35. Не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам. (Мр. 7,24-30)

321

35. НЕ ЛИЧИТЬ БО ВЗЯТИ ХЛІБ У ДІТЕЙ ТА Й КИНУТИ ЩЕНЯТАМ.

(7,24-30)

24 І вирушивши звідти, пішов у сторони Тиру та Сидону. Увійшовши ж в один дім, не хотів, щоб довідався хто-небудь про те, але не міг скритися.

25 Бо відразу одна жінка, дочка якої мала злого духа, дізнавшись про нього, прийшла й до ніг йому впала.

26 Була ж та жінка грекиня, родом сирофінікійка. Благала вона його, щоб вигнав біса з її дочки.

27 Він відповів їй: Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам.

28 Вона ж озвалась та й каже йому: Так, Господи, але й щенята їдять під столом крихти по дітях.

29. І сказав їй: За це слово йди: біс вийшов з твоєї дочки.

30 Повернулася вона до свого дому і знайшла дитину, що лежала на ліжку, – біс вийшов.

1. Повідомлення у контексті

«Не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам», – каже Ісус, випробовуючи віру жінки. Вона ж відповідає: але й щенята їдять під столом крихти по дітях.

Цей її підхід звільняє силу Господа, який їй каже: «За це слово йди: біс вийшов з твоєї дочки.» Це слово смирення і довіри, що не бентежить, але визнає власну убогість і милосердя Отця.

Ця розповідь є виключно про хліб для дітей. Хліб, що порозкидали діти, збирають щенята. Поза цією картиною вказується на причину того, чому спасіння переходить від Ізраїлю, народу синів, до поган, яких називають «собаками» (пор. Ді. 13,46). Ніхто не може спасти сам себе за допомогою людського таланту чи релігійності. Спасіння є любов’ю, але ніхто не може любити сам себе. Це є завжди ласкою іншого.

Синівський хліб, тобто життя, є безкорисливою любов’ю Отця. Хто думає, як Ізраїль, чи то старий, чи новий, що цей хліб йому належить на основі права або обов’язку, той ніколи його не отримає. Поганин же, який вважає себе відкиненим, навпаки, в стані зрозуміти, що хліб є даром.

Хліб для дітей – це Син, що дає нам своє життя. Коли учні вважають його примарою, то ця жінка переконана, що навіть декілька крихт буде достатньо, щоб врятувати її дочку.

Цікаво, що Ісус проводить екзорцизм без присутності опанованої дититни. Це відображає ситуацію в Церкві після Пасхи, де присутність Ісуса розпізнається через віру в хліб.

Попередній уривок виявляє твердість сердець тих, які за допомогою закону зв’язують “хліб”. Цим показується сила хліба, яка проявляється завдяки вірі в нього. Вона є серед поган, проте відсутня серед своїх, які перетворили Євхаристію в звичку і буденність, або навіть у привілей, що підживлює їхню гордість. Ми ж, закам’янілі серцем, навернемося тоді, коли приймемо хліб, призначений для дітей, як недостойні грішники, і поділимося ним з усіма братами, не відкидаючи нікого.

Поганська жінка, єдина, яка дотепер їла хліб, служить для того, щоб пробудити заздрість у дітей, щоб вони оцінили дар, який спочатку був запропонованим саме їм (Рим. 11,11).

Ісус тут є названий «Господом». Це перший і єдиний раз (пор. 5,19 та 11,3, де він сам так називає себе). Буде також ще один випадок, коли інший поганин проголосить його Сином Божим (15,39). Не визнаний своїми, він стає визнаним тільки тими, хто далеко, які не висувають своїх прав. Це і є любов, – безкорислива і беззастережна. Хто вважає себе гідним Ісуса, той не може його отримати. Те, через що людина відчуває себе гідною, ніколи не є чимось безумовним, ані безкорисним, ані любов’ю.

