56. ЩО ТИ ХОЧЕШ, ЩОБ Я ЗРОБИВ ТОБІ? (10,46-52)

257

56. ЩО ТИ ХОЧЕШ, ЩОБ Я ЗРОБИВ ТОБІ?

(10,46-52)

46 І приходять вони в Єрихон. Коли ж він з учнями своїми і з силою народу виходив з Єрихону, син Тимея, Вартимей, сліпий жебрак, сидів край дороги.

47 Довідавшися, що то Ісус з Назарету, закричав він і промовив: Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!

48 Багато сварили його, щоб мовчав, та він кричав ще більше: Сину Давидів, змилуйся надо мною!

49 Ісус же спинивсь і каже: Прикличте його! Кличуть, отже, сліпого й говорять до нього: Бадьорся! Устань лишень, кличе тебе.

50 Він же, скинувши свою верхню одежу, скочив і підійшов до Ісуса.

51 Ісус, до нього звернувшись, каже: Що ти хочеш, щоб я зробив тобі? А сліпий йому: Учителю мій, – щоб я бачив!

52 Сказав Ісус до нього: Іди, віра твоя спасла тебе. І негайно прозрів той та й пішов дорогою за ним.

1. Повідомлення у контексті

«Що ти хочеш, щоб я зробив тобі?» – запитує Ісус сліпого. Те ж саме запитання Євангеліє спрямовує до кожного, xто, як і він, є сліпим і сидить на узбіччі дороги. І ми даємо нашу відповідь: «Ісусе, помилуй мене. Щоб я бачив».

Лише так отримуємо зір: маємо віру, що спасає, і слідуємо за ним на його шляху (в. 52).

Впродовж усього Євангелія Ісус навчає свїх учнів, так само, як і Марко читача, маючи на меті привести сюди, де виконується останнє і остаточне чудо: зцілення від сліпоти.

Шлях Євангелія, який потрібно пройти, є виховання бажання, щоб знати про що запитати. Яків та Іван, ототожнені нарешті з цим сліпим, знають про що просити і чого хотіти. Там, де нема цього утотожнення із сліпим, який зцілюється, маємо утотожнення із смоковницею, яка виявляється безплідно порожньою (11,12-14.20).

Це чудо є хрещльним просвітленням, яке породжує нас і робить так, щоб ми вийшли з темряви до світла. Це є дар Духа, щоб бачити те, що Ісус чинить у Єрусалимі, і дослідити у Розп’ятому глибини Божі (1 Кор. 2,10).

У Євангелії від Марка цей сліпий є єдиним, окрім бісів – хоч і в дуже відмінний спосіб –, хто називає Ісуса по Імені! Він має з ним особисті стосунки пізнання та знайомства. Кликати Ісуса – це вимовляти його Ім’я – єдине, в якому перебуває спасіння (Ді. 4,12).

Цей сліпий є дзеркалом кожного з нас. Завдяки слуханню, він почув Божу обіцянку і може бажати і просити того, що Бог хоче нам подарувати. На призивання Імені Ісуса приходить відповідь, дана як покликання, яке спонукає його скочити на ноги, кинути плащ, підійти до Ісуса, благати його й отримати зір, щоб мати змогу наслідувати його на його шляху. Ця відповідь є спасінням, яке дається  кожному, хто призиває його Ім’я (Ді. 2,21).

З цієї розповіді випливає, що віра є вухами, щоб слухати, устами, щоб кричати, ногами, щоб поспішати до Ісуса, руками, щоб кинути плащ, і очима, щоб бачити та іти за Ним. Її вимогою є визнання нашої убогості, її засобом – призивання милосердя, а її звершенням – світло, яке уможливлює бачення Господа.

Після трьох пророкувань про страсті, саме тут сповнюється друга частина чуда оздоровлення сліпого з Витсаїди. «Чи бачиш що-небудь?» – запитав його Ісус (8,23). Тепер, коли нам зрозуміло, що є те, чого не бачимо, то знаємо, про що його попросити: щоб було видно «усе і здалеку, і чітко» (8,25).

Відразу після цієї розповіді починається перший із шести днів Ісуса в Єрусалимі. Це тиждень нового створення. Тепер він дає нам очі, щоб бачити і не плутати більше людей з ходячими деревами (8,24). А ми бачимо самого Бога в Сині Людському, який дарує себе на дереві життя (15,39).

