Читання Євангелія від Луки від 18.11 до 24.1

69
Читання Євангелія від Луки від 18.11 до 24.1

Читання Євангелія від Луки від 18.11 до 24.11

  1. Різдво Ісуса Христа 1-7; поклін пастирів 8-21;

1 Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. 2 Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Киріній. 3 І йшли всі записатися, – кожний у своє місто. 4 Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарету в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, 5 щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна. 6 І от коли вони були там, настав їй час родити, 7 і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді. 8 Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. 9 Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх. 10 Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: 11 Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. 12 І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах.” 13 І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: 14 “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання.” 15 І коли ангели знялись від них на небо, пастухи один до одного заговорили: “Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам.” 16 І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах. 17 Побачивши його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко; 18 і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали. 19 Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці. 20 А пастухи повернулися, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано.

КОМЕНТАР

НАСТАВ ЇЙ ЧАС РОДИТИ
2,1– 7

Для людини, яка сказала «так» Слову, настає час сповнення обітниці: Марія родить Ісуса. Вифлеєм вже передвіщає Тайну вечерю і Голгофу, коли тіло Сина Божого буде віддане в руки людям.

в. 1 кесаря Августа. Мова йде про Октавіана Августа, імператора з 29 р. до Р. Хр. до 14 р. по Р. Хр.

  переписати. У такий спосіб імперія затверджувала військову окупацію територій, запроваджувала свою економічну і політичну структуру: підданих рахували і реєстрували (у місці, звідки походив рід глави родини), щоб збирати податки з того, чим вони володіли, і щоб мати їх в своєму розпорядженні на випадок війни.

в. 2 Киріній. Публій Сульпіцій Киріній здійснив перепис Палестини в 6 р. по Р. Хр. (десять років після смерті Ірода, пор. Мт 2,19; Ді 5,37), тобто після народження Ісуса. Однак, будучи відповідальним за римську політику на Середньому Сході з 12 р. до Р. Хр., він міг почати перепис ще до смерті Ірода.

в. 4 Пішов також і Йосиф, який походив з дому й роду Давида (Лк 1,27.32.69)…, в Юдею, в місто Давида (Лк 2,11), що зветься Вифлеєм. У СЗ містом Давида є Єрусалим (2 Сам 5,7.9; 6,10.12; Іс 22,9). Вживання цієї метафори щодо Вифлеєма пояснюється тим, що з нього походив Давид (1 Сам 16,1– 13; Міх 5,1; Мт 2,6; Йо 7,42).

в. 5 щоб записатися з Марією, зарученою своєю (Лк 1,27), що була вагітна.

в. 6 І от коли вони були там. У Вифлиємі, 8 км від Єрусалима.

  настав їй час родити. Це час здійснення Божої обітниці. Народжується сам Син Божий, як сповіщалося в Лк 1,31. Пор. паралельний уривок з Мт 1,25– 2,6, де розповідається і про відвідини мудреців.

Дата 25 грудня, що відповідає зимовому сонцестоянню, була встановлена Церквою наприкінці імперії Константина (337 р. по Р. Хр.), щоб християнізувати щорічне поганське свято на честь сонця.

в. 7 свого сина первородного. Лука не має на увазі, що Марія мала інших дітей (пор. Лк 8,19), а підкреслює гідність і обов’язки первородного за законом (Вих 13,2.12.15; 34,19; Втор 21,16– 17; Лк 2,23). Павло у своїх посланнях вживатиме цей термін в христологічному значенні: «первородний усякого створіння» (Кол 1,15.18), «первородний між багатьма братами» (Рм 8,29). Пор. Євр 1,6; Од 1,5.

  сповила його та поклала в ясла. Це повторюється в Лк 2,12.16.

Слово ясла мало що говорить про місце чи обставини народження Ісуса. За традицією, яка сягала часів Юстина (ІІ ст.), це могла бути годівниця, висічена в скелі. Народна традиція про осла і вола в сценографії вертепу бере початок з Іс 1,3.

  бо не було їм місця в заїзді (гр. katályma). Ймовірно, це зупинка для караванів. У притчі про доброго самарянина (Лк 10,34) Лука підбирає інше грецьке слово (pandochêion): «привів до заїзду»; але вживатиме той самий термін на позначення зали останньої вечері (Лк 22,11).

