Читання Євангелія від Луки від 03.02 до 09.02

99
  1. Учні зривають колосся 1-5; оздоровлення сухорукого 6-11;

1 Одного разу в суботу, коли Ісус проходив засіяними ланами, учні його зривали колоски й, розтерши їх руками, їли. 2 Деякі з фарисеїв їм сказали: “Чому ви робите те, чого не годиться робити в суботу?” 3 Ісус відповів їм: “Хіба ви не читали, що зробив Давид, як зголоднів, він сам і ті, що були з ним? 4 Як він увійшов у дім Божий, взяв жертовні хліби, їв їх і давав тим, що були з ним, – хліби, яких не дозволено їсти, хіба що тільки самим священикам?” 5 Далі сказав їм: “Син Чоловічий – Владика і суботи.” 6 Раз якось, другої суботи, ввійшов він у синагогу й почав навчати. А був там чоловік з сухою правою рукою. 7 От книжники та фарисеї почали за ним назирати, чи він оздоровить у суботу, щоб знайти якенебудь оскарження на нього. 8 Ісус же знав думки їхні і сказав до чоловіка, який мав суху руку: “Підведись і стань посередині!” Підвівся той і став. 9 Тоді Ісус до них промовив: “Питаю вас: Чи годиться в суботу добро чинити, чи зло робити? Спасти життя, чи погубити?” 10 І поглянувши кругом на всіх них, сказав до нього: “Простягни свою руку!” Той зробив так, і його рука стала здорова. 11 Вони ж наповнилися люті й змовлялися між собою, що їм Ісусові зробити б.

КОМЕНТАР

СИН ЧОЛОВІЧИЙ — ВЛАДИКА І СУБОТИ
6,1– 5

Ісус символічно ототожнює себе зі збіжжям, яке учні збирають і їдять, щоб з нього жити: у Сині Чоловічому людині дарується субота, сам Бог!

Четверта суперечка з фарисеями зосереджена на дотриманні приписів щодо суботи. Докір фарисеїв звернений до учнів (як в Лк 5,30), але Ісус бере відповідальність за них на себе, адже він — Владика суботи. Це третя із семи субот Ісуса, які представляє Лука (Лк 4,16.31; 6,6; 13,10; 14,1; 23,54).

в. 2 Деякі з фарисеїв (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,17) їм сказали:

Чому ви робите…? Докір не стосується крадіжки чи самого факту, що вони їли, а порушення суботнього відпочинку (Вих 20,10; 23,12; 31,14; 34,21; Втор 5,14): збирати колоски рівнозначне тому, що й жати (Вих 34,21б). Заборон, які стосувалися суботи, було аж тридцять дев’ять.

в. 3 Хіба ви не читали. Ісус часто відповідає на запитання зустрічним запитанням (раббіністичний стиль); не для того, щоб спровокувати, а щоб заохотити до обговорення і глибшого вникання в тему.

що зробив Давид. Це посилання на 1 Сам 21,1– 7, цей епізод стосується не порушення суботи, а переступу священної норми. Ісус підкреслює деталь, якої немає в цитаті: як зголоднів, він сам і ті, що були з ним.

в. 4 жертовні хліби. Їх жертвували кожної суботи і клали [на чистому столі] перед Господом: їх могли споживати лише Арон і його сини (Вих 25,30; 40,23; Лев 24,5– 9; 1 Хр 9,32).

їв їх і давав тим, що були з ним. Кажучи про Давида і тих, що були з ним, Ісус говорить про себе і про своїх учнів. У тому, що він давав колоски тим, що були з ним (своїм учням), можна розгледіти ледь помітний натяк на останню вечерю (Лк 22,19).

в. 5 Син Чоловічий (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,24), який має владу відпускати гріхи, — Владика і суботи. У Мр 2,27 Ісус наводить пояснення до свого твердження: «Суботу установлено для людини, а не людину для суботи» (пор. Мр 3,4; Мт 12,11; Лк 14,5). У раббіністичному коментарі до Вих 31,14 можна прочитати: «Суботу подаровано вам, а не вас суботі».

Паралельні місця: Мт 12,1– 8; Мр 2,23– 28

ПРОСТЯГНИ СВОЮ РУКУ!

6,6– 11

Це шоста справа Сина: давши нам себе у дар як наше життя, він розтулює нашу руку, щоб ми могли його прийняти.

Хворому можна допомагати в суботу, лише якщо його життю загрожує небезпека. Суха права рука не дає змоги ні давати, ні брати, ні працювати, ні прогодувати себе і свою сім’ю! Шосте чудо (знак) також відбувається в суботу. Це четверта із семи субот Ісуса, які представляє нам Лука (Лк 4,16.31; 6,1; 13,10; 14,1; 23,54).

в. 6 ввійшов він у синагогу й почав навчати. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 4,15.

в. 7 книжники та фарисеї. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,17.

почали за ним назирати. Це п’ята суперечка. Супротивники вже не критикують учнів, а націлюються безпосередньо на Ісуса. Вони його вистежують. Вони шукають привід для формального звинувачення (Лк 11,54; 23,14). Зцілення (шостий знак), хоч і чудодійне, є медичною дією, тобто роботою, а відтак порушенням суботи (Лк 13,14; 14,1– 4).

