Читання Євангелія від Луки від 10.02 до 16.02

55
  1. вибір апостолів 12-16; нагірна проповідь

12 Тими днями він вийшов на гору молитись і провів усю ніч на молитві до Бога. 13 А як настав день, покликав своїх учнів і вибрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами: 14 Симона, якого назвав Петром, Андрія, його брата, Якова, Йоана, Филипа, Вартоломея, 15 Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Симона на прізвище Зилота, 16 Юду, сина Якова та Юду Іскаріотського, який став зрадником. 17 Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18 Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19 Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла. 20 Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: “Блаженні вбогі, – бо ваше Царство Боже. 21 Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. 22 Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім’я Сина Чоловічого ради. 23 Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. Так само бо поводилися з пророками батьки їхні. 24 Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. 25 Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати. 26 Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити. Так само бо з ложними пророками поводилися батьки їхні.

КОМЕНТАР

ВИБРАВ З НИХ ДВАНАДЦЯТЬОХ
6,12– 19

Це сьома справа Сина, і вона є визначальною: він творить Дванадцятьох, спільноту братів, відкриту для всіх, яка слухає і живе Словом, що його сповіщає і воплочує Син.

Обрання на горі Дванадцятьох і наплив народу, щоб слухати Ісуса і отримати від нього зцілення, творять обрамлення і готують аудиторію для урочистого виголошення «Проповіді на рівнині» (паралельної до «Нагірної проповіді» Мт, але коротшої за неї).

в. 12 вийшов на гору молитись. Лука часто посилається на молитву Ісуса на горі («в самітних місцях» — «у відлюдному місці»), що є особливим місцем зустрічі з Отцем у вирішальні моменти (пор. Лк 3,21; 4,42; 5,16; 9,18.28; 11,1; 22,40.44).

провів усю ніч на молитві до Бога. Довга нічна молитва підкреслює, наскільки важливим для нього було обрання Дванадцятьох.

в. 13 покликав своїх учнів. Це друге покликання після Лк 5,11.27.

і вибрав з них. Мр 3,13 уточнює: «покликав тих, що їх сам хотів».

дванадцятьох (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 8,1). У Мр 3,14: «І він призначив дванадцятьох, щоб були при ньому, та щоб їх посилати із проповіддю». Їх є дванадцять, як і племен Ізраїля; дванадцять, як і патріархів. Вони будуть провідниками і суддями (Лк 22,30; Мт 19,28; Од 21,14). Вони забезпечуватимуть тяглість між Ісусом і нами.

Лука, на відміну від Мр і Мт, чітко розрізняє коло апостолів від кола учнів.

яких назвав апостолами (Мт 10,2; Мр 3,14).

Апостоли (від гр. дієслова apostéllo, посилати) — це посланці, емісари, офіційні делегати, яким довірена місія, речники того, хто їх послав (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 10,16). Таке найменування окреслює тих, кого Ісус пошле нести його звістку спасіння. Лука його застосує шість разів (тут; Лк 9,10; 11,49; 17,5; 22,14; 24,10) і, на відміну від Павла, завжди і лише в стосунку до Дванадцятьох (окрім як у Ді 14,4.14).

Перелік імен відповідає тому, що наводиться в Ді 1,13, з деякими незначними розбіжностями зі списком, що подається в Мт 10,2– 4 і Мр 3,16– 19.

в. 14 Симона (Лк 4,38; 5,3; 24,34), якого назвав Петром. Згідно з біблійним способом мислення, надати нове ім’я означає радикальну зміну (ледь не зміну ідентичності) і приписування важливого завдання. Лука не пояснює його значення (у Мт 16,18: «ти — Петро (скеля), і… я на цій скелі…»), але вже сповістив його роль в Лк 5,10: «Віднині людей будеш ловити». Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 9,20.

У Мт 16,18 Ісус дає Симонові нове ім’я значно пізніше, у відповідь на його месіанське ісповідництво; натомість у Йо 1,42 це відбувається відразу під час першої зустрічі: «Ти — Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа, — що у перекладі означає: Петро (Скеля)».

Якова, Йоана (Лк 5,10; 8,51; 9,28.54). Лука пропускає уточнення з Мр 3,17: «й дав їм ім’я Воанергес, у перекладі — Сини грому».

в. 15 Матея. Ймовірно, його слід ототожнювати з Леві (Лк 5,27– 28).

Симона на прізвище Зилота (Ді 1,13). У Мр 3,18: «Кананія», арамейське слово, яке означає «ревний», ймовірно, він належав до руху зилотів.

