44. Це син мій возлюблений, слухайтесь його! (мр. 9,1-10)

428

44. ЦЕ СИН МІЙ ВОЗЛЮБЛЕНИЙ, СЛУХАЙТЕСЬ ЙОГО!

(9,1-10)

1 І сказав їм: Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності.

2 Шість же день по тому бере Ісус із собою Петра, Якова та Йоана і веде самих їх окремо на високу гору. І преобразився перед ними:

3 одежа його заблищала й так вельми збіліла, що на землі й білильник так не вибілив би.

4 Й Ілля з’явився їм з Мойсеєм, і говорили з Ісусом.

5 Заговорив і Петро та й каже до Ісуса: Учителю, добре нам тут бути! Зробімо ж три намети: тобі один, Мойсееві один та Іллі один.

6 Не знав бо що сказати, тому що страх був огорнув їх.

7 І наступила хмара й отінила їх, а з хмари пролунав голос: Це Син мій возлюблений, слухайтесь його!

8 Але оглянувшись негайно навколо, не побачили вже нікого, крім самого Ісуса з ними.

9 А коли сходили вони з гори, наказав їм, щоб нікому не оповідали те, що бачили, аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.

10 І вони зберегли в собі це слово, питаючи один одного, що воно означає воскреснути з мертвих.

1. Контекст

«Це Син мій возлюблений, слухайтесь його!» Це другий і останній раз, коли Отець промовляє. Першого разу Він засвідчив Ісуса як Сина, коли Той зайняв чергу разом з грішниками, щоб зануритися в Йордан (1,11). Тепер, після того, як Ісус проголосив слово про хрест, Отець засвідчує його Сином для нас.

Після переображення Сина, який є сяйвом Його слави (Євр. 1,3), Отець нічого більше не говоритиме. Ісус, який іде на хрест і воскресає, є Його Словом, яким Він виражається вповні і остаточно себе об’являє. Тому Він говорить: «Слухайтесь його!» Його тіло є остаточним критерієм духовного розпізнавання.

Марко, на відміну від інших євангелистів, хоч знає про з’явлення Воскреслого, не розповідає про них. Він закінчує свою розповідь згадкою про переляканих жінок, які чують вістку повернутися назад у Галилею: «Там ви його побачите, як він сказав був» (15,7). Закінчення відправляє читача до початку і запрошує ще раз все перечитати у світлі звістки про померлого і воскреслого Господа. Коли слухатиму Його, то зустріну Його в його слові, що сповняє в мені те, що промовляє, переображуючи поступово моє життя на зразок його життя. Дар хліба, а також чудо глухого і сліпого дозволяють мені чути і бачити Його. Його слава є здійсненням усієї Божої обітниці, яка в ньому вже наперед здійснена і дарована для тих, які споглядають його. Бачити його обличчя – це життя людини, яка, нарешті, перед Ним, відображає дійсність, дзеркалом якої вона є. «Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим лицем віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ від слави у славу згідно з діянням Господнього Духа» (2 Кор. 3,18). Це досвід Живого, в який Марко хоче нас занурити. «Покажи мені своє лице!». Молитва, повторювана в псалмах, висловлює наше найглибше бажання, яке робить нас тим, ким ми є. Тепер, нарешті, бажання заспокоюється (чи починає набирати обертів?).

Переображення, про яке Марко розповідає посередині земського життя Ісуса, є образом воскресіння, яке його слово вже звершує в серці нашого повсякденного життя в очікування життя вічного. Воно має свій початок у слуханні, що зцілює нас, звершується у хрещенні, яке єднає нас з Ісусом, живить нас хлібом, що робить нас спроможними іти за ним, і довершується у спогляданні Його лиця, яке відзеркалюється в нашому обличчі. «Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до нього подібні, бо ми побачимо його, як є» (1 Йо. 3,2).

Все творіння скероване до сьомого дня. Воно стогне і терпить, як в муках пологів, чекаючи, щоб увійти з нами у славу дітей Божих (Рим. 8,19 нн.).

Переображення – це не деформація, втрата образу, чого слід боятися, а точка прибуття всесвіту. Лице Ісуса, краса Бога, сповнення Його задуму спасіння є нашим справжнім обличчям, у якому, яким і для якого ми були створені (Кол. 1,15). У Ньому все досягає своєї мети і повертається до свого начала. І Бог, нарешті, «усім у всьому» (1 Кор. 15,28) відпочиває, насолоджуючись своєю працею.

