Коментар Євангелія на 8-му неділю після Зіслання Святого Духа

98

14 А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15 Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: “Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.” 16 А Ісус сказав їм: “Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.” 17 Вони ж мовлять до нього: “Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві рибі.” 18 Тоді він каже: “Принесіть мені їх сюди.” 19 І, звелівши народові посідати на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні – людям. 20 Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21 Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. 22 І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.

 

 

  1. Читання

 

1.1  Контекст

 

Із віршем Мт 13,53 євангелист закінчує представляти навчання Ісуса у притчах і тоді подає низку розповідей про діяльність Ісуса, що здійснювалася у різних місцевостях. У чотирнадцятій главі Ісуса зображено у постійному русі.

Можна легко зауважити, що перша розповідь (Мт 13,54-58) після Навчання у притчах стосується події, що відбулася у Назареті, адже євангелист зазначає, що Ісус прибув до своєї Батьківщини, бо саме це місто і вважалося його Батьківщиною. Тоді у перших тринадцяти віршах чотирнадцятої глави представлено розповідь про смерть Івана Хрестителя. Далі маємо відображені події, що стосуються пустинного місця (Мт 14,13-22), а тоді – переправу учнів на човні до протилежного берега (Мт 14,22-33) і, нарешті, кінцеву розповідь чотирнадцятої глави Євангелія, де узагальнено представлено оздоровлення, що сталося у генезаретській землі (Мт 14,34-36).

 

1.2  Межі та структура уривка

 

Для недільного читання подається Мт 14,14 як вірш, що розпочинає уривок. На мою думку, Мт 14,13 становить складову частину уривка. Подивимось, чому?

У перших дванадцяти віршах чотирнадцятої глави представлено розповідь про смерть Івана Хрестителя як розʼяснення того, чому Ірод четверовласник думав про Ісуса, що він є Іваном, який воскрес із мертвих (Мт 14,1-2). Тоді на початку Мт 14,13 євангелист через використання вислову ἀκούσας δέ (акусас де) але почувши (у грецькій мові: але чуючий), тобто дієприкметника ἀκούσας чуючий у 3 особі однини та протиставного сполучника але подає відомості про рух Ісуса у пустинне і самітне місце. Саме сполучник δέ але, яким виявляється  протиставлення до чогось іншого, я розглядаю як початок розповіді. Вірш же ж Мт 14,14 розпочинається із єднального сполучника καί (кай) і, з допомогою якого євангелист продовжує розвивати почату думку у Мт 14,13. Таким чином, розуміючи єдність тринадцятого і чотирнадцятого віршів, можна збагнути, звідки вийшов Ісус, адже відразу після сполучника і слідує вийшовши ἐξελθών (екселтон), у грецькій мові – дієприкметник. Треба розуміти, отже, що Ісус вийшов із човна.

Закінчення уривка знаходиться у Мт 14,21, де згадується про кількість тих людей, що отримали їжу, натомість наступний вірш виявляє початок представлення подій, повʼязаних із човном та учнями Ісуса, що власне перебували на тому човні, перепливаючи на інший берег Генезаретського озера.

 

1.3 Синоптичний аналіз

 

Необхідно зазначити, що у євангелистів Матея та Марка знаходиться по дві розповіді стосовно помноження хлібів.

Стосовно ж паралельних розповідей до Мт 14,14-22, то їх можна знайти у всіх чотирьох євангелистів. У Євангелію від Марка відповідний уривок знаходиться у межах Мк 6,32-44. Цей уривок знаходиться, як також і в першому Євангелію, між розповідями, що їх можна тематично назвати Смерть Івана Хрестителя та Ісус іде по воді. У Євангелію ж від Луки уривок, що представляє Помноження хлібів знаходиться у наступних межах: Лк 9,10-17. Цей уривок, як і у перших двох Євангеліях, слідує після уривка, званого Смерть Івана Хрестителя, проте матеріал, що його євангелист Лука подає після уривка, більш відповідає тому матеріалу, що знаходиться у двох перших євангелистів після описання Другого помноження хлібів. Як вже зазначалося вище у третьому Євангелію є лишень одна розповідь про Помноження хлібів. Четверте Євангеліє також має уривок, званий Помноження хлібів (Ів 6,1-15). Матеріал, який йому передує, є суто таким, що належить євангелисту Івану, проте після нього слідує розповідь про те, як Ісус ішов по воді, подібно, як у двох перших Євангеліях.

Зазначимо тепер подібності із окресленням водночас відмінностей у цих чотирьох розповідях. Зробимо це не дуже детально.

