42. Синові чоловічому багато треба вистраждати (Мр. 8,31-33)

165

42. СИНОВІ ЧОЛОВІЧОМУ БАГАТО ТРЕБА ВИСТРАЖДАТИ

(8,31-33)

31 І він узяв навчати їх, що Синові Чоловічому багато треба вистраждати, а й відцураються його старші, первосвященики та книжники, буде він убитий, по трьох же днях воскресне.

32 А говорив про це відкрито. Тоді Петро, взявши його набік, заходився йому докоряти.

33 Він же, обернувшись і глянувши на своїх учнів, скартав Петра і сказав: Геть від мене, сатано! Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське. 

1. Повідомлення у контексті

«Синові Чоловічому багато треба вистраждати». Після того, як Ісус представив своє навчання у притчах (гл. 4), він починає відкрито говорити «Слово». Це слово про хрест – про глупоту і слабкість людини, але про Божу мудрість і силу (пор. 1 Кор. 1,18-25).

Після того, як Він прихилив до себе учня, який розпізнає його як Христа-Спасителя, Ісус починає пояснювати, що означає бути Христом, і як приходить спасіння. Тут починається друга частина Євангелія. Вона, ніби інструкція, що призначена для вузького кола і розкрита у трьох пророкуваннях про смерть та воскресіння. Ця частина є церковною. У ній спільнота порівнює себе з таїнством хліба.

Саме тут ми бачимо різницю, більш того, антиномію між думкою людини і думкою Бога. Людина, намагаючись спасти себе, стала егоїстом, зазнаючи смерті і вбиваючи життя. Бог же губить себе через любов,  аж до тієї міри, що віддає своє життя.

Перша частина Євангелія досягла кульмінаційної точки у визнанні Ісуса як Христа; друга закінчиться визнанням його як Сина Божого (15,39).

В. 31 виявляє «Слово», що пояснює загадку кожної притчі і розкриває таїнство вбитого і воскреслого Ісуса, про якого вже пророкувалося у піснях Слуги, у псалмах та в історії праведників. Усе Євангеліє є мудрим введенням, терпеливим поясненням, послідовним розвитком і постійним порівнянням з цим Словом, яке дає ключ до читання всієї історії.

Премудрість Божа проходить через убогість, приниження і смирення, вона приймає терпіння, неприйняття і вбивство. Тільки так вона перемагає зло, скоєне мудрістю людини, що шукає статків, влади і слави, спричинюючи смерть: власну та інших.

Петро, як і кожна людина, залишається замкнутим у межах людської думки. Його розмова з Ісусом є бурхливою. Петро, ставатиме щораз замкнутішим аж до останнього зіткнення. Ісус поніс хрест, що його ми зробили, і саме хрест залишається єдиним можливим місцем зустрічі.

Зло – це не щось поза нами. Пекло – це не інший. Сатана присутній у серці Петра, як і у серці кожної людини. «Слово» виводить його зі схованки з усіма спротивами та судомами. Основний екзорцизм Христа полягає у перемозі над цим злом, яке є причиною будь-якого зла, що приходить зі середини людини (7,20.23).

Шлях повільний і важкий, але певний і гідний. «Слово», що звинувачує нашу сліпоту щораз більш чіткіше, виявляє нашу потребу у випрошуванні світла. Це найвищий акт свободи, у якому ми визнаємо правду і стаємо «ззаду» Ісуса, завжди спокушувані, як і Петро, вирватись наперед.

Ісус, тільки що визнаний як «Христос», розкриє свою особистість терплячого і таким чином прославленого Сина Людського. Це і є «Слово», таїнство Його смерті і воскресіння (в. 31), з яким пов’язане наше спасіння (в. 38). Це «Слово» звучатиме і з уст Отця, який стверджуватиме, що власне Ісус є його Сином (9,8), бо простує дорогою слуги (пор. 1,11; 15,39).

Учень покликаний конфронтуватися зі «Словом». Він повинен прийняти Ісуса в човні таким, яким Він є, таким, що спить і просинається (4,36). Після визнання Його Месією учень покликаний разом з Петром спротивитися йому і бажати позбавити Його хреста, щоб таким чином дозволити Ісусові викрити нашу неправду і бути спасенним. У другій частині Євангелія Слово має сповнити у ньому дві найважчі дії: вигнати глухонімого духа (9,14-29) і просвітити сліпого з Єрихона (10,45-52).

 

2. Читання тексту

В. 31 І він узяв навчати їх. Це ніби новий початок. Розпочинається виснажлива боротьба між «Словом» і нашою глухотою та сліпотою. У цьому вірші Ісус проголошує і власну ідентичність, і ідентичність Бога у нашій історії.

