Боже Об’явлення [Вчимо Катехизм УГКЦ]

503

 «Ти єси Той, Хто дарував нам пізнання Своєї істини. І хто спроможний висловити могутність Твою, голосною вчинити всю хвалу Твою, або повідати кожночасно чудеса Твої?»

(Анафора Літургії святого Василія Великого)

Віра Церкви основується на Божому об’явленні. У цьому об’явленні невидимий Бог з повноти своєї любові промовляє до людей, щоб  покликати їх до сопричастя зі Собою: «Сподобалось Богові, у Його доброті й мудрості, об’явити Себе самого й подати до відома таїнство  своєї волі (пор. Еф. 1, 9), завдяки якій люди через Христа – Слово, що стало Тілом, у Святому Дусі мають доступ до Отця і стають учасниками Божої природи» (пор. Еф. 2, 18; 2 Пт. 1, 4) [1]. Бог, що «у світлі живе неприступнім, якого ніхто з людей не бачив, ані бачити не може» (1 Тм. 6, 16; пор. Йо. 1, 18; 1 Йо. 4, 12), «у тіло одягнувшись, прийшов до людей, на землі живучих, щоб довідались вони про відвідини їх і Господнє пришестя»[2]. Об’являючи Себе, Бог, який у своїй сутності є непізнанним, бажає, щоб люди відповіли Йому, пізнавали Його і любили Його понад усе [3]. Боже Об’явлення здійснюється одночасно через дії і слова, тісно пов’язані між собою, які взаємно освітлюють одні одних[4]. Таким чином проявляється особлива «Божа педагогіка»[5]: Бог відкриває Себе людині поступово, поетапно готуючи її до сприйняття Об’явлення Себе Самого, аж до повноти об’явлення в особі й ділі Воплоченого Слова – Ісуса Христа: «Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, Якого зробив спадкоємцем усього і Яким створив віки» (Євр. 1, 1-2). У всій повноті Бог об’являє Себе тільки у своєму воплоченому Слові, яке було споконвіку (пор. Йо. 1, 1), – Ісусі Христі, в якому «враз із людською природою живе вся повнота Божества» (Кл. 2, 9).

У Старому Завіті Бог об’являється Мойсеєві на горі Синай як Сущий – «Я той, Хто є» (Вих. 3, 14), об’являючи йому не щось про Себе, але Самого Себе. Ім’я «Сущий» вказує на особовість Бога, Який посідає буття Сам у Собі та є джерелом усілякого існування і життя. Бог, Який першим іде назустріч людині (пор. Йо. 3, 16; 1 Йо. 4, 19), у Новому Завіті об’являє Себе Отцем через воплоченого Сина Ісуса Христа у Святому Дусі (Мт. 11, 27).

Боже Слово у створінні

Тільки Бог існує споконвіку, а все творіння Він привів від небуття до буття. Тільки Він має життя в повноті, а світ, оскільки створений, завдячує своє існування Йому. Бог творить усе своїм Словом: «ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Йо. 1, 3; пор. Бут. 1). Створена Богом природа та її закони походять від Слова: «Слово… залишається в землі по всі наступні часи, подаючи їй силу родити й приносити плоди»[6]. Боже Слово надає закон і сенс творінню: і сказав Бог, – це значить, що в кожне єство вкладено премудре і творче слово[7]. У спогляданні природи, її закономірностях та гармонії, ми пізнаємо премудрість Творця та красу Його задуму. Все створіння прославляє Бога, Його велич, славу і мудрість: «небеса оповідають славу Божу, і діло рук Його проголошує твердь небесна» (Пс. 19, 2); «Господи, Боже наш, яке предивне твоє ім’я по всій землі!» (Пс. 8, 2).

Через світ, як творіння Боже, ми пізнаємо Творця: «невидиме ж Його [Бога], після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: Його вічна сила і Божество» (Рм. 1, 20). Святі Отці Церкви часто порівнювали світ із книгою, через яку відкриваємо її автора[8]. Пізнаючи Бога в Його творінні, ми водночас набуваємо досвіду перебування в присутності Бога і стаємо здатними прославляти Його «по всіх місцях Його правління!» (Пс. 103, 22).

Бог в історії

Бог об’являється людині не тільки як Творець і Вседержитель світу, а й як Отець і Спаситель Свого народу. Історія людства є святою історією, оскільки сам Бог у ній являється і діє. Свій задум спасіння Бог здійснює в історії ділами і словами, внутрішньо пов’язаними між собою: діла Божі виявляють та підтверджують Його вчення, означене словами, а слова проголошують діла і вияснюють таїнство в них присутнє. Повнота ж істини про Бога і спасіння людей розкривається у Христі, Який є водночас і Посередником, і Повнотою всього Об’явлення[9].

