34. Серце ж їхнє далеко від мене. (мр. 7,1-23)

141

34. СЕРЦЕ Ж ЇХНЄ ДАЛЕКО ВІД МЕНЕ.

(7,1-23)

1 Фарисеї ж і деякі з книжників, які були прийшли з Єрусалиму, зібрались коло Ісуса.

2 І бачивши, що дехто з його учнів їсть хліб нечистими, тобто немитими руками, –

3 бо фарисеї й усі юдеї, додержуючи передання старших, не їдять, поки не вимиють добре рук,

4 і не споживають, повернувшися з торгу, поки себе не покроплять, та й багато іншого вони перейняли й дотримують: миття чаш, глеків, мосяжного посуду, –

5 отож питали його книжники та фарисеї: Чом твої учні не поводяться за переданнями старших, а їдять немитими руками?

6 Він же відповів їм: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як ото написано: Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене;

7 та вони марно мене почитають, навчаючи наук – наказів людських.

8 Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людського: обмиваєте глеки та кухлі й ще багато в тому роді.

9 І сказав їм: Красненько відкидаєте заповідь Божу, щоб зберегти ваше передання.

10 Мойсей бо наказав: Шануй батька твого й матір твою, і – хто проклинає батька або матір – смерть такому!

11 А ви твердите: Коли хтось батькові скаже чи матері – корван, мовляв, священний дар є те, чим я мав би тобі допомагати, –

12 тим то й не даєте більше змоги зробити щось для батька чи матері.

13 Тож ви якраз касуєте слово Боже тим вашим переданням, яке ви самі собі передали, – та й чимало іншого такого чините!

14 І прикликавши знову народ, промовляв до нього: Слухайте мене всі й розумійте!

15 Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її осквернити; лише те, що виходить з людини, те осквернює людину.

16 Хто має вуха слухати, хай слухає!

17 І коли він увійшов до хати, оподаль від народу, учні його спитали його про притчу.

18 А він і каже їм: То й ви ще такі недотепні? Не розумієте, що все, що ззовні входить у людину, не може її осквернити,

19 – воно бо не входить в її серце, лише в живіт і виходить геть, виявляючи всі страви чистими.

20 Далі казав: Те, що виходить з людини, – те осквернює людину.

21 З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство,

22 перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя.

23 Уся ця погань виходить із нутра й осквернює людину.

1. Повідомлення у контексті

«Серце ж їхнє далеко від мене», – говорить Господь. Тому воно тверде і не розпізнає хліб.

Слова Ісаї, якими Ісус звернувся до фарисеїв, Марко скеровує до Церкви. Те, що тримає добрих людей далеко від Бога, – це «релігійні традиції», відірвані від любові, – їхнього джерела. Людина, часто, навіть не знаючи цього, є традиційною та залишається рабом своїх звичок. Немає необхідності щоразу шукати нові підходи чи відповіді. Вона довіряється звичаям, тобто тому, що вже було зроблено, і тому, про що вже дізналася. Вона, врешті, живе пам’яттю. Однак, християнин розриває зв’язки з минулим, бо він живе нечуваною новизною: пам’яттю тіла і крові свого Господа, який віддав себе йому у хлібі. Це таїнство любові є «його» традицією, яку він отримав і передає (1 Кор. 11,23 нн.).

В Ізраїлі серцевиною традиції є закон, даний Богом як шлях до життя. Він синтезований у наказі любити Бога і братів (12,29-31). Стає очевидним, що закон сам собою добрий, але ніхто не в змозі дотриматися його. Через це він унаочнює гріх, і відкриваючи зло, запрошує звернутися до Лікаря, який може зцілити.

Гордий надає перевагу стратегії захисту. Нехтуючи сутністю, він прив’язується до дотримання, іноді педантичного, певних деталей, щоб виправдати себе самого і засуджувати інших. Це ставлення проявляється у двох сферах: релігійній і світській. Обом спільна продукція фігових листків, щоб прикрити природну наготу, шукаючи примарну – і нетерпиму – праведність перед Богом і/або перед людьми.

