Читання Євангелія від Луки від 27.01 до 02.02

166
????????????????????????????????????
  1. покликання Матея 27-38

27 Після цього він вийшов, побачив митника, Леві на ім’я, що сидів на митниці, і сказав до нього: “Ходи за мною!”. 28 І той, кинувши все, встав і пішов за ним. 29 Потім Леві справив для нього бенкет великий у своїй хаті; була ж там з ними за столом велика сила митарів та інших. 30 Фарисеї та їхні книжники нарікали і, звертаючись до його учнів, говорили: “Чого ви з митарями й грішниками їсте й п’єте?” 31 Ісус у відповідь сказав їм: “Не ті, що при добрім здоров’ї, потребують лікаря, лише – хворі. 32 Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних.” 33 А вони йому сказали: “Учні Йоана постять часто й моляться, так само й учні фарисеїв, а твої їдять та п’ють!” 34 Ісус же до них промовив: “Чи ж; можете примусити постити весільних гостей, поки молодий з ними? 35 Прийдуть дні, коли візьмуть від них молодого, тоді будуть постити в ті дні.” 36 Він їм сказав також цю притчу: “Ніхто не відриває латки від нової одежини й не пришиває її до старої, а то порве й нову, і латка від нової не підійде до старої. 37 Ніхто також не вливає молодого вина до старих бурдюків, а то нове вино прорве бурдюки, й само вино розіллється, і бурдюки пропадуть. 38 Але треба вливати молоде вино до нових бурдюків. 39 І ніхто, що п’є старе вино, нового не захоче, бо каже: Старе ліпше.”

КОМЕНТАР
Я ПРИЙШОВ, НЕ ЩОБ ПРАВЕДНИКІВ
КЛИКАТИ ДО ПОКАЯННЯ, А ГРІШНИХ
5,27– 32

Грішника покликано йти за Ісусом і прийняти його в своїм домі. Праведник же завжди перебуває в небезпеці йти лише за собою, роблячи своє «я» власним ідолом.

Це розповідь про покликання Леві. Потім Ісус буде їсти в його домі, і це стане нагодою для другої суперечки з фарисеями.

в. 27 побачив митника, Леві на ім’я. Мр 2,14 уточнює: «сина Алфея». У Мт 9,9 він називається Матей.

У Мт 4,18.21 і в Мр 1,16.19 Ісус також побачив перших чотирьох учнів.

в. 28 пішов за ним. Лука підкреслює: кинувши все, як і перших чотири (Лк 5,11; пор. також 9,24.57– 62; 14,33; 18,22.28; Мр 10,21.28). Мр 2,14 (Мт 9,9) має лише «пішов слідом за ним».

в. 29 бенкет великий. Це не «прощальний обід», а святкування з нагоди «повернення» (навернення, пор. Лк 15,6.9.22– 24.32; 19,6). Спільне частування за столом, за ментальністю того часу, має релігійне значенням, воно означає сопричастя перед Богом.

була ж там… велика сила митарів. Вони прирівнювалися до грішників, які не дотримуються Закону і яких не можна відвідувати (в. 30). Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 3,12– 13.

в. 30 Фарисеї та їхні книжники. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,17.

нарікали (= Лк 15,2). Пор. Лк 5,21. А потім вони звертаються до учнів, а не до Ісуса.

їсте й п’єте. Приймаючи запрошення грішника, тобто нечистого, Ісус та його учні порушували найважливіші раббіністичні приписи (Мт 9,11; 11,19; Лк 7,34; 15,2). Для фарисеїв (peruším, відокремлених) відокремлення від грішників було одним з найголовніших аспектів релігійних приписів, яких вони дотримувалися.

Ісуса вважатимуть за «приятеля митарів та грішників» (Лк 7,34; 15,2; 19,7; Мр 2,16).

в. 31 Не ті, що при добрім здоров’ї, … лише — хворі. Відповідь у формі прислів’я. Ісус бачить у грішниках хворих і порівнює себе з лікарем (Лк 4,23).

в. 32 Я прийшов, не щоб праведників кликати…, а грішних. Праведники завжди перебувають в списку очікування на спасіння, допоки не визнають себе грішниками! Пор. Лк 18,9: «Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі…, він сказав цю притчу».

до покаяння. Букв. «до навернення». Цей додаток є лише в Луки, який наполягає на заклику до покаяння (Лк 3,3.8; 13,3.5; 24,47), на позитивному результаті цього заклику (Лк 7,36– 50; 15,24.32; 19,1– 10; 23,40– 43) і на парадоксі: «на небі буде більша радість над одним грішником, що кається…» (Лк 15,7.10).