Бог відкрив Адамові та Єві, а через них усім людям, їхнє покликання продовжити діло сотворення: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Коли ж прародичі через своє гріхопадіння відпали від Бога, то Бог не покидає людину і обіцяє дати їй Спасителя: «Воно [потомство жінки – Ісус Христос] розчавить тобі [змієві] голову» (Бут. 3, 15).

Людина, навіть утративши через гріхопадіння істинне пізнання Бога, не перестає шукати того, хто є началом усього. Про такий пошук мовить святий апостол Павло до мешканців Афін: «Мужі-атеняни, зі всього бачу, що ви вельми побожні. Переходячи через ваше місто і приглядаючися до ваших святощів, я знайшов жертовник, на якому було написано: невідомому богові. Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю. Бог, що створив світ і все, що в ньому, Він, бувши Владикою неба і землі, не живе у рукотворних храмах» (Ді. 17, 22-24).

З-поміж людей, які «шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть його» (Ді. 17, 27), Бог об’являє Себе Аврааму і покликає його стати батьком усіх віруючих, даючи обітницю потомства і землі. Цю обітницю Бог підтверджує, даруючи Авраамові сина Ісаака, а цьому – Якова. Тому, являючись Мойсеєві в палаючому кущі, щоб покликати його вивести Його народ з Єгипту – дому неволі, Сущий Бог об’являє себе «Богом Авраама, Ісаака і Якова» (пор. Вих. 3, 15), «Богом батьків наших» (Втор. 26, 7). Переводячи ізраїльський народ через Червоне море, даруючи йому свої заповіді на горі Синай та вводячи його в обіцяну землю, Бог показує, що Він не тільки входить в історію свого народу, але й кличе його до повноти життя в ньому: «Я ходитиму проміж вас і буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом» (Лев. 26, 12). Давидові, який бажав побудувати Йому дім, тобто храм, Бог обіцяє, що Сам збудує йому «дім», тобто виведе з його лона потомство – Месію, царство якого існуватиме повіки (пор. 2 Сам. 7, 11-16). Здійснення цієї обітниці церква бачить в Ісусі Христі: «І Господь Бог дасть Йому престол Давида, Його батька, і Він царюватиме над домом Якова повіки, й царюванню Його не буде кінця» (Лк. 1, 32-33).

У Новому Завіті повнота Об’явлення осягнута в Єдинородному Сині, який споконвіку в лоні Отця і Отця об’являє (див. Йо. 1, 18). Сам Ісус наголошує: «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Йо. 14, 9), – тим стверджуючи, що Він і Отець – одно (див. Йо. 10, 30). Як «образ невидимого Бога» (Кл. 1, 15), Христос приносить повноту Об’явлення. Христос – правдивий Бог і правдива людина – об’являє у Собі також і образ досконалої людини.

Церква вірує, що існує тільки одне єдине Боже Об’явлення людям, повноту якого приніс нам і передав Ісус Христос, так що іншого Об’явлення не існує[10]. Боже об’явлення продовжує передаватися в Церкві – Тілі Христовому, щоб ми зростали у вірі й богопізнанні.

У своєму богослужбовому житті Церква поєднує календарний рік із роком літургійним, історичний час – зі священним часом спасіння. У літургійному святкуванні історичні події земного життя Спасителя стають спасаючими таїнствами. Отак Бог продовжує діяти в історії аж до її остаточного звершення в другому пришесті Ісуса Христа. Якщо у Старому Завіті Бог об’являвся вибраним особам: патріархам, пророкам і царям, то в Новому Завіті усі члени Христової Церкви приймають Його Об’явлення.

________________________________________

[1] II Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 2.

[2] Іларіон, митрополит Київський, Слово про закон і благодать.

[3] Пор. Катехизм Католицької Церкви, 52.

[4] Пор. II Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 2.

[5] Катехизм Католицької Церкви, 53.

[6] Василій Великий, Гомілія п’ята на Шестиднев, 1.

[7] Пор. Григорій Ніський, Про Шестиднев.

[8] Пор. Василій Великий, Гомілія одинадцята на Шестиднев, 4; Йоан Золотоустий, Гомілії про статуї, 9.

[9] Пор. II Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 2.

[10] Пор. II Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 4.

Катехизм УГКЦ «Христос – Наша Пасха», 18-29.

Поділіться публікацією з ближнім, розмістіть її всюди, де маєте можливість, щоб кожен мав змогу почерпнути знання своєї віри (соцмережі, веб-сайти, форуми тощо)

Назад

Розповісти