Синові Чоловічому. Ісус називає себе цим Іменем, яке потім Церква використовуватиме не часто, тому що його важко зрозуміти поза юдаїзмом. У єврейській мові Син Людський – термін, що має цілу гаму значень і скеровує в основному до Дан. 7, де Син Людський належить одночасно до Божого світу Бога, у якому має повноту достоїнства і влади, і до людського світу, з яким Він залишається солідарним до самого кінця. Ісус охоче використовував цей титул, який, не змушуючи нікого ні до чого, дозволяв кожному розуміти те, що той міг розуміти, залишаючи водночас можливість до більш глибокого пізнання.

треба. Все те, що слідує, є єдиним «обов’язком» Ісуса, який відкриватиме Бога як любов. Хто любить, той не може не розділити буття улюбленого. Треба (по-грецьки deî) не вказує на моральний обов’язок, але на більш глибоку природну потребу. Господу «треба» віддати своє життя за нас, як вогню властиво зігрівати, як дощу – змочувати, як сонцю – освітлювати. Не може бути інакше. Ця «потреба» пригадує також виконання обіцянки Бога, що не може залишитися нездійсненною. Ця «потреба» пов’язана, особливо для Луки, зі стражданням Ісуса, у якому здійснюється все те, що написано у Писанні про Страждаючий Слугу.

багато вистраждати. Ісус поєднує в собі постать Сина Людського з Дан. 7 і постать Слуги ЙГВГ (пор. Іс. 42,1-9; 49,1-6; 50,4-11; 52,13-53,12), життя якого є боротьбою і стражданнями, щоб поєднати разом вірність Богові і вірність народові.

відцураються його старші, первосвященики та книжники. Ісуса будуть ретельно аналізувати, а відтак відцураються від нього. Старші, першосвященики та книжники належать до категорії володарів, сильних та мудрих, тих, які здійснили свої бажання щодо статків, влади і слави. Це ніби три маски єдиного зла, егоїзму, який гніздиться в серці кожної людини і який є джерелом будь-якого зла. Вони відповідають трьом пожаданням, на яких побудований світ і його історія (1 Йо. 2,16), трьом спокусливим і примарним аспектам забороненого плоду, який здавався добрим, гарним і привабливим ще Єві (Бут. 3,9). Спотворення людини полягає, передусім, у неправильному судженні: вона вважає, що краще мати, ніж дарувати; володарювати, ніж служити; представляти себе кращим, від того, хто ти є насправді. Господь же, який є любов’ю, не може по-іншому виявляти себе, як лише в убогості того, хто дарує, у пониженні того, хто служить, у смиренні того, хто є правдивим. Через це Він буде відкиненим. Та саме таким чином, вмираючи на хресті, Він покажеться Христом – тим, хто звільняє нас від нашого жахливого зла і об’являє нам Бога.

буде він убитий. Ісус не вмирає. Його вбивають. Смерть – це те, що трапляється з кожним, і чого ми всі боїмося. Ми іґноруємо те, що ми вийшли від Бога і повертаємося до нього. У рабстві страху, ми намагаємося спастися, потрапляючи під руку сатані, який саме цим страхом від смерті і панує над нами (пор. Євр. 2,14). Ісус вільний від того страху, бо знає, що вийшов від Отця і повертається до нього. Саме тому Він може любити так, що віддасть своє життя за нас, які Його убиваємо (Йо. 13,1 нн.). Його вбивство це «мучеництво», тобто свідчення любові, що більша від життя і сильніша за смерть.

по трьох же днях воскресне. Людина прямує до смерті. Навіть, якщо цього не хоче, смерть для неї є остаточним словом. Та це обман. Остаточне слово належить Богові, що є любов’ю і життям. Воскресіння – це не реанімація покійного, що повертається до смертного становища, – це, натомість, перехід через смерть до повноти життя, що не знає більше смерті, і у якому переображене тіло також бере участь.

Тільки перспектива воскресіння дозволяє не піддавати життя страху смерті. Саме тому, якщо Христос не воскрес, – марна наша віра, і ми, як і раніше, все ще залишаємося в нашому злі (1 Кор. 15,17).

В. 32 відкрито. Грецьке слово parresía означає «сказати все з усією свободою, мужністю і чіткістю». Ісус перед тим говорив під завісою притч (4,11.33 н.), тепер же він розкриває все таємне.

говорив. «Слово» – це технічний термін для окреслення Євангелія (пор. 1,45; 2,2; 4,32). Це слово про хрест, про Божу мудрість і про повне Боже об’явлення. Книжник Павло після свого навернення буде підсумовувати всю свою нову науку, кажучи: «Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого» (1 Кор. 2,2). Ісус – це те Слово, що вияснює загадку всього Писання, Божої і нашої людської історії.

Тоді Петро, взявши його набік. Петро відводить Ісуса окремо від інших. Він надзвичайно впевнений у собі і не хоче, щоб Ісус почувався незручно перед очима всіх.

