54. ОЦЕ ЙДЕМО В ЄРУСАЛИМ (10,32-34)

41

54. ОЦЕ ЙДЕМО В ЄРУСАЛИМ

(10,32-34)

32 Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус ішов перед ними. І дивувались вони й, ідучи за ним, страхалися. І взявши знову дванадцятьох, почав їм говорити, що має статися з ним:

33 Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам;

34 і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його й уб’ють, він же по трьох днях воскресне.

 

1. Повідомлення у контексті

«Оце йдемо в Єрусалим», – каже Ісус Дванадцятьом. Діставшись туди, виявимо любов, котра спонукує виконувати те, що вимагалося від багатого юнака. Це останнє з трьох пророцтв, які розкривають другу частину Євангелія. Ось і з’явилася на горизонті мета. Вся подорож до Єрусалиму є порівнянням між учнем і «Словом». Однак, у цій фразі найбільш докладний, майже точний виклад того, що має статися незабаром. Слова Ісуса не можуть бути вже більш ясними і промовистими. Та повне світло не робить нічого іншого, як саме виявляє сліпоту учня. Йому потрібні нові очі і нове серце.

На початку уривку Марко представляє нам тиху процесію, яка піднімається вгору: на чолі Ісус, позаду всі інші, збентежені й налякані. Він «знову» бере Дванадцятьох окремо, як він уже робив і раніше, щоб вони чітко почули те, що лише пізніше зможуть зрозуміти, а потім проголосити. Це таїнство віри, перед яким вони зараз виявляються щораз більш сліпими.

Подорож до Єрусалима завершується відданням [на смерть] Сина Людського (пор. 9,31). Існує цілий ряд дієслів, викладених один за одним і поєднаних звичайним сполучником «і». Шість – число людини! – описує нашу дію: засуджувати, видавати, глузувати, плювати, бичувати, вбивати. Це немовби сукупність всього зла, яке досягає свого сповнення у вбивстві самого Бога.

Але остаточне слово не за нами, а за ним: після трьох днів він воскресне. Хто сказав перше слово, – уже зарезервував за собою й останнє! Він залишає нас вільними, але охоплює всі наші вчинки своєю дією, пропонуючи нам немислимий дар.

Бачачи реакцію учнів (пор. наступний уривок), можна поставити запитання: чи не було марним все навчання Ісуса? Зі збільшенням світла, росте також і сліпота. Насправді це не так. По-перше, – ми чітко побачили наше зло, про яке навіть не підозрювали. По-друге, – ми пізнали те, чого, через сліпоту ще не можемо побачити. Наша сліпота є особливою сліпотою – це специфічний дальтонізм щодо слова про хрест, тобто щодо кольору, властивого Богові. По-третє, – той, хто свідомий своєї незрячості, може просити просвітлення в того, хто прийшов, щоб дати зір. По-четверте, – зцілення це дія того ж Слова, що виявляє любов Ісуса до нас.

Ісус, страждаючий Слуга, Син Людський, убитий і воскреслий, принижений і вивищений, є таїнством нашої віри.

Учень взятий окремо, з Дванадцятьма, щоб співставляти себе із «Словом», слухання якого, власне, і робить його учнем.

 

2. Читання тексту

В. 32 Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Вперше вказується ціль подорожі. Його подорож у напрямку страстей є сходженням (anabasis, піднімання). Єрусалим є кінцем будь-якого паломництва. Там людина віднаходить у Славі світло власного лиця.

Ісус ішов перед ними. Він випереджає нас в цій подорожі на гору, з якої він кличе прийти до нього, щоб бути з ним (3,13 нн.).

І дивувались вони. Вони не розуміють, проте відчувають, що тут сповнюється таїнство.

ідучи за ним, страхалися. Чи він сам не жахатиметься і не тривожитеметься через кілька днів (14,33)?

