Інтерв’ю із с. Емілією Вандич (СНДМ), директором Катехитичного осередку Львівської Архиєпархії

376

Нещодавно новим директором Катехитичного осередку Львівської Архиєпархії було призначено с. Емілію (Вандич), СНДМ. Про перші враження від праці в Катехитичному центрі, плани на майбутнє та пріоритетні напрямки в розвитку катехизації на теренах Львівської Архиєпархії йтиметься у розмові з с. Емілією.

 Як Ви сприйняли Ваше призначення?
– Для мене, до певної міри, це було несподіванкою, хоча я вже працювала в Катехитичному центрі в 1998-1999 рр., тому ця робота для мене є вже знайома. В той час я допомагала в осередку і на катехитичних курсах, в чому була потреба. Це призначення для мене є великим викликом і закликом, тому що я усвідомлюю свою відповідальність, насамперед, за тих, які беруть на себе духовне виховання інших, формують найделікатніше – дитячі серця.
– Розкажіть, будь ласка, про Ваше походження, освіту, захоплення.
– Я є львів’янкою. Маю вищу освіту. Закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка, де навчалася на факультеті журналістики. До Згромадження Сестер Служебниць вступила у 1990 році. В цьому році виповнилося 23 роки, відколи я є в Згромадженні. За цей період я працювала в пасторальній ділянці: займалася катехизацією дітей, молоді, була провідником деяких церковних спільнот: «Матері в молитві», «Апостольство молитви», «Марійської дружини». В Згромадженні я була провінційною секретаркою, а відтак секретаркою Генеральної настоятельки. Крім цього, перебуваючи в Римі, я готувала програми для Радіо Ватикану, займалася пасторальною діяльністю, відвідувала ув’язнених українок, яких виявили на території Італії нелегально. Наше завдання полягало в тому, щоб надавати жінкам, котрі опинилися за гратами, юридичну консультацію, духовно-моральну підтримку.
– Ви перебували 7 років на служінні в Римі. Які Ваші перші враження від повернення в Україну?
– Я зауважую, що ділянка катехизації дуже зросла. Покращилися методи праці із самими катехитами, є багато нових підручників, а також матеріалів, з якими нам доводиться працювати. Звичайно, потрібно розширення та поглиблення методичної праці, тому що нинішній час має свої вимоги як віднайти дорогу до людського серця. Отож, методи праці потрібно пристосовувати до сучасних вимог.
– Скажіть, будь ласка, чим відрізняється специфіка праці в ділянці катехизації за кордоном і в Україні?
– Треба зауважити, що українці в Італії – це, здебільшого, ті, які приїхали заробляти гроші. Бути з ними кожен день є, практично, неможливо тому, що вони мають певні вихідні дні в тижні – це є четвер і неділя, коли є можливість бути з ними разом і працювати у пасторальному вимірі. Однак, треба сказати, що вони шукають дорогу до Церкви, приходять на богослужіння, моляться, зустрічаються разом, щоб поспілкуватися, співати українські пісні, бережуть свою традицію.
Я вважаю, що кожна зустріч з людиною чи це особиста, чи по телефону, є свого роду євангелізацією. Спілкуючись з людиною, відчуваючи її потреби, ми стараємося формувати її серце, її відношення до життя, до проблем, щоб допомогти сприймати їх в світлі віри. Цього я навчилася перебуваючи в Римі, спілкуючись з багатьма заробітчанами, вислуховуючи їхні проблеми. Особливою є ситуація, що жінки є відірваними від своєї сім’ї. Жінки-заробітчанки не мають прямого контакту зі своїми дітьми, тому це є для них великим болем і проблемою. Часто доводилося допомагати їм віднайти цей контакт з дітьми. Багато з них зізнавалися, що приїжджаючи в Україну в час літньої відпустки, відчували себе чужими на рідній землі. Деякі діти, бачачи що закінчуються кошти, казали: «Мамо, може, їдьте вже заробляйте гроші…».