Ісус є Світлом для світу (Йо. 8,12), Сином Давида, який здійснює свою царську владу через милосердя, він є Господом, який дає зір сліпим (Пс. 146,8). Прикликання його Імені є нашим спасінням. Справді він є Іменем. Він спасає нас, бо він є повнотою милосердя, скерованого до нашої убогості.

Учень якраз і стає учнем внаслідок прикликання Імені Ісуса та його милосердя. Так він зцілюється від сліпоти і може споглядати у Розп’ятому те, що око не бачило, ані вухо не чуло, і те, що ніколи не входило у серце людини, і що Бог приготував для тих, які його люблять (1 Кор. 2,9). Він є просвітленим: нарешті він бачить дійсність.

 

2. Читання тексту

В. 46 І приходять вони в Єрихон. Це місто є неприступним, як сліпота учнів. Але у Бога нічого немає неможливого (в. 27). Єрихон є дверима до обіцяної землі, яка буде відкритою в простий і чудесний спосіб. Впаде не від зброї, але від звуку труб священиків і крику людей (І. Н. 6,12-20).

Від Єрихона, розташованого на 250 м. нижче рівня моря, починається підйом до Єрусалима.

він з учнями своїми і з силою народу. Учні йдуть з Ісусом. Але їхні серця і очі перебувають в іншому місці. Кожна людина насправді спускається від Єрусалима до Єрихона (Лк. 10,30).

Вартимей. Це єдиний чудесно зцілений, якого згадується по імені. Справді тільки він один вимовляє Ім’я. Хто вимовляє Ім’я, той нарешті отримує своє власне ім’я: виходить на світло.

сліпий. Для сліпого є завжди ніч. Це образ учня, який не розуміє (4,13), не має віри (4,40), позбавлений розуму (7,18), має очі і не бачить (8,18), має закам’яніле серце (6,52; 8,17). Його сліпота є особливою: вона стосується «Слова» (8,32 н.; 10,35 нн.), перед яким учень є глухим і німим (9,32 нн.). Однак, тепер, коли глухота зцілена екзорцизмом, яким викинуто брехню (7,31 н.; 9,14 нн.), – залишається ще сліпота: бачить тільки темряву, що її має в очах, і порожнечу, що має в серці. Те, що є місцем страхів, стає місцем бажань через обіцянку Ісуса. Вони самі не виробляють нічого, але досягають власне того, що є неможливо виробити, а тільки отримати як дар. Всі основні дійсності – життя, любов, ми самі та інші – все це дар. «Природне бажання бачити Бога» є вершиною нашого духу, нашою останньою можливістю, яка дозволить нам споглядати його і стати схожими на нього. Це наше бажання є немов око, що не бачить, аж поки не зустріне Ісуса та його світло. Сліпий – це той, хто ніколи не приходив до світла. Він немов ще ненароджений, похований у темряві. Для нього дійсність не має ще властивої їй суті.

жебрак. Хто каже: «Багатий я, і розбагатів, і ні в чому потреби не маю», не знає, що він насправді є злощасним і мізерним, і бідним, і сліпим, і голим.  Було б добре, якби він зміг придбати очні краплі, щоб помастити очі і відновити зір (Од. 3,17 н.)!

Жебрак – це той, ремеслом якого є «просити» те, чого він хоче. Він є подібним до дитини, яка живе тим, що отримує. Відображає стан творіння і прийнятого синівства. Грецьке слово, більше, ніж на бідність, вказує на його якість, як того «хто бажає, прагне, просить, запитує». Це єдина позитивна якість учня. Справді, через гордість можна зробити дурницю, не просячи того, у чому відчуваємо потребу.

сидів. Замість того, щоб ходити, він сидить, скутий сліпотою. Не бачачи, він не знає куди йти.

край дороги. Він не іде по дорозі Учителя: перебуває на її краю.

В. 47 Довідавшися, що то Ісус. Сліпий може чути і говорити. Вухо і язик вже зцілені могутнім словом (7,31 н.; 9,14 нн.). Віра приходить від слухання (Рим. 10,17), що є основою бачення, яке є її сповненням (1 Кор. 13,12).

з Назарету. Це єдиний випадок, коли євангелист надає Ісусові це прізвисько (пор. 1,24; 14,67; 16,6). Тим самим підкреслюється історична дійсність Ісуса – тридцять років у Назареті і скандал з приводу того, що сила і мудрість Бога проявляються в немічності його тіла (пор. 6,1 нн.).