Учень – це той, хто, незважаючи на те, юдей він чи ні, висловлює слово віри в цей хліб для дітей, що дається не за заслугу, але завдяки лише Христовій благодаті. Віра є нічим іншим як переходом до наших стосунків з Господом, переходом від логіки зарплати до логіки дару.

 

2. Читання тексту

В. 24 Тир і Сидон. Суперечки Ісуса щодо закону віддалили його від своїх, які вже віддавна вирішили вбити його (3,6). Таким чином він досягає тих, що є далеко, розпочинаючи місію серед поган, яку продовжуватимуть його учні. Переслідування не призупиняють місію, а навпаки, пришвидшують її (Ді. 8,4; 11,19).

не хотів, щоб довідався хто-небудь про те, але не міг скритися. Ісус шукає усамітнення. Але те, що приховане, виходить на світло (4,22).

В. 25 дізнавшись про нього. Віра приходить від слухання (Рим. 10,17). Слухають його ті, що його бачили, інші ж слухають про нього.

прийшла й до ніг йому впала. Це жест поклоніння.

В. 26 жінка грекиня, родом сирофінікійка. Ця поганка (грекиня) та чужинка (сирофінікійка) представлена нам в якості моделі віри, доповнюючи попередню модель кровоточивої (гл. 5). Жінка юдейка отримала чудо в присутності Ісуса, коли вона з довірливою певністю торкнулася його; ця ж поганка отримує чудо на віддалі, за відсутності Ісуса, але через її віру в хліб. Віра в цей хліб буде новим способом доторкнутися до Ісуса і поєднатися з ним в період його відсутності, який триватиме від вознесіння до його повернення. Лише деякі з його сучасників мали змогу фізично доторкнутися до нього. Але це не звільняє їх від необхідності торкатися його також духовно, як це робимо для спасіння і ми. Тіло ж не допомагає ні в чому.

В. 27 Дай спершу, щоб діти наїлись. Ісус прийшов до загиблих овець дому Ізраїлю (Мт. 15,24). Цікаво зауважити, що для Матея дітьми стають вівці, що загубилися, тобто грішники! Також і «праведний» син зможе насичуватися хлібом милосердя тільки тоді, коли визнає себе грішником (пор. Лк. 15).

Це сенс закону і проповіді пророків у Ізраїлі (див. книга Йони). Крім того, спостерігаємо, як Ісус обмежує свою місію у просторі і часі, не надуживаючи своєю всемогутністю. Беручи до уваги людське становище, Ісус чинить тільки те, що йому належить зробити, знаючи, що інші дороблять розпочате ним.

хліб у дітей. Починаючи з відправлення Дванадцятьох на проповідь, завжди говориться про їжу і про хліб. Тут же ж і говориться, що це хліб для дітей! Євхаристія є самим життям Сина, його тілом і кров’ю, дарованим нам, щоб ми жили.

Цей хліб не означає щось невиразне: він є присутністю самого Бога, який спасає, «Я є» перебуває посеред нас.

щенятам. Євреї називали поган «собаками». Релігійні люди ніколи не шкодували для інших своїх братів таких назв, якими, звичайно ж, не віддавалося хвали і слави єдиному Отцеві! Ісус використовує загальноприйнятний вираз, щоб показати: ця жінка чується негідною, але вона здатна розпізнати хліб. Ця розповідь перевертає рівність собаки/діти = погани/ізраїльтяни (учні). Справді, адже дітьми стають не з бажання тіла й крові, але визнаючи щедрість любові Отця у дарі Сина.

В. 28 Господи. Учні вважають його привидом. Ця жінка є єдиною, яка визнає його як свого Господа.

але й щенята їдять під столом крихти по дітях. У цьому випадку діти через свою зарозумілість дали впасти не тільки крихтам. Вони викинули весь хліб. У 6,5 говориться про те, що Ісус з Назарета не зміг зробити чуд, бо не знайшов віри. Ця жінка вважає, що вистачить трохи цього хліба, щоб наситити всіх собак (поган) і звільнити її дочку від злого. Вона насправді довіряє тому, хто відкриває руку і втамовує голод кожного живого сотворіння (Пс. 104,28; 145,16), не забуваючи навіть про пташенят ворона, що кричать до нього (Пс. 147,9; пор. Лк. 12,24).

