою, що її пропонує сам текст, а саме за тим поділом, що є зазначений у Мт. 1:17. Таким чином уривок складається із 5 частинок, де перша і остання відіграють відповідно роль початку-введення та закінчення-підсумку.

1:1 початок

  1:2-6 від Авраама до Давида

  1:7-11 від Давида до Вавилонського вигнання

  1:12-16 від Вавилонського вигнання до Ісуса

1:17 підсумок

1.3. Особливості уривка

     На початку уривка вживається вислів bi,bloj gene,sewj[1] (біблос ґенесіос), що знаходиться ще два рази у Святому Писанні, і обидва рази у книзі Буття (Бут. 2:4, 5:1), яка в перекладі LXX носить назву ge,nesij (ґенесіс).

Вказується на те, що Ісус є сином Давида, сином Авраама, і тому подання імен починається від Авраама. Чому не від Адама? Родовід починається від Авраама і описано до Йосифа, а народження Ісуса стається від Марії.

Перелік імен розбито на три чатини із вказівкою, що кожна із них налічує 14 поколінь, але лише середня частина налічує зазначене число поколінь, тоді як ані перша, ані остання частини не сягають вказаного числа.

Серед постійно повторюваних чоловічих імен, які вказують на стосунки батько-син, знаходяться вийнятки, що полягають у тому, що у цей перелік автор вклинює чотирьох жінок (Тамара, Рахав, Рут, жінка Урії).

Вжиток слова evge,nnhsen[2] (еґеннесен) у монотонному повторенні, яким визначаються родові стосунки між батьком та сином, переривається, коли вказується на стосунок між Йосифом та Ісусом. Ісус народжується (evgennh,qh[3] – еґеннете) від Марії, що є зарученою Йосифа.

1.4. Синоптичний аналіз

Про народження Ісуса в Євангелії від Марка немає згадки, адже він розпочинає свою розповідь від подій, пов’язаних із Іваном Хрестителем, тобто із хрещенням Ісуса у дорослому віці.

Євангеліє від Луки подає відомості про народження Ісуса, але вони є досить відмінні від тих, що представлені у Євангелії від Матея. Єдине, що об’єднує ці дві розповіді, так це представлення народження Ісуса від Марії, що зачала від Святого Духа і без участі Йосифа.

Євангелист Лука також подає родовід Ісуса, але є певні відмінності, що стосуються як самого родоводу, так і контексту, у якому він зноходиться. Уривок, що вміщає родовід Ісуса у Луки не знаходиться серед матеріалу, що описує народження та дитячі роки, але поміщений після розповіді про хрещення від Івана і є включений у розповідь, що представляє початок  Ісусової діяльності.

Логіка побудови походження Ісуса у Луки (від Ісуса через низку людських імен, яку завершує Адам, що є сином Бога) є протилежною до тієї, що її пропонує Матей (від батька до сина). Різне число імен, та й різні імена людей.

2. Медитування

2.1 Книга походження

Матей починає свою розповідь словами, які вказують на те, що він пише Книгу походження(bi,bloj gene,sewj).

Перша книга Старого Завіту (Книга походження у перекладі LXX) вміщає дві книги походженнякнигу походження неба і землі та книгу походження людини внаслідок творчої діяльності Бога (Бут. 2:4; 5:1). Можна зауважити, що наголос падає на людину, адже Книга походження неба і землі (h` bi,bloj gene,sewj ouvranou/ kai. gh/j)[4] (Бут. 2:4) включає і походження людини[5], як також і після описання походження неба і землі автор ніби фокусується в окремий спосіб на людині і тому вказується ще раз вислів h` bi,bloj gene,sewj avnqrw,pwn[6] (Бут. 5:1) – книга походження людини.

У перших двох книгах походження у яких чітко підкреслюється з’явлення неба та землі і людини (іменники подаються родовому відмінку) внаслідок діяльності Бога. Матей, опускаючи вислови щодо Божого творення, подає лише у родовому відмінку два іменники (Ісус Христос). Можна таким чином твердити, що Матей хоче підкреслити відмінність цієї події, що її описує він від тих двох подій, описаних у Книгах Походження Старого Завіту. Якщо перші два випадки походження вказують на те, що нічого із повсталого (ані небо і земля ані людина) внаслідок дії Господа не є Богом, то походження у першій книзі Нового Завіту представлено як народження Господа, що спасає[7], який входить у людський рід[8].

