51. ТОМУ ВЖЕ НЕ ДВОЄ, ЛИШЕ – ОДНЕ ТІЛО. (10,1-12)

61

51. ТОМУ ВЖЕ НЕ ДВОЄ, ЛИШЕ – ОДНЕ ТІЛО.

(10,1-12)

1 Вийшовши звідти, Ісус приходить у Юдейську землю та по той бік Йордану. І знову сходяться до нього люди, і він, своїм звичаєм, знову навчає їх.

2 Приступили фарисеї і, спокушаючи його, питали: Чи можна чоловікові відпустити жінку?

3 А він у відповідь сказав їм: Що заповів вам Мойсей?

4 Вони сказали: Мойсей дозволив написати грамоту розлуки та й відпустити.

5 То з-за серця вашого запеклого, – сказав Ісус їм, – написав він вам отой припис.

6 А на початку створення Бог створив їх чоловіком та жінкою.

7 Ось чому чоловік покине свого батька – матір і пристане до жінки своєї,

8 й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише – одне тіло.

9 Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає.

10 Удома ж учні знов його про те запитали.

11 А він сказав їм: Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею.

12 І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, – чужоложить.

 

1. Повідомлення у контексті

«Тому вже не двоє, лише одне тіло», –  стверджує Ісус ще раз стосовно чоловіка і жінки, що створені Богом на його образ і подобу. Справді, саме тому, що є чоловіком і жінкою, через взаємні стосунки, дар і прийняття, вони утворюють одне життя в єдиній любові. У цьому значенні шлюб є образом Тройці, довершеною спільнотою, перемогою над будь-якою самотністю.

Окрім того, у стосунках між чоловіком і жінкою, можемо побачити образ стосунків Бога з людиною. Бог є Нареченим людини, а вона – його нареченою, яку він любить вічною любов’ю (Єр. 31,3). Біблія не є чимось іншим як розповіддю про його неймовірну любов, найвищим доказом якої є його смерть на хресті за нас, які відкидаємо його любов. Кожен стає самим собою, кажучи «так» цим стосункам, які роблять його тим, ким він є. Наша гідність полягає в тому, щоб бути його співрозмовниками і партнерами, подібними до нього. Бо любов або знаходить подібного, або чинить подібним. Наша місія полягає у тому, щоб поєднатися з ним взаємною любов’ю у тілі Сина. Це дійсно велике таїнство (Еф. 5,32). Нам було виявлено його в Ісусі, у якому Бог нерозривно прийняв на себе нашу людську природу і кожного з нас.

Значення шлюбу не вичерпується тільки у збереженні роду (народження нащадків) або в простому задоволенні різних потреб (необхідність в допомозі). Не полягає, також у тому, щоби будь-яким способом перемогти неповноту і подолати самотність (потреба товариства), тому що для людини, в основі сутності якої лежать стосунки, не добре бути самотньою (Бут. 2,18). Натомість, шлюб – це таїнство, яке знаходить своє повне вираження в безмежній любові до Бога, де людина себе реалізовує.

З цієї точки зору розуміється важливість, яку Церква надає нерозривності шлюбу. Любов, яка не не досягає вірності і повноти, не може бути відображенням Божої любові чи відображенням любові взагалі. У багатьох навчаннях, що стосуються сім’ї (Еф. 5,22-6,4; 1 Тим. 2,8-13; 5,1-6,2; Тит 1,5-9; 2,2-10; 1 Пт. 2,13-3,7; 5,1-5), моделлю стосунків між чоловіком і жінкою завжди є взаємостосунки Христа і його Церкви.

Також і целібат стає зрозумілим у світлі пророчого свідчення цієї любові до Бога з неподільним серцем (1 Кор. 7,34), до якої кожна людина є покликаною. Вдалий шлюб є перехідним етапом тієї дійсності, що не проходить. Звідси – вищість целібату, який дає сенс самому шлюбові. «Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано», – каже Ісус (Мт. 19,11). «Я бажав би, щоб усі люди були, як я, – каже Павло. – Та кожний має свій особливий дар від Бога, один – такий, а другий – інший» (1 Кор. 7,7).

Вдалий шлюб, хоча і є перехідною дійсністю, запалює вже тепер полум’я Господа, яке ніколи не згасне (пор. П. п. 8,6 н.).

У цьому уривку Ісус підкреслює важливість мати в собі «сіль», тобто його мудрість, у стосунках іншості та єдності між чоловіком і жінкою. Потім навчатиме про розпізнавання внутрішньої тотожності (вв. 13-16) і дару щодо речей (вв. 23-31). Первородний гріх, віддаляючи людину від Бога, віддалив її від себе самої, від інших та від світу. Христос повертає її собі й іншим, робить її господарем усього сотвореного, як це було на початку.

