Коментар Євангелія на неділю 9-ту після Зіслання Святого Духа

198
22 І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.
23 І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися на самоті. Як звечоріло, він був там сам один.
24 Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний.
25 О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем.
26 Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. “То привид!” – заговорили й закричали з переляку.
27 Та Ісус тієї ж миті мовив до них: “Заспокойтесь, – це я, не страхайтеся!”
28 Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: “Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!”
29 . “Підійди!” – сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса;
30 але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: “Господи, рятуй мене!”
31 Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: “Маловіре; чого засумнівався?”
32 І як увійшли до човна, вітер ущух.
33 А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: “Ти істинно – Син Божий!”
34 І перепливши, прибули в землю генезаретську.
(Мт.14,22-34)

 

  • Контекст

Подія, про яку ми читаємо в сьогоднішньому євангелії, продовжує розповідь минулої неділі (Мт. 14,14-22) про чудесне насичення людей хлібом.

Вона належить до блоку розповідного матеріалу четвертої частини євангелія від Матея (див. Коментар Євангелія на першу неділю після П’ятидесятниці), та протягається від 13,54 до 17,27, включаючи в себе розповідь про страту Івана Хрестителя, перше помноження хлібів, ходіння по воді, оздоровлення дочки ханаанянки, друге помноження хлібів, віровизнання Петра, передвіщення страстей, переображення, друге передвіщення страстей, вилікування біснуватого юнака.

  • Структура

Уривок можна поділити наступним чином:

1) відплиття учнів та відпущення народу (вв. 22-23а);

2) Ісус молиться на самоті на горі (в. 23);

3) сильний вітер на морі (в. 24);

4) поява Ісуса і страх учнів (вв. 25-26);

5) саморозкриття Ісуса і заклик до спокою (в. 27);

6) вимога Петра і його ходіння по воді (вв. 28-29);

7) вагання Петра і крик про допомогу (в. 30);

8) рятунок і докір Петру (в. 31);

9) припинення вітру (в. 32)

10) визнання віри учнів (в. 33).

 

Само-об’явлення Ісуса і заклик не боятися (в. 27) розміщені саме в центрі розповіді.

  • Форма

За формою ця розповідь може нагадувати нам схему, згідно якої відбувалися чуда зцілення:

1)      учні потребують допомоги / Петро просить порятунку,

2)      чудо припинення вітру,

3)      реакція учнів.

Однак цей уривок є скоріше богоявленням – Ісус виявляє себе учням, а вони поступово змінюють свою думку про Нього:

26 – То привид!

27 – Це я.

28 – Коли це Ти…

30 – Господи, рятуй мене!

33 – Ти істинно – Син Божий!

 

  • Читання тексту

22. «Зараз же, негайно» (ευθέως) Ісус «спонукав» (ηναγκασεν), деякі переклади подають «наказав» чи «заставив» учнів увійти до човна й переплисти на той бік. Учні, напевно, хотіли залишитись з Учителем, але підкоряються Його волі. Такий поспіх можемо зрозуміти, якщо приймемо до уваги розповідь Євангелія від Івана 6,15: люди захотіли схопити Ісуса, щоб зробити Його царем. Знаючи прагнення своїх учнів до земної влади, яке ще виявиться в подальших розповідях (Мт. 18,1-4; 20,20-28), Він відсилає їх, щоб вони часом не ускладнили становище, а сам залишається відпустити народ.

23. Двічі підкреслено, що Ісус був один. «Чому Ісус піднімається на гору? Щоб навчити нас, що пустеля і самотність сприяють у наших взиваннях до Бога. Саме тому Він часто відходить у самотні місця і там проводить ночі в молитві, тим спонукаючи нас шукати як час, так і місце більш тихі для наших молитов. Самотність є матір’ю спокою, тихою гаванню, яка захищає нас від усіх потрясінь.» (Іван Золотоустий, Бесіди на книгу Матея, 49,3)

24. Буквальний переклад говорить, що човен був «багато стадій від землі». Стадія – давня міра довжини, яка дорівнює приблизно185 м. Ів. 6,19 подає, що «пропливли вони з двадцять п’ять чи тридцять стадій». Враховуючи, що ширина Галилейського озера12 км., то смисловий переклад «посеред моря» є правильний (пор. Мк. 6,47), але втрачається акцент, що земля, на яку можна опертись, в якій вбачався порятунок, була далеко. Надіятись можна було лишень на Бога.

Образ «киданого бурею» знаходимо у Iс. 54,11, якому Господь, пригадуючи невідступність своєї любові та непохитність свого союзу, закладає основи на малахіті та сапфірі.

25. В Римській імперії ніч ділилась на чотири сторожі (від сучасної 18 год. до 6 год., по три години в кожній сторожі). «О четвертій сторожі» тобто між 3-6 год. ранку, можливо, коли вже небо сіріло. Вся ніч пройшла в боротьбі з вітром та хвилями.