В. 29 За це слово і т. д. Для Ісуса це слово жінки є таким, що спасає її дитину, – це слово віри в хліб, визнаний як дар Отця, у якому не може бути відмовлено будь-кому із синів, ізраїльтянину чи поганину. Ця віра є одночасно самопізнанням себе як щеняти, тобто негідної людини, і пізнанням Ісуса як любові, що насичує всіх щирою милістю.

У Марка це єдине чудо, яке Ісус чинить у відсутності; Він робить це через силу «слова» того, хто розпізнає і визнає цей хліб. Це є випередженням того, що буде правилом у післяпасхальній Церкві: слово-насіння (гл. 4) проросло в слово-хліб, який стає вірою в життя і спасіння для всіх.

Ісус говорить цій жінці із захопленням: «Насправді великою є твоя віра» (Мт. 15,28).

В. 30 Повернулася вона до свого дому і т. д. Вона не сумнівається. Вона впевнена і повертається додому, хвалячи Господа.

дитина. Та, що була посеред щенят, через силу віри в хліб для дітей, є тепер поміж тими малими, які ним насичуються.

 

3. Вправа

1. Розпочинаю молитву, як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, уявляючи хату, де Ісус скривається, у землях Тира та Сидона.

3. Висловлюю Господу свої прохання: зрозуміти, наскільки добре отримати хліб, призначений для дітей. Прошу налаштування духу, щоб засмакувати його віри із усвідомленням моєї недостойності та безкорисливості дару.

4. Зібравши з цього плоди, бачу, слухаю і дивлюся на осіб: хто вони, що говорять, що роблять.

Звернути увагу на: хата
  отримати хліб, призначений для дітей
  щенята
  Господь
  слово
  біс вийшов

 

4. Корисні уривки: Іс. 56,1.6-7; Йона; Пс. 100; 145; 147; Рим. 11.

 

 

36. ЕФАТА, ТОБТО: ВІДКРИЙСЯ!

(7,31-37)

31 І знову, покинувши країну Тирську, прийшов через Сидон над море Галилейське у межі околиць Десятимістя.

32 І приводять йому глухонімого й благають його, щоб на нього руку поклав.

33 І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика;

34 а глянувши на небо, зітхнув та й каже: Ефата, тобто: Відкрийся!

35 І зараз же відкрились його вуха, і розв’язалися зав’язі його язика, і почав він виразно говорити.

36 І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували.

37 І, зачудовані понад усяку міру, говорили: Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову – німим.

 

1. Повідомлення у контексті

«Ефата, тобто: Відкрийся!» – каже Ісус глухонімому. Замкнене вухо відкривається на слухання його голосу, зв’язаний язик розв’язується, щоб сказати слово, яке спасає.

Бог є невидимим. Кожен його образ, який ми творимо, є ідолом. Його єдиним правдивим лицем є лице Сина, який його слухає.

Слово відрізняє людину від тварини. Вона не належить до якогось визначеного виду, але визначає свій вид у відповідності до того, що слухає. За своєю природою людина не є тим, ким є, але є тим, ким стає; а стає вона словом, до якого наставляє вухо і якому дає відповідь.

Бог є єднаючим словом, що дарує себе самого. Людина спочатку є вухом, а потім язиком. Слухаючи його, вона має змогу відповісти йому: вступає в розмову з ним і стає його партнером, об’єднаним з ним, подібним до нього. Юдео-християнська релігія, навіть якщо і любить Книгу, проте не є заручником букви. Це релігія слова і слухання, тобто релігія єднання тих, які розмовляють один з одним. Тому бути глухонімим означає мати абсолютну перешкоду у спілкуванні – це максимум зла.

