Віруємо в Тройцю [Вчимо Катехизм УГКЦ]

208

Таїнство Пресвятої Тройці – Отця, і Сина, і Святого Духа – нескінченно перевищує можливості людського розуміння. «Божество цілком незбагненне, і Сутність, яка понад усім, за єством не така, якою вважає її розум»[1]. За словами апостола Павла, глибини таїнства осягає тільки Святий Дух: «Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кр. 2, 11). Однак той же самий Дух, Дух Істини, сходячи налюдей, відкриває внутрішнє Боже життя. Він навчає людей висловлювати істину, наскільки це можливо, мовою віри: «Ми ж прийняли […] Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога; про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух, – духовні речі духовними словами подаючи» (1 Кр. 2, 12-13). А тоді, навчивши, Святий Дух чуває, щоб віра – «запорука того, чого сподіваємося» – виросла до споглядання «речей невидимих» (пор. Євр. 11, 1), тобто щоб людина побачила невидиме, наче видиме, неясне – лицем до лиця: «Християнин Сходу свідомий, що зв’язок із [божественною] дійсністю можна встановити лише у споглядальному мовчанні, бо на вершині пізнання та досвіду Бога є Його абсолютна непізнанність»[2].

Присутність недосяжного Бога виражає літургійна та храмова символіка: завіса на царських дверях іконостасу, вкриті покрівцями святі Дари, «воздух», піднесений під час «Вірую», дим кадила. «Але щоб правдиво вшанувати ту найвищу єдність і її божественну плідність, називаємо те, що не має назви, Божими Іменами “Тройці” та “Єдності”»[3]. І хоч ми й називаємо Бога цими Іменами, ми усвідомлюємо, що не вичерпуємо цим таїнства Бога: «Я не встигаю помислити Єдине, а вже осяяний Трьома. Я не встигаю розрізнити Трьох, а вже знову охоплений Єдиним. Коли я уявив щось у Трьох, то подумав було, що це – все. Мій зір настільки сповнений ним, що решта зникає з поля зору»[4].

У наших літургійних та особистих молитвах, через постійне взивання та прославу імені Отця, і Сина, і Святого Духа, ми одночасно висловлюємо нашу віру та сопричастя з Пресвятою Тройцею, яка дарує нам «благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і

Отця, і причастя Святого Духа»[5].

_____________________________

[1] Григорій Ніський, Слово про Божество Сина і Духа і похвала праведному Авраамові.

[2] Іван Павло ІІ, Апостольський лист Orientale Lumen [«Світло Сходу»] (2 травня 1995), 16.

[3] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 13, 3.

[4] Григорій Богослов, Слово 40 на святе Хрещення, 41.

[5] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого, виголошення перед анафорою.

Катехизм УГКЦ «Христос – Наша Пасха», 71-73.

Поділіться публікацією з ближнім, розмістіть її всюди, де маєте можливість, щоб кожен мав змогу почерпнути знання своєї віри (соцмережі, веб-сайти, форуми тощо), але ОБОВ’ЯЗКОВО ставте посилання на сайт Патіраршої катехитичної комісії УГКЦ.

Назад

Розповісти