І тут євангеліє показує Ісуса, який іде, ступаючи морем посеред хвиль і вітру. Це не хто інший, як Той, про кого Йов сказав: «Він небеса нап’яв, сам він; Він ходить по морських висотах» (Йов 9,8), про кого співають псалми: «Ти збудував твої горниці в водах. Із хмар собі робиш колісницю, ходиш на крилах вітру» (Пс. 104,3) та «Здіймають ріки, Господи, здіймають ріки шум свій, здіймають ріки свій гуркіт. Понад шум вод великих, понад могутні хвилі моря, Господь могутній на висотах.» (Пс. 93,3-4).

26. Безперечно, що учні були втомлені, мокрі, змерзлі, та наскільки сильно вони жахнулися, що аж зі страху гучний крик вирвався з їхніх грудей. Цікавим є в молитві роздумати над таким питанням: вони подумали, що то привид, бо не впізнали Ісуса, чи впізнали і не повірили, що то може бути Він?

27. Ісус, промовляючи до апостолів, спішить вгамувати їхній страх. І, можливо, вони ще не розгледіли свого Учителя, але почули Його голос. Це «Голос Господній над водами! Загримів Бог слави, Господь над великими водами!» (Пс.29,3) Це слово потіхи: «Не бійся, бо я з тобою! Не тривожся, бо я – Бог твій! Я додам тобі сили, я тобі допоможу, підтримаю тебе переможною правицею моєю» (Iс. 41,10)

Слово «заспокойтесь» (θαρσειτε) в інших місцях перекладено «бадьоріться» (пор. Мт. 9,2 і 22; Мк. 10,49; Ів. 16,33; Дії 23,11). Це не просто заклик до спокою, до розслаблення, до відпочинку, а навпаки: будьте мужні, кріпіться. Божа присутність приносить мир і водночас дає силу, впевненість, рішучість, витривалість. Зауважимо, що вітер не вщух, хвилі далі кидають човном і від апостолів вимагається зосередженість.

Вираз «це Я» (εγω ειμι – я є) скоріш за все для автора і його читачів мав більше значення, ніж просто вигук Ісуса, щоб Його пізнали учні. В контексті теофанії (з’явлення Бога) ця фраза пригадує нам гору Синай, коли Бог у відповідь на питання Мойсея відказує: «Я той, хто є. І додав: Так промовиш до синів Ізраїля: “Я – є” післав мене до вас» (Вих. 3,14). Грецький переклад Септуагінта вживає на цьому місці саме εγω ειμι, як і в Іс. 43,10; 51,12. Бог унікально присутній в Ісусі Христі.

28-29. Звернімо увагу на слова Петра: «повели мені». Не просто говорить: «Нехай я пройдуся», бо розуміє, що це має бути не його бажання, а воля Ісуса. «…підійти водою до Тебе», – не просто прогулятися, а підійти до Учителя. Ціллю є Ісус, не захоплююча пригода, не адреналін небезпеки, не власна гордість, щоб могти сказати: «От я ішов по воді!» Петро вірить, що Господь не лише може сам іти по воді, але й іншим дати таку силу: неможливе стає можливим силою Ісуса. Як не дивно, Петро виявляє, хай імпульсивну, але любов до Учителя і велику довіру, бо не обмежується теоретичними роздумами «чи зміг би Ти зробити, щоб я пішов…», а діє.. На слово Господа: «Підійди», – він виходить з човна і йде по воді.

30. «Вийшовши з човна, Петро пішов до Ісуса, щасливий не від того, що йде по воді, а від того, що йде до Нього. Але, виконавши те, що було важче, апостол стає подоланий меншою небезпекою, тобто силою вітру, а не жорстокістю моря. Такою є людська природа: часто після тріумфу над великими випробуваннями, падаємо від малих. Коли все ще приголомшений бурею, має сміливість стрибати у воду, то невдовзі після цього він не може встояти перед натиском сильного вітру, незважаючи на близькість до Ісуса. Нічого неварте бути близько до Спасителя, якщо ми не близькі до Нього вірою.» (Іван Золотоустий, Бесіди на книгу Матея, 50,1)

Щось подібне трапилося з Петром в ніч, коли Ісуса заарештували (Мт. 26,51-75). Спочатку апостол захищав Христа з мечем в руках, потім «ішов слідом за ним оподалік», а врешті відрікся від Спасителя. Там він теж звернув більше уваги на обставини, а не на Господа.

Петро кричить: «Господи, рятуй мене!», подібно як учні у Мт. 8,25. В момент найбільшої людської потреби є тільки один викрик і єдине джерело спасіння – Ісус. «Кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться» (Рим.10,13).

