Читання Євангелія від Луки від 31.03 до 06.04

321
  1. Притча про сіяча 4-21;
  2. А коли зібралася сила народу, і з усіх міст приходили до нього, Ісус сказав їм у притчі: 5. “Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.” Кажучи це, Ісус голосно мовив: “Хто має вуха слухати, нехай слухає.” 9. Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10. Він сказав їм: “Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11. Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. 12. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14. А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15. Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні. 16. Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло. 17. Нічого бо нема захованого, що б не стало явним, ані нічого тайного, що б не стало знаним і на яв не вийшло. 18. Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має.” 19. Мати його й брати прийшли були до нього, та зачерез народ не могли до нього доступитись. 20. Його повідомили: “Мати твоя і брати твої стоять надворі, хочуть побачитися з тобою.” 21. Він же у відповідь сказав їм: “Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують.”

КОМЕНТАР

СТОРИЦЕЮ ВРОДИЛО
8,4– 8

Слово — це Боже зерно: воно приносить більше плоду, ніж можна сподіватися, попри перешкоди, на які натикається в нас.

Притча про зерно (радше, ніж про сіяча), з поясненням до неї (що надається лише учням в Лк 8,9– 15), і притча про світило (Лк 8,16– 18) становлять коротку «проповідь в притчах» на тему «слухання» (значно коротшу від паралельних текстів в Мт 13,1– 52 і Мр 4,1– 34).

Цією «проповіддю» Лука знову повертається до Євангелія від Марка, від якого відійшов у Лк 6,20.

в. 4 сказав їм у притчі (від гр. parabolé, євр. mašál). Цей термін означає порівняння, оповідання (Лк 14,7), приповідку (Лк 4,23), сентенцію (Лк 5,36; 6,39), загадку чи просто притчу (Лк 12,16.41; 13,6; 15,3; 18,1.9; 19,11; 20,9.19; 21,29), що розповідає прості й усім відомі речі, щоб через них пояснити інші — приховані й таємничі (Лк 8,9– 10; пор. Мт 13,10– 17.34– 35; Мр 4,10– 13.33– 34).

в. 5 Вийшов сіяч сіяти своє зерно (Мт 13,3; Мр 4,3). Ісус сіє своє насіння, тобто Боже слово (Лк 8,11), себе самого. Землею є слухачі Слова.

впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали (Лк 8,12).

в. 6 упало на камінь. Це скелястий ґрунт, вкритий тонким шаром гумусу, але, не зоравши, неможливо визначити його глибину. У Палестині сіють повсюди і попри все, а посів здійснють перед оранням.

і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. У Мт 13,5– 6 (Мр 4,5–  6): «Інше впало на ґрунт кам’янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло».

в. 7 впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила (пор. Єр 4,3).

З розповіді складається враження, що більша частина зерна втрачається. З чотирьох типів ґрунту, на які воно падає, три не дають плоду: дорога, камінь, тернина. І щоразу розчарування зростає, а мета не виправдовується. Але потім…

в. 8 впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило (Мр 4,8; Мт 13,8).

Добра земля приносить такі рясні плоди, що вони компенсують інші втрати. У Марка потрійному негативному результату відповідає «30– 60– 100 з одного» (у Матея в низхідному порядку). Результат є надзвичайним (пор. Бут 26,12), зважаючи на те, що «10 з одного» — це вже добрий результат, а «15 з одного» вважається прекрасним результатом!

Хто має вуха слухати, нехай слухає. Ісус скеровує увагу на те, щоб розкрити приховане за образами глибинне значення притчі. Пор. Втор 29,3; Пс 115,6; Єр 5,21.

У Лк 8,18 звучить серйозна пересторога: «Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має».

Цю притчу слід застосовувати до себе. Адже на кону — доля слухача (пор. Лк 8,10; 14,35; Мт 11,15; 13,9.43; Мр 4,9.23; [7,16]; Од 2,7.11.17.29; 3,6.13.22; 13,9)!

Паралельні місця: Мт 13,1– 9; Мр 4,1– 9

ВАМ ДАНО ЗНАТИ ТАЙНИ ЦАРСТВА БОЖОГО
8,9– 10

Притчі розповідають через відомі речі про Боже таїнство, невідоме для нас. Вони, немов загадки, які спонукають кожну людину застановитися над запитаннями, бо вона створена для пошуків істини. Однак їх розуміє лише той, хто питає Ісуса й дозволяє йому запитувати себе.

