38. Не дасться отому поріддю знаку (Мр. 8,11-13)

149

38. НЕ ДАСТЬСЯ ОТОМУ ПОРІДДЮ ЗНАКУ

(8,11-13)

11 Тоді вийшли фарисеї й завели з ним суперечку – вимагали від нього знаку з неба, ставивши його на пробу.

12 Зідхнув же він з усього свого духу та й каже: Чого бо це поріддя домагається знаку? Істинно кажу вам: Не дасться отому поріддю знаку!

13 І покинувши їх, знову сів у човен і поплив на той бік.

1. Повідомлення у контексті

«Не дасться отому поріддю знаку», – каже Ісус одразу ж після чуда з хлібами. Його слова стосуються «цього» покоління, тобто кожного покоління.

Подібно колись Ізраїль у пустелі вимагав вірного, безсумнівного знаку Божого благовоління: «Чи є Господь між нами, чи нема?» (Вих. 17,7). Але хто постійно запитує про докази, постійно не довіряє, той встановлює механізм вимагання, який віддаляє його щораз більше і більше від любові. Наша впертість у невірстві стає хрестом для Бога: вона йому завдає болю, ранить його серце, вбиває…

Ісус у своєму хлібі дав нам найвищий знак: він став нашим життям, подарувавши нам своє життя. Чого можна ще бажати? Нічого більшого не існує ні на небесах, ні у глибинах безодні. Проблема не полягає в тому, щоб він давав нам інші знаки, але в тому, щоб ми зцілились зі своєї сліпоти.

Учні від завжди мали черстве серце. Вони не розпізнають хліб та приймають «Я є» за привида.

Якщо дурневі вказуєш на місяць, то він дивиться на кінчик твого пальця і каже тобі, що там немає ніякого місяця. Ісус є вказівним пальцем, що вказує на Боже милосердя, а радше він і є самим милосердям, яке сталося для нас хлібом. Поза тим нічого більше немає: є тільки Бог, увесь для нас. Не залишається нічого іншого як визнавати його, поклонятися йому, насолоджуватися і жити ним. Знак повністю поступився місцем тій дійсності, яку він означував. Напис висить над входом у ресторан. Безглуздо виглядало б, коли той, хто вже ввійшов всередину, замість того, щоб замовляти їжу, продовжував би мучитися запитанням: «Чому я більше не бачу тут вивіски «Ресторан»? Всередині стоять накриті столи.

Ісус більше не дає знаків. Справді, зникають розповіді про чуда. Він лишень мусить зцілити наші очі, щоб ми могли бачити. У ньому Бог об’явився вповні, даючи нам все те, що він має, те, ким він є, те, що він хотів і що міг дарувати нам: віддає самого себе. У Євхаристії ми згадуємо і дякуємо за цей дар, яким живемо. Єдиним знаком тепер є його слово про хліб. Хто вірить і приймає його, той входить в саму дійсність Бога.

Учень, замість того, щоб просити знаків, просить про здатність бачити. Якщо шукає доказів, то це тому, що він не вірить; а якщо не вірить, з жодного доказу не буде користі. Якщо він вірить, – він отримає знаки і даватиме їх іншим відповідно до обставин. Будь-який знак у будь-якому випадку має єдину ціль: привести нас до віри, тобто до послуху слову Ісуса і до розпізнання його хліба.

 

2. Читання тексту

В. 11 Тоді вийшли фарисеї. Точно невідомо звідки взялися фарисеї в цьому загадковому Далманутському краї, про який ми знаємо тільки те, що він розташований на протилежному березі від берега хліба. Завжди є цей інший берег, край фарисеїв, навіть і посеред учнів у човні.

й завели з ним суперечку. Наша закам’янілість серця входить у конфлікт з Ісусом. Ми, немовби, вибірково глухі, розуміємо все, але не його слово. Наш язик розв’язаний у різних життєвих обставинах, та надзвичайно сильно зав’язаний вузлом мовчанки, коли потрібно відповісти Ісусові.