Матей одразу ж підкреслює те, що той Ісус, про кого ця книга походження є воддночас іхристос (cristo,j), що відповідає єврейському (x:yviM’) месія, яке означає помазаник. Укнизі походження адама вже було зазначено, що внаслідко помазання, людина ставала гідною виконувати уряд священика або царя. Як один так і другий лише людський відбиток (зазвичай невдалий) Того, хто є Святий (Лев. 11:44) і Цар (1 Сам. 8). Якщо ж Матей вказує на те, що книга походження Ісуса, є також книгою походження христа то треба розуміти, що він хоче вказати єдиного Христа, зразок всіх тих, що про них було описано у попередній книзі походження.

Книга Буття, яка розповідає про початок людського роду, вказуючи ім’я людини, підкреслює її зв’язок із землею[9]. Взятий зі землі, внаслідок вибору способу життя, у якому проявився вибір іти своєю дорого, що не відповідає дорозі пропонованій Творцем, повертається разом зі всіма своїми нащадками у землю (Бут. 3:19). Життя адама (людини) є позначене гріхом і закінчується смертю.

2.2. Авраам як початок

Матей розуміє, що попередня Книга походження вже описала як народження Адама, так і його вибір смерті, тому у своїй Книзі походження він хоче описати дію Бога, що повертає померлого адама (людину) до життя. Людина може вийти з того становища в якому опинилася лише завдяки Слову Божому та відгуку на нього з боку самої ж людини. Тому і родовід не починається з Адама, але від людини, яка відвернулася від богів, яким служили їх попередники (І.Н. 24:2) та повернулася за покликом єдиного живого Бога до нього і вийшла на ту дорогу, що Він вказав. Господь запропонував своє бачення життя цієї людини і вона погодилася, повіривши Слову Божому, яке з людської точки зору було неможливим до здійснення[10]. Аврам повірив Господеві і залишивши свій край пішов туди, куди вказував йому виконання слів благословення Господнього (Бут. 12;1-4). Коли ж Господь вирішив укласти союз, запропонувавши його людині, Аврам почав поклонятися йому (Бут. 17:1-3). Внаслідок цього Господь тому, хто носив ім’я Аврам[11], яким визначалося мій батько є великий та сильний, і, отже, прославлялося батьків ідолопоклонників, дає ім’я Авраам, яким вказує, що саме ця людина є батьком багатьох народів (Бут. 17:1-8). Людина, яка повірила Богу, пішла за ним і почала поклонятися йому, людина, яка відвернулася від ідолів і навернулася до Бога живого, творця неба та землі, саме вона є батьком народів благословенних Господом.

Перша книга Нового Завіту наголошує на тому, що розповідь ітиме про походження Ісуса, сина Давида, сина Авраама. Матей вказує, що людська лінія, яка відображає походження Ісуса, починається із Авраама, а не від Адама, навіть не від Аврама.

Як перша так і остання людина родоводу (Йосиф) є та, яка повірила на незрозуміле і дивне для неї Слово Боже і прийняла все, що Господь пропонував (Мт. 1:18 – 2:23). Йосиф подібно як і Авраам отримав дитину внаслідок віри, що виникла як відповідь на Слово Боже. Аврааму дарує Господь дитину, усуваючи неплідність його жінки, Йосиф же без запліднення, отримує дитину від Святого Духа, йому додає Господь[12] та продовжує рід тих, хто виконує Господню волю.

Йосиф не є батьком природним Ісуса, адже Матей чітко вказує, що на зміну дієслову активного стану (evge,nnhsen), що визначає походження сина від батька, у випадку Ісуса вжито це ж дієслово, але у пасивному стані (evgennh,qh). Це є Божий пасив, яким виявляється саме Бога як того, хто спонукав це дійство. Народження Ісуса представлено як народження від Марії і Бога.

2.3. Три групи

Є легко переконатися, що ані перша ані третя групи не мають по чотирнадцять поколінь. Чому ж Матей наполягає, що поколінь чотирнадцять? Де знаходяться не вказані у переліку?

В першій групі від Авраама до Давида налічується тринадцять поколінь. Коли ж врахувати, що Авраам є зроджена людина віри, яка відірвалася від Аврама (Адама) внаслідок Божого втручання, тоді стає зрозуміло, де є недостаюче покоління. Господь породив Авраама – ось перше народження вірою, Авраам є дитиною Божою.

Важливо підкреслити також що ця група, є керована Господом як їх Царем і тому є цей зріст: від Авраама, який починав без дітей, та без землі, до його наслідників, що множаться та входять під проводом Господнім у землю, що її подарував їм Господь і там перебувають.

Середня група, тобто та, що починається від Давида і закінчується вказівкою на вигнання, налічує всі чотирнадцять поколінь. Ця група відображає «досягнення» внаслідок виконання людьми царського уряду, що доводить до втрати всього, що отримали від Господа: немає більше землі дарованої Господом (народ перебуває на вигнанні), немає більше і людини, що виконувала царський уряд.