заходився йому докоряти. «Докоряти, сварити» – це те ж саме слово, яке використовується, коли Ісус змушує бісів замовкнути. Петро думає, що за «Словом» приховується спокуса лукавого: чи Христос не здогадується, що таким чином він руйнує Боже Царство? Каже йому: «Пожалій себе, Господи! Нехай це не станеться з тобою!» (Мт. 16,22). Те, що Ісус щойно промовив, становить загрозу усім «релігійним» певностям Петра. Адже, в його очах, смерть Месії, що нагадує смерть невдахи, була б крахом будь-яких людських надій і божественних обітниць.

Дуже важливо визнати і висловити наше протиставлення, продиктоване щирою любов’ю, але все ж іще тілесною.

В. 33 Він же, обернувшись і глянувши на своїх учнів. Ісус звертається до Петра та інших, від яких Петро від’єднався.

скартав Петра. Він спрямовує до Петра свій докір, адже намагання відмовити Ісуса від хреста є сатанинським проявом.

Геть від мене (дослівно: позаду мене) (пор. в. 34). Учень не повинен знаходитися попереду, а позаду свого Учителя. Не Він має слідувати за нами, але ми за ним. Петро хотів би притягти Христа на свій бік, замість того, щоб перейти на бік Ісуса. Це дія диявола, що перевертає віру з ніг на голову: замість бути послушними Господеві, хочемо, щоб Він став послушний нам! Ісус властиво не каже до Петра: «Геть від мене!» – як подають численні переклади. Ісус не посилає його подалі від себе. Кличе його ближче, на його місце, яке є місцем учня: «Позаду мене». Бо ж він, насправді, вискочив наперед. Цей вираз «позаду мене» є основоположним визначенням учня, взятим з в. 34. Ісус вже сказав йому те саме на початку (1,17). Тепер Ісус повторює знову, адже Петро вже знає того, позаду кого він іде.

сатано. Як і у випадку з біснуватими, у той момент говорив у ньому не Петро, але радше сатана, що намагався ідентифікувати себе зі своїм підопічним. Тепер злодій Слова (4,15) намагається доконати те, чого йому не вдалося досягти в пустелі. Ісус, що не піддався спокусам ворога тоді, можливо тепер поступиться наполегливим проханням кращого друга! Але Ісус протистоїть, не лецимірячи.

Скільки думок і сатанинських дій, ніби зроблених із любов’ю, але без розуміння Христа! Тому, хто має ревність, сатана додає її ще більше, аж до фанатизму, але закриває йому «Слово» – мудрість хреста.

Слід зазначити, що Петро названий «сатаною» не тому, що він говорить або робить щось диявольське, але просто тому, що він думає у «по-людьски».

Сатанинське завжди має в собі щось людського. Бог же, навпаки, здається нелюдським! Так сприймає наш розум, обманений лукавим. Адже він фахівець, щоб видати за добро зло, а за зло добро.

Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське. «Мої думки – не ваші думки, і ваші дороги – не мої дороги» (Іс. 55,8). Розпізнавання не проста річ. Ісус через «Слово» дає нам об’єктивний критерій  для просвітлення розуму. Молитва допоможе перемогти спротиви волі.

Божа думка це любов, що дарує життя і доходить до воскресіння через убогість, приниження і смирення, аж до смерті на хресті. Людська думка – це еґоїзм, що прагне порятунку, однак, породжує смерть через шукання статків, влади і слави. Між тими двома дорогами немає нічого спільного, окрім нашої «доброї волі», коли, «задля добра» використовується для Царства те, що Ісус відкинув як спокусу. Тоді ми дуже шкодимо його справі. Носимо його форму, але насправді граємо за команду противника. Так набагато легше забити гол.

Звідси починається визволення учня, правдивий екзорцизм, що його Слово постійно звершує в нас і у Церкві. Починаються Христові зусилля. Відтепер Ісус не вчинить більше жодного чуда. Тільки зцілить глухонімого і сліпого і помре на хресті. Тоді наша закам’янілість серця розм’якне – і ми пізнаємо Господа, в той час, як він повністю воплотить «Слово» в життя.

 

3. Вправа

1. Стаю на молитву, як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, уявляючи місце: під час тієї самої подорожі, де Петро виявляє, ким є Ісус для нього, сам Ісус каже, ким він є для нас.

3. Висловлюю Господу свої прохання: прошу тебе, Господи, через заступництво Богородиці і всіх святих, щоб я міг зрозуміти «Слово», яке виявляє тайну твого хреста, міг стати позаду тебе, а не попереду, міг не йти за людською думкою, але наслідувати думку Бога.

4. Зібравши з цього плоди, бачу, слухаю і дивлюся на осіб: хто вони, що говорять, що роблять.

Звернути увагу на: Сину Людському треба страждати Слово
старші, первосвященики і книжники насварити
бути вбитим позаду мене
воскреснути справи Бога / справи людей

 

4. Корисні уривки: Іс. 42,1-9; 49,1-6; 50,4-11; 52,13-53,12; Пс. 22; Іс. 55,8 н.; 1 Кор. 1,18-31.

emtd width=”192″

td width=”192″

Розповісти