Усі євангелисти зазначають, що подія відбулася недалеко від берега Генезаретського (Тиверіадського) озера. Лука зазначає місто Витсаїда як таке, що знаходилося недалеко (Лк 9,10). Марко також згадує про це місто, але після уривка, вказуючи, куди учні мали скерувати човен (Мк 6,45). Іван вказує на початку шостої глави, що Ісус пішов на інший бік Галилейського чи Тиверіадського озера (Ів 6), що видається трохи дивним, адже попередня розповідь стосувалася Єрусалиму.

Всі, крім Івана, говорять про пустинне місце, Іван же ж – про гору (Ів 6,3), що само по собі, проте, не виключає розуміння пустинного місця.

Усі чотири євангелисти підкреслюють часовий вимір. Три синоптичні євангелисти зазначають, що ця подія відбулася на схилі дня, ввечері, Іван же ж виділяє часову ознаку, що стосується великого єврейського свята Пасхи (Ів 6,4), а про вечір згадує тоді, коли вказує, що учні наблизилися до моря, щоб човном переправитися на інший бік (Ів 6,16).

У трьох перших Євангеліях учні приступають до Ісуса із запитанням стосовно людей, Іван же ж вказує на те, що Ісус першим ставить питання Филипові. Проте, всі три синоптики вказують також і на те, що Ісус поставив учнів у незручне положення, сказавши, що саме вони мають нагодувати людей, що провели цілий день з Ісусом.

Марко та Іван вказують, що при розмові згадувалося про двісті динаріїв як про суму за яку можна було б хоча б спробувати нагодувати ту кількість людей. Всі четверо одностайно стверджують, що було пʼять хлібів та дві риби, а Іван уточнює, що їх мав хлопець, що був серед людей.

Усі чотири євангелисти вказують на те, що Ісус казав розмістити людей. Троє з них повʼязують це розміщення із травою, лишень Лука нічого не згадує про неї. Марко та Лука уточнюють також кількість людей по рядах.

Всі євангелисти вказують на те, що Ісус благословив ту їжу, що була, і після цього почав роздавати на споживання для присутніх. Три перші євангелисти зазначають, що Ісус давав учням, а ті вже, у свою чергу, тим, що сиділи, Іван же ж про учнів у цьому дійстві не згадує нічого.

Усі євангелисти говорять про те, що люди наситилися, і ще й залишилася їжа, яку позбирали у дванадцять кошів, наповнивши їх.

Усі чотири Євангелія засвідчують про пʼять тисяч осіб, що споживали їжу, а Матей уточнює, що було пʼять тисяч, не враховуючи жінок та дітей.

Матеріал отриманий євангелистами із традиції чітко вказує на те, що в основі їхніх розповідей лежать події, що стосуються оздоровлень та цього чудесного годування людей на березі Генезаретського озера.

 

 

2 Медитування

 

2.1 Світло, яке подає контекст на сприйняття уривка

 

Після закінчення представлення навчання Ісуса у притчах (Мт 13,53) євангелист Матей подає відомості стосовно подій у Назареті.  Євангелист чітко зазначає, що Ісус прийшов до його Батьківщини, але ті, що з ним прожили немало часу, і мали б його добре знати, ставлять натомість собі запитання: хто ж він є такий, і чому він робить дивні та могутні діла, про які розповідають їм інші?

У цих запитання Матей дає змогу побачити читачеві також і ті відповіді, що їх для себе вже уклали жителі міста Назарет. Адже у цих запитаннях вже вказувалося на ті думки, які були у їх головах стосовно особи Ісуса (Мт 14,54-56).

На початку чотирнадцятої глави знову ставиться читачеві запитання про особу Ісуса. Євангелист зазначає, що причиною роздумувань Ірода Антипи стосовно Ісуса були ті слухи, які отримав чотиривласник. І знову ж Матей подає також і чітко окреслене судження Ірода щодо Ісуса: це є Іван Хреститель, що був убитий з його наказу, і що тепер встав із мертвих, і тому він може чинити такі величні діла (Мт 14,1-2).

Як уже зверталося увагу раніше (дивитись 1.2) на початку Мт 14,13 євангелист використовує вислів ἀκούσας δέ (акусас де) але почувши. Тут необхідно розуміти, що скоріш за все йдеться про отримання Ісусом відомостей про судження Ірода Антипи стосовно саме Ісуса, а не про поховання Івана.  Вбивство Івана і поховання його тіла однозначно мусило б бути раніше, ніж Ірода дійшов до того висновку про Ісуса, що подається на початку чотирнадцятої глави, адже у ньому йдеться про те, що Іван вже воскрес із мертвих. Розуміється також і те, що мало б пройти трохи часу, щоб сповнилися ті події, про які почув Ірод, і які вважав такими, що могли б бути зроблені тільки завдяки отриманню особливої сили через воскресіння з мертвих. Тоді матеріал Мт 14,3-12 – це лишень пояснення читачеві того, як помер Іван. І, отже, почувши про судження Ірода, Ісус відплив (Мт 14,13).