в. 8 Ісус же знав думки їхні (пор. Лк 5,22; 9,47; 11,17; 20,23).

Підведись (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,24) і стань посередині! Це чудо відбувається з ініціативи Ісуса: зцілення сталося у всіх на очах (як у Лк 5,24).

в. 9 Чи годиться в суботу… Спасти життя, чи погубити? (Мр 3,4). Перш ніж вчинити чудо, Ісус запитує книжників і фарисеїв, ставлячи перед ними дилему, яка вимагає негайної відповіді. Вона має на меті викрити їхні істинні наміри і дати зрозуміти важливість того, що стоїть на кону (пор. Лк 13,10– 17; 14,1– 6). Не дотриманню приписів потрібно надавати перевагу, а тому, що наближає до повноти життя. Але ті, що до останнього захищають Закон, показують себе дуже далекими від Божої волі. У паралельному уривку з Мт 12,11– 12 Ісус наводить приклад: «Чи є якийсь між вами, що, мавши одну вівцю, не візьме її і не витягне, коли вона впаде в суботу в яму? А скільки ж: чоловік над вівцю вартісніший! Тим то й в суботу можна добро чинити».

в. 10 І поглянувши кругом на всіх них. Ісус звертає свій погляд на книжників і фарисеїв (в. 7).

У Мр 3,5: «Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам’яніли, каже до чоловіка…» (Мр 10,5; Рм 2,5; Еф 4,18).

в. 11 Вони ж наповнилися люті й змовлялися між собою, що їм Ісусові зробити б. Лука поки що не уточнює їхніх намірів, бо, мабуть, ще вважає передчасною загрозу і не хоче робити їх безпосередніми співучасниками смерті Ісуса. По суті, відповідальність за неї він покладе на первосвящеників. Мт 12,14 і Мр 3,6, натомість, розповідають: «радили на нього раду, щоб його погубити».

Паралельні місця: Мт 12,9– 14; Мр 3,1– 6; пор. також Лк 14,1– 6

ПСАЛОМ 3233

  1. (31) Бог прощає тому, хто визнає свої гріхи

1 Давида. Маскіл. Блажен, кому простилось беззаконня, кому гріх покрито, 2 Блажен той, кому Бог вини не залічить, і в кого на душі нема лукавства. 3 Як я мовчав, ниділи мої кості серед мого безнастанного стогнання. 4 Бо вдень і вночі твоя рука тяжіла надо мною, висохла моя сила, немов під літню спеку. 5 Я висповідав тобі гріх мій і не затаїв провини моєї. Я мовив: “Признаюсь Господеві в моїх провинах”, і ти простив вину гріха мого. 6 Тому помолиться до тебе всяк побожний в час небезпеки. І під час повені вод великих -вони до нього не досягнуть. 7 Ти – захист мій, ти збережеш мене від скрути, огорнеш мене радістю мого спасіння. 8 “Навчу тебе й вкажу тобі дорогу, якою маєш ходити; дам тобі пораду; на тобі – моє око! 9 Не будьте, як той кінь, немов віслюк той нерозумний, що запал їхній треба віжками й вудилом гамувати, а то до тебе не підійдуть.” 10 Великих мук зазнають нечестиві; хто ж уповає на Господа, того огортає ласка. 11 Радійте в Господі й веселітеся, праведні, і ликуйте всі праві серцем.

  1. (32) Хвала Божій силі та провидінню

1 Ликуйте, праведні, у Господі: правим хвала личить. 2 Прославляйте Господа гуслами, співайте йому на десятиструнній гарфі. 3 Співайте йому нову пісню, грайте на струнах добре, гучно. 4 Бо Господнє слово праве, і всяке діло його – вірне. 5 Він любить справедливість і право, ласки Господньої земля повна. 6 Словом Господнім створене небо, і подихом уст його – вся його оздоба. 7 Він, немов у бурдюк, збирає морські води, до зборищ кладе водяні безодні. 8 Нехай шанує Господа вся земля; нехай його бояться всі, що живуть на світі! 9 Бо він сказав, і сталось; він повелів, і постало. 10 Господь раду народів зводить нанівець, і думки людські обертає на ніщо. 11 Господня ж постанова стоїть повіки: помисли його серця від роду й до роду. 12 Щасливий народ, Бог якого – Господь, народ, якого вибрав він собі у спадщину. 13 Господь із неба поглядає, він бачить усіх дітей людських. 14 Він дивиться з місця побуту свого на всіх землі мешканців, 15 Він, що сотворив серця усіх їх, вважає на всі їхні діла. 16 Не переможе цар великим військом і не спасеться лицар силою великою. 17 Марна надія конем перемогти, він не врятує великою силою своєю. 18 Ось очі Господа на тих, що його бояться, що уповають на його ласку, 19 щоб рятувати їхнє життя від смерти і живити їх у голоднечі. 20 Душа наша Господа чекає; він – наша допомога, щит наш. 21 Ним веселиться наше серце, бо на святе його ім’я ми уповаєм. 22 Нехай твоя ласка, Господи, буде над нами, бо ми надіємось на тебе.