46. Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою (Мр. 9,14-29)

304

46. ЦЕЙ РІД НІЧИМ НЕ МОЖНА ВИГНАТИ, ТІЛЬКИ МОЛИТВОЮ

(9,14-29)

14 Повернувшися ж до учнів, побачив навколо них силу народу, а й книжників, які сперечалися з ними.

15 Скоро ввесь народ його уздрів, то дивом великим здивувався і, бігши до нього, заходився його вітати.

16 А він спитав їх: Про що сперечаєтеся з ними?

17 І відказав йому один з народу: Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа,

18 і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли.

19 Він же у відповідь каже їм: О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене.

20 І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися.

21 Спитав же його батька: Скільки часу, як це йому сталося? – З дитинства, – відповів той.

22 І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним.

23 Ісус же каже йому: Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує.

24 І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: Вірю, поможи моєму невірству!

25 Ісус же, бачивши, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього.

26 І, закричавши та сильно його стрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: Вмер він.

27 Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав.

28 Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його на самоті: Чому ми не могли його вигнати?

29. Він відповів їм: Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом.

1. Повідомлення у контексті

«Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою», – каже Ісус про диявола, якого його учні не змогли вигнати під час його відсутності. Йдеться про німого і глухого духа, який закриває наше вухо на Боже слово, перешкоджаючи розмові з Богом. Перший ворог людини також і останній, якого необхідно перемогти.

Цей екзорцизм, єдиний у другій частині Євангелія, найважчий зі всіх. Він дійсно остаточний. Якщо темою він близький до зцілення глухонімого (7,31 нн.), то способом – до звільнення дочки сирофінікійки (7,24-30). Там є мати і дочка, тут – батько і син; там є віра, тут – шлях до її досягнення через дію Ісуса, яка продовжується за його відсутності. Перемога над бісами такого роду якраз і є даром віри, яка звільняє нас від підпорядкування брехні сатани і робить здатними слухати Господа й відповідати йому.

Віра не може бути створеною нами, «родом невірним». Вона є даром, який Бог всім пропонує. Єдина умова, щоб отримати її, – просити.

Основне – це бажання або, принаймні, прагнення цього бажання, скероване до того, хто може йти назустріч моєму злу, навіть моєму невірству. Моя свобода не полягає в тому, щоб вірити чи не вірити, бо будучи рабом глухого і німого біса, я не в змозі повірити, але радше, – у тому, щоб  бажати і просити Ісуса зі смиренням: «Я вірю, що ти можеш допомогти мені в моїй невірі: подаруй мені віру.»

Розповідь уособлює це запитання в особі батька, запитання, яке кожен повинен поставити, щоб отримати віру, і в особі сина – перехід від рабства залежності від глухого і німого біса до свободи спілкування з Богом. У цих двох постатях ми бачимо відповідно шлях і результат віри.

Уривок також говорить нам, як спільнота учнів може продовжувати свою боротьбу проти зла за відсутності Ісуса. Він перебуває на вершині слави. Ми ж внизу продовжуємо виконувати те саме його діло, передусім з молитвою про звільнення себе самих від невіри; тоді перебуватимемо у такому стані, щоб могти звільнити інших, які мають того ж нечистого духа.

Цей екзорцизм відбувається у гострому болі і криках, судомах і заціпенінні, скреготі зубів і пусканні слини. Він проходить навіть через смерть – останню підлість глухого і німого біса. Але Господь має владу, щоб відновити життя. Вся розповідь натякає на хрещення, у якому помирає наша фальшива ідентичність, що вбиває, а ми воскресаємо до нового життя як діти Божі. Ми беремо участь у таїнстві померлого і воскреслого Ісуса, з яким віра робить нас солідарними.

Воскреслий Ісус, який тепер вже остаточно при Отці, присутній у Його силі, але тільки для тих, які приймають голос, що говорить: «Слухайтеся його». Наша проблема полягає в тому, щоб повірити в його слово, перед яким ми вперто продовжуємо бути глухими (8,31 н.), а також німими (вв. 32-34). Крім того, ми ще й сліпі перед славою Сина Людського (пор. 10,32 нн.).