Починаючи формування третьої групи, Матей наголошує на ініціативі Господа, що бере на себе провід та опіку, як це було на початку із Авраамом. Тому саме із Єхонією, тобто ізвстановленим Господом[13] розпочинається третя група. Господь розпочинає знову тоді, коли Ізраїль знаходиться у вигнанні, без землі, без майбутнього, без царя. Від Єхонії до Йосифа є дванадцять поколінь, тринадцяте з’являється Йосифу (Господь додасть) від Господа, що він йому додає через Марію.

Коли, отже, Матей вказує, що і від вавилонського переселення до Христа є чотирнадцять поколінь, то хоче вказати, на те, що чотирнадцяте покоління формують люди, що приймають Ісуса Христа. Добре це підкреслено євангелистом Іваном: Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися (Ів. 1:12-13). Можна сказати, що Матей пропонує читачеві стати дитиною живого Бога, який хоче, щоб людина жила. Читачу ж для того, щоб зродитися від Бога треба повірити, що Ісус є Христос, Бога живого Син Єдинородний, а повіривши, через хрещення народитися від і для Бога.

Таким чином розумілим тоді стає поділ, який вказує на чотирнадцять поколінь у кожній із трьох груп.

2.4. Жінки у переліку чоловічих імен

Із попередньої книги походження відомі імена багатьох жінок тих мужчин, що їх імена подає Матей у своїй книзі походження. Проте тут у переліку чоловічих імен є вказівки лише на чотирьох жінок та Марію, з якої народився Ісус Христос.

Оповідання про народження синів Юди від Тамар має місце у Бут. 38. У ньому описано як Юда ставить себе вище від заповіді Закону, за якою він повинен був одружити свого третього сина на Тамар, після того як два старші сини його померли, не давши наслідників. Страх Юди за третього сина робить із нього переступника Закону. Хитрістю Тамар отримує синів, що стають спадкоємцями Юди. І Юда визнає свій переступ супроти Закону, називаючи ту, яку вважав повією, праведнішою за себе (Бут. 38:26).

Рахав, Єрихонська блудниця, зуміла відчитати знаки часу (І.Н. 2:9) і своїми старання причинилася до виконання Божого задуму, внаслідок чого вона не лише залишилася живою разом із своєю родиною, але й ввійшла до вибраного народу (І.Н. 6:25). Є важливо підкреслити те, що людина позначена гріхом може відчитувати знаки часу, вірою приймати рішення (Євр. 11:31) та чинити згідно нього (Як. 2:25), і таким чином отримати спасіння від смерті. Випереджують «праведних» ті, яких вони вважають грішниками, у випадку, коли, залишають свій гріх та виконують волю Господню (Мт. 21:31).

Рут, про яку описує одноіменна книга Старого Завіту, змальована як така, що після смерті чоловіка віддається у руки Божі. Своєю смиренністю вона, не належачи до вибраного народу, проте продовжує родовід тих, хто живе вірою та надією на Господа.

Матей не подає ім’я жінки Урії, хоча воно відоме[14], тому наголос падає в особливий спосіб на гріх Давида (2Сам. 11). Саме через нього гине Урія, та помирає дитина зачата у грісі. Давид, проте, зумів переосмислити свій гріх, визнати себе гідним смерті, та покаятися (2Сам. 12). Господь простив йому цей гріх (Сам. 12:13). Давид із людиновбивці зробився борцем за життя (2Сам. 12:14-23), та, будучи царем, упокорив себе перед Царем-Господом (Пс. 50). Згадка про жінку Урії дає читачеві зрозуміти як те, що людське життя і смерть не належить до влади людини, навіть якщо вона займає найвищий щабель людської влади так і те, що гріх породжує смерть (Як. 1:15). Покаяння ж, а, отже, і навернення до Господа дає життя (Пс. 32:5; Ам. 5:4; Ді. 3:19).

Присутність цих чотирьох жінок вже на самому початку Євангелія від Матея вказує на те, що автор хоче підкреслити певну особливість: спасаюча дія Господа охоплює всіх без винятку людей, а не лише тих, хто належить до роду Авраама за тілом.

Є ще одна жінка у переліку – це Марія. Вона, правда, знаходиться осторонь від групи жінок. Чотири перші входять у певний одноманітний для чотирьох спосіб їх представлення: батько породив сина від жінки[15]. Марія ж у списку представлена в інший спосіб: Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від якої був народжений Ісус, званий Христос. Саме дієслово, яким виражено народження Ісуса є те ж  саме що й до всіх попередніх народжень (genna,w (ґеннао) – народжую), проте тут воно вжито у пасивному стані. Цим дієсловом виражений, так званий, Божий пасив, яким вказується на те, що Ісус був народжений від Марії та Бога. Йосиф не є батьком Ісуса, бо не породив його, проте він є батьком (опікуном) Ісуса тільки тому, що відкрився вірою на Слово Господнє, подібно як це вчинив Аврам, і отримав вірою сина.