У попередньому уривку жінка «слухала» те, що говорилося про Ісуса, і «сказала» слово, яке спасає. Учні мають вуха, але не розуміють (вв. 16-18; 8,18). Вони мають закам’яніле серце, що не в змозі розпізнати хліб і визнати: «Він є Господом».

Це передостаннє чудо першого розділу Євангелія та третє від кінця у повному списку чудес. Після цього чуда є ще два, коли Ісус зцілює від сліпоти. Спочатку йде слухання слова, а тоді просвітлення віри. Хто залишається глухим, той не може бачити. Тільки серце може чути правду про те, що людина бачить.

Це чудо подібне до інших, але воно найбільш явно виражене і свідчить наскільки Господь хоче звершити його в кожному слухачеві. Ми всі є частково глухими до його слова. Будучи творіннями, які можуть дати тільки те, що отримали, відповідно й озвучуємо тільки те, що почули. Ісус – Цілитель, який прийшов, щоб повернути нам здатність слухати і розмовляти з ним.

Це чудо має структуру екзорцизму, що виконується при хрещенні і практикується в Церкві від давніх часів донині.

Це зцілення, як і наступне (8,22 нн.), відбувається у два етапи та відповідає двом розділам Євангелія від Марка і подвійному таїнству Ісуса, Месії і Божого Сина, який у дивний спосіб сповняє наші очікування.

Месіанська таємниця зникає, адже його хліб дуже конкретно вікриває нам його істину. Однак, ніхто її не розуміє, ні не бачить. Йому нічого  більше не залишається, як зцілювати нашу розкриту глухоту і сліпоту.

У цій розповіді ми бачимо також етапи нашої подорожі віри. Кожен покликаний особисто пройти з Ісусом той самий шлях, який пройшов народ Ізраїлю, що представлений у цьому глухому буркотуні.

Ісус проголошений як той, хто «усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову – німим». Друге твердження явно визнає його Месією і Спасителем (Іс. 35,4 н.). Натомість, перше твердження визнає його Богом Творцем, який все створив і побачив, що це все є добрим (Бут. 1,3.12.18.21.25.31). Цей уривок скеровує нас до завершення першої частини Євангелія, яка досягне своєї вершини в ісповіді Петра (8,29). Вводиться також і друга тема, кульмінацією якої стане визнання сотника (15,39).

Учень, як і всі інші, активно приймає участь у різноманітних розмовах, але стає глухим і несміливим перед Словом, яке робить його людиною. Ісус зцілює його, щоб він міг бути частиною народу, який чує і відповідає тому, хто йому каже: «Слухай, Ізраїлю, любитимеш Господа і т. д.» (12,29 = Втор. 6,4 н.).

 

2. Читання тексту

В. 31 Тир / Сидон / Десятимістя. Ми перебуваємо у глибині поганської території. Марко, як і Павло, підкреслює привілей тих, які далеко. Любов можуть прийняти лише ті, що її не заслуговують. Хто ж її заслуговує, той зводить її до проституції. Ми пристаємо до Бога, не на вершині нашої досконалості, а в ущелинах нашої невірності. Звідси починається і відновлюється подорож того, хто приходить, щоб спасти нас. Наше невірство стає місцем віри.

В. 32 приводять йому. Глухонімий не може підійти до Ісуса, бо не може почути нічого про нього, навіть якщо колишній біснуватий уже вістував про Ісуса (5,20). Приводять його інші. Не  сказано хто саме. Все приводить до Христа. Все, створене в ньому і ним, прагне до нього, – життя всього, що існує (Кол. 1,15; 1 Йо. 1,3 н.). Більше того, той, хто вже отримав цей досвід, обов’язково стає скерованим до братів (5,19).

