Коментар Євангелія на Неділю 18-ту після Зіслання Святого Духа (Лк 5, 1-11)

84

1 Одного разу, коли народ юрмився коло нього, щоб почути слово Боже, і він стояв біля Генезаретського озера, 2 побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. 3 Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ учити. 4 Коли він перестав говорити, сказав до Симона: “Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву.” 5Озвався Симон і каже: “Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.” 6 Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. 7 Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й допомогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати. 8 Побачивши це Симон Петро, припав до колін Ісуса й каже: “Іди від мене, Господи, бо я грішна людина.” 9 Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, що їх піймали; 10 також і Якова та Йоана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: “Не бійся! Віднині людей будеш ловити.” 11 І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.

Сьогоднішнє євангельське читання подає нам розповідь євангелиста Луки про покликання перших учнів на березі Галилейського озера. Це оповідання і побудовою і багатьома деталями суттєво відрізняється від паралельних описів інших трьох євангелістів. В той час як Матей і Марко описують цю подію ставлячи наголос на неочікуваності поклику, зайнятості апостолів рибальським зайняттям і попарному зверненні до учнів, Лука виразно ставить у центр своєї розповіді особу апостола Петра і «переміщає» опис покликання з берега озера у контекст спільної риболовлі Ісуса з учнями. Таким чином розповідь зближується з описом дивовижного улову риби у Євангелію від Йоана, розд. 21, де особлива роль апостола Петра у групі учнів підкреслена в подібний спосіб, а пасхальний контекст додає відтінку успішності апостольської місії від моменту воскресіння і на майбутнє.

Покликанню учнів передує загальний опис дидактичної діяльності Ісуса на березі Галилейського озера. В той час як паралельні розповіді подають навчання Ісуса після вибору перших учнів, для Луки важливим є підкреслити авторитет Ісуса як вчителя і як чудотворця ще перед цим переломним моментом. Таким чином тут рішення учнів йти за Ісусом є менш несподіваним але водночас і більш радикальним, Лука наголошує що вони залишили «все».

Згідно з розповіддю Луки Ісус кличе учнів не на березі а у човні. На відміну від берегової смуги, що в рибальському житті загальноприйнятно передає ідею спокійного пристановища, символіка човна є дуже насиченою і багатогранною. Човен стає місцем досвіду спасіння (Лк 8,22-25 пар.) серед лютої стихії, часто він виступає трибуною для Ісуса в його дидактичній діяльності (Мр 4,1; Мт 13,1) як рівнож і місцем його нічного спочинку (Лк 8,22-25 пар.). З побутової перспективи галилейських рибаків – човен це їх другий дім, вони у ньому проводять ночі (Мт 14,22-33; Мр 6,45-52). Описуючи покликання учнів саме у човні посеред озера Лука бажає оживити всі ці образи і передати зв’язок реальності покликання з ризиком, необхідністю перебувати в навчанні, з можливістю віднайдення спокою.  Закликаючи людину до особливої форми служіння, Бог входить в її «робочу» ситуацію, в дім і заохочує її ризикнути, а проявляючи для неї чудо, задіює в ньому і інших осіб.

І справді – дивовижно великий улов стає не тільки причиною радикальної переміни апостола Петра але утворює необхідність в задіянні інших апостолів у риболовлі.  Велика кількість риби, звичайно ж, є образом і надією на майбутній місійний успіх апостолів. Порівнюючи з великим уловом описаним у Йо 21, помічаємо, що звернення до інших учнів було викликане не стільки браком сили зі сторони Петра і тих (чи того ) хто був з ним у човні, як радше нездатністю сітки і човна втримати безпечно таку кількість риби. Інші човни і інші сіті є необхідні для цього завдання. Участь інших апостолів зумовлена не слабкістю першого апостола а неспроможністю риболовецького інструментарію винести тягар успішно здійсненого запливу.

В групі учнів чітко виділяється роль апостола Петра. Саме його човен учитель вибирає як трибуну для навчання народу що залишається на березі. Відповідно, саме до Петра Ісус звертає свої два заклики: «відплисти від берега» (дослівно: «віддалитись від землі» (5,3) і «піти на глибоку воду» (5,4). Обидва заклики можуть бути витлумачені на двох рівнях – як в їх прямому розумінні певної фізичної активності, так і на духовному рівні – поступове віддалення від земного, ризик і усамітнення з Богом. Петро не вагаючись виконує цей «фізичний аспект» Ісусових вказівок, даючи своєю готовністю надію і на майбутню реалізацію духовного виміру цього заклику.