3. Просвітлення

Господь є творцем людини на свій образ (Бут. 1:6; 5:1) і має намір довести її до своєї подоби.

Я вже є дитиною Божою у Христі Ісусі і завдячую за це найперше Господу, але і також тим людям, що з адама зробили мене людиною віроючою, перевівши мене із смерті до життя, поставивши на дорогу вказану Господом.

Віддав я своє життя у руки Господні, чи вершу моє життя без участі Бога, повертаючись тим самим на дорогу вибрану Адамом?

До яких пропозицій пристаю швидше, довіряючи їм більше: до тих, що пропонує світ, чи до тих, що пропонує мені Слово Боже?

4. Молитва

Ісусе, ти є мій Спаситель і Господь і Цар. Дякую тобі за це все, що Ти чиниш заради мене, та заради таких як я, людей хитких. Усвідомлюю свою грішність та немічність. Але Ти є той, хто визволяє мене від влади гріха і робить мене вільним, тому і кличу до Тебе як Давид, тобою люблений:

Люблю тебе, Господи, моя сило!

Господи, моя скеле, моя твердине, мій спасителю,

Мій Боже, моя скеле, що неї прибігаю;

Ти мій щит, ріг спасіння мого, мій захисте….(Пс. 18)

Б. Матей 1:18-25: Народження Ісуса Христа

1. Читання

1.1. Контекст

Уривок знаходиться у другій половині першої глави Євангелія від Матея, тобто у пролозі (Мт. 1–2). Він займає місце після уривку Мт. 1:1-17 (книга походження) та перед представленням Ісуса як Царя, якому приходять поклонитися мудреці зі сходу.

У Мт. 1:1-17 Євангелист представляє книгу походження (bi,bloj gene,sewj) Ісуса Христа. Зразу у двох наступних уривках розкриває ширше спочатку те, що пов’язане з іменем Ісус, а тоді подає матеріал, що стосується ширшого представлення терміну Христос.

1.2. Межі та структура уривка

1.2.1 Межі уривка

Уривок, що описує народження Ісуса Христа, починається віршем Мт. 1:18, у якому власне і з’являється іменник народження (h` ge,nesij) та закінчується віршем Мт. 1:25, у якому євангелист вказує на те, що народження відбулося.

Віршу Мт. 1:18 передує розповідь, що розкриває родовід, а після Мт. 1:25 висвітлюються події, пов’язані із відвідинами уже народженого дитяти Ісуса.

Власне у Мт. 1:18-25 автор розповідає про події, пов’язані із народження сина у Марії, тому і вважаємо саме цей матеріал уривком, який представляє тему, пов’язану із народженням Ісуса.

1.2.2 Структура уривка

Мт. 1:18а відіграє роль представлення теми: народження Ісуса Христа відбулося так. Тому його виділяємо окремо.

Починаючи з другої половини 18 вірша Матей розкриває читачеві тему, представлену у першій половині цього вірша.

У цьому матеріалі можна чітко розрізнити три складники. Перший та останній (Мт. 1:18б-20а / Мт. 1:24-25), в яких головні дійові особи є люди (Марія та Йосиф), виявляють певний паралелізм. Мт. 1:18б описує стан Марії в очікуванні дитини; Мт. 1:25 вказує на народження Марією сина; Мт. 1:19-20а представляє Йосифа із його наміренням по відношенні до Марії та дитини, що вона мала у своєму лоні; Мт. 1:24.25б виявляє дію Йосифа щодо Марії та дитини, народженої нею.

Цетральний складник (Мт. 1:20б-23), в якому головну роль відіграє післанець Божий, вміщає об’явлення. Він немов розділяє розповідь на те, що було до нього і те, що після. Стан Марії та рішення Йосифа зазнають якісного стрибка: від очікування дитини до її народження; від рішення відпустити жінку до чину її прийняття.

У цьому складнику є згадані всі дійові особи уривка: Йосиф є присутній, але його роль є пасивна, тому що перебуває у стані сну, Марія та дитина лише згадуються ангелом у його повідомленні Йосифові, проте головною дійовою особою, що виконує активну дію є лишень післанець Господній.

Внаслідок вищесказаного пропонуємо наступну структуру:

1:18а представлення теми народження Ісуса Христа

     1:18б-20а стан людини до об’явлення

              1:20б-23 об’явлення

     1:24-25 стан людини по об’явленні

1.3. Особливості уривка

У Мт. 1:18 вказується на те, що стало відомо про вагітність Марії від Святого Духа, а в Мт. 1:19 – на те, що Йосиф хотів тайкома її відпустити.

