Різдво Івана Хрестителя

376
Різдво Івана Хрестителя
Різдво Івана Хрестителя
Різдво Івана Хрестителя
Різдво Івана Хрестителя

Лк 1, 1-25, 57-68, 76, 80.
Не бійся, Захаріє, твоя молитва вислухана  

Ось черговий раз нашу увагу затримує подія народження Івана Хрестителя. Пророк Іван Христитель належить до нечисленної групи святих, яких Церква вшановує не тільки у день їхньої смерті – відходу до вічності, а й у день їхнього народження. А причиною цього є їхня особлива роль в історії спасіння. Так Іван Христитель завдяки своїй пророчій місії став своєрідним містком на межі двох Завітів, замкнув період Старого Завіту і відкрив Новий Завіт, еру сповнення Божих обітниць спасіння людського роду, об’явивши народові і вказавши особисто у ріці Йордані на Ісуса Христа – Спасителя людського роду.

Більшість святих Церква вшановує у день їхньої смерті. Надання їм титулу святий, як підтвердження святості їхнього життя, є певною Божою нагородою за їхнє праведне життя на землі, бо людина отримує на землі нагороду після виконання конкретної праці.

Вшанування святих у день їхнього народження, як Івана Христителя, вказує на їхню надзвичайну місію у ділі спасіння. Для належного її виконання вони отримали завдаток святості від Бога вже у момент свого народження, зберегли його, а потім розвинули і поглибили цей дар рішучою поставою, наполегливою працею, духовними подвигами, своїм праведним життям. Євангелист Лука потверджує це словами Архангела Гавриїла до Захарії: „Бо він буде великий в очах Господніх… і сповниться Духом Святим вже з лона матері своєї” (Лк. 1, 15). Також в літургійній молитві Церкви є такі слова на цю тему: „Її голосом (Богородиці) Предтеча звільнився від гріха первородного у лоні своєї матері і разом з нею сповнився Духом Святим”. Святі постаралися якнайкраще виконати своє покликання – це завдання, яке запропонував їм Господь, виявивши цим свою вірність і відданість Богові до кінця, геройську віру, надію і любов. Тому Церква вшановує їхній прихід у цей світ за це надзвичайне свідчення віри і любові до Бога, яке вони показали своїм життям.

Важливий вплив на духовне значення певних подій, описаних в Євангелії, мають обставини, в яких вони відбувалися. Роздумуючи сьогодні над народженням Івана Христителя, звернімо увагу на його батьків – Захарія і Єлисавету. Різдво Івана Предтечі можна до певної міри назвати плодом святості його батьків – їхньої твердої віри і витривалої молитви. „Вони були обоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно” – зазначає Євангелист Лука.

Сьогоднішнє свято добре вписується в контекст перших неділь після Зелених свят, де багато уваги приділяється питанню віри. Подія народження Предтечі показує плоди віри його батьків в силу Божої ласки, яка змінює закони природи, здійснюючи цим слова Христа: „Неможливе у людей, можливе у Бога” (Лк. 18, 27). Адже Єлисавета, котра вже за віком і природою не могла мати дітей, у глибокій старості з Божої ласки народила сина.

Людська історія знає багато прикладів, коли батьки довгий час, навіть при постійній молитві, не мали дітей, а коли усиновили чужих, у них народилося ще кілька своїх дітей.

Важливою рисою праведності Захарії і Єлисавети є їхня довготривала молитва. Молитва за дар дитини освятила і зміцнила духовно їх самих. Із їхнього життя випливає для нас християн важлива наука. Коли ми молимося до Бога про якийсь дар чи просимо допомоги для вирішення якоїсь особистої справи чи наших ближніх, але не має швидкої відповіді від Бога, то це не означає, що Бог нас не чує і не повинно підривати нашої віри чи ослаблювати духа молитви. Довготривала молитва має бути виявом нашої віри і надії на Бога, переконання, що тільки Бог може нам допомогти і цієї допомоги ми очікуємо від Нього, і одночасно має зміцнювати цю віру і надію. Така молитва, сповнена духом віри і надії, буде служити для християнина також захистом проти різних спокус зі сторони сатани, котрий постійно намагається засівати у людську душу сумніви щодо всемогутності, доброти Бога, ослабити молитовну ревність і спонукати нас зайнятися земними справами.

У середині минулого століття в одному з греко-католицьких монастирів жив дуже скромний монах. Він жив у строгому пості і молитві, не дозволяв собі жодних розваг і вважав себе найгіршим серед людей. У юності він був міцним і красивим юнаком. Під час однієї із забав він дозволив собі випити алкоголю, посперечався зі своїм однолітком і вдарив його кулаком. Оскільки був від природи дуже сильний, то юнак від удару помер. Зранку, коли проснувся, то усвідомив, що зробив. Це його дуже засмутило. Його пройняв великий душевний біль за скоєний злочин. У неділю приступив до Святої Тайни Сповіді та Причастя, а за покуту постановив собі, що ціле життя проведе в монастирі у молитві і не скоїть більше жодного гріха. Так і прожив життя у монастирі в пості і молитві, борючись з власними гріхами і в святості відійшов до вічності.

Ревна і довготривала молитва має змінювати, зміцнювати нас самих, приносити добро нам, а потім нашим ближнім. З цієї молитви найперше має користати той, хто молиться, а потім той, за кого молимося. Такою довготривалою молитвою Господь загартовує нас не лише на сьогодні, а й на майбутнє, щоб коли прийдуть нові випробування у житті, ми були готові мужньо їх перенести, оскільки тільки Бог знає все наше життя і що чекає нас ще попереду на життєвій дорозі. Тому Він загартовує нас духовно, щоб ми успішно пройшли дорогу життя і впевнено осягнули найважливіший плід – радість вічного життя.

Якщо ж в нашому духовному житті іноді виникає потреба довготривалої молитви для отримання якогось дару чи вирішення справи, нехай ця ситуація буде для нас не просто перешкодою, яку треба подолати, а цінною нагодою для особистого духовного зростання, удосконалення: утвердження віри і надії, зміцнення зв’язку любові і довір’я з Господом, поглиблення розуміння Божого провидіння. А все це разом стане для нас духовним світлом і провідником, який впевнено і надійно попровадить нас дорогами життя до Бога – невичерпного джерела всякого добра. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

За матеріалами сайту Редемптористи