Не точний аналіз або наукові дискусії спасають нас. Внутрішній аналіз і зовнішні дискусії, навіть якщо б і були правильними і, можливо, зобов’язуючими, все одно залишаться марними, ба навіть ще більше поглиблять проблему. У кращому випадку, вони є добрим діагнозом. Однак, не йти далі від діагностування, означає померти. Лікування полягає у торканні до Нього, – Цілителя, який водночас є і ліками, – це віра (пор. 5,25 нн.). Але її нам не вистачає: в цьому і є суть нашої хвороби! Нам не залишається нічого іншого, як випрошувати віру. Той, хто думає, що він вірить, як і той, хто думає, що він не вірить, покликані повторити прохання батька: «Поможи моєму невірству». Це є останнім благанням перед проханням сліпого, яке веде до просвітлення.

Тут корисним буде пригадати собі різні молитви, які досі були звернені до Ісуса, чи-то прохаючи особисто для себе, чи-то заступаючись для когось іншого. Можна буде побачити повноту виховання бажання, щоб знати, про що просити, а також приймати те, що він хоче нам дарувати (1,40; 4,38; 5,18.23.28; 7,26.28.32; 8,22).

Ісус, який був відсутнім, бо був на горі, діє із силою через віру в його слово, що перемагає  глухого і німого біса.

Учень є  все ще глухим і німим до Слова. Одержимий духом брехні і недовіри може бути зціленим тільки через віру, яка отримується за допомогою молитви.

 

2. Читання тексту

В. 15 Скоро ввесь народ його уздрів, то дивом великим здивувався і т. д. Тільки Ісус, який сходить з гори, щоб продовжувати свій шлях в напрямку до хреста, має світло просте і приховане, що дивує всіх і приваблює до нього. Його слава, навіть без блиску переображення, є вищою за славу Мойсея, який сходить із гори Синай. Це слава самого Бога, перед лицем якого розбігаються його вороги (Чис. 10,35; Пс. 68,2) і збираються його друзі.

В. 16 Про що сперечаєтеся з ними? У в. 33 він поставить учням аналогічне запитання. Ісус бажає, щоб ми визнали і висловили йому те, що знаходиться у нашому серці. Важливо знати те, чого ми хочемо, щоб зрозуміти те, чого хоче він. Суперечка завжди має негативну конотацію: вказує на неможливість вирішити проблему. Зазвичай, суперечка лише заплутує і стає грою помсти один одному. Зі суперечки, дуже відмінної від розпізнавання, яке використовується у молитві, ніколи не виходить правда. Перемагає завжди найгірший, тобто самодур.

В. 17 І відказав йому один з народу. Той, хто страждає, той не ставить запитань. Його голос піднімається з натовпу. Це крик, який йде прямо до Господа, не звертаючи уваги на все інше. Сцена знаходить тут свій стержень і стає діалогом між Ісусом та батьком дитини.

Учителю, привів я до тебе сина мого. Зцілення сина, чого батько, очевидно, дуже бажає, стає знаком того, що відбудеться у самому батькові: перехід від невіри до віри.

має німого духа. Людина створена, щоб спілкуватися з Богом. Німота є видимим проявом її провалу. За словами Ісуса, вона пов’язане з глухотою (в. 25), яка є її причиною. Ця дитина представляє нам кожну людину, що через обман сатани залишилася глухою до Бога, який розповідає їй про свою любов, і як наслідок, вона не може відповісти такою ж любов’ю (12,28 нн.).

В. 18 і де тільки його вхопить, кидає його об землю і т. д. Опис хвороби є  детальним і повтореним тричі (тут і у вв. 22.26). Його аналіз тим старанніший і точніший, чим меншою є можливість цьому зарадити. Це зло опановує людину, розмахуючи нею, як маріонеткою в своїй руці.

дерев’яніє. Він втрачає життєво важливу воду; стає жорстким і закритим, як суха рука у 3,1 нн., що не в змозі відкритися для дару.

Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали. Їхня місія полягає у тому, щоб проголошувати Євангеліє і виганяти бісів, продовжуючи дію Ісуса (3,14 н.).

та не змогли. Вони не в змозі перемогти, тому що вони є рабами тієї ж хвороби (пор. наступний уривок). Те, що ясно бачиться в іншому, щоб розгледіти у собі самому, має пройти довгий шлях. Також і батька треба привести від мольби про милість для свого сина до прохання про допомогу для себе самого через власну невіру! Набагато легше є побачити обличчя іншого, ніж своє власне. Інший, натомість, стає дзеркалом для нас.