СЬОГОДНІ НАРОДИВСЯ ВАМ У МІСТІ
ДАВИДОВІМ СПАСИТЕЛЬ

2,8– 20

Пастухи чують добру новину, йдуть і бачать те, що сталося: таким є шлях віри, який уприсутнює сьогодні дар Божий, що дається раз і назавжди — і щоразу саме тоді, коли ми готові його прийняти.

в. 8 пастухи. Лука не так хоче пригадати про Давида (пастушка, який пас отару свого батька у Вифлиємі, 1 Сам 16,11; 17,15), як підкреслити, що Ісуса було послано «нести Добру Новину бідним» (Лк 4,18). Пастухи, «бідняки землі», які займають найнижчу сходинку соціальної драбини, яких зневажають і уникають законослухняні євреї, є першими адресатами «Доброї Новини».

в. 9 Аж ось ангел Господній їм з’явився (досл. «наблизився», а не «з’явивсь», як у Лк 1,11) і слава Господня їх осіяла. Це знак присутності Божої, захисту і проводу ізраїльського народу під час втечі з Єгипту (Вих 13,21– 22; 14,19– 20) і під час його переходу через пустелю.

У Луки вислів слава ще зустрічається у стосунку до кінця часів: «Син Чоловічий…, коли прийде у славі своїй» (Лк 9,26; 21,27); або під час переображення: «побачили його славу» (Лк 9,32); або ж під час зустрічі з учнями з Емауса: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» (Лк 24,26).

  великий страх огорнув їх. Як у випадку зі звісткою і народженням Йоана. Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 1,12 і в Лк 1,65. Пор. також Лк 8,34.

в. 10 Не бійтесь (Лк 1,13.30). Пор. «Засоби для розуміння» в Лк 1,13.

  бо я звіщаю вам велику радість. Це «благовість» (Лк 1,19; 3,18; 4,43), «добра новина». Радісна і урочиста звістка, яка нагадує пасхальну ісповідь віри первісної Церкви.

Слово радість (Іс 9,2; 35,10) проходить немовби червоною ниткою через увесь твір Луки (Лк 1,14.44; 8,13; 10,17; 15,7.10; 19,6; 24,41.52; Ді 2,28; 8,8.39; 12,14…).

в. 11 Сьогодні. Євангелист неодноразово підкреслює, що спасіння відбувається сьогодні (пор. Лк 4,21; 5,26; 12,28; 13,32.33; 19,5.9; 22,34.61; 23,43). Цей момент, сьогодні, завершує очікування, це день приходу Бога в історію людини.

  народився вам у місті Давидовім [Вифлиємі] Спаситель.

У Євангеліях титул Спаситель приписується Ісусові лише тут і в Йо 4,42. Однак він часто вживаний в інших книгах НЗ: Ді 5,31;13,23; Еф 5,23; Флп 3,20; 2 Тм 1,10; Тит 1,4; 2,13; 3,6; 2 Пт 1,1.11; 2,20; 3,18; 1 Йо 4,14.

У СЗ цей титул стосується лише Бога (Втор 32,15; Пс 24,5; 27,1; 62,3.7…), але у деяких випадках він вживається щодо Бога і в НЗ (Лк 1,47; 1 Тм 1,1; 2,3; 4,10; Тит 1,3; 2,10; 3,4).

  Христос Господь. Лука чітко вказує, що Ісус — це Месія (пор. Лк 2,26; Ді 2,36). Пор. «Засоби для розуміння», в Лк 9,20.

в. 12 І ось вам знак: Ви знайдете дитя…, що лежатиме в яслах (Лк 2,7 і в. 16). Це скромний і простий знак, на відміну від христологічних титулів з в. 11.

в. 13 І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська (пор. 1 Цар 22,19; 2 Хр 18,18; 33,3; Неєм 9,6; Пс 103,20– 21; 148,2). Ангели є учасниками небесної літургії, яка прославляє входження Месії Ісуса у світ (Євр 1,6).

в. 14 Слава на висотах Богу (пор. Лк 19,38). Це гімн похвали «Слава на висотах Богу», як і «Величає душа моя» (Лк 1,46– 55) та «Благословен Господь» (Лк 1,68– 79).

  й на землі мир людям. «Мир» — найбільший дар Месії (пор. Лк 2,29; 7,50; 8,48). Пор. «Напрямки для роздумів» в Лк 24,36– 49.

  його вподобання. Букв. «людям, що йому до вподоби» (BJ).