Об’явлення можна розглядати під двома кутами зору:

А) все об’явлення скероване до Йосифа: прохання про прийняття Марії (Мт. 1:20а-21) доповнюється поясненням, що все це відбувається згідно Божого Задуму (Мт. 1:22-23);

Б) об’явлення має два рівні:

– ангел промовляє до Йосифа (Мт. 1:20а-21);

– євангелист промовляє до читача (Мт. 1:22-23).

Двохрівневе об’явлення представляє два імені (Ісус та Еммануїл) для однієї і тієї ж особи, народження якої описує Матей.

1.4. Синоптичний аналіз

Народження Ісуса, описане Матеєм, досить сильно різниться від описання цієї події Лукою. Паралельними до розповіді Матея є дві розповіді у Луки:

  • Благовіщення Марії (Лк. 1:26-38);
  • Народження Ісуса (Лк 2:1-4).

Хоча Лука представляє зачаття та народження у спосіб дуже відмінний від Матея, все ж є певні деталі спільні для обох євангельських розповідей:

  • Марія завагітніла в період, коли була заручена з Йосифом;
  • зачаття відбулося від Святого Духа;
  • Йосиф не є природнім батьком Ісуса;
  • Йосиф приймає вагітну Марію;
  • Марія породжує сина, який отримує ім’я Ісус;
  • це ім’я ангел об’явив ще перед народженням дитини.

2 Медитування

2.1 Два рівні обявлення

Центральний складник Мт. 1:20б-23 є утворений таким чином, що основним матеріалом є об’явлення. Це об’явлення проте може мати два способи читання.

З одного боку його можна вважати як єдине об’явлення, що походить від ангела Господнього і стосуватися однієї особи – Йосифа.

З іншого боку це ж об’явлення можна розглядати як таке, що має два джерела походження і скероване до двох різних осіб. Одним джерелом є ангел, що входить до числа дійових осіб уривка і звертається до такої ж дійової особи Йосифа, – і це стосується першої половини (Мт. 1:20б-21); іншим джерелом об’явлення можна вважати автора тексту, що дає пояснення  читачеві,- і це стосується другої половини (Мт. 1:22-23).

На основі чого можна так твердити?

Друга половина об’явлення починається словами: все це сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка. Подібних до цього вислова є декілька впродовж Євангелія[16], і ними автор хоче читачеві представити інформацію, що на його думку він повинен знати.

2.1.1 Обявлення для Йосифа

Перше речення об’явлення є складнопідрядним. Розглянемо їх по черзі.

У головній частині речення особливу увагу звернемо на вислів не бійсь узяти.

В тексті оригіналу дієслово fobe,w [фобеобоюся вжито в умовному (кон’юнктив) способі та у часовій формі аориста[17] (fobhqh/|j [фобетес]) із заперечною часткою mh. [мене. Умовний спосіб на відміну від наказового вказує радше на прохання, ніж на наказ, проте дуже часто за допомогою умовного способу вжитим в аористі дієсловом із заперечною часткою передається так звана категорична заборона[18]. З іншого боку коли із mh. [ме] вживається дієслово, що виражає страх, у кон’юнктиві, то цим вказується на дію, що стосується майбутнього часу, навіть, якщо саме дієслово виражене формою минулого часу (аорист). Таким чином вислів mh. fobhqh/|j [ме фобетес] стосується тієї події, що на неї вказує наступне дієслово. Ця подія може бути виконана лише у майбутньому, адже об’явлення Йосифу дається під час сну.

Вислів mh. fobhqh/|j [ме фобетес] стосується дії вираженої дієсловом paralamba,nw [параламбаноберу, вжитим у інфінітиві paralabei/n [паралабейнвзяти. Дієслово вжите у інфінітиві разом із іншим дієсловом, що виражає страх, виконує функцію вираження цілі[19]. Таким чином вислів  mh. fobhqh/|j paralabei/n можна було б потлумачити: не боятимешся для того, щоб взяти.

Дієслово paralamba,nw [параламбано] є складним. Воно утворене  за допомогою префіксу para, [пара], що в основному означає увприпоряд, та    дієслова lamba,nw [ламбано]беру. Тому в даному випадку можна розуміти це діслово як взяти біля себе, із відтінком взяти з метою охорони, піклування.

Розглянемо тепер підрядну частину речення.

Дієприкметник із артиклем to. gennhqe.n [то ґеннетен] народжене, тут вжитий із значенням особистісним і вказує на конкретну особу. У цій частині речення цей дієприкметник відіграє роль підмета.

