60. МАЙТЕ ВІРУ В БОГА (11,20-26)

140

20 Проходивши ж тудою вранці, вони побачили смоковницю, всохлу від кореня.

21 Тоді Петро, згадавши, каже йому: Учителю, дивися, смоковниця, що ти прокляв, усохла.

22 Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога.

23 Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: Двигнись і кинься у море, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, – то буде йому так.

24 Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, – і буде вам так.

25 І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти когонебудь, щоб і Отець ваш, який у небі, простив вам провини ваші.

26 Коли ж ви не простите, то й Отець ваш, який у небі, не простить провин ваших.

 

1. Повідомлення у контексті

«Майте віру в Бога», – каже Ісус. Смоківниця всохла, щоб навчити учнів віри; храм був очищеним, щоб стати домом молитви. Безплідності смоківниці, багатій хіба що на листя, відповідає метушня храму. Безпліддя у добрі і плодовитість у злі йдуть в ногу одне з одним.

У цьому уривку говориться про віру й молитву – корінь, з якого виходить плід Духа, який є по своїй суті любов’ю і прощенням. Ісус бачить віру тих, які приходять до нього (2,5), питає своїх учнів, чи вони її мають (4,40), і каже кровоточивій і сліпому: «Віра твоя спасла тебе» (5,35; 10,52). Невіра перешкоджає його дії (6,6) і зцілюється при благанні: «Вірю, поможи моєму невірству» (9,24). Його перші слова: «Віруйте в Євангеліє» (1,15). До Яіра каже: «Не бійся, тільки віруй» (5,36), а батькові глухонімого: «Все можливо тому, хто вірує» (9,23). Учнів він називає «малими, що вірують» (9,42). Всі ці слова Ісуса пояснюють, що собою являє віра в нього – видиме лице невидимого Бога.

Вірити –  це не тільки знати, що існує Бог, така собі вища і добра, всемогутня і всезнаюча істота, правитель і суддя всіх. Таким Він є і для тих, які не вірять! Вірити –  це приєднатися до Ісуса і до його слова, любити його і слідувати за ним, щоб бути з ним (1,15-20; 3,14), тому що він є Господом, основним співбесідником мого життя.

Віра виражається в молитві, що піднімається вгору, а також і у прощенні тих, які біля нас. Молитва вводить нас у розмову з Отцем (пор. 1,35-38; 6,46; 14,3 нн.), а прощення – у спілкування зі своїми братами. Молитва і прощенням не можуть існувати окремо одне від одного. Обидвоє стають дійсно можливі в Ісусі: в Сині Божому і в браті для всіх.

Ісус є Господом. Віра в Бога – це знати, любити і слідувати за ним, таким, яким він є, а не таким, яким ми хотіли би його бачити.

Його слово, прийняте з вірою, перетворює нас, чинячи в кожному з нас чуда, про які розповідає Євангеліє. В іншому випадку ми залишаємося безплідними, як та смоківниця, і наші стосунки з Богом залишаються на рівні ринку, де відбувається купівля-продаж, як у тому храмі.

Учень – це той, хто має віру в людину Ісуса, який є могутністю і мудрістю Бога, власне у його слабкості. Хто перебуває в єднанні з ним, із Сином, який нам подарований, той є з’єднаним з Отцем і зі своїми братами: молиться і прощає.

 

2. Читання тексту

В. 20 Проходивши ж тудою вранці. Сонячне світло відкриває наготу смоківниці. Бачити його – це вже світанок третього дня. Це буде дуже довгий день, коли Ісус навчить нас якою є його сила і якою є наша мета (11,20-13,37).

В. 21 Петро, згадавши. Також Петро згадає при співі півня, що сказав Ісус попереднього дня (14,72). Потім, коли побачить себе нагим і без листя, то буде покликаним повірити в нього.

В. 22 Майте віру в Бога.[1] Ісус не вимагає віри у якусь ідею, але віри в Бога, який об’являє себе в ньому, бідному і смиренному, що закінчує життя на хресті. Це Божа віра. Всі інші є тільки людськими проекціями власних бажань.