Отож, за кожне спілкування з будь-якою людиною я відчуваю відповідальність, щоб допровадити її до Христа, щоб в нашій розмові ми змогли розпізнати Бога.
– З якими труднощами Ви зустрілись, повернувшись в Україну?
– Я б не сказала, що я зустрілась з якимись труднощами після повернення в Україну. Однак, різниця була відчутною. Перебуваючи в Римі було відчуття великого церковного масштабу: коли перебуваєш в серці Вселенської Церкви; коли приходиш до базиліки Святого Петра на Богослужіння зі Святішим Отцем; коли спілкуєшся з людьми різних національностей, – тобто це відчуття вселенськості. Це те, чого мені тут трішечки бракує. Однак, мене дуже тішить те, що працюю в серці нашої УГКЦ і несу служіння для нашої Церкви. І за це вдячна Господеві.
– Якому з напрямків катехизації ви віддаєте перевагу. Праця з дітьми, молоддю, чи катехизація дорослих?
– Я вважаю, що кожна ділянка, кожен напрям є важливим, тому що кожна людина потребує Божого слова. Я думаю, що дуже важливим є, насамперед, виховання маленьких дітей, адже те, що посіємо в дитячих серцях і душах –  ми вкладаємо у майбутнє покоління. Те, як ми зараз виховаємо наших дітей, таке будемо мати майбутнє, таке суспільство і таку Церкву. Також, зауважу, що в наших парафіях бракує катехизації для дорослих, не вистачає праці з батьками, адже батьки формують і виховують своїх дітей. Тому, велику увагу я хотіла би присвятити духовному вихованню батьків, підняти цінності сім’ї. Бачимо, що багато сімей є розбитими, не живуть високими цінностями християнського життя і нинішнє суспільство пропонує нам зовсім інші вартості. Отже, я вважаю, що ми повинні присвятити особливу увагу, формуванню справжніх сімейних цінностей, де виховуватимуться наші діти, щоб вони зростали в здоровому середовищі і пізніше могли будувати здорове християнське суспільство.
– Нещодавно ми відзначали День катехита. Що вас найбільше вразило впродовж святкувань?
– Хочу відзначити, що це свято було дуже гарне, дуже величне і, справді, мене вразило, що так багато катехитів прийшло на цей захід. Це є свідченням, що наші катехити є свідомі своєї відповідальності перед Богом, свідомі того, що вони виховують серце нашого народу і вони прийшли, щоб отримати благословення Церкви, яке є дуже важливим. Присутність нашого Митрополита виявила, що Церква оцінює працю катехитів, що Церква покладається на них, розраховує на їхнє служіння і допомагає, благословляючи це служіння. Це свято для мене є великою надією, що катехити, які допомагають Церкві на всіх рівнях виховувати християнське суспільство, будуть і надалі служити, працювати, і робити все від них залежне, щоб наша держава ставала кращою.
– Які Ваші плани на майбутнє, чи є у Вас якась мрія?
– Звичайно, у мене є плани, мрії, тому що кожна людина про щось мріє. Хтось гарно висловився, що наші мрії є планами Бога щодо нас. Перш за все, в моїй ділянці праці хотіла би присвятити свої зусилля формації катехитів, тому що катехити повинні знати Христа. Не тільки знати про Христа, а знати Його особисто, плекати з Ним особистий зв’язок. І в своєму спілкуванні, своїй праці з катехитами, я би хотіла, щоб ми в особливий спосіб звернули увагу на це, адже, якщо ми самі будемо носіями Христа, будемо христоносцями, то ми будемо справді свідками, а не просто вчителями. А щодо мене особисто, то я бажаю служити нашій Церкві якнайкраще і зростати в Божій благодаті, пізнавати Христа, щоб передавати Його іншим.
Розмовляв диякон Роман Соколенко,
прес-служба Львівської Архиєпархії

Назад

Розповісти