Коментар Євангелія на Свято Переображення Господнього

177
1 По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору 2 і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. 3 І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли. 4 Озвавсь Петро й каже до Ісуса: “Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі.” 5 Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: “Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.” 6 Почувши це, учні впали обличчям до землі й злякались вельми. 7 Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: “Устаньте, не страхайтеся!” 8 Підвівши свої очі, вони не бачили нікого крім самого Ісуса. 9 Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: “Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.” (Матея 17,1-9)

 

Розповіді євангелистів, а, зокрема, євангелиста Матея, не є просто біографіями з чіткою хронологічною чи сюжетною послідовністю. Від таких біографій вони відрізняються як симфонія від простенької мелодії: симфонія ж є переплетенням різних музичних тем, центральних і тих. що є ніби фоном, і ці мотиви то затихають, то виходять на перший план. І все ж симфонія є цілістю, є одністю цих тем.

Тому будь-яка спроба композиції чи структури євангелія є відносно умовними, оскільки часто базуються на одній з таких розповідних чи тематичних ліній, нитей розповіді, що творять „тканину” розповіді, і таке виокремлення часто не дає почути усієї краси симфонії.

Розповідь про Преображення Господнє є одним із кульмінаційних моментів розповіді Матея, в якому переплітається багато тем і мотивів, як власне євангельських, так і загалом біблійних. І хоча подія розташовується на тій лінії, що починаючи з Хрещення (Мт 3,13-17) провадить до Смерті та Воскресіння, можна говорити про потрійний контекст цього уривку: старозавітній (Жертвоприношення Ісаака (Бут 22); Мойсей на горі синайській (Вих 24; 33-34); Ілля на Хориві[1] (1Цар 19)), літургійний (свято Кущів, під час якого, ймовірно і відбулось Преображення) та самої розповіді Матея. Всіх їх об’єднують теми Богоявлення і Слави Божої, Жертви і страстей, віри і послуху та Пасхи, яка є неначе їх тлом. Старозавітні події неначе вказують на Преображення, яке стає їх певним завершенням та кульмінацією.

Паралелі простежуються не тільки на рівні самих паралельних уривків та їх тем, але і самих контекстів тих уривків: події відбуваються в контексті певної кризи (після великих чудес у Єгипті та виходу Мойсей двічі піднімається на Синай: щоб одержати Закон (Вих 24) та щоб заступатися за народ, який дуже швидко порушив цей закон (Вих 33-34); подібно  й Ілля, піднімається на Хорив після славної перемоги над жерцями Ваала на горі Кармель (1 Цар 18-19), проте рятуючись від пімсти Єзавель); для обох Богоявлення стає божественною підтримкою та утвердженням їх служіння, і, водночас, стають певним переходом та початок нового етапу розповіді.

В євангелії від Матея ширшим контекстом уривку про Переображення є розповідь з гл. 13 по гл. 17. Цей розділ розпочинається з гл. 13, котра є проповіддю у притчах (притча про сіяча, про кукіль, про зерно гірчичне…). Характерною особливістю єв. від Матея є те, що навчання Ісуса представлено в п’яти великих промовах: Нагірній Проповіді (І: Мт 5-7), Післаництво учнів (ІІ: гл. 10), Проповідь у притчах (ІІІ: гл.13), Про життя у Церкві (ІV: гл. 18) та Про прихід Царства Небесного (V: глл. 23-25). І та V проповіді говорять про Царство Небесне (яке близько (глл.5-7) і яке має прийти (глл. 23-25)), ІІ та ІV – про Церкву (її післаництво (гл. 10) та те, чим повинно бути позначене її життя (гл.18)). Проповідь у гл.13 є центральною у цій дзеркальній симетрії[2] промов, в ній йдеться про Царство Небесне, засіяне Словом (притча про сіяча), що зростає у цьому світі, про церкву як його закваску (про кукіль, зерно гірчичне, про закваску). Водночас притча про сіяча та її тлумачення учням  пояснюють ту реакцію, ті відповіді чи відкинення, що їх викликали проповідь Ісуса та його учнів (описана подібними висловами[3]), з якими зустрічаємось в глл.11-12.