вимагали від нього знаку з неба. Знак – це щось, що вказує на щось інше. Ми завжди вимагаємо від Бога, щоб він показав нам свою прихильність конкретними вчинками. Вони хочуть потужного знаку, як знак Іллі, коли він зіслав з неба вогонь, що пожер тих, які йому докучали (2 Цар. 1,10 нн.). Ізраїль у Массі і Меріві випробовував терпеливість Бога і роздратував його, просячи в нього додаткових доказів його присутності (Вих. 17,7).

Все, що нас оточує, показує силу Бога і його готовність допомогти нам! Його сила не мусить виявлятися у щораз нових вчинках, підкоряючись нашим примхливим безконечним вимаганням. Важливо, щоб ми визнали і побачили його любов до нас (1 Йо. 4,16).

Є люди, які їдячи хліб, котрий задовільняє будь-який смак, ще жуючи його в роті, вже з ненаситною жадібністю шукають інших доказів (Пс. 78,29). Він би з радістю дав їх нам, якби вони не приводили до наслідків, абсолютно протилежних до очікуваних. Любов насправді є актом віри. Постійна потреба додаткових гарантій приводить лишень до відкинення любові. Він уже дав нам найбільший доказ, першим зробивши крок назустріч і давши нам себе без застережень як хліб. Тепер тільки чекає, щоб ми його прийняли.

Тому для тих, які шукають знаків, ми проповідуємо Христа розп’ятого (1 Кор. 1,22).

ставивши його на пробу. Випробовувати Бога – це, немовби, вибрати собі око, щоб його краще побачити.

Бог же дає себе знайти тим, які не випробовують його, і виявляє себе тим, які не відмовляються вірити в нього (Муд. 1,2).

В. 12 Зідхнув же він з усього свого духу. Це зітхання таке ж, як і те, що є у 7,37. Тепер же вказується, що воно піднімається з глибини, від Духа: доки він буде терпіти відсутність нашої віри (пор. 9,19)?

Наше невірство і недовір’я є для Бога, який любить нас, смертельною раною. Він буде змушений померти на хресті, щоб звільнити нас від них. Тільки тоді ми більше не зможемо сумніватися в ньому.

Чого бо це поріддя домагається знаку? «Це поріддя» завжди має негативне значення і вказує на кожне покоління. Воно шукає знаки через брак віри, щоб виправдати власну недовіру.

Істинно кажу вам (буквально: «амінь, кажу вам»). Бог, коли говорить від першої особи, каже: «Амінь.» Пророк, коли говорить від Імені Божого, каже: «Слово Боже». Ісус говорить владою не пророка, але самого Бога.

Не дасться отому поріддю знаку. Після того, як Бог дарував нам Ісуса, він не має нічого більше нам сказати і дати: у його хлібі він дав нам себе самого. Це його останній жест, який відкриває нам усе його таїнство любові. Будь-який інший знак означав це і в ньому має повноту свого значення. Він не може дати нам інші знаки, тому що значення робить непотрібними будь-які знаки, які вели до нього. Коли прибуваю до Мілана, то зникають дорожні написи, які вказують напрямок до цього міста тим, які туди їдуть. Тепер він тільки може відкрити нам очі. Лікуватиме нас поступово (вв. 22 нн.), в декілька етапів (10,45 нн.), з терпеливістю і нескінченною добротою, знову і знову даруючи нам своє слово і свій хліб. Наша злоба і впертість теж мають межу; в крайньому випадку – ту ж таке втому.

В. 13 І покинувши їх, знову сів у човен і поплив на той бік. Там, де щойно ламав хліб, тепер чекає нас з усіма тими, які мають закам’яніле серце, щоб знову і знову дарувати нам себе, відкриваючи наші очі.