в. 9 Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. Вони підходять не для того, щоб запитати Ісуса, чому він говорить у притчах, як у Мт 13,10 чи в Мр 4,10, а радше щоб збагнути значення тієї, яку він щойно розповів. Ісус дає загальний ключ до розуміння: хто погоджується стати його учнем, отримує пізнання Божого таїнства. Інші отримують лише благодать загадки, яка стає для них каменем спотикання, і так переживають власне безсилля через нездатність збагнути без Ісуса сенс і значення того, чим вони живуть (JR, c. 258).

в. 10 Вам дано знати. Як у Мт 13,11, дієслово в минулому часі доконаного виду перекладається теперішнім (теперішній ефект минулої дії). У Мр 4,11а: «Вам дана (довірена) тайна Божого Царства»: дар дарований тому, хто слухає з покорою.

тайни Божого Царства. Звичний вислів для тогочасної апокаліптичної літератури. Лука вживає його лише тут. У Мт 13,11: «Небесного Царства»; у Мр 4,11а: «тайна…».

іншим же (у Мр 4,11б: «для тих же, що осторонь…») в притчах,

щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли (Іс 6,9).

Мр 4,12 додає гостре засудження: «щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилось» (Іс 6,10).

Слова з Іс 6,9 («Слухайте добре, та не розумійте! Дивіться добре, але не знайте!») Лука зацитує в Ді 28,26– 27 («Ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, дивитиметесь очима, і не побачите»).

У Мт 13,13– 15 цитата є ширшою (пор. також Йо 12,40).

У Мт 13,12 є ще вступ: «Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має». Він ідентичний до Лк 8,18, де служить висновком до пояснення (коментаря) на притчу (пор. Лк 19,26).

Паралельні місця: Мт 13,10– 11.13; Мр 4,10– 12

ЗЕРНО ЦЕ СЛОВО БОЖЕ
8,11– 15

Слово виводить на поверхню все те, чому приховано опирається наше серце. Саме в цих речах ми досвідчуємо перемогу, яку віра, надія і любов творять в нас, щоб дати нам гарне і добре серце — серце Божих дітей.

Тлумачення притчі про сіяча пояснює алегорію про слухання слова. Чотири типи ґрунтів, на які падає зерно, уособлюють різні види слухачів, які мають різний рівень налаштованості і готовності приймати слово.

в. 11 Ось що значить оця притча. Букв. «Оце є притча», тобто оце є «тлумачення» у відповідь на запитання учнів (пор. Лк 8,9).

зерно це слово Боже. Ісус є сіячем, а зерно є його словом, наразі ще ним (пор. Лк 5,1; 11,28; Ді 4,31; 6,7…; 1 Пт 1,23). У Мт 13,19 це «слово Царства».

в. 12 Тії, що край дороги. Це неуважні слухачі, для яких Слово є всього лиш одним з багатьох інших слів. Зверніть увагу, що зерно вже більше не збігається зі Словом, а зі слухачем і з тим, як він його приймає!

приходить диявол (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 4,2) і вириває геть… слово. Спокусник спонукає нас забути слово, навіюючи нам думку, що воно не для нас; він показує нам наші недоліки і слабкості й так позбавляє нас довіри, що ми можемо жити словом. Але щодо цього людина зовсім не позбавлена власної відповідальності.

з їх серця. Серце як центр особистості, є осередком думок (Лк 1,51.66; 2,35; 3,15; 5,22; 9,47; 12,45; 24,38), розуміння (Лк 2,19.51), вибору цінностей (Лк 6,45; 12,34), стосунків з Богом (Лк 10,27; 16,15; 24,25.32).

щоб вони не увірували та й не спаслися. Це кінцева частина цитати з Іс 6,10 (пропущена в Лк 8,10). Лише Лука уточнює, що слово слід приймати з «вірою» (= «вірити», пор. в. 13), і тоді воно відкриє шлях до «спасіння». Він пропускає «розуміти», присутнє в Мт 13,19.

в. 13 Ті ж, що на камені. Це натхненні слухачі: з радістю приймають слово (пор. 1 Сол 1,6б), але вони поверхові (Мр 4,17 додає: «непостійні»). Зерна не заходять глибоко в серце там, де є камінь, зерна проростають поспіхом, але стебла не мають коріння.

під час спокуси. У час випробування, посеред труднощів щоденного життя (Лк 9,23). Це також є посиланням на спокуси Ісуса (Лк 4,1– 12). Натомість, Мр 4,17 і Мт 13,21, посилаючись на ситуацію Церкви, що народжувалася, надають цьому вислову есхатологічного зрізу: «коли стається утиск чи гоніння» (пор. Мр 13,19.24; Мт 24,21.29).