31. «Бо я – Господь, твій Бог, я держу тебе за правицю, я тобі говорю: Не бійся, я тобі допомагаю» (Iс. 41,13) – це Слово, сказане через пророка Ісаю, реалізувалось тоді в житті Петра. Ісус негайно реагує на крик апостола – простягає руку і рятує. «І показалося дно моря. Відкрилися основи всесвіту на твоє, Господи, грізне слово, на дужий подув твого гніву. Він простер руку з високости, взяв мене, витяг мене з вод глибоких» (Пс. 18,16-17. Пор. Пс. 32,6; Пс. 144,7; Iс. 43,2-3). Слова ж Ісусові «Маловіре; чого засумнівався?», звучать радше, як лагідний докір тата до дитини, яка переоцінила свої сили.

«Сумніватися» (διστάζειν) буквально означає «бути розділеної думки». На перший погляд сумнів полягав у тому, чи можна ходити по воді, чи ні. Та якщо заглибитись далі, то це був непрямо виражений сумнів у силі Ісуса.

Переживши таку пригоду, апостол колись напише: «…відроджені наново не з тлінного насіння, а з нетлінного: словом Божим живим і вічним. Бо кожне тіло, як трава, і вся його слава, немов цвіт трави: трава всохла, і цвіт опав, – а слово Господнє повік перебуває.» (1 Пт. 1,23-25). Тієї ночі він відчув, він пережив, він переконався, що Слово Боже надійніше за човен, твердіше за землю, сильніше за вітер, міцніше за хвилі.

Петро в цій розповіді стає знаком віри і маловірства, довір’я і невпевненості, віри і страху.

32. Вітер вщух навіть не від слова, а лише від присутності Ісуса. Настала тиша, але це була тиша, в якій мала прозвучати відповідь людини на Боже Слово-Дію.

33. І ця відповідь звучить у вірші 33.

В Євангелії від Матея час-від-часу в учасників подій виникає питання чи певні роздуми про особу Ісуса, ким Він є:

– І як Ісус скінчив ці слова, народ не міг надивуватись його навчанню, бо він навчав їх як повновладний, а не як книжники їхні. (Мт.7,28-29)

– І здивувались люди та й заговорили між собою: “Хто це такий, що і вітри і море йому слухняні?” (Мт.8,27)

– “Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?” (Мт.11,3)

– Прибувши в свою батьківщину, він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили: “Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна? Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія, а його брати: Яків, Йосиф, Симон та Юда? І його сестри хіба не всі між нами? Звідки ж воно йому це все?” (Мт.13,54-56)

– Того часу чутка про Ісуса дійшла до Ірода четверовласника, і він сказав до своїх слуг: “Це Йоан Христитель! Це він воскрес із мертвих і тому чудодійні сили діють у ньому!” (Мт.14,1-2)

Сьогоднішній уривок у поєднанні з епізодом чудесного помноження хлібів попередньої неділі знову заставляють задуматись над питанням особи Ісуса, але тепер відповідь явно злітає з уст свідків події: «А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому [Ісусу] до ніг, кажучи: Ти істинно – Син Божий!» (Мт. 14,33) Звичайно, учні ще не вкладали в ці слова той зміст, який вкладаємо ми: Бог, що став людиною. Та це лише один з важливих моментів у розповіді Матея, який приведе до кардинального визнання віри Петра (16,16) у відповідь на пряме запитання Ісуса до апостолів і до кожного з нас: «На вашу ж думку, хто я?» Мт. 16,15.

 

о. Захар Михасюта

  • Для молитви – Псалом 32

1 Блажен, кому простилось беззаконня, кому гріх покрито,

2 Блажен той, кому Бог вини не залічить, і в кого на душі нема лукавства.

3 Як я мовчав, ниділи мої кості серед мого безнастанного стогнання.

4 Бо вдень і вночі твоя рука тяжіла надо мною, висохла моя сила, немов під літню спеку.

5 Я висповідав тобі гріх мій і не затаїв провини моєї. Я мовив: “Признаюсь Господеві в моїх провинах”, і ти простив вину гріха мого.

6 Тому помолиться до тебе всяк побожний в час небезпеки. І під час повені вод великих -вони до нього не досягнуть.

7 Ти – захист мій, ти збережеш мене від скрути, огорнеш мене радістю мого спасіння.

8 “Навчу тебе й вкажу тобі дорогу, якою маєш ходити; дам тобі пораду; на тобі – моє око!

9 Не будьте, як той кінь, немов віслюк той нерозумний, що запал їхній треба віжками й вудилом гамувати, а то до тебе не підійдуть.”

10 Великих мук зазнають нечестиві; хто ж уповає на Господа, того огортає ласка.

11 Радійте в Господі й веселітеся, праведні, і ликуйте всі праві серцем.

Розповісти