Ангел Господній звертаючись до Йосифа, вперше згадує про дитину, що є у лоні Марії. Вживання артикля дає тоді подвійну можливість:

– вказується на Народжене з великої букви, і тим самим на Єдинородного Сина;

– вказується на того, про кого Йосиф вже знає (Мт. 1:18).

Друга можливість не виключає першу, але навпаки може співпадати з нею, коли розуміти слово виявилось таким чином, що Марія розповіла Йосифові.

Ця частина речення є побудована в такий спосіб, що єдине дієслово розміщене так, щоб особливо виділити прикметник святий, що відноситься до духа. Дослівно можна подати це таким чином: тому що народжене в ній від духа є святого.

Автор бажає виділити у цій частині речення як Дитя, що є вже народжене у лоні Марії, так і те, що воно є позначене святістю, що є характеристикою Господа Бога.

Так як у головній частині речення основним дієсловом є боятися, що доповняється іншимбрати, то і підрядна частина речення може стосуватися основного дієслова.

Підрядна частина речення є пов’язана із головною за допомогою сполучника ga,r [ґар] зі значенням ботому що. Цим сполучником може вводитися підрядне речення причинного значення, тобто розкриває причину страху Йосифа.

Повернемося до того матеріалу, що передує об’явленню для того, щоб побачити вислів ангела у контексті, в якому його представляє Матей своєму читачеві.

Перша половина 18 вірша зосереджує увагу читача на тому, що євангелист вже зазначив у Мт. 1:16 і тепер більш детально хоче розкрити тему народження Ісуса без причетності Йосифа. Уривок же водночас укладений в такий спосіб, що підкреслює зміну способу мислення людини, що виявляється у її вчинках внаслідок Господнього об’явлення.

Перший складник вказує на стан головних дійових осіб уривка: вагітність Марії та задум Йосифа, що він хотів виконати в тайні. Є дуже дивною ця вказівка на бажання таємно відпустити Марію.

У тексті є вжито дієслово eu`ri,skw (геуріско) у аористі та пасивному стані eu`re,qh (геурете), яким євангелист хоче вказати на усвідомленя стану вагітності Марії. Дослівно можна перекласти було виявлено. Якщо ж Йосиф хоче тайкома її відпустити, то кому виявлено? Мабуть лишень Марії та Йосифу. Можна припустити, що спочатку було об’явлено Марії[20], а тоді вона сказала про це своєму нареченому, адже об’явлення Йосифу Матей описує у Мт. 1:20б-21. В іншому випадку про відпущення тайкома не може іти мова.

Чому ж Йосиф вирішує відпустити її тайно, якщо є праведником?

Автор характеризує Йосифа як праведника. Це означає, що його поведінка повинна бути доброю в очах Господніх. Але ж він як праведний єврей мав би поступати згідно Закону: ославити її прилюдно і віддати на смерть (Втор. 22:13-21), щоб викорінити зло з-поміж Ізраїля, як того вимагав Господь.

Коли ж виявилося, що вона вагітна, і, будучи праведником, Йосиф все ж не чинить так, як того вимагає Закон, це означає, що він повірив тому, що йому повідомила Марія, але має страх взяти на себе батьківську відповідальність за Божого Сина. Тоді стає зрозумілим його бажання у тайні відпустити Марію.

Якщо текст Мт 1:22-23 розуміти як такий, що його говорить ангел Йосифові, то він набирає ознак того, що Йосифові вказується і на причину усього того дійства – виконання Задуму Божого, що був провіщений пророком.

2.1.2 Обявлення читачеві

Матеріал, що знаходиться у Мт 1:22-23 можна бачити як такий, що скерований до читача. Матей як автор, представляючи читачеві євангельську розповідь, допомагає йому бути краще проінформованим щодо тих подій, які він описує.

Читач вже є ознайомлений із тим, що Ісус є зачатий Марією від Святого Духа (Мт. 1:18). Він також вже знає про те, що тоді, коли Йосиф вже був готовий відпустити Марію, отримав об’явлення про те, як має поступати із тією, яка зачала від Святого Духа (Мт. 1:19-21).

Все це охоплює як подію, пов’язану із Марією, так і ту, що стосується об’явлення Йосифові.

Власне тепер, ще перед тим, як отримати повідомлення про те, як саме поступив Йосиф, читач отримує вістку про те, що сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком.

Можливо Матей намагається поставити читачеві запитання: «А ти, ще перед тим, як взнаєш про вчинок Йосифа, як би поступив?».

2.2 Два Імені

Вказуючи на двохрівневе об’явлення, автор подає відомість про те, що кожному із об’явлень притаманна згадка про власне ім’я дитини, народження якої очікується.