Паралельні місця: Мт 9,9– 13; Мр 2,13– 17

А ТВОЇ ЇДЯТЬ ТА П’ЮТЬ!
5,33– 39

З Ісусом святкується весілля між Богом і людиною, сповнення союзу. Учні ведуть святковий спосіб життя, в радощах і в любові Молодого.

Дія все ще відбувається під час «великого бенкету» з митарями (Лк 5,29): фарисеї протестують через те, що учні «не постять». Це третя суперечка, яка доходить до того, що Ісус звинувачує своїх співрозмовників у тому, що вони не приймають новизни його свідоцтва і його Слова (пор. Лк 7,33– 35).

в. 33 Учні Йоана. Спільнота, що утворилася довкола Хрестителя і продовжувала існувати навіть після його смерті (Лк 7,18– 23; 11,1; Мт 11,2нн; 14,12; Мр 6,29; Йо 3,25нн; 4,1; Ді 18,25).

постять (пор. в. 35). У біблійній традиції постять для того, щоб завчасу підготуватися до відносин з Богом (Вих 34,28; Дан 9,3), щоб випросити Божу прихильність (1 Сам 14,24; 2 Сам 12,16; 1 Цар 21,9; Ез 8,21– 23; Єр 36,6– 9), щоб відвернути війну і руйнування (Суд 20,26; 2 Хр 20,3; Ест 4,15– 17), щоб отримати прощення гріхів (Неєм 9,1– 2) чи дощ (Йоіл 1,14), або під час похоронних чувань (1 Сам 31,13; 2 Сам 1,12; 3,31– 36); або ж піст є одною з покаяльних практик (1 Сам 7,6; Єр 14,12; Дан 10,2– 3; Йоіл 2,15– 17).

Закон зобов’язував до такої практики лише в день Покути (Йом Кіппур, Лев 16,29– 31; 23,26– 32; Чис 29,7) і на спомин про зруйнування храму (Зах 7,1– 5; 8,18– 19). Піст має для єврея велику духовну цінність і, в супроводі молитви (Тов 12,8; Лк 2,37), є знаком покаяння. Але згодом він все більше стає необов’язковою побожною практикою (Лк 18,12) (SG, c. 175).

фарисеїв. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 5,17.

а твої їдять та п’ють! Ісус виходить поза межі стандартів законослухняного єврея: він не лише сідає за стіл разом з не надто пристойними людьми, але навіть не практикує аскезу, що рекомендується побожними людьми (пор. друга суперечка з фарисеями, Лк 5,29– 32), які, натомість, постять «двічі на тиждень» (Лк 18,12).

в. 34 весільних гостей. Друзів, запрошених молодим, які допомагають і чувають. Весілля — це один з улюблених старозавітніх символів, що вживаються для опису відносин між людиною і Богом, який дав їй за першу заповідь: «Слухай!… люби мене».

молодий. Застосовуючи до себе титул молодого, яким СЗ часто представляє Бога (Іс 54,4– 6; 61,10; 62,4– 5; Ос 2,18– 22; пор. Пп 4,9нн), Ісус розкриває тут усвідомлення себе.

в. 35 Прийдуть дні. пророчий вислів (пор. Іс 39,6; Єр 7,32; 19,6; Лк 17,22; 19,43нн; 21,6; 23,29).

коли візьмуть від них молодого (Іс 53,8). Для учнів це будуть дні жалоби: дні смерті Ісуса. Це перше, завуальоване, передвіщення страстей.

будуть постити (пор. в. 33). Це буде трудність пошуків, тяжкість очікування, сухість щодення. Піст має сенс в стосунку до страстей і смерті Ісуса, як конкретна участь в його становищі приниження і фізичного знищення, що він їх пережив на хресті.

вв. 36– 7 Ніхто не відриває латки від нової одежини… Ніхто також не вливає молодого вина до старих бурдюків…

Ісусова наука є чимось докорінно новим, несумісним з минулим. Немає сенсу вдаватись до компромісів. Стосунки з Ісусом роблять старими і непотрібними й ті ідеї та структури, які претендують на програмування свободи Божої дії чи маніпулювання нею.

в. 39 І ніхто, що п’є старе вино, [в деяких рукописах відразу] нового не захоче. Цей вірш (є лише в Луки), приправлений дрібкою іронії, є, мабуть, запрошенням подолати хибну мудрість очевидного, що завжди звернена в минуле (Сир 9,10). Той, хто прив’язаний до старого, не в змозі оцінити нове. Християнський досвід, щоб бути правдивим, вимагає стрибка якості (пор. Еф 4,20– 24).