Ця розповідь знаменує поворотний момент, як у подорожі Ісуса, який простує в напрямку до Єрусалима, так і в подорожі учня, якому Отець виявляє таїнство Сина.

Двоє людей, що загубилися у лісі, мусять іти тією самою стежинкою, бо іншої нема. Один з них не знає, куди вона веде. Тим часом, сутеніє і надходить ніч. Інший розпізнає знак, який вказує на те, що ця дорога веде додому – незабаром він сидітиме біля багаття зі своїми.

Життя – однакове для всіх. Все ж, один знає лише те, що вкінці помре; інший, – що він іде в напрямку бажаної зустрічі. Якими різними можуть бути дві однакові речі!

Переображений Ісус є Правдою і Бога, і людини. Його обличчя Сина – це світло нашого життя, дійсність, до якої ми йдемо. У ньому ми доторкаємося до Царство, яке вже прийшло з великою потугою, і отримуємо завдаток мети – перемогу над смертю (в. 1).

У уривку, що йде від 8,27 до 9,7, зосереджено все навчання про Ісуса, кульмінацією якого є голос Отця: «Це Син мій возлюблений, слухайтесь його!» Тут завершується дискусія про Його ідентичність та остаточно дається відповідь на запитання, яке пронизує всю першу частину Євангелія: «Хто він?». В такий спосіб розпочинається друга частина, яка впроваджує в глибину таїнства Сина.

Петрові, який визнає його «Христом» (8,29), Ісус пояснює, що Він є «Сином Людським», який іде шляхом «Слуги Господнього» (8,31). Саме тому Він є «Суддею», від ставлення до якого залежить і спасіння кожної людини (8,34-38). Тепер Отець з неба засвідчує – після того як надав його тілу – також у видимий спосіб, славу, яка належить Синові.

Маємо тут усі основні титули, які окреслюють Ісуса: Він – Христос, Син Людський, Слуга, Суддя, Син.

Це об’явлення, поки що зарезервоване лише для трьох, буде представлене на Голготі для всіх. Тоді, вперше, повторюючи за голосом Отця, що звучить із хмари, одна людина скаже на землі: «Чоловік цей справді був Син Божий» (15,39).

Учень – це той, хто слухається голосу Отця, який говорить: «Слухайте його!» .Слухати його означає слідувати за ним, коли він каже: «За мною» (1,16-20) і таким чином досвідчити силу його слова, яке звільняє нас від зла, гарячки, прокази та паралічу; яке повертає нам назад нашу руку (1,21-3,6), щоб доторкнутися до Нього, прийняти Його життя (3,7-6,6a) і отримати Його хліб, який відкриває нам вухо й око, щоб впізнати Його (6,6б-8,29). Однак, необхідно слухати Його, особливо тоді, коли Він промовляє «Слово», виводячи наслідки для нас (8,31-38). Слухаючи Його, Сина, ми стаємо дітьми. Переображення відповідає новому життю, яке дає нам хрещення через хрест: це пасхальне буття, перехід від егоїзму до любові, від смутку до радості, від занепокоєння до миру, від нетерпеливості до терпеливості, від недоброзичливості до доброти, від невірності до вірності, від закам’янілості до чуйності, від перебування під владою пристрастей до панування собою (Гал. 5,22). Це нове життя в Дусі є Його присутністю у нас як воскреслого. На нашому обличчі сяє відбиток Його лиця, яке є таким самим, як лице Отця.

Це бажання, від якого паморочиться в голові, неможливе, а все ж таки суттєве для людини: «станете, як Бог» (Бут. 3,5), – знаходить шлях до здійснення у слуханні Сина.

 

2. Читання тексту

В. 1 Істинно кажу вам і т. д. Ці слова Ісуса могли бути сприйняті як обіцянка його повернення в короткому часі (пор. 2 Сол. 2,1 нн.) і стати приводом для бездіяльності в теперішньому часі. Розміщуючи їх тут, – після заклику іти за Ним і перед переображенням, де Отець каже, щоб слухати його, – уникається цієї небезпеки.

В. 2 Шість же день по тому. Переображення відбувається через шість днів після заклику нести власний хрест (8,34). Ми, отже, перебуваємо у сьомому дні, вкінці творення і у дні Божого відпочинку, у дні нашого визволення і його слави.