В. 23 Істинно. Гр. amēn. Заява Ісуса зроблена божественною владою. Це слово має той самий корінь, що і єврейське слово віра, вказуючи тим самим на певність, довіру і постійність.

хто скаже цій горі і т. д. Здається, що легше зрушити гору в море, ніж похитнути учнів і занурити їх у наслідування Ісуса!

та не сумніватиметься у своїм серці. «Коли ж комусь із вас мудрості бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться. Тільки ж хай просить із вірою, без жодного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер. Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; людина з подвійною душею непостійна у всіх своїх дорогах» (Як. 1,5-8). Першою характерною ознакою віри є впевненість і стійкість, що переважає будь-які наші сумніви. Це не здогадка чи якась магічна формула, а повне віддання себе Господу і його любові. Якщо віри нема, то можна і, навіть, необхідно її просити, як це зробив батько глухонімого (9,24).

Якщо ми не отримуємо, коли просимо того, що не є злим (пор. Як. 4,3), то це тому, що просимо нещиро, тобто без віри.

В. 24 Усе, чого будете просити у молитві. Усе є Божим даром, метою нашої прослави. Те, ким ми є, і те, що ми маємо, є предметом для подяки; те, чого нам не вистарчає, є предметом для прохання. Однак, людині завжди бракує найсуттєвішого – самого Господа. Тепер він нам віддався в Ісусі. Тому ми повинні повторювати молитву сліпого: «Щоб я бачив». Бачити його – означає мати віру, що спасає.

віруйте, що одержите, – і буде вам так. Хто не має віри, той буде просити надаремно: не отримає. Хай просить самої віри. Це правда, яку Бог хоче відкрити всім. Все ж, потрібно просити її, бо кожний дар може бути даним тільки тому, хто його бажає! Молитва – це простягання руки, щоб отримати цей дар.

Ми мусимо вірити, що те, чого просимо, станеться (в. 23), адже насправді воно вже відбулося.

Якщо Отець дав Сина для всіх нас, то як може не дати нам всього іншого разом з ним (Рим. 8,32)?

Молитва є диханням віри. Основна сутність наших стосунків з Богом полягає у проханні та отримуванні, у смиренні та довірі, радості та вдячності, що сповнена любов’ю. Така розмова з ним є нашою участю у житті Сина.

В. 25 прощайте. Хто не прощає своєму братові, той не може молитися Отцеві. Мусить, отже, просити навчити його прощати, просячи прощення за те, що не вміє прощати.

щоб і Отець ваш, який у небі, простив вам провини ваші. Хто не прощає своїх братів, той не має Духа Сина. Він не знає Отця: не приймає того, що він є дарованою любов’ю для всіх своїх дітей.

В. 26 Коли ж ви не простите і т. д. (Мт. 6,15; пор. Мт. 18,21-35). Хто не прощає, той залишається замкненим у своєму грісі. Він є сліпим. Але тепер він знає про що просити.

 

3. Вправа

1. Починаю молитву, як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, уявляючи сцену: ранок, на дорозі до Єрусалима, перед всохлою смоківницею з Ісусом і учнями.

3. Висловлюю свої прохання: мати віру, вміти просити з довірою і прощати.

4. Зібравши з цього плоди, бачу, слухаю і дивлюся на осіб: хто вони, що говорять, що роблять. Можу ототожнити себе зі смоківницею, яка є образом того, хто не вірить і не вміє при цьому ні просити, ні прощати.

Звернути увагу на: майте віру в Бога вірте і дасться
не сумніватися прощайте

 

4. Корисні уривки: Бут. 18,16-33; Пс. 27; Лк. 11,9-13; Як. 1,5-8; Рим. 8,31-39; 2 Кор. 1,19-22; Mт. 6,14 н.; 18,21-35.

 


[1] (пер.) У італійському тексті відсутній прийменник в і вжито вислів майте Божу віру.

Розповісти