Як можемо бачити, у тих двох уривках великий наголос ставиться на тому, щоб ввести читача у дискусію, що стосується питання: хто ж такий Ісус?

У матеріалі (Мт 14,22-34), що його подає євангелист, тобто одразу ж після уривка, що його ми розглядаємо, можна побачити і судження учнів про особу Ісуса. Розуміючи, що євангелист Матей залежить від Євангелія від Марка і слідує його розповідній лінії, маємо тут дуже цікаве відхилення, на яке необхідно звернути увагу. Коли при описанні подій на Генезаретському озері Марко закінчує свій уривок словами про учнів, про їх стан та про помноження хлібів (Мк 6,51-52), євангелист Матей міняє закінчення. В Євангелію від Матея учні, вклонившись Ісусові, промовляють: «Ти справді Син Божий». Ось так євангелист подає також і розуміння Ісуса учнями.

Практично читачеві подається чітке приготування для сприйняття уривка у певному ключі, адже обрамлення уривка скеровує читача до роздумування над запитанням: хто є такий Ісус? Від припущень жителів Назарета, судження Ірода Антипи аж до виявлення бачення Ісуса самими учнями. Читач отримує певний спектр суджень про Ісуса: від Ісуса як звичайної людини, що зростала у Назареті, через Ісуса, баченого Іродом як воскреслого з мертвих, аж до максимуму – Ісуса як Сина Божого. Останнє судження було зроблене тими, що були поряд з Ісусом, його учнями, особливо на основі подій, описаних у Мт 14,14-22 та Мт 14,22-34.

Таким чином, за допомогою контексту євангелист дає нагоду зрозуміти читачеві у якому світлі він мав би сприймати уривок Мт 14,14-22.

 

2.2 Ісус у пустинному місці служить людям

 

У Мт 14,13 прибуття Ісуса зображено таким чином, що він пристає на човні у пустинне місце сам. Про учнів немає і згадки. Матей хоче відокремити Ісуса від решти людей, що будуть відігравати певні ролі у цій розповіді. Це він подає дуже майстерно.

На самому початку речення знаходиться дієприкметник ἀκούσας (акусас), що походить від дієслова ἀκούω (акуо) слухати, чути. Формою даного дієприкметника чітко вказується на те, що він стосується однієї особи. Тоді вживається дієслово віддалятися, яке є вжито у третій особі однини. Ісус віддаляється у пустинне місце за допомогою човна, отже, озером, а не по суші.

Прибуття людей у те саме місце, де був Ісус, євангелист Матей починає описувати, відштовхуючись від того самого дієслова слухати. Друга половина речення починається за допомогою дієприкметника, утвореного теж від дієслова (акуо) слухати, чути, тільки тепер у множині ἀκούσαντες (акусантес). Люди, почувши про Ісуса, прибувають у пустинне місце, але іншим способом, іншим шляхом – по суші.

Ми вже розглядали те, що почув Ісус. Натомість цікавим є той момент, що не уточнено євангелистом, а саме: що почули люди, що змусило їх піти у пустинне місце. Євангелист мабуть хоче, щоб тут відчувалася ця подвійність. З одного боку, люди чули про Ісуса те, що і він чув про себе, що й змусило його відплисти у пустинне місце, а з іншого – вони почули, що Ісус відплив у пустинне місце і пішли за ним. Для описання руху людей використовується термін ἀκολουθέω (аколутео), тобто послідували за ним. Цей термін ἀκολουθέω євангелист Матей часто використовує для описання руху людини, що стала учнем Ісуса і його наслідує. Отже, навіть, якщо є певна подвійність у причині приходу людей, вона є повʼязана зі слуханням, наслідуванням. Вони мають намір знайти, зустріти Ісуса у пустинному місці.

Учнів Ісуса немов би відокремлено від Ісуса і додано до інших людей, що наслідують Ісуса у пустинне місце.