Регулювання розлучення Мойсеєм не відображає Божого задуму первотворіння. Воно служить лише, щоб обмежити шкоду, і має розумітися не як узаконення зла, але як його звинувачення.

Ісус звільняє нас від закам’янілості серця. У ньому ми бачимо і приймаємо любов Бога до нас, що дає нам можливість жити тим, що було «на початку».

Учень віднаходить у ньому справжню гідність людини: бути партнером Бога і любити його всім серцем. Він переживає шлюб як образ цього великого таїнства. Для нього розлучення є корабельною аварією, любов’ю, яка не дійшла до пристані. Нерозривність шлюбу є більшою, ніж закон, – це євангельський дар. Вона походить від усвідомлення любові, якою ми є люблені і до якої покликані.

 

2. Читання тексту

В. 1 Вийшовши звідти. Ісус виходить з Капернаума (9,33) в останній етап своєї подорожі до Єрусалима. З Капернауму він вирушив й у протилежний напрямок; та подорож охопила досить тривалий період, який розпочався рішенням про смерть і тривав до першого пророцтва про страсті та воскресіння (3,6-8,31 н.).

І знову сходяться до нього люди. Він відновлює також навчання натовпу, залишаючи  додаткове пояснення учням. Їхня зростаюча сліпота об’єднує їх щораз більше з натовпом. Учні відрізняються від натовпу не так розумінням, як постійною готовністю перебвати в розпорядженні Ісуса. Вони люблять Ісуса і, навіть не розуміючи Його, Все ж готові бути захопленими Ним знову і знову.

В. 2 спокушаючи його, питали. Запитувати, щоб спокусити, є диявольською дією (1,13). Необхідно запитати його так, як це роблять учні, що перебувають з ним у домі і завжди готові слухати Його (в. 10).

Чи можна чоловікові відпустити жінку. У багатьох народів чоловік здобуває жінку, викупляючи її у родини; вона стає його власністю, яку він може залишити, коли вона йому більше не потрібна. Багаті можуть купити собі чисельних жінок, що є знаком влади і джерелом подальшого багатства. Очевидно, що цей тип відносин, заснованих на володінні, не відповідає Божому задуму. Також і для нас шлюб часто є володінням, купівлею-продажем взаємних вигод, взаємною проституцією.

В. 3 Що заповів вам Мойсей. Після руйнування стосунку з Богом («я злякався») та із собою («я нагий») першим відблиском гріха є спотворення стосунків з іншим/ою (Бут. 3,10.12.16), що є, власне, дзеркалом стосунку з Богом. Шлюб, замість любові та служіння, стає засобом еґоїзму і гноблення. Відмінність між особами та взаємна потреба стають зброєю сили, яка допомагає панувати один над одним. Спільне життя триває до тих пір, доки зберігається поверхневе зацікавлення і не більше. Коли ж воно припиняється, тоді все й закінчується.

Визнаючи цю дійсність, Мойсей дав інструкції щодо розлучення, щоб обмежити шкоду для слабшого (Втор. 24,1-4). На основі відпускного листа жінка звільняється з-під влади чоловіка і стає вільною, … щоб потрапити в руки іншого!

Щодо причин, достатніх для розлучення і визнаних усіма, у часи Ісуса вагалися між школами Шаммая і Гіллела. Перший, більш суворий, допускав розлучення лише у випадку гріха блуду. Другий, більш поблажливий, вважав, що для розлучення було досить лише того, щоб жінці у процесі готування пригоріла їжа!

В. 5 То з-за серця вашого запеклого. Ісус каже, що власне це і стало причиною того, що Мойсей дозволив розлучення. «Sclerocardia» є дійсною причиною зла (пор. 3,5; 6,52; 8,17, де говориться про «закам’яніле серце»). Серце людини закам’яніло – воно не здатне любити. Це і є гріхом людини, її крахом, що і засуджується законом на всіх рівнях. Закон також може за певних умов пом’якшити провину злочину, щоб стримати шкоду, встановлюючи контроль. Хоча це і корисно, і навіть необхідно, однак, все ж ніколи не є узаконенням, яке робило б ці справи добрими чи законними.