відпадають (= Мр 4,17б; Мт 13,21б). Так станеться з учнями, коли вони покинуть Ісуса (пор. Мр 14,50; Мт 26,56б).

в. 14 між тернину (пор. Єр 4,3). Тернина — це речі, які нас непокоять чи приваблюють, аж поки нами не заволодіють, це наші «ідоли»: те, що не є Богом, але займає його місце в нашому серці (пор. Лк 12,19; 16,19; 21,34).

клопоти (Лк 10,41), багатства (Лк 16,13) і життєві розкоші (Лк 21,34) їх душать, і вони не дають плоду. У Мр 4,19б (Мт 13,22б): «заглушують слово, і воно стає неплідним». Пор. Як 4,1– 4.

в. 15 Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід (Мр 4,20; Мт 13,23; Лк 3,8– 9; 6,43– 45).

Достатньо кількох слів, щоб описати позитивне налаштування на Слово: слухати серцем щирим, добрим (переклад грецького ідеалу: «шляхетне і гарне»!), прийняти (Марія: «пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці», Лк 2,19.51) і принести плід. Це зерно приносить неймовірні та незліченні плоди: «сторицею вродило» (Лк 8,8).

у терпінні (гр. hypomoné, здатність опиратися силі, яка прагне розчавити, витривалість). Лука вживає цей вислів у сенсі відповідального зобов’язання людини, яка слухає, і в сенсі опору небезпекам, які загрожують слову Божому (Лк 21,19). Його часто вживає і Павло (Рм 2,7; 8,25; 15,4– 5…).

Паралельні місця: Мт 13,18– 23; Мр 4,14– 20

ВВАЖАЙТЕ, ОТЖЕ, ЯК СЛУХАЄТЕ
8,16– 18

Важливо дивитися, як ми слухаємо Слово, щоб побачити, чи його світло в нас часом не загасло чи воно чимось не закрите, адже тоді воно не приносить користі ані нам, ані іншим.

Останні малі притчі (сап’єнціальні вислови) про слухання і звіщання Божого слова рекомендують передавати іншим те, що було об’явлено нам (пом’якшуючи слова, сказані в Лк 8,9– 10). Вони завершують коротку «проповідь в притчах» (Лк 8,4– 18).

Кожен із цих сап’єнціальних висловів буде повторений згодом (Лк 11,33; 12,2; 19,26).

в. 16 Ніхто не засвічує світила (Мр 4,21). Лука в своєму описі має на увазі (як вже в Лк 5,19) дім грецько- римського типу, з передпокоєм і кімнатами, де світильник дає освітлення при вході.

У Святому Письмі образ світла від світильника часто вживається у стосунку до слова Бога чи пророків (Пс 119,105; Сир 48,1; 2 Пт 1,19). Цей вірш такий самий, що й в Лк 11,33, де він слугує вступом до в. 34: «Світло твого тіла — твоє око…». Пор. також Йо 5,35: Хреститель був «світич, який палає і світить». У Йо 8,12 Ісус каже про себе: «Я — світло світу».

щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко. У Мт 5,14– 15 на початку Нагірної проповіді: «Ви — світло світу… не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною».

а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло. Світильник має світити головно тим, «що входять в дім», а не лише «усім у хаті» (Мт 5,15). У Мт 5,16: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі».

в. 17 Нічого бо нема захованого, … ані нічого тайного… (пор. Лк 12,2; Мт 10,26 і Мр 4,22).

в. 18 Вважайте, отже, як слухаєте. На відміну від Мр 4,24а: «Вважайте, що чуєте!», Лука ставить наголос на налаштуваннях (на тому, як) тих, хто слухає.

Пильна увага і відкрите приєднання будуть вирішальними чинниками для спасительної дієвості слова, яке сповіщає про Царство. Ісус хоче безпосередньо задіяти учнів (слухачів) та заохочує їх повторними закликами до уважності (пор. Лк 12,35).

бо хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має (Лк 19,26; Мт 13,12; Мр 4,25). Що багатша людина на Боже слово, то більше збагачується. Хто не розважає і не слухає Слова (бо припускає: йому здається, нібито має), втрачає реальність, якої воно є образом, і все більше висихає і бідніє. Ця остання сентенція буде повторена у притчі про десятьох слуг (Лк 19,11– 27; пор. Мт 25,29).