Насправді ж, істинна функція закону не полягає у маскуванні або зціленні від зла, а в окресленні та засудженні його, щоб змусити нас відчувати необхідність прощення і милосердя. Тільки таким чином ми пізнаємо Бога таким, яким він є і яким він об’являє себе у хлібі: безкорисливою любов’ю, що  дарує себе.

Використання закону і традицій для самовиправдання є одночасно і наслідком, і причиною твердості серця, яке перешкоджає визнати дійсність Бога у хлібі (пор. попередній уривок).

Довга промова Ісуса складається з чотирьох частин: вв. 1-7 засуджують зовнішню релігійність, у якій закон деградував, зменшився до слів і людських традицій, які зводять нанівець Боже слово. Вв. 8-13 показують як можна за допомогою релігійної традиції, обійти найбільш очевидну Божу заповідь: любов по відношенню до батьків. Вв. 14-19 заявляють, що все творіння є добрим, бо створене для людини. Скасовано, отже, всі табу і відмінності між добром і злом, отримані ззовні. Вв. 20-23 показують справжнє середовище  зла – це серце людини, яке вона не використовує для того, щоб любити братів.

Як все це стосується Ісусового «хліба»? Не випадково дискусія зосереджена на законах і традиціях, що стосуються їжі і які забороняють «їсти». У них проявляється та твердість серця, що заважає нам жити Євхаристією, особою Ісуса, який дає себе нам, щоб ми жили завдяки йому. Ми ж применшуємо справжність цього дару до привида, бо залишаємося у формальній релігійності, що дотримується всіх законів, за винятком цього основоположного – любити.

Жоден гріх так не віддаляє від Бога і від його хліба, як стремління до релігійної досконалості. «Ви, що шукаєте в законі оправдання, від Христа відлучилися, від благодаті ви відпали.» (Гал. 5,4). Самовиправдання скасовує виправдання, позбавляючи нас пізнання себе самих як убогих, а Бога як милосердного. Воно підштовхує нас робити все, ба навіть прикладати зусилля, щоб любити, замість того, щоб прийняти те, що ми є ним безкорисливо люблені – і довіритися йому. Таким чином, наше серце залишається твердим, мертвим і закам’янілим, глухим і сліпим до любові і до життя. Маємо очі, що не бачать, і вуха, що не чують (8,18).

Ісус з його «хлібом» не тільки діагностує, але також і зцілює нас від глухоти і сліпоти (вв. 31-37; 8,22 нн.).

Ісус є Учителем, що здатний написати в наших серцях внутрішній закон любові. І робить це нагадуючи нам постійно про свій «хлібо», що об’являє і дарує нам Бога, який любить нас без жодних умов.

Учень їсть цей хліб і живе з нього, хоча і є нечистим. Він засновує своє життя не на власному дотриманні закону, але на Божій благодаті. Він завжди повинен остерігатися власного виправдання на основі закону і, навіть «святих», традицій, що зводять дійсну присутність Господа до примари. Він також приймає все творіння як добре, і знає, що зло походить з його кам’яного серця, котре поки що ще не вміє любити.

 

2. Читання тексту

В. 1 Фарисеї ж і деякі з книжників. Перші дотримуються закону, другі знають його. Ці книжники та фарисеї, які раптово з’являються з Єрусалима, служать для того, щоб з’ясувати що саме заважає нам зрозуміти подію з хлібами.

В. 2 їсть хліб нечистими. Вся ця дискусія стосується їжі. Їжа є життям і походить від Бога. Ця матеріальна їжа, що минає, є образом тієї їжі, що не гине: кожен хліб є знаком самого Бога, який дарує себе. Береться його, отже, не нечистими руками (по-грецьки «звичайними»). Вимити руки перед їжею, крім правила гігієни, є також і ритуалом очищення, щоб підійти з належною повагою до чистого джерела життя. Кожен же обряд, коли втрачає свій сенс, замінює означувану річ і стає чародійством. Обрядовість робить порожніми навіть найсвятіші речі, зокрема, Євхаристію, коли Літургія переходить у звичку або відбувається для вигоди чи зиску. Тим не менш, варто зазначити, що учні, хоча і з нечистими руками, проте їдять. Інші ж, з їхніми прагненнями чистоти, не їдять, і до того ж Ісус викриває їх як нечистих.