 

3. Вправа

  1. 1.         Розпочинаю молитву як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, оглядаючи місце: берег озера, де Ісус дискутує з фарисеями та книжниками.

3. Висловлюю прохання: прошу його, щоб я міг розуміти той дар, що був мені даний, та щоб довіряти йому, замість того, щоб продовжувати просити доказів.

4. Зібравши з цього плоди, бачу, слухаю і дивлюся на осіб: хто вони є, що говорять, що роблять.

Звернути увагу на: дискутувати з ним зітхати
шукати знаки це поріддя / покоління
спокушати жодного знаку

 

4. Корисні уривки: Вих. 17,1-7; 1 Цар. 1,1 нн.; Муд. 1,1-3; 1 Кор. 1,22 нн.

 

 

39. ГЛЯДІТЬ, БЕРЕЖІТЬСЯ ФАРИСЕЙСЬКОЇ ЗАКВАСКИ

ТА ЗАКВАСКИ ІРОДОВОЇ


(8,14-21)

14 Учні ж забули взяти хліба – мали з собою лиш один хліб у човні.

15 І наказував їм, кажучи: Глядіть, бережіться фарисейської закваски та закваски Іродової!

16 І стали перемовлятись про те, що не мають хліба.

17 Ісус, довідавшись про те, каже до них: Чого перемовляєтесь про те, що хліба у вас нема? Невже ж іще не збагнули, не второпали? Невже ж іще у вас нечуле серце?

18 Маючи очі – не бачите? Маючи вуха – не чуєте? Не пам’ятаєте,

19 як я ламав п’ять хлібів на п’ять тисяч? Скільки ви повних кошиків із куснями зібрали? – Дванадцять – кажуть йому.

20 А коли я помножив сім хлібів на чотири тисячі, скільки ви повних кошиків із куснями зібрали? – Сім, – кажуть.

21 І він сказав їм: То й ще не розумієте?

 

1. Повідомлення у контексті

«Глядіть, бережіться фарисейської закваски та закваски Іродової», – каже Ісус до своїх учнів. Цей уривок є докором їм у вигляді добре укладених сімох запитань. Ці запитання звучать в контексті двох пригадувань про хліб і поміщені між зауваженням стерегтися «закваски» і гірким ствердженням: «Ще не розумієте?». Згадується шість разів хліб і два рази – кусні цього хліба. Учні дискутують про те, чому не мають хліба; євангелист каже, що є тільки один хліб; Ісус, своєю чергою, говорить про фарисейську та Іродову закваску, яка постійно загрожує хлібові.

Це вже третій урок у човні, який дає Ісус. Під час першого уроку учні бояться потонути, тому Ісус закликає їх вірити у Нього, того, хто спить (хрещення). Під час другого уроку учні думають про нього, як про привида, у той час, як Ісус переможно іде по воді. Він закликає їх визнати його Сущим (“Я є”), у тільки що отриманому хлібі. У цьому третьому уроці, як і у 7,1-23, бачимо, що єдиний хліб стикається з глухотою, сліпотою і нашим нерозумінням. Всі ми, чи то його вороги, чи друзі, маємо закам’яніле серце. Насправді ми живемо не його хлібом, а фарисейською та Іродовою закваскою. Ця жахлива закваска вб’є Ісуса (пор. 3,6!). Але саме таким чином буде зроблено цей хліб.

У двох інших сценах причиною шторму було море або вітер; тут же він сам породжує бурю. Не для того, щоб збентежити своїх учнів, але щоб переконати їх у їхній сліпоті. Подібно до єрихонського сліпого, вони мають знати про що просити того, хто звертається до них: «Що хочеш, щоб я тобі вчинив?» (10,36.51). Хто не розуміє цього, той по-справжньому не бажає; хто не бажає, той не просить; хто ж не просить, той і не отримує.