Марко є стислим у хронології. Як правило, він поєднує події, кажучи: «І зараз же». Ця часова вказівка підкреслює, що переображення не безпосереднім, але є сповненням усього тижня сотворення, кінцем довгої тяжкої та виснажливої праці людини. Не можна виключити можливе перебування Ісуса в Єрусалимі, яке розкладене Марком у проміжку часу, що відповідає шести дням,і завершується спогляданням слави Сина Божого (15,39). Світло, яке перетворює моє життя і дає мені нарешті можливість побачити як мою, так і Божу правду – хіба не є видінням Бога, розп’ятого із-за любові до мене?

бере Ісус із собою Петра, Якова та Йоана. Вони вже були свідками воскресіння дівчини (5,37). Будуть покликані визнати Його славу як Сина також і в Гетсиманському саду (14,33). Те, що тепер резервоване тільки для цих трьох, є даром – важливим, хоч і важким для сприйняття –, того, що Бог хоче зробити для всіх.

на високу гору. Близько неба, місце усамітнення, близькості і об’явлення (пор. 3,13; Вих. 24), ця висока гора скеровує до найсмиреннішої Голготи. Тут, навпроти гори Морія, де Аврам приніс у жертву сина і де виник храм (пор. 2 Хр. 3,1), вперше буде розпізнана на землі Божа слава в тілі Єдинородного Сина.

і веде самих їх окремо. Кожен є покликаним до цього перебування на самоті з Ісусом. Бути з ним є ціллю, заради якої ми сотворені, тому що з ним ми залишаємося самими собою, тобто дітьми Отця.

І переобразився. Син прийняв наше тіло і вигляд слуги, щоб наше тіло і вся матерія, беручи участь у ньому, набули Божого вигляду. Переображення дозволяє проявитися глибинній дійсність Ісуса: Він є Сином, в якому живе вся повнота божества (Кол. 2,9): «Той, хто бачив мене, бачив Отця» (Йо. 14,9).

У цій переміні (гр. метаморфоза) не говориться, як у древніх розповідях, про бога, що з’являється в людському вигляді, але, натомість, – про людину, яка з’являється у вигляді Бога.

У ньому, завдяки дарові, також і ми стаємо такими як Бог за природою: беремо участь у божественній природі (2 Пт. 1,4).

В. 3 одежа його заблищала і т. д. (пор. в. 16,5!). Слава Ісуса настільки безмежна, що неможливо описати її відображення, ні у тілі, яке є немовби одягом особи, але навіть в одязі, який покриває тіло. Його одяг сіяє понад будь-яку можливість людини. Якою ж буде краса Сина?

Мойсей не бачив Обличчя, а тільки спину. Тим не менш дуже багато світла випромінювало з нього, так що народ не міг дивитися на нього (Вих. 34,29-35). Тепер учень покликаний дивитися з відкритим обличчям на обличчя того, чий одяг навіть неможливо описати, на світло, яке у Мойсеєвім обличчі було лишень відображенням відображення, «на що навіть ангели бажають дивитися» (1 Пт. 1,12). У такий спосіб ми можемо лише щось слабо уявляти про красу того, що людське око не бачило, і що Бог приготував для тих, які його люблять (1 Кор. 2,9).

Білий одяг, який носитиме неофіт протягом тижня після хрещення, виявляє його нове життя, просвічене знанням і любов’ю Господа розп’ятого і воскреслого задля нього. Справді, він одягнувся у нову людину, створену Богом у справедливості і правдивій святості (Еф. 4,24). Людина, одягнена у Ісуса Христа (Рим. 13,14), має життя яскравіше і красивіше від того, яке можна отримати з допомогою людських зусиль через різні практики очищення. Воно блискуче і сіяюче як джерело світла.

В. 4 Ілля з Мойсеєм. Ілля та Мойсей: батько пророків і посередник закону перебувають поруч з Ісусом, і він посеред них.

Закон і пророки говорять про Нього. Адже Він для кожного є виконанням Божої обіцянки. Слава Розп’ятого і Воскреслого є «Словом», що знімає завісу, яка без Нього залишається при читанні Старого Завіту у серцях тих, що його читають (2 Кор. 3,14 нн.). Але правдою є також те, що цю славу можна зрозуміти, виходячи лише від Іллі та Мойсея, без яких навіть не можемо уявити собі тих дорогоцінних і надзвичайно великих дарів, які були нам зроблені (2 Пт. 1,4). Саме тому Петро закликає нас звернути увагу на слово пророків, як на світильник, який світить у темнім місці, аж поки почне розвиднятись, і рання зоря зійде в серцях ваших (2 Пт. 1,19)

Усе Писання стосується Ісуса. Воно говорить нам про те, ким Він є, а Він дарує нам те, що Святе Письмо каже: він є дійсністю, обітницею якою є Святе Письмо.