Починається новий етап служіння, і чіткіше проглядається якою буде Його дорога до слави. Він  проповідував та зцілював, викликаючи ентузіазм та захоплення натовпу водночас з щораз більшою ненавистю старшин, книжників та фарисеїв. Суперечки про Нього ставали гострішими. У подальшій розповіді загострюється поділ між учнями, народом та старшинами, критерієм якого є ставлення до Ісуса. Зростають напруга, відкинення, невірство, тож Ісус починає відходити від натовпу (14,13; 15,21; 16,4) і більше навчати учнів. В цих главах містяться три уривки (є тільки у Матея), виразно церковного змісту, в яких важливу роль відіграє ап. Петро (14,22-33: утихомирення бурі; 16,16-19: визнання Петрове; 17,24-27: податок на храм); взагалі, вперше лунає слово „Церква” (16,18). Ісус навчає (закликає) своїх учнів, що вагаються і сумніваються, про віру.

І в цьому контексті, який дослідники називають „галилейською кризою”, лунає визнання Петрове „Ти – Христос, Бога живого син”, яке сам Отець підтвердить у Преображенні. Хоча Петро і визнає Ісуса Помазаником (Христом), його і учнів уявлення про месію не відрізняються від народних очікувань переможного Царя, що звільнить з-під ярма язичників та відновить давидове царство. Тож Ісус забороняє учням про це розповідати (16,20; подібно і розповідь про Преображення завершується забороною розповідати „про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих”), і: „з того часу Ісус почав виявляти своїм учням, що йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати від старших, первосвящеників та книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути” (в.21). Вся подальша розповідь позначена потрійним предвіщенням страстей , смерті і воскресіння (16,21; 17,22-23; 20,17-19), в яких виявляється яким є месіанство і богосинівство Ісуса. Його слава – у ганьбі хреста, влада – у немочі, а перемога – у поразці.

Першими двома предвіщеннями страстей ((16,21; 17,22-23) визначається вужчий контекст уривку. Перше предвіщення викликає докір Петра: „Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!” Саме хрест стає межею між думати про Боже і думати про людське, і той, що був названий каменем, стає каменем спотикання.

Тож Господь звертається до своїх учнів: дорога до Його Слави пролягає через хрест. Не достатньої визнати Ісуса Христом, потрібно пізнати і прийняти те, як Він здійснить своє післаництво: щоб розділити Славу з Царем – потрібно розділити з Ним і Хрест.

Як підсумок слідують слова Ісуса: „Істинно кажу вам: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві”. І водночас ці слова єднають попередню події з Преображенням, в єдину картину, в центрі якої таємниця особи, природи та післаництва Ісуса. У всіх синоптичних євангеліях цей вислів (хоча і певними відмінностями[4]) передує події Переображення. Спільним  для них є згадка про те, що „деякі між тут присутніми” не зазнають смерти, аж поки не побачать приходу Сина Чоловічого/Царства Божого у силі та славі.

Було і є багато тлумачень цих слів, але, не обмежуючи всієї глибини та багатозначності цього вислову, його слід віднести до події Переображення. Так вислів „Син Чоловічий”, який вживається тільки Матеєм, завжди ним вживається у зв’язку зі Славою Ісуса, подібно як і в 2 Пт 1,17 про Переображення говориться: „Бо він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до нього прийшов такий голос від величної слави: «Це мій син любий, якого я вподобав.»”. Зіставляючи з паралельним уривком Марка, де йдеться про прихід Царства у могутності, Переображення  стає знаком та прообразом приходу Ісуса у своєму Царстві. Згадка про деяких учнів, що це мають побачити ще до своєї смерті, узгоджується зі згадкою про трьох очевидців Переображення і з наказом нікому не розповідати про це видіння.

Переображення здається особливим чудом, оскільки воно стосується не когось, але Самого Ісуса. Проте також інші чудеса Ісуса не мають на меті доказати месіанство Ісуса, але радше вказують на те, ким Він є і яким є Його післаництво, вказують на Таїнство Його особи та виявляють природу Його Царства. Переображення вказує на Хрест, який є владою, силою і славою Ісуса, Його престолом, Його Царством. Опис Богоявління  в Біблії прийнято називати Теофанією, Преображення ж є також і Христофанією.

З такого розуміння цих слів, яке все ж не може бути повністю вичерпним, випливає наступне. Ці слова тісно пов’язані з закликом до учнів зректися себе, взяти свій хрест і йти слідом за Ісусом. Для церкви, щойно предвіщеної Христом, яка є закваскою Царства Небесного, Хрест є її силою і славою. Отож страждання і мучеництво, смерть багатьох християн є знаками Сили і Слави Царства, а виявляє і підтверджує це Воскресіння Христове.