І взявши знову дванадцятьох. Ісус, відколи покликав їх на гору (3,13), часто бере їх окремішньо. Тут, проте, вперше прямо говориться, що бере їх як «Дванадцятьох». «Брати» – це те ж саме дієслово, що вживається при описанні воскресіння дочки Яіра, переображення і агонії (5,40; 9,2; 14,33). Також і учні у 4,36 беруть його таким, яким він є, у човен.

почав їм говорити, що має статися з ним. Ісус чітко усвідомлює собі своє призначення: це Божий задум, що здійснюється в історії. Також і учень з ясністю пізнасть своє призначення. Павло, який іде в Єрусалим у цілковитій невизначеності, говорить: «І ось тепер, зв’язаний Духом, я йду в Єрусалим, не відаючи, що там мене спіткає, – тільки, що Дух Святий мені свідчить у кожнім місті, кажучи, що мене кайдани і муки чекають» (Ді. 20,22 н.).

В. 33 Оце йдемо в Єрусалим. Також і учні включені в його паломництво до священного міста.

Син Чоловічий буде виданий (пор. 9,31). Юда його видасть (зрадить) (14,10). Однак, якщо Юда зраджує (= видає) Ісуса, то це сам Ісус, що з любові до нас  видає себе за нас  (14,22). Врешті, сам Отець видає його нам (Рим. 8,32). Так наш гріх вміщає його дар. Наше видавання його на смерть стає Його добровільним віддаванням, що дарує нам життя. Ось діло Господа, і дивне воно в очах наших (Пс. 118,23): нашим злом він чинить нам добро.

і засудять його на смерть (14,64; пор. Муд. 2,20; Пс. 94,21). Завдадуть йому смерті із заздрості (15,10), тому що він є творцем життя (Ді. 3,15).

і видадуть його поганам (15,1). Щоб кожна рука грішника торкнулася до Спасителя (пор. Муд. 2,17 н.; Пс. 22,7 нн.; 31,12; 35,15 н.; 39,9; 42,11 і т. д.).

В. 34 і насміхатимуться з нього (14,65). Сила і мудрість Бога піддається глузуванню, як слабкість і дурість людини. Любов виявляється незрозумілою егоїзмові.

плюватимуть на нього (14,65; пор. Іс. 50,6). Презирство і пониження – це те, від чого людина втікає за допомогою всіх можливих засобів. Найбільший знак любові, яким він покриє Славу.

бичуватимуть його (в. 15,15; пор. Пс. 73,14). Насильство покриває ударами його тіло, перш, ніж виставити його нагим на хресті.

й уб’ють. Це є шоста і остання дія людини – число всякого зла.

він же по трьох днях воскресне. Тут не написано «але по трьох днів воскресне», а написано «він же по трьох днів воскресне». Начебто вказується, що Господь у дивний і божественний спосіб продовжує дію, вже розпочату людиною, без протиставлення їй чи переривання. Кожен робить те, що йому належить робити: для людини, яка є грішною, властиво завдавати смерті. Богові ж, який є любов’ю, властиво давати життя.

Не було б точно сказати, що його позитивна дія відбувається «незважаючи» на нашу негативну. Хрест Ісуса не є випадковістю, про яку можна було б забути з воскресінням. Він насправді є причиною прославлення Ісуса. Він був власне вивищений через його послух аж до смерті, і то смерті хресної (Флп. 2,8 н.). Тут криється таїнство Бога.

 

3. Вправа

1. Зосереджуюся на молитві, як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, оглядаючи Ісуса, який зі своїми сходить до Єрусалима.

3. Висловлюю Господу свої прохання: не бути глухим і сліпим перед таїнством його хреста, що є моїм спасінням.

4. Зібравши з цього плоди, бачу, слухаю і дивлюся на осіб: хто вони, що говорять, що роблять. Зупиняюся на кожному слові Ісуса, що є синтезом його страстей.

Звернути увагу на: Простувати [підніматися] в Єрусалим плювати
  бути виданим бичувати
  засудити на смерть вбивати
  насміхатися воскреснути

 

4. Корисні уривки: Іс. 52,13-53,12; сім покаянних псалмів: 6; 32; 38; 51; 102; 130; 143.

Розповісти