в. 16 Юду, сина Якова (Ді 1,13; пор. Йо 14,22). Ім’я батька згадується для того, щоб відрізнити його від Юди- зрадника. У Мт 10,3 і Мр 3,18 його названо «Тадеєм» (чи Леббеєм за деякими рукописами).

Юду Іскаріотського. Уродженець Керіота (iš qeriot: чоловік з Керіота). Мабуть, він належав до революційного антиримського насильницького руху зилотів (як і Симон Зилот), відтак Іскаріот міг ще означати «найманий вбивця». Про Юду завжди говорять, що він є одним з Дванадцятьох, адже його також було «вибрано». Лука наперед уточнює який став зрадником (пор. Лк 22,3– 6.47– 48) і розповість про його кінець у Ді 1,16б- 20.

Далі ж іде підсумок (пор. Лк 4,40).

в. 17 він став на рівнім місці. Тут Ісус виголосить «Проповідь на рівнині» (пор. Лк 6,20– 49). Натомість у Мт 5,1– 7,27: «зійшов на гору. І коли він сів, … почав навчати їх», — і відповідно буде виголошена «Нагірна проповідь» (Мт 5,3– 7,27). У Луки «рівнина» вказує на універсальний характер послання, а в Матея «гора» символізує Синай, з якого Бог, через Мойсея (Ісуса), дав Закон.

й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї… Для Луки Юдея може означати або цілу країну, населену євреями (Лк 4,44; 7,17), або лише її південну частину на противагу Галилеї (Лк 3,1; 23,5; Ді 9,31; 10,37).

в. 18 прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг (Лк 4,40; 5,15; 7,21; 9,11). Підсумок про зцілення (вв. 18– 19) ще раз пригадує нам, що слово Ісуса нерозривно пов’язане з його спасенною дією: люди приходять до нього як для того, щоб його послухати, так і для того, щоб оздоровитися.

в. 19 Увесь народ намагався його торкнутися (Лк 4,40; 7,21; 13,13), бо сила (гр. dýnamis, Лк 5,17; 8,46) виходила з нього й усіх оздоровляла. У Мр 3,10: «кидалися до нього, щоб його доторкнутись».

Ісус діє «силою Божою» (гр. exousía; пор. «Засоби для розуміння» в Лк 4,32), що виявляється через слово і зцілення (Лк 4,36; 5,24; 8,46; Ді 10,38: «бо Бог був з ним»). Обіцянка, яку несе в собі подальша проповідь, сповняється вже тут і зараз.

Паралельні місця: Мт 10,1– 4; 4,24– 25; Мр 3,13– 19

БЛАЖЕННІ… ГОРЕ Ж ВАМ…
6,20– 26

Це автобіографія Ісуса, у якій розкривається життя Сина. Церква твориться зі слухання цих слів спасіння: вони є маніфестом Царства і змінюють критерії насильства і смерті, що панують у світі.

З цього починається «Проповідь на рівнині» (Лк 6,20– 49), що є «маніфестом Царства Божого» і відповідає (хоч була, ймовірно, виголошена раніше) «Нагірній проповіді» з Мт 5,3– 7,27, від якої вона є значно коротшою (30 вв. проти 107 з Мт). Лука вилучає суто єврейські елементи (Мт 5,17– 38; 6,1– 6.16– 18) і відходить від Мр, щоби мати змогу показати, що Ісус є тим, хто проголошує радісну новину бідним. Він знову повернеться до Євангелія від Марка в Лк 8,4.

Ця проповідь звернена передусім до учнів і може бути поділена, за розглянутими в ній темами, на: блаженства (Лк 6,20– 26), любов до ворогів (Лк 6,27– 35), великодушність до ближнього (Лк 6,36– 42), діяльний реалізм істинного учня (Лк 6,43– 49).

Блаженства («макаризми», від гр. makários — блаженний, щасливий; євр. ashre) є класичними формулами біблійної традиції, що мають на меті виразити: пророче передвіщення майбутньої радості, вияв вдячності за теперішню радість, обіцянку винагороди (пор. Втор 33,29; 1 Цар 10,8; Пс 1,1; 2,12; 32,1– 2; 33,12; 34,9; 84,5.6.13; 119,1– 2; 128,1; Прип 3,13; 8,32.34; Сир 14,1– 2.20; Іс 3,10; 30,18; 32,20; 56,2; Вар 4,4; Дан 12,12).

Євангеліє від Луки наводить не лише чотири вміщені тут блаженства, але й численні інші, які промовляє сам Ісус: вони є обіцянками для тих, хто слухає його послання (Лк 7,23; 10,23– 24; 11,28; 12,37.38.43; 14,14; 23,29). Крім того, є ще й інші блаженства, які не є словами Ісуса і виражають побажання щастя (Лк 1,45; 11,27; 14,15).