Вв. 3 н. бо фарисеї й усі юдеї і т. д. Марко пояснює своїм читачам-поганам, які знаходяться в Римі, єврейські правила і традиції щодо харчування.

В. 5 Чом твої учні не поводяться за переданнями старших, а їдять немитими руками? Це вже третій раз, коли згадується про традиції і продовжуватиметься говорити про них. Вся промова Ісуса є протиставленням між традиціями і словом Божим. Євангеліє є критичним по відношенню до всіх традицій. Воно просіває їх через сито Духа, щоб розпізнати: відповідають вони, чи не відповідають «традиції хліба» – найвищому правилу.

Крім тих релігійних, є багато інших традицій, особливо сьогодні: «так всі говорять», «так робиться» – з їхніми непримиренними законами посідання, володарювання, престижу, ринку і моди. Багато очевидних звичок, самих собою зрозумілих і зобов’язуючих, перешкоджають у виконанні єдиного закону любові.

В. 6 лицемірів. «Лицемір» у грецькому театрі вживався для позначення керівника хору. Він є головною дійовою особою, тим, який виділяється з анонімної отари через виконання оригінального соло. Таким чином, лицемірство є бажанням бути головною дійовою особою, яка ставить власне «я» понад усім і понад усіма, включно з Богом. Власне «я» стає маленьким богом, якому приноситься в жертву все, навіть самих себе. Цей гріх, властивий всім, закриває людину в еґоїзмі і спонукає використовувати інших як п’єдестал для власного «я». Іноді з’являється в цілком перевернутому вигляді, у більш витонченій формі, але зовсім не кращій: панується, посилаючись на свою слабкість, щоб звинувачувати інших.

Народ цей устами мене почитає. Це цитата з Іс. 29,13, що викриває релігійність, яка побудована на словах і на дотриманні зовнішніх обрядів.

серце ж їхнє далеко від мене. Справжня релігійність є релігійністю нового серця, яке любить Бога і ближнього. В іншому випадку – це просто лицемірство та інструмент панування, зовнішнє відбілювання гробниці, що повна смерті.

В. 7 вони марно мене почитають. Це поклоніння веде у пропасть. Воно ж бо насправді не є спрямованим до Бога, а до власного «я».

В. 8 Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людського. Легалізм заступає Божу заповідь людськими традиціями.

В. 9 Красненько відкидаєте заповідь Божу, щоб зберегти ваше передання. Ісус наполягає на викритті цього зла, щоб перестерегти нас. Насправді ми робимо його інстинктивно, без злого наміру чи завбачливості.

Вв. 10 нн. Мойсей бо наказав і т. д. Ісус наводить один приклад нашого уміння зробити такий релігійний закон, що  безпосередньо йде проти найбільш знаної Божої заповіді – любові до стареньких і потребуючих батьків.

В. 13 Тож ви якраз касуєте слово Боже тим вашим переданням, яке ви самі собі передали. Дійсно вражають ці майже нав’язливі з боку Ісуса варіації на тему: залишаєте Божу заповідь, нехтуєте Божу заповідь, скасовуєте Боже слово людськими традиціями, вашим переданням, вашою традицією, яку вам передали.

та й чимало іншого такого чините. Господи, ти запевняєш, що ми дійсно вмілі обманювати самих себе, щоб не пізнати тебе. Молимо тебе, відкрий наші очі, щоб ми побачили те, що робить наші серця далекими від тебе і рабами самих себе. Допоможи нам зробити іспит того, що вважаємо важливим, настільки важливим, що стало само собою очевидним, зрозумілим і священним, але яке не допомагає нам любити тебе та інших.

В. 14 І прикликавши знову народ, промовляв до нього і т. д. Ісус робить привселюдну заяву, бажаючи, щоб всі зрозуміли. А своїм учням і кожному, хто його про це просить, він пояснить наодинці, особисто.