Після Преображення і заборони Ісуса про нього розповідати „аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих”, йде запитання щодо приходу Іллі, викликане, ймовірно, появою пророка на горі. Другому предвіщенню передує розповідь про зцілення біснуватого юнака, в якому знову лунає тема віри та невірства. Подібно як і Мойсей та Ілля, зійшовши з гори, де пережили Богоявління, повертаються до невірного та грішного народу, Господь сходить з гори. Все Його подальше служіння буде цим сходженням від світла слави до темряви ганьби та страждань аж до смерті. Але Його смерть і воскресіння переобразить Хрест, який стане знаком перемоги, сили і слави Його Царства.

 

Порівняння між розповідями про Переображення та про Страсті і Смерть Господа нашого Ісуса Христа

 

17 1 По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору 27 31 А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп’яття
2 і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. 28 і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ29 і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: «Радуйся, царю юдейський!»

30 І плювали на нього, брали тростину й били його по голові.

35 Ті ж, що розп’яли його, поділили його одежу, кинувши жереб.

І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли. 38 Тоді розіп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. 39 Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами
аж ось ясна хмара огорнула їх 45 Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години.
5 Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.» 42 «Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. 43 Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий.»
і з хмари стало чути голос: «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.» 46 А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: «Елі Елі, лема савах-тані», – тобто: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?»
6 Почувши це, учні впали обличчям до землі й злякались вельми. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: «Це справді був Син Божий!»

 

 

1 По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору 2 і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло.

3 І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли. 4 Озвавсь Петро й каже до Ісуса: «Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі.»

5 Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.» 6 Почувши це, учні впали обличчям до землі й злякались вельми. 7 Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!»

8 Підвівши свої очі, вони не бачили нікого крім самого Ісуса.

 9 Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: «Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.»

 

 

1 По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору

По шістьох днях: Мт, як і Мк згадує, що Преображення сталось по шістьох днях після визнання Петрового та першого предвіщення Страстей, таким чином поєднуючи їх в одну цілість. Водночас ця вказівка перегукується шістьма днями в Вих 24,16, коли „Слава Господня зійшла на Синай-гору, і хмара вкривала її”, після чого Бог почав промовляти до Мойсея з хмари.

узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата … повів їх окремо: Перегукується з „деякими між тут присутніми” 16,28. Ті ж учні будуть свідками молитви Ісуса в Гетсиманському Саді (Мт 26,38-46). Ймовірно саме для того, щоб унаочнити цей зв’язок, Мт додає його брата ( 26,37: двох синів Заведея), чого немає у Мк. Окрім того, саме ці учні уособлюють соборний вимір Церкви: Антіохія та Рим (Петро), Єрусалим (Яків) та Ефез і Мала Азія (Іван).

Мотиви високої гори, відокремлення, голосу з неба так само присутні у розповіді про жервоприношення Авраама (Бт 22): Авраам бере свого сина Ісаака, залишає своїх слуг і з ним піднімається на гору в землі Моріа, „І назвав Авраам те місце «Господь явився», як то й по сьогодні кажуть: «На горі, де Господь явився.»” (Бт 22,14)

Повів їх: anaferei – возвів. Тільки тут у Мт і Мк, а у Лк ще у 24,51 (розповідь про Воснесіння)

на високу гору: Прийнято вважати цією горою Тавор настільки, що навіть сама ця назва часто служить на означення Переображення.  В тексті ж не подається назва цієї гори, а у Мт і Мк вживається ще й без визначального артикля – на якусь, невизначену гору. Єдине певне, що гора була висока. В багатьох отцівських коментарях (свт. Іван Златоуст, Іларій…) так само не подається назва гори, але в Оригена, Кирила Єрусалимського та св.Єроніма є згадки, що це була гора Тавор, що після них стало загальноприйнятим, а згодом увійшло в лексикон містичного богослів’я східної Церкви. Сучасні дослідники вказують на схил гори Гермон як місце Переображення, оскільки вона знаходиться недалеко від Кесарії Филипової.