В. 19 О роде невірний. Це діагноз, який ставить Ісус, констатуючи брак віри у всіх. Він уже заявив про її присутність в учнях (4,40) і знайшов її поміж «своїми» (6,6); тепер батько дитини визнає її у собі (в. 24). Глухий і німий біс панує над усіма. Ми покликані розпізнати його і просити про визволення.

Доки я буду з вами? Настане час, коли заберуть Нареченого (2,20). Що ми будемо робити в часі його відсутності? Але власне через це запізнення він зробить можливою нашу віру (15,39). Він дасть нам пізнати, ким є Бог – і всіх притягне до себе (Йо. 8,28; 12,32).

Доки вас терпітиму? Недовіра людини до його любові є нестерпним стражданням Бога. Вона приведе його до смерті на хресті. Тільки там він перестане нас терпіти, коли візьме на себе всі наші лиха. Ісус повторює слова ЙГВГ, який погрожує покинути невіруючий народ (Чис. 14,27; Втор. 31,17; 32,20 н. і т. д.). На хресті ми бачимо божественний спосіб, в який він відступає!

В. 20 Скоро дух угледів його, притьмом того затряс і т. д. У присутності Ісуса опір зла втрачає обмеження. Перед тим опір зла виглядав, немов приспаний, адже зло беззаперечно панувало (пор. 1,23 нн.). Зло проявляється вповні лише перед добром. Тільки світло дає зрозуміти, що темрява є його відсутністю; і око, незважаючи на те, що створене для світла, спочатку страждає і захищається від нього.

В. 21 Скільки часу, як це йому сталося і т. д. Ця хвороба з дитинства; але не від народження. Людина насправді була створена на образ Божий. Тільки після цього глухий дух запанував над нею. Важливо знати, що зло не є первинною дійсністю. В іншому випадку не можна було б навіть бажати добра.

В. 22 І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Хрещення полягає в тому, щоб бути зануреним у воду і у вогонь, які оживляють (1,8). Вода і вогонь, що вбивають, випадуть на Його долю, замість нашої (Лк. 12,49 н.).

якщо можеш. Ісус хоче і може (1,41). Ми ж не можемо, навіть якщо хочемо; а іноді, у відчаї, ми навіть не хочемо. Ісус прагне, щоб ми бажали, лише так Він може дати нам свій дар. «Бажаєш одужати?» (Йо. 5,6) – питає паралізованого, щоб зцілити його.

поможи нам, змилосердившись над ним. Це є основоположна молитва людини, яка є потребою (допоможи нам), потребою безкорисливої любові (будь милосердний до нас). Цій молитві відповідає Божа дійсність, адже суттю Бога є життя, а життям Бога є милосердя.

В. 23 Щодо того якщо можеш то все можливо тому, хто вірує. Для того, хто вірує, немає нічого неможливого, бо він є з Богом, з яким все стає можливим (10,27). Прокаженому, який йому сказав: «Якщо хочеш, можеш мене очистити», – Ісус виявив свою волю: «Хочу» (1,40 н.). Якщо брати до уваги, що він хоче цього, тоді все залежить від нашої віри. Вона є всемогутньою (пор. 11,22), тому що вона приймає силу Бога, який приходить мені на допомогу і співчуває мені. Але як може мати віру той, хто її не має?

Це здається нерозв’язною проблемою, але тільки тому, що так виглядає! Насправді ж для того, щоб мати те, чого не маю, необхідно і достатньо лише знати про те, що я не маю і просити про це.

В. 24 І вмить батько хлопчини викрикнув і т. д. Його крик є таким самим, як крик сліпого, який благає (10,47), і сильно відрізняється від крику бісів, які хотіли б його віддалити (1,23 н.; 5,7).

Вірю, поможи моєму невірству! Батько, здається, суперечить сам собі: він вірить чи не вірить? Віра має своє місце у невірстві, яке вона витіснила. Цей чоловік вірить, що Ісус є досить сильним, щоб допомогти йому в усьому, навіть у подоланні невіри. Людина просить віри і просить з впевненістю, опираючись не на власну віру, якої вона не має, але на його вірність. Закликає його до милості, що приходить на поміч у наших потребах, і зокрема, у нашій найбільшій потребі, яка полягає у тому, щоб довіритися йому.

