Читання Євангелія від Луки від 11.11 до 17.11

84

57 Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина. 58 Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею. 59 Восьмого дня прийшли обрізати хлоп’я і хотіли назвати його ім’ям його батька – Захарія; 60 його ж мати заговорила, кажучи: “Ні, він зватись буде Йоан.” 61 Кажуть до неї: “Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім’ям.” 62 І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався. 63 І попросивши табличку, він написав: “Йоан – його ім’я.” Всі тому дивувались. 64 Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв’язався, і він почав говорити та благословити Бога. 65 І страх напав на всіх їхніх сусідів; по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили. 66 Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою: “Що воно з того хлоп’яти буде?” І справді рука Господня була з ним. 67 А Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати: 68 “Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій 69 і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги свого; 70 як то він сповістив був устами святих своїх від віку пророків, 71 що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять, 72 що вчинить милосердя з нашими батьками, що згадає на святий союз свій; 73 клятву, якою він був поклявся Авраамові, нашому батькові, 74 що дасть нам, звільненим з рук ворогів, служити йому безстрашно 75 у святості та справедливості, перед ним увесь вік наш. 76 А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати йому дорогу, 77 дати його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх, 78 завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти, 79 щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру.” 80 Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві.

КОМЕНТАР

ЙОАН — ЙОГО ІМ’Я

1,57– 66

Розповідь розвиває тему про вибір імені для новонародженої дитини.

в. 57 настав … час родити. Це сповняється обітниця Божа (Лк 1,13.20).

в. 58 радувалися з нею (Лк 1,14). Цей вірш наслідує і підсумовує «Величає душа моя».

в. 59 Восьмого дня. Це час, приписаний законом. Пор. Лк 2,21: «Як сповнились вісім день, коли мали обрізати хлоп’ятко…» (Бут 17,12; 21,4; Лев 12,3; Флп 3,5).

  і хотіли назвати його ім’ям його батька — Захарія. Доволі рідкісний звичай. Як правило, дитині давали ім’я дідуся. У СЗ ім’я дається в момент народження (Бут 21,3; 25,25– 26). Тут описано звичай, перебраний від греків і характерний для пізнішого юдаїзму, який підсилює обряд урочистою церемонією.

в. 60 його ж мати заговорила, кажучи: “Ні, він зватись буде Йоан”. З вв. 62– 63 стає зрозуміло, що вона попередньо не погоджувала це із Захарією.

в. 62 знаками спитали. Захарія став ще й глухим! Гр. слово kophós означає то «глухий» (Лк 7,22), то «німий» (Лк 11,14).

  як би хотів, щоб той назвався. У СЗ ім’я могла давати як матір (Бут 29,32– 35; 30,6– 13.17– 24; Суд 13,24; 1 Сам 1,20; 4,21), так і батько (Бут 16,15; 17,19; 35,18; Вих 2,22; 2 Сам 12,24).

в. 63 попросивши табличку, він написав (букв. «написав, кажучи»): “Йоан — його ім’я”.

Захарія, слідуючи наказу ангела (Лк 1,13), підтверджує ім’я, проголошене матір’ю (в. 60). Непояснима згода щодо імені між Захарією і Єлисаветою сприймається як дія Бога: Всі тому дивувались.

в. 64 Тієї ж хвилини (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 18,43) відкрились його уста…, і він почав говорити та благословити Бога. Після «звільнення» першими зринають з уст слова хвали Богові.

в. 65 страх напав на… сусідів. Як і на Захарію під час звіщення ангела (пор. «Засоби для розуміння» в Лк 1,12). Вони були не так налякані, як радше приголомшені і здивовані.

  по всіх гірських околицях… про все це говорили. Люди намагалися зрозуміти і пояснити значення цієї надзвичайної події (пор. Лк 2,15.19.51).

в. 66 Усі, що про те чули, берегли в своїм серці (Лк 2,19.51) й казали між собою:

  “Що воно з того хлоп’яти буде?” Перша відповідь прозвучить у Лк 1,76: «А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати йому дорогу» (пор. ще Лк 3,1– 20; 7,18– 35).

  І справді рука Господня була з ним. Ймовірно, таке міркування було коментарем когось із людей: на Йоані виявилася Божа прихильність. Цей вислів (Ді 11,21), натхненний Старим Завітом, означає Божу опіку над його вірними (1 Хр 4,10; Пс 80,18; 139,5) і над його пророками (1 Цар 18,46; 2 Цар 3,15; Єз 1,3; 3,14.22; 8,1).

БЛАГОСЛОВЕН ГОСПОДЬ…

1,67– 80

Піснеспів «Благословен Господь», подібний до «Величає душа моя», є другим з гімнів «Євангелія дитинства» (Лк 1– 2). Це вияв вдячності Господу, що навідався і звільнив народ свій. Пісня благословення за минуле і пророцтво на майбутнє: вона відчитує історію очима віри, за обітницею, даною Аврааму.