Йосифові об’явлено ім’я Ісус із його семантичним значенням[21], тобто із вказівкою на те, що він спасе народ свій від гріхів їхніх. У об’явленні наголос поставлено на тому, що саме Ісус є Спасителем свого народу.

У книгах Старого Завіту певних людей названо спасителями, як от суддів, які були ставлениками Господніми (Суд. 2:16; Неєм. 9:27) із завданням визволити від певних тимчасових лихоліть якусь частину Ізраїля. Єдиним же Спасителем у Старому Завіті є лишень Господь[22], який об’явився Мойсею саме задля спасіння свого народу (Вих. 3:10) і проголошував через пророка Ісаю: «Ізраїля спасе Господь спасінням вічним» (Іс. 45:17).

Господь – суддя наш; Господь – наш законодавець; Господь – цар наш; він спасе нас (Іс 33:22) – ось вислів пророка, що якнайкраще висвітлює думку Матея, коли представляє об’явлення імені дитини.

Другою половиною об’явлення Матей вказує читачеві на те, що люди пізнають у тому Ісусі, що народився від Марії та Духа Святого, самого Бога, що прийшовши до людей, залишився серед них. Це повідомлення чітко пов’язане із заключними словами Євангелія: Я з вами по всі дні аж до кінця віку (Мт 28,20).

2.3 Вчинок Йосифа

У двох віршах (Мт. 1:24-25), що слідують, після об’явлення, Матей ставить наголос як на тому, що Йосиф чинить згідно об’явлення (приймає Марію, називає її сина Ісусом), так і на тому, що Ісус не є природним сином Йосифа (не спізнав її аж поки породила сина). Цим він зазначає, що Йосиф, якого названо праведником, є ним насправді, бо своє життя присвячує виконанню Задуму Божого.

Вислів аж поки породила сина у протестанському середовищі розуміють як вказівку на те, що після народження Йосиф спізнав Марію. Сам же текст нічого не каже про те, чи спізнав Йосиф Марію, чи ні після народження дитини, яку назвали Ісусом. Автор лише робить наголос на тому, що Йосиф не спізнав Марію до народження Ісуса. Про пізніший період можемо говорити лишень наслідуючи традицію Церкви, що вказує на дівицтво Марії до і після народження Ісуса.

3 Просвітлення

Життя людини і Задум Божий знаходяться у тому самому просторі і часі. Марія та Йосиф своє життя уклали таким чином, щоб не перешкодити виконанню волі Творця, що стається людиною, щоб спасти її від смерті.

Господь через людину провіщав подію, яка з волі людини стала дійсністю і тим самим дала можливість йому самому стати людиною, щоб перебувати назавжди із людьми.

Матей дає мені зрозуміти, що будуть люди, що назвуть Ісуса Богом серед людей. Вже у Старозавітніх текстах підкреслювалося те, що Господь перебуває посеред вибраного ним народу. Господь захотів бути серед людей і залишився перебувати серед своїх учнів аж до кінця віку.

Таїнство християнського життя полягає в усвідомленні присутності Бога, що дає мені переосмислити всі мої страхи та непевності у світлі Божої присутності. Він захотів розділити зі мною всі мої клопоти та радощі, щоб я міг розділити із ним вічне життя.

4 Молитва

Отче, ти бачиш моє серце. Ти знаєш, що часом у ньому виникають сумніви, що пов’язані з вибором рішення, яке б відповідало виконанню твого святого задуму. Давай мені чути твій голос для того, щоб відвернути мене від хибної дороги, навіть якщо б вона мені виглядала доброю.

Ісус вказав на себе як на дорогу, яка веде до тебе. Давай мені ласку щораз краще пізнавати Твого Єдинородного Сина, щоб він завжди був тим проводирем до Тебе, істинного живого Бога.

У Святому Дусі доводь мене до пізнання Тебе через твоє вічне Слово, щоб, розважаючи над ним, життя моє преобразилося любов’ю.

o. Євген Станішевський


[1] Слово gene,sewj – іменник жіночого роду родового відмінку від ge,nesij, що означаєнародження.

[2] Дієслово, індикатив, аорист, актив, 3 особа однини від genna,w, що означає

[3] Дієслово, індикатив, аорист, пасив, 3 особа однини від genna,w,

[4] Ге біблос ґенесеос урану кай ґес.

[5] З одного боку вислів небо і земля, подібно як і день та ніч, або їм подібні вказують на повноту, тобто підкреслюється, що Господь створив все і людину в тому числі; з іншого боку вже у першій главі Буття де описується створення неба і землі, описано також і створення людини (Бут. 1:27).

[6] Ге біблос ґенесеос антропон.