глухонімого. Кожна людина з народження є глухою до Божого слова. Та тільки Боже Слово робить її Божою дитиною, тому Бог і промовляє: «Слухай мене, люби мене, бо я люблю тебе» (Втор. 6,45). Людина ж почала слухати брехню сатани, яка замкнула її в собі для інших, відрізаючи її від джерела живої води (Єр. 2,13). Глухий у грецькій мові означає також «тупий, йолоп». Людина, яка не розуміє Слова, стає тупою і дурною. Не відаючи про те, що Бог приготував для тих, які його люблять (1 Кор. 2,9), людина не схоплює глибинної сутності, яка все об’єднує.

Для означення німоти цієї людини у грецькому тексті вжито термін moghilalo, який вказує на того, хто говорить мало, погано і з труднощами: має занімілий язик, яким не володіє. Хто не слухає, той і не в змозі говорити. Бурмотіння і стогони залишаються нечленороздільними звуками: людина має здатність говорити, але їй бракує почутого слова. Розмова з Господом є повним вираженням віри (пор. 5,30-35), і в тій розмові ми вимовляємо слово, яке спасає нас (в. 29). Слухати його і відповідати йому – це життєва необхідність людей, створених на його образ і подобу. Невірні, глухі й німі! Це відправна точка віри, привілейоване місце, де вона може бути подарованою.

й благають його. Молитва інших стає початком посередництва віри. Німий не має можливості молитися. Ми ж маємо велику відповідальність перед Богом щодо всіх тих людей, які, як і раніше, залишаються глухими.

щоб на нього руку поклав. Вказується на спасительне єднання з Ісусом – точку прибуття віри. Вона ж, навіть якщо і через посередницьке заступництво інших, завжди залишається особистим і прямий торканням Ісуса, який діє послідовними етапами. Покласти руки на іншого означає передати йому свої здібності та силу.

В. 33 І взявши його набік від народу. Це перша дія Господа. Так, як він вивів Ізраїль з Єгипту на орлиних крилах, так і кожного виводить поза кордони власного рабства.

Людина залишається глухою через шум і натовп її власних хвилювань, вона стає, як і її ідоли, що мають вуха, але не чують, мають рот, та не говорять (Пс. 115,5). Вихід і тиша є умовами для слухання та першим етапом на шляху віри. Найскладнішим є вихід з власного «я»; найважчою тишею є та, що пов’язана з власними хвилюваннями.

вклав йому пальці свої в уха. У пустелі він дав слово Ізраїлю. Тепер, наодинці, він відкриває вухо, щоб воно могло його слухати.

Ця витончена дія вчинена не руками чи долонями, але пальцями – Ісус, неначе митець, який чітко відшліфовує пальцями ті форми, які вже виліплені руками.

У тиші і в пустелі Господь формує нас своїм словом, повільно моделюючи наше справжнє обличчя і узгоджуючи його з образом Сина. Слухання є другим етапом на шляху віри: щоденне та кропітке слухання, яке перетворює нас у його живий образ. Як можуть багато віруючих у Христа заявляти про себе, що вони є християнами, якщо вони не віддають себе слуханню його слова? Ті, які сповідують християнську віру, стають фахівцями-слухачами Ісуса. Втішає те, коли в Церквах, замість багатьох людських слів, часто дурних, можна почути слово Боже з його простотою і свіжістю.

і, добувши своєї слини, торкнув йому язика. Слина як продукт дихання, є символом Духа. Однієї букви закону замало: вона вбиває (2 Кор. 3,6), оголюючи наше зло. Але слово Господнє, яке стало хлібом, має в собі Дух, який дає життя.

Слухання і дію поєднує дар Духа, який дає нам силу здійснювати усвідомлене. Це третій етап на шляху віри, де віра пов’язується зі слуханням у молитві.

В. 34 глянувши на небо. Як і в описі події помноження хлібів (6,41), Ісус дивиться на небо. Дар Духа дійсно походить від хліба, від його любові, яка дає життя, щоб стати нашим життям.

