40. Чи бачиш що-небудь? (Мр. 8,22-26)

173

40. ЧИ БАЧИШ ЩО-НЕБУДЬ?
(8,22-26)

22 Приходять же вони у Витсаїду, і ось приводять йому сліпого та й просять його, щоб його доторкнувся.

23 Узявши ж сліпого за руку, вивів він його за село і, слиною помазавши йому очі, поклав на нього руки та й спитав його: Чи бачиш що-небудь?

24 Глянув той і каже: Бачу людей, – наче б дерева ходячі!

25 Тоді знову поклав він йому на очі руки і той прозрів, і одужав, і почав бачити усе і здалека, і чітко.

26 І послав його додому, кажучи: Навіть у село не входь.


1. Повідомлення у контексті

«Чи бачиш що-небудь?» Ісус ставить сліпому це запитання, щоб зрозуміли учні. У попередньому уривку Він дав їм бачити їхню сліпоту. Коли хтось знає, що він не бачить, – він вже наполовину зцілений. Богові легше нас зцілити, ніж зродити в нас бажання бачити самих себе (Йо. 9,41).

Перша частина чуда показує необхідність ще одного втручання. Лікування нашої сліпоти – це процес тривалий: два ділення хлібів, дві подорожі у човні – не згадуючи й інші –, два чуда з глухим і тепер зі сліпим. Трохи вдалося зробити у цьому намірі: вже незабаром ми визнаємо Його нарешті Христом.

Однак, це розуміння поки що дуже недосконале, таке яке не охопило ще глибинне таїнства хліба. Відразу після цього Ісус почне ясно говорити «Слово», якого не хоче слухати наше вухо: це дуже подібно до насіння, яке вмирає, а пізніше плодоносить, а ми, все ж, до цього ставимося з недовірою. Вся друга частина Євангелія представляє розгортання потрійної зустрічі зі «Словом», яке пояснює хліб. Його постійне нагадування щемитиме закам’янілість нашого серця. Таким чином ми будемо знати, про що просити, і отримаємо остаточне просвітлення, як сліпий з Єрихона. Спасіння, що вже передчасно виявлене у другому чуді з цим сліпим, який бачить усе вже чітко, навіть на віддалі. Таким буде погляд сотника, людини найбільш далекої, який ясно бачить Сина Божого на хресті, точці, найбільш віддаленій від Бога.

Розділ про хліб завершується зціленням сліпого з Витсаїди. Відразу ж після цього Петро визнає Ісуса Христом. Сюди, крок за кроком, Марко хотів привести нас першою частиною його розповіді; другою ж – приведе до віри сотника.

Всі чуда, які Ісус зробив дотепер це те, що Він хоче зробити для кожного з нас. Дві стадії цього останнього чуда виявляють два основоположних кроки нашого шляху просвітлення: перший підводить нас до визнання Христа, нашої надії; другий підводить нас до визнання, проти всякої надії – ба навіть у самій смерті кожної нашої надії – Сина Божого, який любить нас і віддає задля нас життя.

Це чудо є великою надією учня: милосердя Ісуса завжди невпинно діє, досягає  торжества перемоги над глухотою і сліпотою кожного. Терпеливість селянина, який засіяв поле, сповнена мудрості: Слово вночі і вдень пробиває тріщини у наших закам’янілих серцях, пускає коріння і росте. Це зцілення, як і зцілення глухого, є болючими зусиллями Христа. Вони відзначені двома Його зітханнями (7,34; 8,12). Той, хто своєю величчю може змусити замовкнути море і зло, який мимоволі зцілює кровоточиву жінку і простим словом воскрешає дівчинку, тепер сповнює свою найважчу і найскладнішу роботу, ту, для якої заплатить ціну хреста.

Досі ціль Євангелія полягала  у виявленні та діагностуванні того, що є спільним для всіх нас – закам’янілого серця, що під листям смокви ревниво пильнує свою самодостатність, чи то релігійну, чи то світську, та підживлюється бродінням від подвійної закваски, про що говорилося у попередньому уривку.

Ісус – єдине Світло, що дає змогу бачити, довершує нове творіння і новий вихід. Він веде нас назовні, щоб зцілити і показати нам те, що людське око ніколи не бачило, і що Бог дарував нам у Його хлібі.

Учень є тим сліпим, який знає про свою сліпоту. Він помічає у собі бродіння від фарисейської та Іродової заквасок, яке заважає йому споживати хліб, призначений для дітей. Він розуміє також свою неспроможність самостійно зцілитися, незважаючи на всі запропоновані способи, і тому дає можливість діяти Господеві.