Ісус прибуває човном у пустинне місце тоді, коли люди його вже там чекають. Вийшовши, розуміється з човна (Мт 14,14), він побачив велику кількість людей. Тож можна зрозуміти, що євангелист хоче підкреслити читачеві те, що люди прийшли туди, де мав прибути Ісус, лишень тому, що учні Ісуса їх туди привели. Учні є провідниками людей, які почули; учні знають, де Ісус має бути; учні виводять людей, що хочуть наслідувати Ісуса; учні приводять людей у пустинне місце. Тому саме учні, які чуються відповідальними за тих, кого привели у це пустинне місце, просять ввечері Ісуса відпустити людей, щоб могли поїсти.

Матей змальовує діяльність Ісуса за допомогою трьох дієслів: побачив, змилосердився, оздоровив. Усі вони мають логічну послідовність. Ісус побачив тих людей, що його потребували, вони шукали саме його, тому і він змилосердився над ними. Термін σπλαγχνίζομαι (спланхнідзомай) милосердитися є особливим, бо вживається у текстах Нового Завіту або при описанні милосердя Ісуса по відношенні до людей з їхніми потребами, або у притчах, що їх розповідає Ісус.

Подібно і термін θεραπεύω (терапеуо) зціляти, оздоровляти вживається у Новому Завіті або для вираження дій Ісуса по відношенні до людей, або для вираження дій учнів внаслідок того, що Ісус їх наділив особливою силою для цього. А у Євангелію від Матея цей термін застосовується для описання діяльності тільки Ісуса. Матей подає відомості про те, що Ісус наділяє своїх учнів силою зціляти (Мт 10,1.8), але ніде не описує цим терміном діяльність учнів. Навпаки, у випадку, коли батько приводить свого сина до учнів, щоб вони його зцілили, то їм це не вдається (Мт 17,16). Таким чином, євангелист Матей підкреслює, що даний термін може вживатися тільки для дій Ісуса. Обов’язково хочу зазначити, що термін θεραπεύω (терапеуо) має також сенс служіння. Наприклад, саме цим терміном у Старому Завіті описується омивання ніг прибульцям, що включало в себе також і змащування і лікування ран, що утворювалися внаслідок ходьби по кам’янистому грунті на їхніх ногах (2Сам 19,25).

Впродовж дня Ісус зцілив усі немочі людей, які прибули до нього.

Учні зображені як ті, що починають розмову про потребу людей поїсти, адже вони вже цілий день були біля Ісуса і зголодніли. Таким чином, євангелист хоче підкреслити, що учні, які перебувають  разом з іншими людьми, відчувають їхні потреби. І тут стається щось дивне: Ісус, зовсім неочікувано для учнів, пропонує їм самим нагодувати людей, за яких вони просили. Матей це передає, використовуючи дієслово давати у наказовому способі аориста. Отже, йдеться про одноразову дію, яка мала б бути виконана вже. Це приводить учнів у замішання, бо вони добре знають, що не мають необхідних засобів, щоб втамувати голод стількох людей. Тому вони й кажуть: «Не маємо чим, є тут хіба пʼять хлібів і дві риби». Ісус благословляє і роздає учням, а ті людям, так, що всі наситилися, ще й зосталося дванадцять кошів. Ісус хоче, щоб учні прийняли активну участь у цьому процесі.

Євангелист Іван розвиває тему правдивого хліба, що сходить з неба, відштовхуючись від цього годування людей у пустинному місці, наводячи читача на паралель із годуванням Ізраїля манною у пустині.

У Матея подібних розповідей немає, але логіка та ж сама. Можна бачити, що описання цієї події скеровує читача до теми останньої вечері Ісуса зі своїми учнями, коли він, даючи їм хліб, сказав, що то його тіло для споживання. З того часу учні передають цей хліб, що є тілом Ісуса, іншим людям, щоб вони могли зустрітися з Ісусом, зцілитися і насититися так, щоб більше не прагнути іншого хліба, іншої поживи.

 

 

3 Молитва

Господи Ісусе, Слово Боже, що сталося людиною, ти бо промовляєш до людей, щоб вони могли спастися, бо саме задля цього ти став людиною. Дай мені чути про тебе, дай мені чути тебе, щоб я міг розпізнати і йти за тими провідниками, що ти даєш мені, і прибути туди, де ти вже чекаєш на мене і на всіх інших, що йдуть до тебе. Вірю, знаю, що там ти омиєш мої рани і зцілиш мене від усіх моїх немочей і нагодуєш хлібом до наситу. Знаю, що не можу йти тою дорогою, якою прибув ти, але приведи мене цією, якою можу прийти я, людина немічна. Дай мені вміння відшуковувати  твій голос серед всього, що чую, вміти слухати твоє слово і пізнавати тебе через тих людей, що їх ти посилаєш на моєму шляху.

 

 

 

о. Євген Станішевський

 

Розповісти