Мойсей звістив пророка, такого як він сам, якого наказано слухати (Втор. 18,15). Тепер він радіє, слухаючи його.

Ілля, взятий на небо і очікуваний наприкінці, бачить у переображеному Ісусі кінець часів, очікуваний віками. Ні Ілля, ані Мойсей не скуштували смерті, тому що вони говорили про того, хто її переміг. І от тепер вони є першими плодами великого дерева життя, бо перебувають з ним.

В. 5 добре нам тут бути. Добре бути з переображеним Ісусом. Тут ми досягаємо того, задля чого ми були створені, і відчуваємо себе вдома. В іншому місці нам зле. Ми не можемо бути деінде, хіба тільки якщо перебуваємо в пошуку свого природного місця. У переображеному Ісусі все творіння досягає цієї краси, яку Бог призначив від самого початку (Бут. 1,4.10.12.18.21.31). Це пункт прибуття, сила, що рухає все від самого початку. Ці слова Петра приховують також і спокусу. Шість днів раніше він не хотів прийняти слова про хрест (8,32), тепер же хоче у славі зупинити час, який все ж іще повинен пройти через страсті.

Зробімо ж три намети. Намет нагадує житло (Славу) Бога посеред людей, який потім оселився у храмі. Насправді ж є три способи перебування Бога серед нас: закон (Мойсей), що пов’язує нас з минулим; обітниця (Ілля), що вабить нас у майбутнє; і людська природа Ісуса – теперішність, у якій сповнюється все минуле і закінчується все майбутнє. Людськість Ісуса є остаточним наметом Бога посеред людей. Не будуть Петро і двоє інших будувати намет для Господа (2 Сам. 7): Він сам, у Його переображеній людській природі, є одночасно для Себе і для нас правдивим домом, де ми замешкуємо один в іншому.

В. 6 Не знав бо що сказати, тому що страх був огорнув їх. Сповнення Слави перевершує всяке людське розуміння і людську мужність.

В. 7 І наступила хмара. Занадто яскравий Бог є темним для наших очей. Тому його присутність виявляється у хмарі (Вих. 40,34). Обіцянка плодовитості вела Ізраїль через пустелю, стаючи світлом вночі і захистом вдень.

й отінила їх. Хмара покриває своєю тінню трьох щасливців, так як в Наметі зборів (Вих. 40,35 LXX). Це присутність Бога, яка покрила також і Марію (Лк. 1,35) і одягне цих трьох силою з висоти (Лк. 24,49; Ді. 1,8).

з хмари пролунав голос. Бог живе в неприступному світлі. Будь-який Його образ, який ми собі створюємо, є ідолом. Він не має обличчя, щоб бути побаченим, однак, Він має голос, щоб бути почутим. Його обличчям є людина, яка слухає Його. Тому що кожна людина народжується на образ і подобу слова, яке вона сприймає. Ісус, Слово Боже живе і вічне, є безсмертним насінням, яке народжує нас дітьми (1 Пт. 1,23).

Це Син мій возлюблений (пор. в. 1,11). Голос Отця вказує учням на Сина. Якщо хтось слухає Його, то Отець говорить йому те саме, що був сказав Ісусові у хрещенні: «Ти є Син мій возлюблений» (1,11). Ці слова перегукуються із Пс. 2,7, де говориться про царську інтронізацію; їх часто застосовують до воскреслого Христа (Ді. 4,25 н.; 13,33; Євр. 1,5; 5,5). Він справді є одночасно сином Давида за тілом і Сином Божим, установленим у силі Духом святості через воскресіння мертвих (Рим. 1,3). Ці слова пригадують також пісню Слуги (Іс. 42,1) і навіть натякають на Ісаака, обіцяного і принесеного в жертву сина, на якого було вказано Аврамові як на «сина твого, возлюбленого» (Бут. 22,2.12.16).

Тут ми бачимо славу Ісуса, якого Отець називає Іменем Син. У Гетсиманському саду побачимо ціну, яку заплатить Син, щоб назвати його Іменем Авва (в. 14,36).

слухайтесь його. Ісус є Сином, остаточним Словом Отця, в якому Він говорить і віддає всього себе. Через це ми повинні слухатися Його, особливо тоді, коли Він показує свою і нашу дорогу, яку ніхто з нас, як і Петро, не готовий прийняти. Тут Отець підтверджує суть Сина Людського як дороги спасіння для всіх тих, які слідуватимуть за ним (вв. 8,31-38).