 

2. Читання тексту

В. 22 приводять йому. Сліпого приводять, як і глухонімого. Кожен є приведеним до Христа тим, хто його вже знає. Хто не відчуває себе відповідальним за іншого, той нагадує Каїна (Бут. 4,9), бо вже вбив свого ближнього так, як Каїн вбив свого брата, не вважаючи більше його таким.

сліпого. Сліпий – це образ учня, який, як і всі інші, має очі і не бачить (8,18; 4,12). Сліпий може мати досконале тіло, щоб працювати, ходити чи боротися. Однак, він не здатний цього зробити, бо йому не вистарчає світла очей. Замість того, щоб бути корисною і приємною, його дійсність стає такою, об що від боляче вдаряється. Найчарівніший живопліт з троянд для нього лише – шипи, яких потрібно ретельно уникати. Він, немов ненароджена дитина – ще не вийшов на світло.

Справжнім сліпцем є той, хто не бачить ані власної, ані Божої, правди. Він провадить існування без світла і вже мертве, не усвідомлює і не знає звідки прийшов і куди іде, та у якому напрямку йому рухатися. Ісус каже: «Я – світло світу.  Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Йо. 8,12).

та й просять його, щоб його доторкнувся (пор. глухий у 7,32). Надзвичайно важливо заступатися за братів, чинити так, щоб Христос торкнувся тих, які не можуть або поки що не хочуть торкнутися Його. Як є очевидною солідарність у злому, так само є таємничою солідарність і в доброму, проте вона значно більша. Навіть безліч беззаконників не зможуть знищити людство, натомість один Праведник спасає весь світ!

В. 23 Узявши ж сліпого за руку. Він безпосередньо бере сліпого за руку і веде його сильною рукою, як батько веде свого сина.

вивів він його за село. Це є остаточний вихід за межі будь-якого місця, населеного людьми, місця, яке бродить тим, що чинить серце кам’яним і позбавляє зору. Плотська людина не приймає того, що від Бога (1 Кор. 2,14). Це вихід з темряви до світла, який має бути остаточним, без повернення (в. 26); – як пологи при народженні.

слиною помазавши йому очі (пор. глухий у в. 7,33). Слина – образ дихання і життєвої сили. Ісус передає нам свого Духа, який досліджує все, навіть Божі глибини. Божі таємниці ніхто ніколи не був у стані пізнати, окрім його Духа. Ми тепер отримали не духа світу, а Божого Духа, щоб пізнавати все те, що Він нам подарував (1 Кор. 2,10 н.).

поклав на нього руки. Скільки жестів у цьому чуді! Ця важка праця буде винагородженою. Сліпий у руках Ісуса, які наповнюють його потоком світла.

Чи бачиш що-небудь? Єдиний раз, коли Ісус має сумнів, більше того, Він є певним, що ще не досяг успіху в своєму дійстві. Він знає, що наше просвітлення ніколи не є повністю успішним, – це зусилля, яке ніколи не досягає повноти. Але Він хоче, щоб і ми також знали про це, щоб ми, бачачи нашу нездатність бачити, дозволяли постійно себе зціляти.

Перший дар, який Ісус зробив фарисею Павлу, полягав у тому, що Ісус блискавично освітив його своїм світлом, даючи йому побачити власну сліпоту. Потім Він вже дасть Павлові пізнання Себе як свого Господа (Флп. 3,8).

Незабаром Ісус із тим самим запитанням звернеться до своїх учнів, питаючи їх про те, як вони бачать Його: «А ви, що кажете про мене: хто я?» Марко звертається з цим самим запитанням до своєї спільноти і до нас, щоб дати нам побачити те, чого ми досі ще добре не бачимо, аж поки привид хліба не стане для нас реальністю («Я є») мого Господа. Та спочатку повинна впасти з наших очей полуда двох заквасок.

В. 24 Глянув той. Весь уривок виявляється у грі слів бачити (по-грецьки blépo), дивитися вгору (по-грецьки ana -blépo), досконало бачити через (по-грецьки dia – blépo), заглянути всередину (по-грецьки en – blépo). Є багато способів бачити, залежно від того, куди скероване око, відповідно до чіткості і гостроти зору. Окрім того є також і грецьке слово horáo, що означає «бачити, оглядати». Зір відіграє вирішальну роль у смерті, похованні та воскресінні Ісуса: це таємниця для споглядання, щоб там ми знайшли Божу правду в нашій, а нашу правду в Бозі.