Роль Петра залишається провідною і після дивовижного улову. Хоч інші апостоли і були свідками цього чуда (спосіб в який їх гукають свідчить про відносну близькість їхнього човна і, відповідно, їхню хоча б часткову участь у спілкуванні Ісуса з Петром), саме реакція Петра є предметом інтересу євангелиста і репліка апостола передає глибоке внутрішнє пережиття, в той час як про реакцію інших учасників говориться більш загально, згадуючи про жах який їх огортає в порівнянні з першим апостолом «жах бо огорнув його і всіх тих що були з ним…» (5,9).

Уточнення ідентичності апостолів посередництвом подачі їх власних імен у 5,10, здавалось би поставить їх служіння в один ряд з Петровим, проте, на диво, свій наступний заклик Ісус звертає знов в однині «ти будеш ловити людей…» (5,10). Це третє і останнє звернення до Петра остаточно засвідчує, що сцена покликання побудована саме на особливому відношенні Ісуса до Петра. Іншим учням розповідь не надала місця для жодного слова, як і не надала місця для опису звернення Ісуса до них прямою мовою. Посередництво Петра стає ключовим у побудові їхнього зв’язку з Ісусом. У своїй близькості з ними (у 5,10 вони названі товариші «κοινωνοὶ») з однієї сторони і поступовим зближенням з Ісусом з іншої Петро набирає роль містка, що дозволяє поєднати синів Заведея з Господом. Таким чином їхнє радикальне рішення залишити «все» і «піти за Ісусом», мало місце не через прямий заклик до них, а через участь у чуді і через посередництво та приклад Петра.

Лука заохочує нас відчути в розповіді про покликання Петра модель динаміки покликання яку ми часто можемо відчитувати і у власному духовному житті. Перед покликанням Бог об’являє себе чудами і навчанням, однак тільки особиста зустріч стає площиною в якій реалізовується переломний момент запрошення на місію. Господь входить в приватну сферу людини і заохочує її ризикнути, поклавшись виключно на його слово, в ситуації коли обставини і здоровий глузд диктують інше, «логічне» рішення. Як наслідок, покликаний стає свідком чудодійного впливу Божого втручання і здатності Бога ламати людські логічні схеми. Такий особистий досвід не може не викликати радикального акту віри і визнання величі Бога. Визнання величі Бога майже автоматично веде до визнання власної немочі і грішності (пор. Іс 6,5; Суд 6,22; Єз 1,28). Признання Божої величі і своєї незначимості є актом визнання справжнього стану речей з точки зору Божого промислу історії спасіння людини. В якійсь мірі людина визнає справжній порядок речей і таким чином віднаходить своє місце в цій історії спасіння. Бог не зупиняється на успіху цього моменту «прозріння» в людській особі, він запрошує до чогось більшого, закликаючи водночас полишити позаду страх (5,10 «… не бійся…»), який природно охоплює людину перед прямим Божим об’явленням.

Участь і роль двох інших апостолів може видатись другорядною у відношенні до першого апостола. Частково це так, проте дуже важливо взяти до уваги що не зважаючи на різниці в обставинах і механізмі покликання остаточний момент процесу їхнього покликання, а саме внутрішня згода, здійснюється ідентично з Петровою переміною. Вони нарешті виступають як одна група «витягнули човни на берег, кинули все і пішли за Ісусом» (5,11). Дороги покликань різні але результат ідентичний.

Приклад покликання і рішення синів Заведея містить для нас вірних цікаву духовну науку. Часто у нашому духовному житті ми вимушені прийняти той факт що окремі особи з нашого оточення мають привілей особливого Божого покликання і Божого досвіду, подібно як Яків і Іван прийняли факт особливого відношення Ісуса до Петра. Бог на наших очах сідає в чийсь човен що не є наш. Прийняти цей окремий Божий задум як Богом бажаний може бути не простим викликом для нас і тут приклад учнів відзначається особливою дидактичністю. В певний момент їх допомога і їх участь стала необхідною, і їх готовність послужила їм добру службу: вони змогли у відповідний момент бути у відповідному місці (близько до Ісуса) що простягнути руку допомоги і вберегти спільно успіх дивовижного улову. Одного поклику стало достатньо щоб, перебуваючи напоготові, взяти участь у таїнственній риболовлі. Більше того, навіть після вдалої спільної операції, хоч увага і далі продовжує концентруватись на Петрові, учні є поряд і у відповідний момент їхня готовність реалізовується вповні, вони стають повноправними членами наближеної до Ісуса групи вибраних.

о. Петро Іськів

Назад

Розповісти