Віра є найбільшим даром, який звільняє нас від глухого і німого біса, повертаючи нам наше життя як дітей Божих.

Це є молитва, яку кожен повинен чинити, щоб дійти до хрещення. Заступництво інших, хоча і є дуже корисним, проте не є достатнім.

Така молитва завжди є вислуханою сама у собі, як тільки стає сформульованою: адже вона висловлює впевненість в Ісусі, незважаючи на будь-яку недовіру.

В. 25 Німий та глухий душе. Ісус знає, що дух є не тільки німим, як сказав йому батько. Він є німим, бо є глухим. Ми не вміємо говорити, бо не вміємо слухати; і не вміємо слухати, бо наше вухо вже заповнене іншим словом.

Наказую тобі: Вийди з нього. Перемога над німим і глухим духом вказує на крок від невіри до віри – крок важкий, який відбувається через смерть і воскресіння до нового життя. Це хрещення, яким ми поховані з Христом, і в ньому ми воскресаємо через віру в Божу могутність (Кол. 2,12).

й не входь більше в нього. Ісус дав цей наказ, бо нечистий дух намагається знову увійти з допомогою семи бісів – гірших, ніж сам нечистий. На життя віруючого завжди чигає біс зневіри. І якщо хтось відкриє йому двері, ситуація стане ще гіршою, ніж попередня (Лк. 11,24-26). «Коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав» (1 Кор. 10,12).

Кожен день ми молимося, щоб «не впасти в спокусу». Спокуса з великої букви – це відступництво. Втратити віру в батьківство Бога означає впасти в руки німого духа, який не дозволить нам сказати «Авва» – слово, яке робить нас дітьми.

В. 26 І наче змертвів той, тож многі казали: Вмер він. Це образ того, що відбувається у хрещенні, яке прив’язує нас до таїнства Христа: вмирає стара людина, утверджена у злі. Його хрест стане остаточним екзорцизмом.

В. 27 Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав. Це ті ж слова, що використовуються при описанні воскресіння Ісуса – первенця довгого ряду братів (Рим. 8,29). Ця дитина є образом кожного охрещеного, якого Ісус, взявши за руку (пор. 5,41), переводить до життя, де немає більше смерті.

В. 28 Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його на самоті. Щоб зрозуміти таїнство Царства, користі від дискусій мало або немає зовсім. Необхідно ввійти у дім з Ісусом і запитувати його у близькості, на самоті (пор. 4,10; 7,17).

Чому ми не могли його вигнати? Це є проблемою кожного учня: як продовжувати служіння, яке нам довірене, при відсутності Ісуса (3,15; 6,7б)?

В. 29 Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою.  Щоб отримати віру, кожен повинен зробити молитву батька своєю особистою молитвою. Вона робить нас людьми, тобто дітьми Божими, здатними слухати і відповідати Богові.

«Ви не маєте, бо не просите. Ви просите, та не одержуєте, бо зле просите, щоби розтратити на ваші втіхи» (Як. 4,2б н.). Насправді ж, ми навіть не знаємо про що просити (Рим. 8,26). Тепер же, навпаки, знаємо про що і знаємо як просити: просимо віру, і просимо її, опираючись на його вірність.

(та постом). Цей додаток є в багатьох кодексах (пор. 1 Кор. 7,5). Піст – це немовби молитва тіла. Відмовляєтеся від їжі, яка є життям для тіла, щоб стверджувати, що життям є Бог, і правдивою поживою є єднання з ним.

 

3. Вправа

1. Зосереджуюся на молитві, як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, оглядаючи місце: біля підніжжя гори, куди Ісус сходить, а інші там знаходяться.

3. Висловлюю Господу свої проханя: роблю своєю молитву батька до Ісуса: «Вірю, поможи моєму невірству.» Даруй мені повне довір’я; звільни мене від глухого і німого біса.

4. Зібравши з цього плоди, бачу, слухаю і дивлюся на осіб: хто вони, що говорять, що роблять.

Звернути увагу на: сперечатися, обговорювати все є можливо тому, хто вірить
  глухий / німий дух поможи моєму невірству
  якщо можеш, допоможи нам  

 

4. Корисні уривки: Єр. 2,13; Пс. 78; Євр. 11.

Розповісти