41. А ви, – спитав їх, – що кажете про мене: хто я? (Мр. 8,27-30)

276

41. А ВИ, – СПИТАВ ЇХ, – ЩО КАЖЕТЕ ПРО МЕНЕ: ХТО Я?

(8,27-30)

27 І пішов Ісус із своїми учнями до сіл Филипової Кесарії, і дорогою розпитував учнів своїх, мовивши до них: За кого мене люди мають?

28 Ті йому й відказали: Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, а ще інші за котрогось із пророків.

29. А ви, – спитав їх, – що кажете про мене: хто я? Озвавсь Петро та й каже до нього: Ти – Христос.

30 Але наказав їм гостро, щоб нікому не говорили про нього.

1. Повідомлення у контексті

«А ви, – спитав їх, – що кажете про мене: хто я?» Ісус запитує своїх учнів і нас, які досі йшли з ним. «Ти є Христос», – відповідає Петро.

Дотепер всі запитували: «Хто він такий?» Тепер Він сам запитує: «Хто я для тебе?»

Ми нічого не зрозуміємо до тих пір, поки ми самі собі поставимо запитання про Ісуса! Починаємо розуміти щось, коли дозволяємо стати предметом обговорення. Не Він, але ми покликані визначитися. Дотепер Він робив свою пропозицію; тепер же Він хоче почути нашу відповідь: «Дай мені відповідь, і також я відповім тобі.»

Християнство – це відповідь на запитання, яке Він ставить мені: «Хто такий я для тебе?»

Його виклик є також перевіркою зору, щоб ми могли самі ствердити те, що нам потрібні в подальшому нові очі. Так закінчується перша частина Євангелія.

Далі іде наступна частина, яка дасть нам змогу пізнати Сина Божого.

Визнання Петра співставляється із самовиявленням Ісуса (в. 31), який говорить «Слово» (в. 32). Два визнання, ніби дві сторони медалі всього Євангелія від Марка і знаменують перехід від розуміння Ісуса як Христа до духовного розуміння Його як Господа. Переступається поріг бажань людини, що перебуває в замішанні та подиві, щоб увійти в Божу обітницю, завжди більшу, ніж можна собі уявити (Пс. 138,2). Це розпізнавання завершує розділ про хліби, який почався з посилання Дванадцятьох (6, 6б). Ісуса, насправді, можна розпізнати в хлібі, у якому звершується наше спасіння.

Його запитання двояке, адже й відповідь подвійна: та, що дають люди, відповідь по плоті, і та, що дає учень, відповідь по Духу. Все ж, одна співіснує з іншою і, як ми побачимо, має постійну потребу в порівнянні зі «Словом» для власного очищення.

Ісус – Христос. Термін Христос майже став його прізвищем. Марко називає Ісуса за допомогою цього титулу, дозволяючи його відразу пізнати. Відновлює первісне значення цього слова. Це слово пояснювалося через вісім довгих глав діяльністю Ісуса: Він очистив прокажених і зробив ходячими кульгавих, Він зцілив руки, щоб могли торкнутися Його і отримати від нього життя, Він воскресив мертвих і дав їм хліб, який насичує, Він зцілив вухо, щоб слухало Слово, і око, щоб споглядало Славу. Тому Він Христос, очікуваний Ізраїлем, нащадок Давида (2 Цар. 7), Цар справедливості й миру, Визволитель і Спаситель свого народу, більше того, усіх народів. Хоча ця віра надзвичайно людська, проте вона цілком придатна в якості першого кроку.

Учень – це той, хто відповідає на запитання Ісуса: «Хто я є для тебе?». Віру не можна делегувати комусь іншому. Кожен особисто є покликаним дати свою власну відповідь, знати Його, любити Його і слідувати за Ним, навіть попри людську недосконалість. Ісус досі вислуховував наші бажання, але майже виключно для того, щоб заохотити нас і підготувати до отримання дару, який виходить за межі будь-яких наших очікувань. Він прив’язав нас до себе, щоб ми довірилися йому. Відтепер і надалі Він більше не робитиме нам дарунків. Наш погляд мусить зміститися від Його порожньої руки до лиця і проникнути в Його серце – джерело всіх дарів. Бог – це любов, основна суть якої, власне, любити і дарувати себе тому, кого вона любить. Друга частина Євангелія представить нам Його, зосередившись на хресті, де Він остаточно об’явить себе вповні у даруванні себе самого.

Для нас завжли існує ризик замкнутися у першій частині, так і не пізнавши Господа. Це стається тоді, коли ми не шукаємо Його, а лише Його дарів, і ототожнюємо Його з ними. Таким чином, зводячи Його до ідола, і роблячи знаряддям для наших бажань чи привидом для внутрішніх страхів.

 

2. Читання тексту

В. 27 І пішов Ісус із своїми учнями до сіл Филипової Кесарії. Це найвіддаленіша точка, якої досягає Ісус у своїй подорожі в поганську землю. Подібно ж і повне визнання Його відбудеться на хресті, в точці, найбільш віддаленій від Бога, й устами одного поганина (15,39). Господь у своїй трансцендентності завжди віддалений, і саме тому Він стає  близьким у кожній віддаленості.

і дорогою. Людина має свій центр поза собою, що завжди дисбалансовує її, штовхаючи її вперед. Вона створена для руху, а тому всюди є чужинцем, втікачем або паломником, залежно від того, чи віддаляється, або чи наближаючись до свого дому. Та найбільш властивим для людини є її постійна подорож, яка йде від смерті до життя (пор. наступний уривок). У цій подорожі Ісус звертається із запитанням до кожного, хто є з Ним, і бажає іти далі.