Гора в біблійній та позабіблійній традиція часто служить  як образ місця перебування Бога, місце Його Явлення, неначе природній храм, що вказує на Його славу, велич та міць. У Старому Завіті такими горами є невизначена гора в Моріа-краю (Бт 22,2: „на одній з гір, що її я тобі вкажу”; гора Жертви), що її згодом утотожнять  з храмовою горою (2 Хр 3,1), Синай-Хорив (Вих 24; 33-34; гора Союзу та Закону) та гора Сіон, на якій був збудований Храм (знак перебування Бога серед свого народу та Завіту, місце жертви). Ці гори об’єднує те. що вони є місцями Богоявлення – теофанії. У Матея ключові моменти служіння Ісуса відбуваються на горі (16 вживається слово „гора”): гора спокус (4,8: „височенна гора”), Нагірна проповідь (5,1), гора зцілень і помноження хлібів (15,29), гора Переображення (17,1), Гора Оливна (місце останньої промови (глл.24-25) та молитви про Чашу (26,36-46)), Голгота (гл.27: хоча її і не називається горою) та гора в Галилеї, де Воскреслий зустрівся з учнями і посилає їх (28,16-20:  „Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку.”). Крім Оливної інші гори не названі, оскільки Ісус є явленням Слави Отця (Євр 1,3: „Він – відблиск його слави, образ його істоти, – підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині”), знаком присутності Бога, З-Нами-Богом – Еммануїлом.

 

 2 і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло.

переобразився перед ними: metemorphòthê – був переображений, від дієслова, що означає перемінитись, змінити вигляд, форму, образ. Вказує на тілесну переміну Ісуса, як дочасне і миттєве явлення Слави Воскреслого (пор. 1 Кор 15,42нн). В деяких юдейських текстах. Зокрема в апокаліптичній літературі, подібно описується явлення ангелів чи воскреслих праведників, що вказує на їх прославу (пор. Мт 13,43: „І тоді праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого.”), оскільки сонце і світло є часто виступають як символи божественного світу. Опис самої переміни вказує на те. що світло наче виходить з Ісуса (обличчя його засяяло… одежа побіліла), Слава, що її не можливо скрити покривалом, виходить назовні (пор. Вих 34,29.33: „І сталось, як сходив Мойсей із Синай-гори … не знав він, що обличчя в нього стало променистим, бо він розмовляв з Господом. Скінчивши ж говорити з ними, закривав він лице собі покривалом”).

 

3 І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли.

І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля: У Матея Мойсей згадується першим, тоді як у Марка першим є Ілля. Юдеї очікували повернення Іллі, який буде вісником та предтечею Месії, деякі книжники вважали що й Мойсей буде його супроводжувати, тож поява їх двох є дуже промовистою. Також в новозавітній період вислів „Мойсей та пророки” служить на означення Писання, тож Мойсей і Ілля вказують на Того, кого вони предвіщали, Закон і пророки – на Того, хто їх сповнює.

На горі Синайській Бог явився у хмарі, вогні, блискавці та землетрусі (Вих 19). Мойсей піднімався на цю гору, щоб одержати Скрижалі Завіту та щоб заступатись за народ, що порушив Завіт (Вих 24; 33-34), коли ж він зійшов із гори, лице його сяяло (Вих 34,29). На Хориві Ілля шукає порятунку, захисту та  розради, і зустрічається з Богом не у вітрі, не у землетрусі, в тихому і лагідному віянні вітерцю (1 Цар 19,9-12) Для обох Богоявлення стало утвердженням, підтримкою і певною переміною їх служіння.

Писання згадує про смерть та поховання Мойсея (Втор 34,5.6) та про вознесіння Іллі на вогняних колісницях (2 Цар 2,11). Між ними на горі Преображення ми бачимо Того, хто вмер, був похований, але воскрес і вознісся у славі.

і з ним розмовляли: Тільки єв. Лука вказує: „говорили з ним про Вихід, який мав сповнити в Єрусалимі” (дослівний переклад Лк 9,31).

 

 4 Озвавсь Петро й каже до Ісуса: «Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі.»

Третім з трьох великих свят року було (після Пасхи та П’ятидесятниці) було свято Кущів – Суккот (скинії, шатри, намети). Первісно це свято було пов’язано зі  збором оливок та винограду, на час якого і робили у виноградниках та садах курені. Згодом це свято стало згадкою про перебування Ізраїля в пустині, коли народ мешкав у шатрах, і Слава Божа перебувала серед нього у Скинії. Свято Суккот називалося „свято Господнє” (Лев 23,39), або й просто „Свято” (Єз 45,25 та у позабіблійній літературі), в часі якого паломництва до святилища були дуже чисельними. Водночас це було святом подяки Богові за дари Обіцяної Землі, Храм Соломона був освячений під час свята кущів: „коли Господній дім сповився хмарою Господньої слави, і священики не могли стояти на службі з-за хмари, бо слава Господня сповнила дім Божий” (2 Хр 5,13-14). Приписи щодо свята вимагали здійснити прощу до Єрусалиму, а саме свято тривало сім днів, під час яких вимагалося жити у зроблених з різного галуззя куренях (кущах). В новозавітній добі свято було наповнене очікуваням майбутнього визволення, оскільки, хоча юдеї і жили у своїй землі, вона їм не належала, бо була римською провінцією, та майбутнього миру.