Чотирьом блаженствам з Луки (вв. 20– 23) відповідають дев’ять в Мт 5,1– 12.

У Луки (пряме звертання, пророчий стиль: 2– а особа множини) вони змальовують конкретні ситуації в теперішньому житті, які обернуться на протилежні в житті майбутньому: це «добра новина» про Царство (пор. Іс 61,1– 2). У Матея (непряме звертання, повчальний стиль: 3– я особа множини) блаженства слугують заохоченням і накреслюють певну життєву програму з обіцянкою небесної винагороди.

За чотирма блаженствами йдуть чотири антитези: горе вам (їх нема в Матея), які проголошують нещастя для «блаженних світу цього». Пари блаженств і погроз знаходимо вже у СЗ (Тов 13,14; Прип 28,14; Проп 10,16– 17; Іс 3,10– 11; Єр 17,5– 8).

в. 20 Блаженні вбогі (пор. в. 24). Мова про вбогих в біблійному сенсі, ’anawím (ті, що мають захисником лише Бога і покладаються лише на нього). Гр. термін ptochói означає фінансово незабезпечених, відкинених (пор. Лк 4,18; 7,22; 14,13.21; 16,20– 22). У Мт 5,3, натомість, мова про «вбогих духом». Блаженства Луки виражають обіцяне спасіння усім вбогим і стражденним зараз.

в. 21 Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся (пор. в. 25). Обіцянка з есхатологічним звучанням (Пс 107,9; 132,15; Іс 49,10; Єр 31,25; Єз 34,29). Пор. Лк 1,53; 9,17; 16,21; Од 7,16. Натомість Мт 5,6 наводить: «голодні та спраглі справедливости».

Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись (пор. в. 25б). Тлом для цієї фрази слугують спомини про болісне минуле Ізраїля у вигнанні (Пс 126,5; 137,1; Іс 25,8; 35,10; 65,19). У Мт 5,5: «Блаженні засмучені, бо будуть утішені».

в. 22 Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас… (пор. Лк 21,17: «Вас будуть ненавидіти всі за моє ім’я»). Ці дієслова означають: «Вас знеславлять, вас виганятимуть, вас зневажатимуть».

Сина Чоловічого ради (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,24). Мт 5,11б додає: «будуть… виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради».

в. 23 Так само бо поводилися з пророками батьки їхні (= в. 26б). У Лк 11,47– 51 Ісус спеціально наголошує на мучеництві пророків (пор. Лк 13,34). В основі цього останнього блаженства лежить не страждання і переслідування (воно не є результатом шкоди, завданої самому собі, чи мазохізму), а усвідомлення того, що ваша нагорода велика в небі.

в. 24 Горе ж вам, багатим (пор. в. 20). Пор. Лк 1,53; 16,25; 18,25; Як 5,1нн.

Чотири горе вам (пор. Іс 1,4; 5,8– 24; 30,1; 33,1; Ос 7,13; Ам 5,18; 6,1; Ав 2,6– 20) відповідають за формою і змістом чотирьом блаженні ви. Це не прокляття і не безповоротні засуди, а радше скорботні плачі, погрози, останні заклики до покаяння, щоб застерегти багатих від зла, якого вони не є свідомі (пор. Лк 10,13; 11,42– 52; 17,1; 21,23; 22,22).

в. 25 Горе вам, що ситі нині… (пор. в. 21а). Пор. Як 5,1– 5.

Горе вам, що смієтеся нині… (пор. в. 21б). Пор. Іс 65,13– 14; Як 4,9. Зверніть увагу на наголошення на теперішньому, на нині, як у в. 21.

в. 26 Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити.

Так само бо з ложними пророками поводилися батьки їхні (= в. 23б).