У Літургії годин ця пісня завершує Утреню молитву: вона дає початок новому дню, сьогоднішньому дню відвідин Бога. Ймовірно, і цей гімн належав до первісної юдеохристиянської літургії, до якого Лука додав вв. 76– 77 (про місію предтечі). Як і у випадку піснеспіву «Величає душа моя», надії та очікування подаються так, немовби вони вже реалізувалися.

в. 67 сповнився Святим Духом (як Єлисавета, Лк 1,41б) і почав пророкувати. У відповідь на запитання з Лк 1,66: «Що воно з того хлоп’яти буде?», — Захарія передвіщає місію хлоп’яти (вв. 76– 79). Тут пророкувати означає не стільки передбачати майбутнє, скільки проголошувати слово Боже, споглядаючи дійсність так, як бачить її Бог.

в. 68 Благословен Господь, Бог Ізраїля. Традиційна формула благословення у СЗ (1 Сам 25,32; 1 Цар 1,48; 8,15…) і завершення псалмів (Пс 41,14; 72,18; 106,48). Її знаходимо і в НЗ (2 Кор 1,3; Еф 1,3; 1 Пт 1,3).

  що навідався. СЗ часто говорить про «відвідини» Бога, який дає спасіння (Бут 21,1; 50,24– 25; Вих 3,7– 8.16; 4,31; 13,19; Рут 1,6; Пс 65,10; 80,15; 106,4; 107; Єр 29,10; Єз 34,11– 12; Зах 10,3) чи покарання (Вих 32,34). Лука єдиний з євангелистів це цитує (Лк 7,16; 19,44). У в. 78 цей вираз вжитий в майбутньому часі (пор. Од 3,20);

–   і звільнив народ свій. Букв. «відкупив», визволив: це спасіння Божого народу (Пс 111,9; 130,7– 8; Іс 63,4; Міх 4,10; пор. також Лк 2,38; 21,28; 24,21).

в. 69 і що підняв нам спасенну потугу. Букв. «ріг» спасіння, символ сили в СЗ (пор. Втор 33,17; 1 Сам 2,10; Пс 18,3; 89,18.25; 132,17; 148,14).

  в домі Давида. Тут проглядається месіанська перспектива гімну (пор. 2 Сам 7,12– 16; Іс 11,1– 16; Єр 33,4– 16), яка відлунює 15– им із вісімнадцяти єврейських благословень: «Дай, щоб скоро пробився паросток Давида і його ріг піднявся з твоєю допомогою. Будь благословенним ти, Господи, який даєш проростати (рогу) допомоги».

в. 70 як то він сповістив був устами… пророків (Лк 24,44; Ді 3,18.21; 2 Пт 3,2).

в. 72 вчинить милосердя з нашими батьками (в. 78). Це нагадує гімн «Величає душа моя» (Лк 1,54). Боже спасіння полягає в тому, щоб чинити милосердя. Пор. тут далі «Напрямки для роздумів».

  згадає на святий союз свій (Лк 1,54– 55). Він був «вірним своїй обітниці» (Бут 8,1; 9,15; Вих 2,24; Лев 26,42; Пс 105,8– 9; 106,45; 111,5).

в. 73 клятву, якою він був поклявся Авраамові. Клятва — це одностороннє зобов’язання: хоч ми й порушуємо свої зобов’язання, Бог так не чинить. Його вірність ніколи не буде порушена (Бут 22,16– 18; 26,3; Пс 89,35нн; 98,3; 105,8– 9; Міх 7,20).

вв. 74– 75 звільненим з рук ворогів. Продовження буде у в. 79б (пор. Пс 97,10б; Міх 4,10б).

  служити йому безстрашно… у святості та справедливості (Лк 1,6). Опис стосунків людини з Богом та з іншими (пор. Еф 4,24).

в. 76 пророком Вишнього назвешся. Лука вживає слова, сказані ангелом (Лк 1,32), однак заміняє термін «Син» на «пророк».

Дієслова в майбутньому часі (від в. 76 до 79) вказують на те, що це пророчі твердження.

  ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати йому дорогу. Ці слова подібні до вже цитованих в Лк 1,17 пророчих текстів: «І сам він ітиме перед ним». Це буде «пророк» і «предтеча» (як сповіщалося в Іс 40,3 і Мал 3,1.24; пор. Мр 1,2нн; Лк 7,27), а не Син Божий чи Месія.

в. 77 дати його народові знання спасіння (пор. вв. 68.71) через відпущення гріхів їхніх. Такою буде роль Йоана: кликати до навернення і готувати дорогу Господу, який приходить (Лк 3,3– 6; 7,27). Пор. Мр 1,4; пор. також Ді 10,37.43; 13,24.