Бачу людей. Він перший раз бачить йому подібних, і в них – самого себе.

наче б дерева ходячі. Він добре знає, якими є дерева, бо вони не ухиляються від нього, і як наслідок, він ударяється об них. Тепер люди, немов дерева, які рухаються; і він не знає, чи це рух від нього, чи назустріч. Цей зір дуже недосконалий, він нагадує момент, коли учні плутають «Я є» з привидом, коли Церква не розпізнає у хлібі тіла свого Господа. Тим не менше, сліпець тепер має достатній зір для того, щоб побачити, хоча й не бачить достатньо; він вже може щось сказати про людей, як і учні говоритимуть щось про Ісуса. Необхідно пройти ще нелегкий шлях, перш, ніж це стане зрозумілим. Вони битимуться обличчям об дерево, на якому повісили Сина Людського, перш, ніж визнають Його Божим Сином. Плутання людей з деревами – це образ нашого сприйняття: плутаємо його з проектами наших бажань чи страхів.

В. 25 Тоді знову поклав він йому на очі руки. Необхідне додаткове втручання, контакт і відновлення єднання з Ісусом. Це буде зроблено у другій частині Євангелія за допомогою «Слова», яке повністю об’являє хліб. Перед цим Словом учні будуть відчувати себе щораз більше сліпими (див. три реакції на три пророкування про смерть і воскресіння у 8,31 нн.; 9,31 нн.; 10,32 нн.), тільки тоді Ісус зможе зцілити їх остаточно, разом із Вартимеєм. Уся катехизація Євангелія направлена на показ нашої особливої сліпоти перед таїнством розп’ятого Бога, щоб ми просили і отримали зцілення.

і той прозрів.[1] Це зір, що дає можливість бачити з ясністю через будь-яке оманливе покривало. Просвітлення полягає в тому, щоб бачити людей по-справжньому, а не як ходячі дерева. Тобто просвітлення полягає у розумінні дійсності такою, якою вона є насправді. Наша віра буде у тому, щоб бачити Ісуса, який іде в Єрусалим  у напрямку своєї слави, й іти за ним у Його подорожі разом з Вартимеєм (10,52).

і одужав. Око стає «відновленим» до своєї первісній функції, як рука у 3,5, коли відкривається для отримання дару.

і почав бачити. Він побачив. У грецькій мові «бачити всередині». Ця думка не лише усвідомлена, але різка і проникаюча.

і здалека, і чітко. У грецькому тексті вжито слово, яке вказує на ясний і телескопічний зір, який сягає будь-якої віддалі.

усе. Ніщо не може уникнути цього зору, даного Ісусом через свій Дух, який досліджує все, навіть Божі глибини (1 Кор. 2,10). Це дар сліпому з Єрихона, який кличе його по імені, просить і отримує милість; це також дар сотникові, який побачить усю велич Божу у його плоті.

В. 26 І послав його додому. Цей чоловік не почувається вдома в селі, у якому проживав як сліпий. Він створений, щоб ходити і перебувати у світлі: Бог є його домом, і тільки там він вийде на світло, остаточно залишаючи темряву.

Навіть у село не входь. Це місце, де людина ниділа у тіні смерті (Лк. 1,79), країна, де жебрачила, де була рабом власної закам’янілості серця. Вона не повинна більше туди повертатися, бо це місце заквашене на фарисейській та Іродовій заквасках, що перешкоджає бачити Господа. Христос звільнив нас, щоб ми залишалися вільними (Гал. 5,1). Не повернемося більше у старе ярмо рабства, щоб наш стан не став гіршим від попереднього (Лк. 11,26).

 

3. Вправа

1. Стаю на молитву, як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, уявляючи околиці Витсаїди, куди Ісус повів за руку сліпого.

3. Висловлюю свої прохання: прошу тебе, Господи, покласти на мене руки, дати мені твого Духа, звільнити мене від фарисейської та Іродової заквасок, щоб я міг бачити «усе здалека, і чітко», бачити Твій дар самого себе, що мені даєш.

4. Зібравши з цього плоди і ототожнюючи себе із сліпим, споглядаю все дійство, зважуючи на кожне слово.

 

4. Корисні уривки: Іс. 35; Пс. 146; Ді. 9,1-9; Од. 3,17 нн.



[1] (пер.) У італійському тексті вжито вислів бачив досконало.

Розповісти