закричав. Крик тут виступає основною формою молитви, що висловлює біль і незручність. Існує крик, який піднімається з безодні (Пс. 130), та інший, який піднімається із землі рабства (Вих. 2,23 н.). У кінцевому підсумку буде і крик Ісуса з висоти хреста (15,37). Бог не може не почути його, так само, як мати не може не почути крик своєї дитини.

Наше право звертатися до Господа не є вершиною нашої релігійної майстерності, але безоднею нашої убогості, бо ми є його дітьми, а він є нашим милосердним Отцем (2 Кор. 1,3). Сила цього крику змусить впасти стіну сліпоти.

Сину Давидів. Саме так невдовзі будуть його величати (11,10). Ісус є Месією, обіцяним Давидові як його нащадок (2 Цар. 7), він є тим, який несе царський сан Господа, допомагає убогим і дає зір сліпим (Пс. 146,8). Незабаром він покаже свою славу, яка є тією ж, що і слава Бога. Тепер він дає нам очі, щоб бачити її.

Ісус. Означає «ЙГВГ спасає». Це Ім’я Бога посеред людей. Коли ми вимовляємо його, то він нас спасає (Рим. 10,13; Ді. 2,21). Це не є магією. Кликати особу по імені означає знати і любити її; наше спасіння полягає у тому, щоб пізнавати і любити Бога. Ісус є Богом, який іде нам назустріч. «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися»  (Ді. 4,12).

Ми сидимо у прірві Єрихона – пеклі нашої самотності – зайняті відстоюванням особистих інтересів, продані гріхові, застряглі у нашому «я», перестрашені, і життям, і смертю. Прикликання його Імені є ліками, що звільняють нас і роблять Його учнями.

Це давня молитва Церкви в Ім’я Господа Ісуса, яка використовує крик сліпого, поєднаний з криком митаря Лк. 18,13. У ньому Отець дає нам все і нічого нам не забороняє (Рим. 8,32; Йо. 14,13 н.; 15,16). Справді, тільки він єдиний є «Амінь» – повне «так Бога», звернене до людини як до своєї дитини і повне «так Сина» Отцеві (2 Кор. 1,19 н.), у якому сповнилися всі обіцянки. Через нього до Бога піднімається наше «Амінь» і сходить на нас кожне благословення.

змилуйся. Милосердя є сутністю Бога. Він не є милосердним: він є самим милосердям – любов’ю, яка обов’язково виливається на усіх його дітей, але не в пропорції до заслуги, а в пропорції до потреби. Милосердя виражається у єврейській мові двома словами ḥesed і raḥamin, які вказують на певну вірність, яка діє любов’ю, що походить із середини грудей, з лона. В Ісусі об’являється той Бог, що мене полюбив і віддав себе за мене (Гал. 2,20), першого з грішників (1 Тим. 1,15).

Надо мною. Я є особисто об’єктом всієї любові Отця в Ісусі. Любов не ділиться на число дітей, але є єдиною і цілісною для кожного.

В. 48 сварили його, щоб мовчав. Ймовірно, ті, які сварять сліпого, є власне апостолами, роздратовані його криком; можливо, вони в той час сперечалися про важливі речі – кому належать перші місця? Багато голосів намагаються задушити в нас цей крик, який піднімається в нічний час. Голос, який найбільше хоче нас відмовити, – це голос нашої недовіри.

та він кричав ще більше. Це правильна реакція на спокусу мовчати. Його крик розриває темряву, долаючи всяку зневіру.

змилуйся надо мною. Це єдина молитва, що повторюється двічі. Число два є початком множини. Ця молитва, яка завжди повинна бути повторюваною, є молитвою смиренного, що розкриває небо і проникає за хмари (Сир. 35,17). Це взивання є немов дихання чи биття серця, які ніколи не припиняються.

Ісус же спинивсь. Господь не може не зупинитися на цей крик. Мама, хоча і охоче слухає голос, може не вислухати прохань дитини, особливо, якщо вони є безглуздими або шкідливими. Все ж вона не може не прибігти на крик своєї дитини.

Прикличте його. Покликання до Ісуса відбувається через слово інших. Але той, хто кличе нас – це завжди він, присутній у своєму слові.

Кличуть, отже, сліпого. Апостоли, справжні сліпці, мають завдання покликати сліпого. Вони теж будуть покликані, коли зрозуміють, що є схожими на сліпого. А допоки вони думають, що бачать, – їхній гріх залишається (Йо. 9,41). Все ж таки втішає те, що Господнє покликання ефективно діє незалежно від особистих якостей апостола.