Паралельні місця: Мт 5,1– 12

ПСАЛОМ 3435

  1. (33) Хвала Господеві 2-4 заклик надіятися на доброту Божу 5-11; зберігання заповідей 12-23

1 Давида, коли він удавав божевільного перед Авімелехом, і той прогнав його, і він пішов. 2 Благословлю Господа повсякчасно, завжди хвала його в устах у мене. 3 Душа моя нехай Господом хвалиться; нехай покірні чують те й веселяться. 4 Величайте Господа зо мною, і вознесімо ім’я його вкупі. 5 Я шукав Господа, і він почув мене; і звільнив мене від усіх моїх страхів. 6 Гляньте на нього й розвеселіться, обличчя ваше нехай не соромиться. 7 Ось візвав бідолаха, і Господь почув, і врятував його від усіх його напастей. 8 Ангел Господній стоїть на варті навкруг тих, що його бояться, і їх визволяє. 9 Спробуйте й подивіться, який добрий Господь Блаженний, хто до нього прибігає. 10 Бійтеся Господа, його святії бо нема нестачі в тих, що його бояться. 11 Багатії збідніли й голодують, а тим, що Господа шукають, ніякого блага не забракне. 12 Ходіть, мої діти, послухайте мене: остраху Господнього навчу вас. 13 Хто той, що життя любить, що рад бачити дні щасливі? 14 Бережи від зла язик твій і уста твої від слів лукавих. 15 Відступи від зла й чини добро, шукай миру та його тримайся! 16 Очі Господні на праведних; вуха його – на їхній заклик. 17 А обличчя Господнє проти злочинців, щоб знищити з землі їхню пам’ять. 18 Візвали праведні, і Господь почув їх і з усіх скорбот їхніх врятував їх. 19 Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом він спасає. 20 Багато в праведника злиднів, але з усіх них Господь його рятує. 21 Він усі його кості зберігає, ані одна з них не зламається. 22 Злоба грішника його ж убиває, і ті, що ненавидять праведника, зазнають кари. 23 Господь визволяє душу слуг своїх, і хто до нього прибігає, покараний не буде.

35. (34) Благання про допомогу проти ворогів 1-6; 17-28; невдячні вороги переслідують 7-16

1 Давида. Розсуди, Господи, моїх позовників; воюй проти тих, що боєм ідуть на мене. 2 Візьми щит малий і великий, і встань мені на поміч! 3 Замахнися списом і моїх гонителів стримай; скажи моїй душі: Я твоє спасіння! 4 Нехай засоромляться і застидаються ті, що на життя моє чигають; нехай назад відступлять і почервоніють ті, що замишляють зло на мене. 5 Нехай будуть, як полова на вітрі, ангел Господній нехай їх прожене. 6 Дорога їхня нехай буде слизька й темна, і ангел Господній за ними нехай женеться. 7 Бо без причини тайно нап’яли на мене свої тенета, без причини викопали яму на мене. 8 Нехай зненацька заскочить їх погибель, і тенета, що нап’яли, їх же зловлять; самі впадуть у викопану ними яму. 9 Душа ж моя нехай у Господі веселиться, нехай радіє його спасінням. 10 Уся моя істота скаже: “Господи, хто тобі рівний? Тобі, що вириваєш бідака від сильнішого за нього, бідака та вбогого від захланного. 11 Устають несправедливі свідки, допитують у мене, чого я не знаю. 12 Віддячують мені злом за добро; моя душа у розпачі. 13 Я ж, як вони хворували, надягав волосяницю, присмиряв постом мою душу і моливсь у моїм серці. 14 Немов за приятелем, немов за рідним братом, сумний ходив я; немов у жалобі за матір’ю, засмучений хилився. 15 І коли я хитався, вони раділи й збирались; збирались проти мене і били мене зненацька, рвали мене на шмати безупину. 16 Спокушали мене, сміялися з мене, скрегочучи зубами проти мене. 17 Господи, докіль будеш дивитись? Спаси від рикаючих мою душу, від левенят – мою єдину. 18 Подякую тобі перед великим збором, серед численної громади тебе прославлю. 19 Не дай, щоб злораділи надо мною вороги брехливі, примружували очі ті, що безвинно мене ненавидять. 20 Вони бо не про мир говорять, а на найтихіших на землі лукаве замишляють. 21 І на мене роззявляють рот свій, кажуть: “Ага! Ага! Бачили очі наші!” 22 Ти бачив, Господи! Не мовчи, о Господи, не віддаляйсь від мене! 23 Прокинься й устань мені на оборону, мій Боже й мій Господи, за мою справу! 24 Обстань за мною, Господи, по справедливості твоїй! Мій Боже, нехай не злорадіють надо мною, 25 нехай не думають у своїм серці: “Ага! Ми досягли свого!” Нехай не кажуть: “Ми його заїли!” 26 Нехай осоромляться й застидаються всі ті разом, що радіють моєму лиху; нехай укриються соромом і стидом ті, що гордовито несуться проти мене. 27 Нехай ликують і веселяться ті, що сприяють моїй справі, і завжди кажуть: “Нехай возвеличиться Господь, якому любий спокій слуги свого.” 28 Язик мій тоді звіщатиме твою справедливість, твою хвалу щоденно.