52. ТАКИХ БО, ЯК ВОНИ, Є ЦАРСТВО БОЖЕ. (10,13-16)

108

52. ТАКИХ БО, ЯК ВОНИ, Є ЦАРСТВО БОЖЕ.

(10,13-16)

13 І приносили до нього дітей, щоб доторкнувся їх, але учні забороняли їм.

14 Бачивши Ісус те, виявив незадоволення і сказав їм: Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже.

15 Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, – не ввійде до нього.

16 І обнявши їх, поклав на них руки і благословив їх.

 

1. Повідомлення у контексті

«Таких бо, як вони, є Царство Боже», – каже Ісус про дітей, які прибігають до нього.

Існує глибоке розуміння між Ісусом і дітьми, чого немає між ним та учнями: він їх обіймає, бажає, щоб вони приходили до нього, благословляє їх і кладе руки на них. Ця сцена перебирає і розширює тему з 9,36 н.

У попередньому уривку говорилося про стосунки «з іншим». Вони зруйновані гріхом і відновлені Ісусом. Тепер розповідається про нові стосунки «зі самим собою». Вони необхідні, щоб увійти в Царство. Адам, який помістив власне «я» у центрі всього, коли усвідомив себе нагим і потребуючим, – втік від Бога, злякавшись Його. Дитина, хоч і є убогою, бо все отримує від інших, та все ж живе у спокої. Вона нічого не має від себе самої, а тільки те, що дають їй інші, тому й живе всім цим природно. Прибігаючи з довірою до того, хто приймає її, вона проявляє себе власне як дитина: бути прийнятою іншими і самоя собою, – для неї єдина можливість життя.

Це стосується кожної людини, адже основою людського життя є взаємність і приналежність: є «чиясь», оскільки є дитиною. Той, хто не хоче належати Богові, стає власністю себе, або інших, і таким чином зростає в егоїзмі, рабстві чи ідолопоклонстві. Припущена самодостатність насправді стає смертю власного «я».

Людина за своєю суттю є дитиною, яка отримує, як дар любові, все те, що має, і те, ким є, в тому числі і власне «я». По-іншому вона не існує. Ніхто не може дати того, чого він не має, і ніхто не має того, чого б він не отримав від інших.

Гордість, яка насправді є страхом бути нелюбленою, перешкоджає людині отримати дар, знівельовує природну потребу бути любленою і любити.

Ісус – новий Адам. В його особі ми віднаходимо повноту синівства і дитячості. Все його буття є буттям Отця, від Нього і для Нього. Це нескінченне багатство, що виливається на всіх братів, які збираються навколо нього. До нього не поспішають великі і могутні, але ті, що, як і він, є малими й убогими (9,33 нн.; 10,35 нн.). Прийняті Сином, вони входять до Царства Отця.

Ісус, який торкається дітей, розпочинає цей уривок, Він і закінчує його, обіймами, благословенням і накладанням рук. Всі ці способи контакту виявляють віру як фізичне єднання з Ним, – Сином. Необхідно, щоб дорослий, народжуючись з води і Духа (Йо. 3,5), набув якостей дитини і міг стати, як вона, щоб увійти в Царство (Мт. 18,3). Хрещення є відродженням, що вводить нас у його тіло, дає нам нашу і Божу ідентичність: ми є дітьми, а він є нашим Отцем.

Ісус є найбільшим з усіх, тому що є малим. Він вповні згоджується зі своїм буттям Сина. Бути з Ним є умовою для того, щоб увійти у Царство Отця.

Учень – це той, хто не володіє нічим і все отримує. Він є сином: даром, який приймає себе таким з радістю.

 

2. Читання тексту

В. 13 І приносили до нього дітей. Якщо жінка була власністю чоловіка, то дитина – придатком до жінки. Тому, дитина убога в абсолютному значенні, вона нічого не посідає, навіть не належить сама собі. Живе з безкорисливої любові іншого, не знаючи гордості та страху, і без пошуку фіґових листків, щоб прикрити свою убогість. Її слабкість – це єдина її сила. Вона признає, що потребує інших і потребує бути «чиєюсь», хто любить її.

Це і є основний стан людини. Тільки через помилку, джерело постійної омани та розчарувань, людина вважає, що її життя полягає у щораз більшому посіданні, владі та самовивищенні.