Бадьорися. Це те, чого бракує учням, які не розпізнають події помноження хлібів (6,50). Синонім віри, бадьорість є одночасно і протилежністю страху (4,40; 5,36).

Устань. «Пробуджуйся, вставай, о ти, що спиш, піднімись з мертвих, і Христос тебе просвітить», – говорить древній хрещальний гімн (Еф. 5,14). Світло Христа є його Духом, його любов’ю до нас. Це світло, пролите на хресті, дає зір навіть сотникові, який бачить Славу (15,39). Отримане у хрещенні, пробуджується в нас, щоб призивати Ім’я Ісуса.

В. 50 скинувши свою верхню одежу. Плащ для нього є всім: одягом, покривалом, матрацом і домом – це його єдина безпека. Тому бідному, який дав свій плащ як завдаток, необхідно його віддати ще перед заходом сонця, «щоб він міг спати в його плащі і благословити тебе» (Втор. 24,12). Цей бідний відкидає всю свою безпеку, йде до Ісуса, не потребуючи запрошення, на відміну від багатого юнака, який отримав запрошення, але віддійшов засмучений.

скочив. Перед тим він сидів.

і підійшов до Ісуса. Викинувши свій плащ, він йде до Ісуса. Чи його плащем не є сліпота, яка його обгортає та знерухомлює?

В. 51 Що ти хочеш, щоб я зробив тобі? Це те саме запитання, що Ісус поставив Якову та Івану (в. 36). Це ключове запитання Євангелія. Тільки тоді, коли я є сліпим і це усвідомлюю, то знаю, також, що мені потрібно і прошу його про це.

Учителю мій.[1] Це є емфатична форма від єврейського слова Rabbi і означає власне «мій учителю». Ісус є не тільки учителем, який викладає всім за професійним спрямуванням. Він є також «моїм» учителем.

щоб я бачив. Нарешті Ісус чує прохання, на яке він завжди чекав. Бачити Господа – це життя людини. Вона завжди неспокійна, аж поки не споглядатиме Обличчя, бо для цього вона є народженою. Ісус на хресті розірве завісу храму і повністю об’явить Бога на землі.

Грецьке слово anablépo означає «дивитися вгору» або «бачити знову». Вірити – означає «дивитися вгору» на того, хто висить на хресті за мене. Там я бачу те, що я ніколи не бачив, бо стара брехня від самого початку приховала це від мене: його любов до мене. Там я отримую найвище пізнання Ісуса, мого Господа (Флп. 3,8).

В. 52 віра твоя спасла тебе. У той самий спосіб у 5,34 Ісус звертається до жінки, яка торкнулася до нього. Єднання з ним і бачення його любові є звільненням від будь-якого зла і є повнотою всякого добра. Віра, що спасає, – це бачення його.

прозрів той. Бачить Сина Давидового, який стоїть перед ним, і чинить йому милосердя; бачить Царство, що вже прийшло і чекає, щоб хтось захотів увійти туди.

пішов дорогою за ним. Перше чудо закінчилося тещею Петра, яка «служила» (1,31). Останнє чудо замикає коло, закінчуючи  сліпим, який іде за тим, хто піднімається в Єрусалим для того, щоб «послужити і віддати своє життя як викуп за багатьох» (в. 45). Це дорога, яка йде від смерті до життя. Вона протилежна до дороги людської – тієї, що веде від життя до смерті.

 

3. Вправа

1. Зосереджуюся у молитві, як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, уявляючи себе сліпим, що сидить край дороги, по якій проходить Ісус.

3. Висловлюю Господу свої прохання: Ісусе, будь милосердним до мене, вчини так, щоб я бачив.

4. Зібравши з цього плоди, бачу, слухаю і дивлюся на осіб: хто вони, що говорять, що роблять. Що я бачу?

Звернути увагу на: Єрихон викинути плащ
сліпий що хочеш, щоб я зробив тобі?
жебрак Учителю мій, щоб я бачив
на краю дороги
почувши
кричав
Ісусе, помилуй мене
покличте його

 

4. Корисні уривки: Єр. 31,7-9; Пс. 34; 126; Іс. 42,1-7; Сир. 35,12-18; Йо. 8,12; Еф 5,14.

 


[1] (пер.) У італійському тексті вжито єврейський термін Rabbuni.

Розповісти