Необхідно усвідомити себе сліпим для того, щоб прагнути і просити зцілення. «Були б ви сліпі – не мали б ви гріха», –  каже Ісус фарисеям, бо він зцілює сліпих. «Але що кажете: Ми бачимо, – то і гріх ваш зостається.» (Йо. 9,41).

Хід цього уривку відповідає першій фазі чуда, що слідує за ним; він хоче показати нам, що ми не бачимо. Ми є тим сліпим, що плутає людей з деревами.

Ісус своїми гострими словами, на зразок пророчих, бажає нас потрясти перед таїнством хліба, щоб ми визнали нашу сліпоту перед тим, що людське око ніколи не бачило і що на думку людині не спало (1 Кор. 2,9).

Учень завжди повинен себе випитувати перед хлібом Ісуса, який повільно очищає його від старої закваски. Цей хліб дарує йому Духа, зцілюючи його від закам’янілості серця.

 

2. Читання тексту

В. 14 Учні ж забули взяти хліба. Ісус сказав своїм учням, які були на місії, не брати зі собою хліба (6,8). Попри свою забудькуватість, вони іноді слухають його!

мали з собою лиш один хліб у човні. Ісус із човна навчає інших, а у човні він навчає своїх учнів вже втретє. У 4,35 вони приймають його таким, яким він є, сплячим; у 6,45 нн. вони відчули його як переможця над безоднею, невпізнаваного для їхніх очей; тепер вони мають його зі собою як єдиний хліб. Господь пояснює їм те, що руйнує його. Церква завжди має із собою єдиний хліб, що здатний заспокоїти будь-який шторм і втамувати будь-який голод. Але вона часто не усвідомлює його силу.

В. 15 Глядіть, бережіться фарисейської закваски та закваски Іродової. Сутність єдиного хліба не легко зрозуміти, адже на нього посягають дві закваски: закваска фарисеїв та закваска Ірода. Закваска, на відміну від насіння, наповнює смертю, а не життям. Вона є причиною нищення, що руйнує борошно. Як і всі світські особи, Ірод шукає спасіння в тому, що посідає: у владі та авторитеті. Як і всі релігійні люди, фарисеї шукають спасіння у дотриманні закону, у певній формі духовності, що є навіть більш небезпечною за багатство, панування і зверхність. Ніхто, включаючи самих учнів, не шукає спасіння у любові Бога, який стає хлібом – убогим, корисним і скромним.

Фарисеї та іродіяни утворили союз, щоб убити Ісуса (3,6). Тепер ми відкриваємо для себе, що і ми є з ними. Закам’янілість серця робить нас родичами. Насправді, Ісуса, який віддає себе на поживу як хліб у руки ворогів, один з друзів зрадить, інший відречеться від нього, а всі інші, шоковані, покинуть його і втечуть від нього (14,17.50).

Закваска є борошном, яке зіпсувалося: «Недобра ваша хвальба! Хіба не знаєте, що трохи закваски заквашує усе тісто? Усуньте стару закваску, щоб ви були новим тістом, так, як і ви є прісні, бо Пасха наша, Христос, принесений у жертву. Отож святкуймо не у старій заквасці, ані у заквасці злоби і лукавства, а в опрісноках чистоти й правди.» (1 Кор. 5,6-8).

Церква часами не досвідчує сулу єдиного хліба, власне тому, що не є веденою Духом Христа, але закваскою фарисеїв та Ірода. Пошук релігійного самоспасіння та пожадання речей, влади і престижу, як чума на борту: вони становлять жахливу закваску, яка розбещує і заважає жити його хлібом. Тим не менш, Ісус перебуває у човні, завжди з нами, навіть тоді, коли ми забуваємо про нього чи не звертаємо на нього уваги.

В. 16 І стали перемовлятись про те, що не мають хліба. Суперечки у Церкві є завжди ознакою браку духовного розуміння і, як би там не було, призводить до надуживання зі сторони найсильнішого. Правда ніколи не породжує суперечок, вона є у зверненні і в розпізнаванні, у скромності та в слуханні. Авторитаризм і зарозумілість варто оминати, щоб уникнути спорів. Але виглядає так, ніби хтось пірнає у воду, щоб не змокнути під дощем.