зітхнув. Цей дар є болючим і таким, що приносить терпіння для Господа. Щоб створити все, Богові варто було лишень промовити слово, а для людини – ще просто дихнути. Але щоб дати нам нове серце – він пожертвував життям. Це зітхання є прелюдією гучного крику на хресті (вв. 15,34.37).

Ефата, тобто: Відкрийся. Бачимо опір, який потрібно подолати, – це гірше, ніж коли немає нічого, лише непрохідні двері нашого закам’янілого серця, замкненого у страсі й недовірі.

Чим більший наш опір, тим більшою є Божа сила. «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Йо. 12,32). У дії Ісуса, як і в таїнствах, які її продовжують, до жесту додається дієве слово. Воно відкриває наше серце, щоб могло увійти Боже світло. Навіть якщо це світло невідоме і страшне для людини, адже вона невиразно бачить (дивись екзорцизми!), все ж у глибині свого серця вона не чекає іншого, бо сотворена саме для нього.

В. 35 І зараз же відкрились його вуха. Зітхання Ісуса – слово про хрест – здатне подолати будь-яку замкненість і зцілити від глухоти.

і розв’язалися зав’язі його язика. Німота людини є наслідком її глухоти. Якщо чує, то врешті, зможе говорити. Наша розмова – плід слухання.

і почав він виразно говорити. Глухий, який щось невиразно бурмоче, стає тим, хто чує і відповідає, стає здатним до стосунків. Ці стосунки і є вірою, що єднає нас у спілкуванні з Ісусом обличчям в обличчя,  як приятель з приятелем. У цьому “виразному” мовленні можна побачити протиставлення невиразному. Такими будуть Петрові слова, – правдиві, але все ще не відповідні (8,29-33). Також і сліпий, щоб досягнути досконалого, загального, проникаючого та «телескопічного» зору (8,25), потребуватиме другого втручання.

В. 36 І наказав їм нікому про це не говорити і т. д. Таємниця Ісуса починає ось-ось виявлятися. Зцілені глухі і сліпі проголошують вістку про нього.

Він залишається затуманеним для тих, котрі досі ще не розуміють того, що вони є  глухими і сліпими, тому і не дозволяють себе зцілити.

Хто досвідчує Боже спасіння, той не може про це не розповідати; і переступає заборону, яка стосується також і мене, аж поки і я не відчую на собі спасіння.

В. 37 зачудовані понад усяку міру. Це подив тих, які пізнають «Я є», який вже перебуває посеред нас. Вони хвалять його, оспівуючи красу його творіння.

Він усе гаразд учинив. Ісус є Господом, Богом-Творцем, який все створив гарним і добрим (Бут. 1,3.12.18.21.25.31). Коли людина слухає свого Господа і відповідає йому, тоді все творіння стає гарним. Народжується новий світ, той, який Бог задумав ще з самого початку.

і глухим дає слух, і мову – німим. Нагадує Іс. 35,5: Ісус – Христос і Спаситель, наша надія, він робить із нас нових людей, здатних, врешті, слухати і відповідати.

 

3. Вправа

1. Починаю молитву, як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, уявляючи дорогу, що веде з Тира до озера через Десятимістя у поганській землі.

3. Висловлюю свої прохання: торкнись, Господи, до моїх вух, зроби мене здатним слухати твоє слово. Торкнись своєю слиною до мого язика, даруй мені твого Духа, щоб я міг слухати і відповідати тобі, переможи в мені весь той опір, який робить мене глухим до твого поклику.

4. Зібравши з цього плоди, бачу, слухаю і дивлюся на осіб: хто вони, що говорять, що роблять.

Звернути увагу на: глухий / бурмотливий еффата
  пальці у вухах кожна річ є гарна і добра
  слина на язику повернути глухим слух
  стогнати / зітхати повернути німим мову
  піднести вгору очі  

 

4. Корисні уривки: Іс. 35,4-7а; Пс. 115; 146; Мр. 9,14-29.

Розповісти