Ймовірно, що саме в часі цього свята і відбувається Переображення, і слова Петра слід розуміти в цій перспективі, а не просто як вияв гостинності. Петро або хотів затримати цю піднесену мить, сприйнявши її як початок месіанського миру, або як початок мандрівки до визволення, нового здобуття Землі обіцяної.

Матей пропускає згадку про страх та нерозуміння Петра (Мк 9,6: „Не знав бо що сказати, тому що страх був огорнув їх”; Лк 9,33: „Він не знав, що говорить”). Для Івана Златоуста петрові слова є виявом любові та неймовірного піднесення, викликаного видінням.

 

5 Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.»

ясна хмара огорнула їх: Впродовж всієї історії Ізраїля хмара була знаком присутності Бога, який залишається незбагненним у Своєму Таїнстві, та його Слави: хмаровий стовп (Вих 13,21.22), хмара, що накриває Скинію (Вих 40,34), освячення Храму (1 Цар 8,10.11; пор. 2 Хр 5,13.14; 7,2). В пророчих текстах хмара пов’язується не з минулими, а з майбутніми подіями: Слава Господня „мов захист, мов намет” в Іс 4,5-6[5] та, особливо, Син Чоловічий, що йтиме по небесних хмарах в Дан 7,13[6].

і з хмари стало чути голос: «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте: Цей голос є центром та кульмінацією розповіді про Переображення., в якому переплітаються дуже багато біблійних тем і мотивів. В розповідях про Синай, Голос з хмари проголошує Закон, в Переображенні – вказує на Христа.

Самі слова перегукуються з багатьма уривками Писання, особливо значущими з яких є Бт 22,2 („Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш…”), Пс 2,7нн („Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні”), Іс 42,1нн („Ось мій Слуга, якого я підтримую, мій вибраний, якого вподобало моє серце”) і ті ж слова лунають при Хрещенні Ісуса (Мт 3,17; Мк 1,11; Лк 3,22. Теми Жертви і Месіанської прослави (інтронізації Царя) в них поєднуються, вказуючи на Хрест. Жертвоприношення Авраама було виявом віри, як довір’я та послуху Богові, тут же Бог „так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним” (Йо 3,16).

його слухайте: Пор. Втор 18,15нн („Пророка з-поміж вас, з твоїх братів, такого, як я, Господь, Бог твій, настановить тобі; його маєте слухатися.”). Учням ще важко побачити в  Страстях і Хресті дорогу до Слави, і все ж залишається єдина дорога Визволення, дорога Спасення – слухати Христа і слідувати за Ним (в.8).

 

о. Ігор Цмоканич



[1] Синай та Хорив –дві назви тієї ж гори, вживання яких в Біблії, ймовірно, вказує на релігійні традиції південних та північних колін Ізраїля відповідно.

[2] Така композиція називається хіязмом, вона є характерна для єв.Матея, який застосовує її як в малих уривках (Мт 16,25), так і в більших секціях (вже згадані п’ять промов).

[3] Пор. 9,35: „Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу”; 10,7-8: „Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне – близько. 8 . Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте. Даром прийняли, даром давайте.”

[4] Мк 9,1: „Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності.”. Мт 16,28: „Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві.” Лк 9,27: „Я вам кажу по правді, що деякі з отут присутніх не зазнають смерти, аж поки не побачать Божого Царства.”

[5] 5 тоді він прийде й опочине над усяким місцем на горі сіонській і над її зборами, як хмара в день, як дим і як світло палаючого вогню у ночі. Бо слава Господня буде над усім, мов захист, 6 мов намет, щоб за дня давати тінь від спеки, мов притулок та сховок від дощу й бурі.

[6] 13 Бачив я в нічних видіннях, аж ось на небесних хмарах ішов ніби Син Чоловічий; дійшов він до Ветхого деньми, і приведено його поперед нього. 14 І дано йому владу, славу й царство, і всі народи, племена та язики йому служили. Влада його – влада вічна, що не минеться, і царство його не занепаде ніколи.

Розповісти