В. 15 Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її осквернити. Це є основою християнської свободи перед природою: все творіння є добрим, тому що воно є Божим даром для людини – Божою дитиною у Сині. Сьогодні звично вважати, навіть більше, ніж ми собі уявляємо, що зло є у речах, і демонізувати їх: «Не доторкайся, не куштуй, не рухай!» (Кол. 2,21).

лише те, що виходить з людини, те осквернює людину. Зло, натомість, виходить із серця людини, коли вона використовує речі неправильно, тобто коли не вживає їх для досягнення своєї справжньої цілі, для якої також і вони є призначеними, а саме, щоб любити Бога і ближнього.

В. 16 (Хто має вуха слухати, хай слухає) (пор. 4,23; 8,18). Це запрошення визнати власну глухоту, і в таким чином просити Ісуса про зцілення (7,31 нн.).

В. 17 учні його спитали його про притчу. Хто хоче зрозуміти слова Ісуса, той повинен запитувати його і вислухати його відповідь (пор. 4,10.35).

В. 18 То й ви ще такі недотепні? Учні знаходяться в тій самій ситуації, що й книжники і фарисеї (пор. 8,17 н.). Також і їхні серця затверділі та далекі від Бога. Тому вони не розпізнали хліб і також переплутали Господа з примарою (6,52).

В. 19 виявляючи всі страви чистими. Ця заява, настільки важлива, створила чималу проблему на першому Єрусалимському соборі (Ді. 15): вона знаменує перехід від зовнішнього закону, що складається із заборон і приписів, до свободи благодаті та Духа. Ісус своєю кров’ю очистив людину і все творіння. Через нього все стає знову добрим і святим, даром Отця для вживання з вдячністю і для ділення з братами. Світ позбавлений демонів: «творіння світу – спасенні; нема в них жадної пагубної їді» (Муд. 1,14).

В. 20 Те, що виходить з людини і т. д. Зло не приходить ззовні, адже все є добрим, а з нашого рабства або зсередини, через зловживання нашою свободою.

Вв. 21 н. З нутра бо, з серця людини т.д. «Люби і роби, що хочеш!» (св. Августин). Початком добра і зла є наші серця: добрі або погані, освітлені любов’ю або засліплені егоїзмом. Тому кінцеве правило поведінки «чинити Божу волю» походить від розпізнавання, яке, разом із законом, дає нам побачити більш глибоко: чи наше серце заворушилося від Бога, чи від ворога.

недобрі намисли і т. д. Це список гріхів, джерелом яких є людське серце з його поганими намірами, від яких народжуються всі злодіяння. Перелік гріхів завершується безглуздям, властивим для тих, які не розрізняють добро і зло, ліву руку від правої. Цей гріх, що сьогодні набув такого широкого розповсюдження, є найгіршим. Це притуплення свідомості.

В. 23 Уся ця погань виходить із нутра й оскверняє людину. Це вчинки плоті, що закон їх виявляє. Хто їх поповнює, той не успадкує Боже Царство (Гал. 5,21). Вони чинять людину нечистою, відділяють її від життя.

 

3. Вправа

1. Починаю  молитву, як звичайно.

2. Зосереджуюсь, оглядаючи місце: берег моря.

3. Висловлюю Господу свої прохання: прошу Ісуса пізнати затверділість мого серця і всі мої традиції, прив’язаності і звички, які перешкоджають мені жити за законом любові.

4. Чую, звернені безпосередньо до мене, всі слова Ісуса, який мені пояснює: чому моє серце далеко від нього і чому не розуміє події з хлібами.

Звернути увагу на: їсти хліб
  нечисте (звичне)
  традиції / навчання / людські приписи / нівелювати Боже слово
  лицемір
  серце, далеке від Бога
  очистити їжу
  «серце» як джерело зла

 

4. Корисні уривки: Втор. 4,1-2.6-8; Пс. 15; Бут. 1; Іс. 29,13; Ді. 10,15; 1 Кор. 8,6; Гал. 5; Кол. 2,16-23.

Розповісти