[7] Власне це є значення імені Ісус у мові, з якої воно походить. Є можливими дві форми довга [;vuAhy> (йегошуа) та скорочена [:WvyE (йешуа), що утворені внаслідок злиття двох слів:

  • слова, що позначається так званою священною тетраграмою (чотири священні букви) hwhy (ЙГВГ). Це чотири приголосні букви, що становлять основу імені Божого, яке взяли із відповіді, що її дав Бог на запитання поставлене Мойсеєм (Вих. 3:13-15). Дієслова із цими чотирма приголосними буквами означають бутиприводити до буття, а, отже, і похідні, наприклад, будучийтой хто є … Тексти старозавітні були писані тільки приголосними буквами і лишень у період з 5 по 8 століття після народження Христа було внесено у текст голосні букви. Мазорети (ті, що вносили голосні букви) священну тетраграму позначали двома варіантами, що відображають її традиційте озвучення впродовж століть. Вони ставили голосні букви від двох різних слів (yn”doa] адонай– Господь, хоча буквально мій господь, та ~yhi_l{a/ елогім – Бог, хоча форма виражена множиною, тобто буквально є боги) і тому, священна тетраграма, як і ще декілька місць, читається за правилом кере-кетіб, яке визначає читання слова не за приголосними буквами, але за голосними і на приктиці вимовляється слово, від якого взяті голосні букви. Так як виличезна більшість місць, де вживається священна тетраграма вона озвучується від слова адонай, то позначаються не у повній формі зі всіми голосними hw”hoy>, але опускається голосна (ֹ) о, тим самим виділяється (_”) а і читається адонай (hw”hy>). У випадках коли передсвященною тетраграмою знаходиться вже слово адонай (hAIhy> yn”Üdoa]), тоді, для того щоб не повторювати звучання одного і того самого слова, вона озвучується голосними від ~yhi_l{a/ (елогім) із вимовлянням відповідно адонай елогім (1Цар. 2:26, 8:53, Пс. 71:5,16 та ін);
  • діслова [v;y” (йаша) означає спасатизвільнятибути переможцем.

[8] Це божественне походження буде розкрито Матеєм починаючи з Мт 1:18.

[9] Ім’я ~d”a’ (адам) походить від hm’d”a] (адама), що означає земля.

[10] Господь обіцяє вивести з Аврама великий, чисельний народ (Бут. 12:2), але ж Аврам мав 75 років тоді (Бут. 12:4) та ще й жінка його була безплідною (Бут. 11:30)

[11] Ім’я ~r”b.a; (Аврам) походить від ~r”ybia] (авірам), що складається двох слів ybia] (аві), що означає мій батько, та ~r” (рам), зі значеннями великийсильний.

[12] Ім’я @seAy (Йосиф) складається із слова @s;y” (йасаф), що означає додавати,помножуватиробити продовження, та скорочення від священної тетраграми тому й означає Господь додасть.

[13] Ім’я Why”n>k’y> (Єхонія) походить від злиття слова !wk (кун), що означає бути ставленимбути утвердженим, і отже бути міцним з Іменем і тому означаєвстановлений Господом.

[14] Звали її Версавія (2Сам. 11:3).

[15] Ось чотири вислови:

батько породив сина від жінки
VIou,daj de. evge,nnhsen to.n Fa,rej kai. to.n Za,ra evk th/j Qama,r
Salmw.n de. evge,nnhsen to.n Bo,ej evk th/j ~Raca,b
Bo,ej de. evge,nnhsen to.n VIwbh.d evk th/j ~Rou,q
Daui.d de. evge,nnhsen to.n Solomw/na evk th/j tou/ Ouvri,ou

[16] Див. Мт. 2:17, 23; 3:3; 8:17; 11:10; 12:17; 13:14; 13;35; 21:4 та ін.

[17] Дієслово вживається у наказовому способі та аористі в основному для дій пов’язаних із особливими випадками, на противагу вживанню теперішнього часу для загальних норм поведінки та дій.

[18] F. Blas – A. Debruner, Grammatica del greco del Nuovo Testamento, 337/4.

[19] F. Blas – A. Debruner, Grammatica del greco del Nuovo Testamento, 392/1.

[20] Лука чітко вказує на те, що через ангела Гавриїла отримує Марія пропозицію ввійти у виконання Божого Задуму через згоду зачати від Святого Духа (Лк. 1:26-38).

[21] Дивися пояснення імені, зроблене у попередньому уривку.

[22] Я, я – Господь: нема спасителя крім мене (Іс. 43:11). Я – Господь, Бог твій, із Єгипетського краю. Іншого, крім мене, Бога ти не знаєш, і опріч мене, – Спасителя нема(Ос. 13:4).

Назад

Розповісти