Ісус є отим остаточним Пророком, якого обіцяв Мойсей для остаточного виходу дітей до свободи: «Його слухайтесь» (Втор. 18,15).

Основою нашого переображення є слухання Ісуса. Немає іншого об’явлення, як тільки те, що дане нам у Його тілі. Він є слухняним Сином, досконалим Словом, у якому Отець висловлюється вповні. Слухаючи Його, стаємо подібними до нього, дітьми Божими і учасниками його життя.

Останні слова Євангелія є запрошенням повернутися в Галилею, тобто до початку Євангелія, де ми зустрінемо воскреслого Господа: «Там його побачите, як вам сказав був» (16,7). Якщо будемо слухати Його і будемо йти за ним, як він нам і сказав, ми побачимо його таким, яким він є.

Щоб побачити Його воскреслим, важливо слухати і йти за Ним в Його «Слові» (8,31), не соромитися тут і тепер ані Його, ані Євангелія (8,38).

Без переображення Ісуса ми навіть не могли б собі уявити славу, яку нам Бог призначив. Повнота її сяйва є недосяжною для нас. Припіднялася пола мантії Бога – і нас засліпило блиском. Але тепер ми знаємо, що ця слава існує і знаємо шлях до її досягнення: слухати Ісуса, між Мойсеєм та Іллєю.

«Покажи мені твою славу, покажи мені своє лице» (Вих. 33,18). Це велике прагнення людини у пошуках власного обличчя. І Бог вислухає нас понад усі наші очікування. Його обличчї є нашим власним, яке, через слухання Ісуса, відображає ту саму славу Сина.

Той, троном якого є небо і підніжком для ніг якого є земля, розмоваляє з Петром, що бажає побудувати намети. Він Той, єдиною оселею, яка йому до вподоби, є смиренне та скрушене серце того, хто слухає (Іс. 66,1 н.). Те, що стосується Сина, так само стосується всіх братів.

В. 8 не побачили вже нікого, крім самого Ісуса з ними. Слава Сина є славою самого Ісуса –  людини, яка прямує до ганьби на хресті і яку всі залишать. Саме про Нього, а не про когось іншого, Отець каже: «Слухайтеся його». Його тіло є правдивою «екзегезою» того Бога, якого ніхто і ніколи не бачив (Йо. 1,18), який на хресті підніме всі завіси.

Після переображення все повертається до повсякденності, до того, як було раніше. Але насправді ми вже маємо інші очі, щоб бачити все по-іншому. Отець вказав нам на Сина і наказав нам слухатися Його, щоб ми також могли увійти в ту славу.

Відтепер Його подорож, про яку раніше не було відомо чим закінчить, отримала чітку точку прибуття – Єрусалим.

В. 9 наказав їм, щоб нікому не оповідали те, що бачили. Слава Сина стане зрозумілою тільки після воскресіння у дарі Духа. Наперед про неї не можна розповідати. Без хреста з’являється неоднозначність слави – правдиву славу відкриває тільки хрест.

аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих. Кожна таємниця має свої часові межі, після яких вона буде виявленою (4,22). Об’явлення Воскреслого Розп’ятого та запрошення наслідувати Його, знаменують кінець месіанської таємниці. Після хреста немає більше небезпеки неоднозначності.

В. 10 що воно означає воскреснути з мертвих. Учні поки що ще не знають центрального таїнства віри: Ісусового і нашого воскресіння, якого переображення є попереднім проявом. В дійсності, вони ще не взяли свій хрест (8,31 н.).

 

3. Вправа

1. Стаю на молитву, як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, оглядаючи гору, де відбулося преображення.

3. Висловлюю Господу свої прохання: слухати «самого Ісуса», який іде в напрямку до хреста, простуючи дорогою слави; прошу Отця любити його, щоб пізнати і наслідувати Його у подорожі Сина.

4. Зібравши з цього плоди, бачу, слухаю і дивлюся на осіб: хто вони, що говорять, що роблять.

Звернути увагу на: преобразився слухайтесь його
добре нам тут бути сам Ісус
це Син мій возлюблений воскреснути з мертвих

 

4. Корисні уривки: Дан. 7,9-10.13-14; Пс. 67; Втор. 18,15; Вих. 34,29-35; 2 Пт. 1; Рим. 8,18-30; 2 Кор. 3; Флп. 3,20 н.

Розповісти