Керигма і катехиза (2) [Вчимо Катехизм УГКЦ]

284

Прожовження попердньої публікації “Керигма і катехиза”. Ось посилання на попередню публікацію “Керигма і Катехиза” (1)

Зростання у вірі: оглашення, просвічення, тайновведення

Катехиза дорослих у Церкві перших століть відбувалася трьома етапами – через оглашення, просвічення і тайновведення. Оглашення (грецькою – катехуменат) починалося з представлення нового кандидата християнській спільноті. За згодою спільноти кандидат ставав оглашенним – його ім’я «оголосили» в спільноті і тепер йому «проголошують» Святе Письмо. Він перебував у притворі храму. Притвор був зовнішнім символом духовного стану оглашенного: він уже покинув світ, але ще не ввійшов у Церкву, храм вірних. Вислухавши під час Божественної Літургії Боже Слово і проповідь, оглашенні повинні були вийти з храму після молитви церковної спільноти за них – єктенії за оглашенних.

Oглашення розпочинало етап, коли оглашенні пізнавали віру та готувалися до Хрещення. Перед самим хрещенням статус оглашенних змінювався на «просвічуваних». У передхрещальних катехизах їх вчили Символу віри та Господньої молитви «Отче наш». Завершувалися передхрещальні катехизи « огласительним словом», яке виголошував сам Архиєрей.

Хрещення вводить у таїнство смерті й воскресіння Христа і є початком тайновведення (грецькою – містагогія). Ставши сопричасником Христових смерті і воскресіння, новоохрещений у Миропомазанні отримує печать дару Святого Духа, а в Євхаристії – поживу життя вічного.

Християнське тайновведення в нашій традиції виражається і просторово: Хрещення починається в притворі (хрещальні), Миропомазання звершуються в храмі вірних, а Причастя – на порозі святилища. Новоохрещені зодягаються у світлі ризи (крижмо), які в давнину носили впродовж цілого Світлого тижня. Ці ризи означають радість нового життя у Христі й очікування повноти зустрічі з Богом – у зновупришесті Христа.

Середовища передавання віри: сімя, народ, церковна спільнота

Першим середовищем передавання віри є сім’я. Батьки виховують у вірі своїх дітей прикладом життя і словом молитви. Вони навчають дітей Євангелія і свідчать його своїм життям, стаючи для них першими катехитами. По-християнськи виховуючи дітей, батьки створюють у сім’ї особливу атмосферу спільної молитви перед іконами, святкування неділь і свят.

Діти уже змалечку входять у духовне життя, збудоване на молитві, слуханні Слова Божого і прийнятті Святого Причастя. Доростаючи до зрілого віку, діти з допомогою батьків зростають у благодаті Таїнства Хрещення, вчаться перемагати зло і творити добро. Отримана від батьків спадщина віри є для дітей запорукою вічного життя. Для дозрівання дитини у вірі велике значення має побожне життя хресних батьків і членів родини. Християнські родинні звичаї прищеплюють дітям християнський погляд на народження і смерть людини, створення сім’ї та сімейні взаємини, розвивають почуття приналежності до церковної спільноти і свого народу.

Кожен народ є спільнотою з власною історичною пам’яттю, своєю батьківщиною і працею заради процвітання і вдосконалення. До народів Христос посилає апостолів: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20). Християнізація народів полягає в поступовому формуванні християнського світогляду та життєвого укладу. Християнська культура народу є засобом передавання віри з покоління в покоління. Вона ж виховує в народі любов до Батьківщини, жертовне служіння її благові, чесне ставлення до праці, зміцнює сімейні, родинні та суспільні зв’язки. Виявом взаємопроникання Євангелія і культури народу є помісність Церкви.

Церква, єдина й водночас багатоманітна, є прообразом сім’ї народів, рівних і різних. Їм усім Церква проповідує шлях спасіння: «Проповідування Церкви вірогідне і тривке, бо через неї пролягає одна дорога спасіння по всій землі»[1]. Церква у служінні спасінню народів черпає наснагу із споглядання Пресвятої Тройці – Божественної спільноти осіб єдиного Бога. Вона ж запрошує: «Прийдіть, народи світу, поклонімось Богові в трьох особах […]: Святий Боже, що все твориш Сином, за співдіянням Святого Духа! Святий Кріпкий, що нам Отця об’явив і у світ послав Святого Духа! Святий Безсмертний і Душе-Утішителю, що від Отця ісходиш і в Сині перебуваєш: Тройце Свята, – слава Тобі!»[2].

_________________________________

[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 20, 1.

[2] Квітна Тріодь, Неділя П’ятдесятниці, Вечірня, стихира на «Господи, взиваю я».

Катехизм УГКЦ «Христос – Наша Пасха», 63-70.

Поділіться публікацією з ближнім, розмістіть її всюди, де маєте можливість, щоб кожен мав змогу почерпнути знання своєї віри (соцмережі, веб-сайти, форуми тощо), але ОБОВ’ЯЗКОВО ставте посилання на сайт Патіраршої катехитичної комісії УГКЦ.

Назад

Розповісти