Наслідки гріхопадіння [Вчимо Катехизм УГКЦ]

166

Гріхопадіння прародичів – це трагедія людини, яка замість того, щоб бути «сином Божим», «братом людей» і «господом творіння», з власного гріховного вибору стала «рабом лукавого», «ворогом людей» і «підвладною світові». Людина, створена на образ Божий, не осягнула своєї богоподібності: «Гріх зруйнував у людині богоподібність»[1].

Унаслідок гріха ослабла воля людини обирати добро й зросла схильність до зла. Людина потрапила у внутрішнє роздвоєння, коли «закон гріха» протиставляється в ній «законові Божому»: тоді вона, як навчає святий апостол Павло, робить зло, котре ненавидить, і не чинить добра, яке любить (див. Рм. 7, 21). «Замість Єви тілесної постала в мені Єва мисленна – це плотські пристрасні помисли, які солодять мою думку, проте завжди є гірким напоєм»[2].

Унаслідок гріха людський ум також затьмарився і людина втратила сопричастя з Богом – найвищою Істиною. Гріх став причиною того, що людина перестала розуміти своє покликання і призначення існування всіх сотворінь, яким Адам сам в раю надавав імена (див. Бут. 2, 20).

Смерть духовна спричинила смерть тілесну: «Єство, створене для безсмертя, стало смертним»[3]. Ще одним наслідком гріхопадіння є страх і сором: «І сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду» (Бут. 3, 8). Страх позбавляє людину миру. Людина уникає спілкування з Богом.

Питанням: «Адаме, де ти?» (пор. Бут. 3, 9) – Господь Бог через голос совісті спонукує людину до покаяння. Однак Адам не кається, а виправдовується, намагаючись уникнути особистої відповідальності: «Жінка, яку ти дав мені, щоб була зі мною, дала мені з дерева, і я їв» (Бут. 3, 12). Подібно виправдовується і Єва: «Змій обманув мене, і я їла» (Бут. 3, 13).

Гріх ранить стосунки між людьми, вносячи відчуження і протиставлення між чоловіком і жінкою: «Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і пороби-ли собі пояси» (Бут. 3, 7). Відносини між чоловіком і жінкою стали підлягати тілесному потягу: «Тягти буде тебе до твого чоловіка», а також бажанню підпорядкувати собі іншого: «Він [чоловік] буде панувати над тобою» (Бут. 3, 16). Гріх вносить у людське життя хвороби та страждання (див. Бут. 3, 16-19).

Гріх спотворив ставлення людини до праці. Вона з благословення зводиться до засобу виживання: «В поті лиця твого їстимеш хліб твій» (Бут. 3, 19). Гріх порушив гармонію між людиною і природою: «За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини» (Бут. 3, 17-18).

Гріх руйнує братерство між людьми, коли «брат» стає «чужим» братові, «ворогом» його (див. розповідь про Каїна й Авеля: Бут. 4, 1-16); вносить у суспільство безлад, породжує даремні зусилля в побудові суспільства без Бога (див. розповідь про Вавилонську вежу: Бут. 11, 1-9). Однак великі сподівання людської гордині завершуються великим розчаруванням, розгубленістю, замішанням і непорозумінням: «Вхитрилася б ти, душе, збудувати вежу і поставити твердиню своїм пожаданням, коли б Творець не змішав замисли твої і не скинув додолу хитрування твої»[4].

Всесвітні наслідки гріхопадіння постають перед нами в розповіді про потоп (див. Бут. 6-9): «Побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі […].Земля зіпсувалася супроти Бога і була переповнена насильства» (Бут. 6, 5.11). Розгул пристрастей і злих нахилів, які переважали серед людей і визначали їхню поведінку, привели до Божої кари – потопу: «Ти одна, душе моя, відкрила безодні гніву Бога твого. Потопила, мов землю, всю плоть, усі діла та життя й залишилась поза спасенним ковчегом»[5].

Бог, однак, не відвертається від людини, а й надалі з нею перебуває, даруючи їй надію на спасіння: «Бог перебував із людьми у Слові обітниці. Воно перед Своїм явленням у тілі духовно перебувало в патріархах і пророках, прообразуючи таїнство Свого пришестя»[6]. Джерело надії людини – в любові Бога Отця, котрий дарує їй обітницю спасіння.

_________________________________

[1] Леонтій Візантійський, Проти Несторія.

[2] Великопосна тріодь, П’ятий тиждень посту, четвер, Утреня, Великий покаянний канон Андрія Критського, пісня 1.

[3] Пор. Григорій Ніський, Велике огласительне слово, 8.

[4] Великопосна тріодь, П’ятий тиждень посту, четвер, Утреня, Великий покаянний канон Андрія Критського, пісня 2.

[5] Великопосна тріодь, П’ятий тиждень посту, четвер, Утреня, Великий покаянний канон Андрія Критського, пісня 2.

[6] Максим Ісповідник, Розділи про богословіє та ікономію воплочення Сина Божого, ІІ, 28.

Катехизм УГКЦ «Христос – Наша Пасха», 149-158.

На нашому веб-сайті ви також можете читати Святе Письмо online, особливо ті уривки, до яких закликає переглянути для порівняння щоденний уривок із Катехизму УГКЦ.

Поділіться публікацією з ближнім, розмістіть її всюди, де маєте можливість, щоб кожен мав змогу почерпнути знання своєї віри (соцмережі, веб-сайти, форуми тощо), але ОБОВ’ЯЗКОВО ставте посилання на сайт Патіраршої катехитичної комісії УГКЦ.

Назад

Розповісти