Паралельні місця: Мр 4,21– 25

МАТИ МОЯ І БРАТИ МОЇ
8,19– 21

Кожне зерно дає плід згідно зі своїм видом: Слово є зерном Бога і дає плід у нас, переображуючи нас у Божих дітей та вводячи у Його сім’ю.

У Матея і Марка цей епізод стоїть перед «проповіддю у притчах». Лука його ставить тут, щоб завершити тему про «слухання» слова.

в. 19 Мати його й брати. У Біблії, як ще й сьогодні на Сході, термін брати може означати не тільки дітей тієї самої матері, а часто й близьких родичів (пор. Бут 13,8; Мт 13,55 = Мр 6,3; Йо 2,12; 7,3.5.10; Ді 1,14; 1 Кор 9,5; Гал 1,19).

Євангелія не містять згадок про інших дітей Марії. Лише Лука вживає (і то один раз) вислів «сина первородного» (Лк 2,7), але з посиланням на зобов’язання і гідність первородного за Законом (Лк 2,23). Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 2,7.

в. 20 Мати твоя і брати твої (у Мр 3,32: «і брати [сестри] твої») стоять надворі, хочуть побачитися з тобою (Мр 3,31– 32; Мт 12,46). У Мр 3,21 родичі «вийшли, щоб його взяти, бо було говорено: «Він не при собі!»».

в. 21 Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують. Ісус завершує свою коротку «проповідь у притчах», стверджуючи, що для того, щоб бути частиною його родини, потрібно «слухати слово Боже» і «виконувати його» (Лк 11,28) (пор. також Лк 6,47– 49).

У паралельних місцях у Мт 12,50 і Мр 3,35 сказано: «Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати».

Євангелист дає зрозуміти, що Ісус не зрікається своєї природної родини, а ставить поряд з нею ще одну, значно більшу, до якої можуть належати всі, бо вона складається з тих, які слухають і виконують Боже слово. Відтак вв. 20 і 21 можна ще відчитати, без перебільшень, як похвалу матері й братам (пор. Лк 1,45; 2,19.51).

Паралельні місця: Мт 12,46– 50; Мр 3,31– 35

ПСАЛОМ 47-48

  1. (46) Господь – цар Ізраїля 1-7; і цар усесвіту 8-10
  2. Провідникові хору. Сипів Кораха.Псалом. 2. Усі народи, заплещіте в долоні; радісним голосом ликуйте для Господа! 3. Бо Господь – Всевишній, страшний, великий цар він на всю землю. 4. Він підбиває людей нам, і народи нам під ноги. 5. Він вибирає нам спадщину нашу, славу Якова, улюбленого свого. 6. Вознісся Бог під оклики веселі, Господь – під голос сурми. 7. Співайте Господеві псалми, співайте; співайте нашому цареві, співайте! 8. Бо цар усієї землі – Бог, співайте якнайкраще. 9. Бог над народами царює, Бог сидить на своїм святім престолі. 10. Зібралися князі народів з народом Бога Авраама, бо Богові належать земні захисники. Він вознісся велично.
  3. (47) Бог прославився, визволяючи Єрусалим, 2-8; за те побожні у храмі Бога прославляють 9-15
  4. Пісня. Псалом. Синів Кораха. 2. Великий Господь і хвальний вельми у місті нашого Бога. 3. Його свята гора, горб прекрасний – землі усієї радість. Гора Сіон, крайня північ, великого царя місто; 4. Бог у його палатах явив себе твердинею. 5. Ось бо царі зібрались, насунули всі разом. 6. Ледве побачили, то й поторопіли, – збентежились, розбіглись. 7. Страх їх обняв там, немов біль породіллі 8. або східній вітер, який ти посилаєш, щоб торощив кораблі таршішські. 9. Так, як ми чули, так і побачили у місті Господа сил, у місті нашого Бога: Бог укріплює його повіки. 10. Роздумуєм, о Боже, про твоє милосердя посеред храму твого. 11. Твоя хвала, як твоє ім’я, о Боже, -аж по край землі. Справедливости повна твоя десниця. 12. Хай веселиться Сіон-гора, хай радуються міста Юди через суди твої. 13. Обійдіть Сіон навколо й оточіть його, полічіть його башти. 14. Огляньте добре його передмур’я, оббіжіть його палаци, щоб розповісти прийдешньому поколінню, 15. що то Господь – наш Бог по віки вічні. Він нас вестиме.