В. 6 на початку створення. З Ісусом творіння досягає своєї мети; повертається, щоб бути таким, як Бог задумав його із самого початку. Він сам є тим початком, Тим, через якого і на образ якого все було створене. У ньому все сотворене має життя; у ньому все що існує віднаходить свою найглибшу дійсність (Еф. 1,4; Кол. 1,16 н.; Євр. 1,3; Йо. 1,3).

Бог створив їх чоловіком та жінкою. На свій образ і подобу він створив їх (Бут. 1,27). Статева відмінність не є об’єктом заздрості чи посідання. Встановлюючи і доповнюючу іншість, вона обдаровує один одного взаємністю. Отже, двостатевість переносить на тілесний рівень печать Бога, який є любов’ю.

В. 7 Ось чому чоловік покине свого батька і т. д. (Бут. 2,24). Це реліквія древньої традиції. В матріархаті чоловік залишав свою родину, щоб поєднатися з родиною жінки.

Містичне значення є дуже глибоким. Новий Адам покине Отця, залишивши свою оселю і всі свої привілеї, щоб прийти до нас і поєднатися з нами в тілі слуги. Цю цитату взято з другої розповіді про створення, ніби бажаючи сказати, що після упадку першого Адама був створений другий Адам.

В. 8 й обоє будуть одним тілом (Бут. 2,24). У цій другій розповіді говориться про Адама, що заснув, і тоді з його боку було взято Єву. Це образ мертвого Христа, з пробитого боку якого утворюється Церква. Він любить її і віддав їй усього себе: тіло і кров. Власне, таким чином вона народилася як наречена, здатна відповісти на його любов і утворити з ним одне тіло. Союз між Богом і людиною, які поєднуються в Ісусі в одну людсько-божественну особу, є таїнством спасіння.

В. 9 Що, отже, злучить Бог. Це є ділом Бога: розрізнити, щоб об’єднати. Як Бог розрізнив людину на чоловіка і жінку, щоб вони поєдналися в любові, так само він створив людину, щоб об’єднати її зі собою у спільному житті.

людина хай не розлучає. Розлучати – це дія розгубленої людини, що не в змозі розрізняти. Розлучати неживу річ означає робити з неї дві частини. Розлучати живого означає вбити його. Розірвати союз між чоловіком і жінкою означає вбити їхнє життя, яке є любов’ю. Людина, яка не любить, не живе.

В. 10 Удома ж учні знов його про те запитали. Чому оте запитання учнів до Ісуса відрізняється від запитування фарисеїв (див. 4,10-12)?

В. 11 Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею і т. д. Перелюбство не полягає в тому, щоб залишити жінку. Лука закликає залишити жінку задля Царства, як і Павло каже, що він хотів би, щоб всі були, як і він, без жінки (Лк. 14,26; 1 Кор. 7,7). Перелюбство звершується тоді, коли береться іншу жінку.

В. 12 І коли жінка покине свого чоловіка і т. д. Те, що стосується чоловіка, стосується також і жінки; вони мають рівні права і взаємні зобов’язання. «Одруженим же наказую не я, але Господь: Жінка нехай не розлучається від свого чоловіка; коли ж розлучиться, нехай зостанеться незаміжня, або нехай помириться з чоловіком, – а чоловік нехай не відпускає жінки.» (1 Кор. 7,10 н.). Нерозривність християнського шлюбу не є законом, що важко виконати, але «Євангелієм», доброю новиною, що людині, нарешті, дано любити так, як і вона є любленою.

Подружжя – це таїнство, тобто участь в тілі Христа, що помер і воскрес задля нас. Подружнім життям живеться у Ньому, щоденно вмираючи для еґоїзму і воскресаючи для нового життя.

 

3. Вправа

1. Зосереджуюся на молитві.

2. Зосереджуюсь, оглядаючи місце: дорога, по якій іде Ісус поза Йорданом, у Галилеї.

3. Висловлюю Господу свої прохання: розуміти тайну шлюбу, що відображає також мої стосунки з Ісусом. Прошу його зцілити мене від закам’янілості серця, дати мені нове серце, здатне приймати його любов і любити з вірністю і милосердям.

4. Зібравши з цього плоди, бачу, слухаю і дивлюся на осіб: хто вони, що говорять, що роблять.

Звернути увагу на: закам’янілість серця що Бог злучив
  на початку людина хай не розлучає
  вже не двоє, а лишень одна  плоть  

 

4. Корисні уривки: Бут. 1,27; 2,18-24; Пс. 45; 128; П. п.; Ос. 2,16-23; Єз. 16; Еф. 5,21-33; Од. 19,1-10; 2 Кор. 11,1 н.; 1 Кор. 7,25-35.

Розповісти