Паралельні місця: Мт 9,14– 17; Мр 2,18– 22

ПСАЛОМ 3031

  1. (29) Подяка за вирятування від смерти

1 Псалом. Пісня на посвяту храму. Давида. 2 Вознесу тебе, о Господи, бо ти мене визволив і не дав ворогам моїм злорадіти надо мною. 3 Господи, Боже мій, я візвав до тебе і ти вилікував мене.4 Господи, ти вивів із Шеолу мою душу і оживив мене з-поміж тих, що сходять в яму. 5 Співайте в псалмах Господеві, ви, його побожні, і дякуйте імені його святому! 6 Бо на хвилину гнів його, ласка ж його – поки життя. Увечорі плач завітає, а вранці радість. 7 У моїй певності я мовив: “Не захитаюся повіки!” 8 Господи, з ласки твоєї утвердив ти мене в славі й потузі; сховав твоє обличчя, і я стривоживсь.9 До тебе, Господи, взиваю; до мого Бога я благаю: 10 “Яка користь з моєї крови, з того, що в могилу зійду? Чи буде прославляти тебе порох, чи буде сповіщати твою вірність?”11 Почуй, о Господи, і змилуйсь надо мною! Господи, прийди мені на допомогу! 12 На танок перетворив ти плач мій: розперезав моє веретище й оперезав мене веселощами, 13 щоб душа моя тобі псалми співала, – не мовчала. Господи, Боже мій, хвалитиму тебе повіки.

  1. (30) Псалмопівець, пригнічений, молиться 1-19; заздалегідь дякує 20-25

1 Провідникові хору. Псалом. Давида. 2 До тебе, Господи, я прибігаю; не дай мені осоромитися повіки, у твоїй справедливості визволь мене! 3 Нахили до мене твоє вухо, спаси мене притьмом, будь скелею прибіжища для мене, твердинею міцною, щоб мене урятувати! 4 Бо ти – скеля моя й моя твердиня, і ради імени твого веди мене та керуй мною. 5 Виведи мене з тенет, що тайно наставлено на мене, бо ти – моє пристановище. 6 В руки твої віддаю я духа мого: ти визволив мене, Господи, вірний Боже. 7 Ти ненавидиш тих, що почитають бовванів нікчемних; а я на Господа уповаю. 8 Радітиму й буду веселитись твоїм милосердям, бо зглянувсь ти над моїм горем, знав душі моєї скорботи. 9 і не віддав мене в руки супостата, поставив на широкім місці мої ноги. 10 Змилуйсь надо мною, Господи, бо мені скрутно; з журби виснажилися в мене очі, душа моя й моє нутро. 11 Життя моє виснажується в горі, літа мої у стогнанні. У смутку підупала моя сила, і кості мої повисихали. 12 Я став сміховиськом усім моїм противникам і ганьбою моїм сусідам, страховищем моїм знайомим; хто мене бачить надворі, втікає від мене. 13 Мене, немов мерця, забуто в серці; я став, немов розбитий посуд. 14 Бо чув я нашіптування багатьох, страхіття навколо; коли вони разом змовлялися на мене, і замишляли відібрати життя в мене. 15 А я на тебе, Господи, вповаю; кажу: “Ти єси Бог мій!” 16 В руках у тебе моя доля: вирятуй мене з руки ворогів і гнобителів моїх. 17 Освітли світлом твого обличчя слугу твого, спаси мене в твоїм милосерді! 18 Господи, не дай мені осоромитись, до тебе бо взиваю; нехай грішники вкриються соромом, нехай мовчки зійдуть до Шеолу. 19 Нехай заніміють уста брехливі, що на праведного нахабно говорять. 20 Яка велика, Господи, твоя доброта, що її ти зберіг тим, що тебе бояться, і чиниш тим, що до тебе прибігають, перед людськими синами! 21 Ти ховаєш їх у сховку обличчя твого від заговорів людських; ти їх заховуєш у наметі від язиків сварливих. 22 Благословен Господь, бо дивне своє милосердя явив мені в місті-твердині. 23 Я ж у збентеженні моїм промовив: “Відтятий я з-перед твоїх очей!” Та ти почув голос мого благання, як я взивав до тебе. 24 Любіть Господа, усі його святії! Вірних стереже Господь, а гордовитим з лишком відплатить. 25 Сміло! І нехай ваше серце буде одважне, ви всі, що уповаєте на Господа.