в. 78 завдяки сердечній милості нашого Бога (пор. Лк 1,54). Букв.: «через нутрощі милосердя» нашого Бога. Типовий образ зі СЗ (Пс 79,8; 119,77; 145,9; Іс 54,7; 63,15б; Єр 31,20; Зах 1,16). Пор. тут далі «Напрямки для роздумів».

  з якою зглянулось на нас Світло з висоти. Алюзія на Месію. Це сходить зоря, яка несе світло, зоря Месії (Чис 24,17; Іс 60,1; Мал 3,20), або «виходить паросток» із пня Єссея (Іс 11,1нн; Єр 23,5; 33,15; Зах 3,8; 6,12). Пор. Мт 2,2нн.

в. 79 щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній. Слова, що вживаються для сповіщення про прихід Месії (Пс 107,10.14; Іс 9,1; 42,6– 7; пор. також Йо 8,12).

  щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру. Мир — це найбільший дар Месії (Іс 9,5– 6; 11,6нн; 52,7; 57,19; 59,8; пор. Еф 2,14– 17). Лука часто вводить і підкреслює цю тему (Лк 2,14.29; 7,50; 8,48; 10,5– 6; 14,32; 19,38.42; 24,36). Пор. «Напрямки для роздумів» в Лк 24,36– 49.

в. 80 росло й скріплялося на дусі. Це нагадує розповіді про дитинство Ісаака та Ізмаїла (Бут 21,8.20), Самсона (Суд 13,24), Самуїла (1 Сам 2,21.26; 3,19).

Цей вислів повториться в Лк 2,40.52: Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей, і це буде останній вірш з «Євангелія дитинства».

  та перебувало в пустині. Це сувора місцевість, де Хреститель готується до своєї місії.

Це простір зустрічі з Богом (Лк 3,2.4нн; 7,24нн; Мр 1,4).

Однак це не просто інформація. У ті часи багато людей ішло в пустелю, відчуваючи потребу приготуватися до приходу Месії, і Лука підкреслює, що й для Йоана пустеля стала часом очікування і приготування.

ПСАЛОМ 8-9

  1. Божа велич 2-5; звисоченість людини 6-10

1 Провідникові хору. На струнах. На октаву. Псалом. Давида. 2 Господи, Боже наш, яке предивне твоє ім’я по всій землі! Ти возніс славу свою вище неба. 3 З уст дітей і немовлят учинив єси хвалу супроти твоїх супостатів, щоб угамувати ворога й бунтаря. 4 Коли на небеса спогляну, твір твоїх пальців, на місяць та на зорі, що створив єси, 5 то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш. 6 Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. 7 Поставив його володарем над творами рук твоїх, усе підбив йому під ноги: 8 вівцю й усю скотину, та ще й дикого звіря, 9 птицю небесну й рибу в морі, і все, що морськими стежками ходить. 10 Господи, Боже наш, яке предивне ім’я твоє по всій землі.

  1. Подяка 2-4; суд над поганами 5-7; Бог – суддя та захисник пригнічених 8-17; прохання відплатити поганам 18-21

1 Провідникові хору. На мелодію “Мут лаббен”. 2 Славитиму тебе, о Господи, усім моїм серцем, розповім про всі чуда твої. 3 Я буду радуватися й веселитися з-за тебе, оспівуватиму ім’я твоє, Всевишній. 4 Бо вороги мої назад повернулись, спіткнулися, зникли з-перед лиця твого. 5 Бо ти взяв в оборону мій суд і мою справу, возсівши на престолі. Суддя справедливий. 6 Скартав єси народи, знищив нечестивця, їхнє ім’я стер ти навік-віки. 7 Ворог охляв, руїна його вічна; ти міста понищив: пам’ять по них пропала. 8 А Господь повік перебуває, він свій престол поставив для суду. 9 І правдою судитиме вселенну, і народи розсудить справедливо. 10 Пригнобленому Господь буде захистом, і пристановищем у час скрути. 11 І уповатимуть на тебе, хто знає твоє ім’я, бо ти, о Господи, не покидаєш тих, що тебе шукають. 12 Співайте Господеві, що сидить на Сіоні, звіщайте між народами діла його величні. 13 Бо месник крови їх пам’ятає, і не забув він крику вбогих. 14 Помилуй мене, Господи; зглянься над лихом, що завдають мені мої ненависники, ти, що мене рятуєш від брам смерти, 15 щоб я оповістив усю твою хвалу в брамі доньки Сіону і тішився твоїм спасінням. 16 Народи провалилися в яму, що самі зробили; у сіті, що порозставляли, запуталась нога їх. 17 Господь явив себе, суд учинив; у творі рук своїх заплутався безбожник. 18 Нехай безбожники зійдуть до Шеолу, усі ті народи, що забули Бога. 19 Бож не назавжди буде забутий бідний, не пропаде навік надія вбогих. 20 Встань, Господи, щоб не подолав смертний; нехай народи на суд перед тобою стануть. 21 Нажени, Господи, страх на них, щоб народи знали, що вони – люди.