розпитував учнів своїх. Запитання завжди містить у собі вже відповідь. Доки ми будемо запитувати себе про Ісуса, доти даватимемо очевидні відповіді. Тому важливо не ставити собі питання про Нього, але слухати Його запитання, яке робить нас самих предметом обговорення.

За кого мене люди мають? Ісус ставить першим це запитання, щоб учні могли впізнати в запитанні хід людської думки. Він ще раз все зводить до вже відомого, до минулого, якого вже нема, про яке, залишається хіба спомин, чи то приємний, чи то прикрий. Це становить релігійну очевидність.

Ми завжди намагаємося пристосувати Бога до Прокрустового ложа нашого розуму, зводячи його до наших думок, і захищаючись від нечуваної новизни, яку Він хоче нам принести.

В. 28 Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю і т. д. Це відповідь, яку ми вже знаходимо на початку розділу про хліби (6,14). Єдина можлива відповідь для людини, для якої ніколи не існує нічого нового під сонцем (Проп. 1,9).

Усе вже минуло, і все завжди промине, поглинуте смертю, без будь-якої новизни. Замість того, щоб слухати пророків, які вказують на майбутнє Бога, їх завжди скоріше убивали. Визнається їх лише тоді, коли вони вже більше не турбують наш спокій.

Також і Ісуса, живе та дієве Боже Слово, ототожнено з пророками, і повішано йому ярлики нашого інтелектулаьного лінивства, прив’язуючи його до привидів з минулого.

В. 29 А ви. Учнів названо «ви». Народжується спільнота, утворена з тих, що дозволяють Йому ставити їх самих під сумнів. Він очікує від них відповіді, яка буде таким собі «а» на противагу до вже даної релігійними людьми очевиної відповіді.

що кажете про мене: хто я? Це фундаментальне запитання Євангелія. Тепер вже сам Ісус ставить його, просячи учня висловитися по відношенню до Нього. Правдивим запитанням є це питання, яке він ставить мені особисто: «Хто я є для тебе? Що я значу у твоєму житті? Чи я є твоїм Спасителем і твоїм Богом, твоїм бажанням і твоїм абсолютним таїнством? Чи ти дозволиш, щоб я змусив тебе розмірковувати про своє життя? Чи налаштований ти любити мене і слідувати за мною, щоб завжди бути зі мною таким, яким я є, навіть коли я з тобою буду там, де ти не думав бути, спасу тебе так, як ти не уявляв, і ти пізнаєш мене таким, яким ніколи ще не знав?» Віра є моєю відповіддю на це запитання, яке залишається завжди відкритим, роблячи кожну мою відповідь тимчасовою.

Ти – Христос. Для учнів Ісус не є привидом з минулого. У ньому, єдиному і присутньому тепер, відроджуються їхні згаслі серця; з ним спалахує все минуле обіцянок і відкривається все майбутнє надій. Хто може так, як Він, дати і сказати те, чого так потребують глухий і сліпий, – такий сильний голод і спрага? У слові Христос кристалізується все те гарне і добре, чого людина може очікувати від Бога. Усі дії та слова, представлені досі, дають дійсне і повне значення цього терміну, що означає «Месія (= помазаник, посвячений), цар».

В. 30 Але наказав[1] їм і т. д. Ісус, замість того, щоб хвалити Петра, «насварив» всіх, як нечистих духів, щоб вони мовчали. Чому цей холодний душ? Він хоче загасити запалений вогонь? Те, що сказав Петро, є правдою, але тільки частковою. Тут також криється і помилка: Ісус не є саме «тим» христом, позначеним релігійними очікуваннями; натомість, Він – Христос[2] (пор. 1,1), ще Петрові незнаний, який здійснює Божу обітницю.

Необхідною стає друга частина Євангелія, «Слово», що пояснює хліб, перш, ніж ми зможемо визнати в Ісусі, який запитує: «Хто я?» – славу того, хто каже: «Я є».

Сліпий був зцілений у два етапи. Учень поки що бачить Христа через дуже людську лінзу. «Я бачу людей, як дерева ходячі», – казав сліпий, ще не повністю зцілений. Ісус хоче, щоб ми це усвідомили, щоб ми просили Його дати нам побачити, ким Він є насправді. Після того буде інше зцілення. Тоді ми побачимо Його на дереві, до якого Син Людський вже остаточно скерував свої кроки.

 

3. Вправа

1. Стаю на молитву, як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, уявляючи подорож в землях Филипової Кесарії, де Ісус запитує своїх учнів.

3. Висловлюю Господу свої прохання: пізнати, ким Він є для мене, яку вагу Він має у моєму житті. Чи Він є моїм Спасителем, моєю надією, моїм бажанням?

4. Зібравши з цього плоди, бачу, слухаю і дивлюся на осіб: хто вони, що говорять, що роблять.

Звернути увагу на: подорож Христос
запитувати насварити
А ви, – спитав їх, – що кажете про мене: хто я? не казати нічого нікому

 

4. Корисні уривки: 2 Сам. 7,8-16; Пс. 2; 89; Ді. 2,14-36; 3,12-26; 4,8-12.



[1] (пер.) У італійському тексті вжито дієслово насварив.

[2] (пер.) У італійському тексті перед іменником Христос автор використовує неозначений артикль, який вказує на те, що мова йде про когось, хто з’являється вперше, невідомого тим, кому звіщається.

Розповісти