В. 17 Чого перемовляєтесь про те, що хліба у вас нема? Хліб – це життя. Ісус ставить це запитання, щоб привернути увагу до єдиного хліба, який дає життя, на відміну від інших заквасок, які руйнують його.

На човні ми хотіли б мати багато хліба; у Церкві ми хотіли б мати багатство релігійного правосуддя та світської влади і так бажаного майна. Через це ми часто не визнаємо його хліб милосердя, який вважаємо недостатнім.

Невже ж іще не збагнули, не второпали? Вони не розуміють різниці між тим хлібом, який дає життя, і тим, що приносить смерть. Вони мають перший, але бажають другого. І обурюються, що його нема!

Невже ж іще у вас нечуле серце? Тепер в учнів починає переважати «затверділе» серце, кам’яне, непроникне для Слова. Це найбільше зло, воно є спільною причиною для смерті людини і смерті її Господа (3,5). Затверділе серце перешкоджає учням визнати його у хлібі та змушує їх прийняти Сущого («Я є») за привида (6,52).

В. 18 Маючи очі – не бачите? Маючи вуха – не чуєте (Єр. 5,21; Єз. 12,2)? Учні нагадують тих, які «знаходяться ззовні» (пор. 4,11 н.). Існує тісний зв’язок між очима і вухами: око кероване серцем, а серце – вухом, під впливом внутрішнього слова, яке скеровує погляд туди, куди перед тим око не дивилося.

Не пам’ятаєте. Дорога зцілення є «пам’яттю» про хліб, пригадуванням про його смерть та воскресіння. Гріховним гігантом є забудькуватість: «Дивись, щоб не забути»,– повторює Второзаконня.

В. 19 як я ламав п’ять хлібів і т. д. Сам Ісус нагадує їм про ламання хліба. Вони не помітили, що залишків того хліба стільки, що всі завжди могли б жити ним.

Дванадцять – кажуть йому. Вони знають все. Але нічого не розуміють. Вони, як ті, які освоїли напам’ять катехизм. Знають правильну відповідь, та не мають жодного розуміння!

В. 20 А коли я помножив сім хлібів і т. д.  Хліб давався неодноразово. Єдиний хліб – той хліб, що здатний наситити всіх синівським життям, у вдячності Отцеві і в єдності з братами – завжди перебуває з ними.

Сім, – кажуть. Сім це число досконалості, так само як досконалий хліб – їжа нового творіння, нової людини.

В. 21 То й ще не розумієте? Яка безодня невігластва учнів! Ти знаєш добре, Господи, чому ми ще не розуміємо. Але хочеш, щоб ми також це знали. Ми сліпі, і то споконвіку.  Відкрий очі, принаймні комусь, хто б міг розвіяти нашу сліпоту. Ми не розуміємо, що означає бачити. Ми тільки знаємо, що означає болісно наштовхуватись на дійсність, завдаючи болю один одному.

 

3. Вправа

1. Розпочинаю молитву як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, оглядаючи човен, який перепливає озеро і в якому знаходиться Ісус зі своїми учнями.

3. Висловлюю свої прохання: бачити мою сліпоту і глухоту, мою закам’янілість голови та серця. Це особлива сліпота і глухота: вона стосується тільки єдиного хліба.

Звернути увагу на: єдиний хліб закам’янілість серця
фарисейська закваска очі, що не бачать
Іродова закваска вуха, що не чують
чому дискутуєте / перемовляєтесь пам’ять про хліб
не пам’ятаєте і не розумієте? ще не розумієте?

 

4. Корисні уривки: Іс. 29,7-12; Єр. 5,20-25; Пс. 115; 1 Кор. 5,6-8; 2,6-10.

 

Розповісти