Дитина є схожою на Ісуса, на Сина, який все отримує від Отця. Тому його таїнство відкривається для малих і залишається прихованою від мудрих і розумних (Лк. 10,21).

тому торкаючись до них. Торкання є початковою формою пізнання, спілкування та єднання: торкатися означає єднатися з тим, до чого торкаєшся. Не торкаєшся того, чого боїшся або що зневажаєш; торкаєшся натомість тільки до того, що любиш і цінуєш. У Марка дієслово торкатися виражає основну якість віри – єднання з Ісусом і зцілення людини (пор. 5,21-43).

але учні забороняли їм. Також Ісус робив заборони бісам і тим, які хотіли виявити його передчасно. Учні вважають, принаймні як мінімум недоречним те, що діти турбують Учителя тоді, коли він має пояснювати важливі речі, наприклад, як увійти в Царство!

В. 14 Бачивши Ісус те, виявив незадоволення. Це те ж саме слово, яке описує незадоволення учнів жінкою з Витанії (14,4). Марко рідко описує те, що відчуває Ісус. Пригадує його співчуття до тих, які почуваються зле (1,41; 6,34; 8,2), його гнів на закам’янілість серця (3,5), любов його погляду (10,21) і його тривогу перед смертю (14,33; 15,34). Тут говориться про його гнів проти перешкоджання добру.

Його лице, що випромінює радістю, знане тільки отим малим, які підходять до нього.

Пустіть дітей приходити до мене. Приходити до нього, до Сина, – це спасіння людини. Малі нестримно захоплені ним.

не бороніть їм (пор. 14,6). Ісус каже своїм учням облишити те, що роблять,  і не перешкоджати малим, що є єдиними, які хочуть і мають доступ до нього.

таких бо Царство Боже. Царством є Ісус, убогий Син, принижений і смиренний, який може бути прийнятий тільки таким, яким він є, і прийнятий тільки тими, які є близько коло нього і схожі на нього. Хто ж іще не є таким, то нехай таким стане. Своєю наукою Ісус поступово приводить своїх учнів до усвідомлення сутності дітей. Також і дорослі покликані стати малими (Мт. 18,3); також і старші, як Никодим, мусять народитися знову (Йо. 3,3 н.). Коли пізнають себе сліпими, то зможуть вийти до світла разом з  Вартимеєм.

В. 15 Істинно кажу вам. Це – урочисте твердження, сказане з авторитетом Бога, який говорить від першої особи.

Хто Царства Божого не прийме. Царство не є тим, що треба будувати, але даром, який необхідно прийняти. Це Ісус, Син, в якому стаємо тими, ким ми є: дітьми Отця і братами всіх.

як дитина. Для того, щоб щось отримати, власне дитина і наполягає на своїй слабкості, на своїй потребі. Це якості, від яких дорослий відхрещується, завдаючи шкоди собі та іншим.

не ввійде до нього. Багатій та самодостатній людині важко, ба навіть неможливо, увійти в Царство (вв. 23 н.).

В. 16 І обнявши їх. Руки Сина, простягнуті до всіх братів, це широченне простір Царства Отця: простягнуті до всіх, обіймають, однак, тільки малих – єдиних, які його приймають.

благословив їх. Ісус продовжує благословляти тих, кого учні сварять.

поклав на них руки. Це жест, яким передається те, що всередині: власну силу і власний Дух.

 

3. Вправа

1. Зосереджуюся на молитві.

2. Зосереджуюсь, дивлячись на дім, де перебуває Ісус, оточений своїми учнями і дітьми.

3. Висловлюю Господу свої прохання: стати як дитина, бути приведеним до нього, щоб він торкнувся мене, обійняв і благословив, щоб я міг увійти у Царство.

4. Зібравши з цього плоди, бачу, слухаю і дивлюся на осіб: хто вони, що говорять, що роблять.

Звернути увагу на: дитина Таких бо Царство Боже
  торкатися Хто Царства Божого не прийме, як дитина, – не ввійде до нього
  сварити обійняти
  незадоволення покласти руки

 

4. Корисні уривки: Пс. 8; 131; Мт. 11,25-29; Йо. 3,3-8; 1 Пт. 2,1 н.; молитва Ісуса: Мт. 6,9-13; Лк. 11,2-4.

Розповісти