в. 15 подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам. Букв. «подивімося на те слово (річ), яке сповнилося». Семітський вислів, який вказує на подію, що має важливе значення, втручання Бога, просвітлене його Словом (пор. Ді 5,32; 10,37).

в. 16 І пішли вони притьмом (пор. Лк 1,39; 19,5– 6; 24,33; Ді 22,18).

в. 18 і всі… дивувались тому, що пастухи їм оповідали. «Подив» (зачудування) є звичною реакцією на чуда і богоявлення (Лк 1,63б; 2,33.47; 4,22; 5,9.26; 8,25.56; 9,43; 11,14; 24,12.41).

в. 19 Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці. Серце є осередком внутрішнього життя людини: думки, спогади, почуття, рішення (Лк 1,66; 2,51).

Марія роздумує над подіями, їх зберігає (береже їх на майбутнє, пор. Бут 37,11; Дан 7,28) і намагається зрозуміти їхнє значення («зважуючи їх між собою», від гр. дієслова symbállo, що також вживається для тлумачення пророцтв), яке їй відкриється лише після пасхального об’явлення.

в. 20 повернулися, прославляючи й хвалячи Бога. Після богоявлень і після чуд Лука підкреслює, що присутні й ті, на яких здійснилося чудо, «прославляють Бога» (Лк 5,25; 7,16; 13,13; 23,47) і воздають йому «хвалу» (Лк 2,38; 5,26; 17,15; 18,43; 19,37; 24,53).

Відхід пастухів описаний дуже просто: вони повертаються до своїх отар і зникають в темряві, з якої вийшли лише на мить. Однак їхнє послання залишається жити серед людей (JE, с. 151).

ПСАЛОМ 8-9

  1. 1 (9) Скарга на зухвалість ворогів 1-11; певна перемога вбогих 12-18

1 Чому, о Господи, стоїш здалека, ховаєшся під час скорботи? 2 Коли гордує грішник, страждає вбогий і ловиться в лихі задуми, що той намислив. 3 Бо грішний вихваляється бажанням серця свого, і захланний хулить і зневажає Бога. 4 Говорить грішник у своїй буті: “Не буде суду! Нема Бога! Такі й усі думки в нього. 5 Перед ним завжди стелиться щасна дорога. Суди твої далеко геть від нього, усіх противників своїх – він сміхом збуває. 6 Він каже в своїм серці: “Не піддамся! З роду в рід я не зазнаю лиха.” 7 Уста в нього – повні прокльонів, обману і лукавства, а під язиком у нього лихо й переступ. 8 Іде на засідки біля осель, і потайки невинного вбиває, очима так і зорить за нещасним. 9 Він засідає, притаївшись, неначе лев у своїй криївці, він засідає, щоб бідака запопасти, хапає бідолаху й тягне у свою сітку. 10 Зіщулившись, до землі прилягає, і падають нещасні в його кігті. 11 Каже у своїм серці: “Забув Бог, сховав лице своє й нічого вже не бачить.” 12 Устань, Господи Боже, піднеси руку! Не забудь убогих! 13 Чого б безбожник мав зневажати Бога, казати у своєму серці: “Ти не каратимеш ніколи!” 14 Ти дивишся, ти бачиш біль і горе; вони завжди перед тобою. На тебе покладається нещасний, сироті – ти поміч. 15 Зламай лукавому й безбожникові рамено; ти покараєш його злобу, і більш її не буде. 16 Господь – цар на віки вічні, зникли погани з його землі. 17 Почув єси, о Господи, бажання вбогих, їх серце підбадьорив, прихилив твоє вухо, 18 щоб захистити право сироти й пригніченого, щоб земнородний не лякав уже більше.

  1. (10) Довір’я праведних 1-3; Бог усе бачить 4-7

1 Провідникові хору. Давида. До Господа я прибігаю; і як ви можете душі моїй казати: “Лети, пташино, в гори!” 2 Ось бо безбожники напнули лука, на тятиву поклали свої стріли, щоб у темноті стріляти правих серцем. 3 Коли руйнуються основи, що може праведник зробити? – 4 Господь – у святім своїм храмі; Господь – престол його на небі. Очі його дивляться на вселенну, повіки його за людьми стежать. 5 Господь випробовує праведного й безбожного; хто насильство любить, того ненавидить його душа. 6 Жаром і сіркою, немов дощем, він сипле на безбожних, палаючий вітер – частка їхньої чаші. 7 Господь бо – справедливий, любить правду; праведники лице його побачать.