19. І дало плід, що сходив і ріс (Мр. 4,1-9)

181

19. І ДАЛО ПЛІД, ЩО СХОДИВ І РІС

(4,1-9)

1 Знову розпочав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо нього, тож він увійшов у човен, і сидів у ньому, на морі, а ввесь народ був на землі при морі.

2 І він багато навчав їх притчами, і говорив до них своїм повчанням;

3 Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти.

4 Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його.

5 Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато, і вмить зійшло, бо земля була не глибока.

6 Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло.

7 А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, тоді воно не дало плоду.

8 Ще ж інше впало на добру землю – і дало плід, що сходив і ріс; і принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше.

9 І додав: Хто має вуха слухати, хай слухає!

1. Контекст

«І дало плід, що сходив і ріс» понад будь-які очікування, – так оповідає Ісус про насіння, яке Він засіяв серед великих труднощів.

Сценарій його навчання носить урочистий і пригадувальний характер: натовп, море, човен. Притча починається і закінчується запрошенням: «Слухайте!», «Хто має вуха слухати, нехай слухає». Слово Ісуса – це безсмертне насіння, що відроджує в нас Його образ (1 Пт. 1,23) вводить в Його сім’ю (див. попередній уривок).

Однак, здається, що Ісуса ніхто не слухає! Те, що він робить, подобається кожному, але своїми словами Він всіх наставляє проти Себе. Фарисеї та іродіяни хочуть його вбити, свояки та книжники вважають його одержимим і божевільним. Замість плодів успіху він пожинає непорозуміння, несприйняття та смерть. Його товариші, першими, вказують на те, що його принципи абсолютно неправильні. Він повинен змінити їх, або, принаймні, згладити кути, ще перед тим, як все зруйнує!

Ісус передбачає цю спокусу ще до того, як йому її представлять інші. Цією притчею Він стверджує, що вибір уже зроблено, і пояснює глибоке таїнство свого життя, яке також стане таїнством перебування його слова у нас, у Церкві й у світі. Це таїнство Божого Царства – смерті, що провадить до воскресіння.

Царство постійно порівнюється з насінням. Його особлива життєва сила проявляється через смерть, яка не знищує, а павпаки, є необхідною, щоб  насіння змогло прорости і проявити себе у всій своїй силі, на відміну від усього іншого, що прогниває і проминає.

Доволі часто згадувалося про те, що Ісус навчав (1,14н.21н.39; 2,2.13). Тепер ми бачимо об’єкт його навчання: його власне життя, пояснене за допомогою аналогій.

Увесь розд. 4 проголошує позитивне значення кризи його служіння в Галилеї, як предвіщення того, що відбудеться в Єрусалимі. Це не поразка, а лише випробування. Ворожість і хрест не зводять нанівець Боже спасіння, а навпаки, реалізовують його. Божа слабкість сильніша за будь-яку могутність людини.

Ці притчі, змальовуючи життя Ісуса, дають нам одночасно і критерії для розпізнавання, щоб ми могли перебувати серед його учнів і належати до його Царства. Ми не повинні гнатися за успіхом (вв. 3-9), славою і значущістю (вв. 21-25), першістю і величчю (вв. 26-32). Боже діло долає труднощі, поразки, непомітність, другорядність, терпеливе очікування і скромність, як це нам показує Ісус.

Все це якості насінини, з якої народжується дерево Царства. Воно подібне до зерна, яке приносить рясні плоди не «завдяки»  і не «незважаючи на те», а саме «тому, що» помирає (Йо. 12,24).

Цілий розділ побудований на низці протиставлень: поразка – успіх, прихований – видимий, таємний – явний, бездіяльність – діяльність, мізерність – велич. Насправді ж є тільки одне протиставлення. Між Божим промислом у якому протиставлень взагалі не існує і думкою людини, що прагне чогось одного, забуваючи про існування іншої можливості.

Ці притчі навчають надії всупереч будь-якій надії. Щобільше – навчають віри, яка знає, що Слово Боже це насіння, яке мусить сповнити своє післанництво (Іс. 55,11). Спротив, який Воно отримує представлений тут різними типами землі і входить до частини витрат, як у посівній.

Ця притча майстерно побудована на контрасті між детально описаним неуспіхом і несподіваним кінцевим результатом – цілком протилежним. Цією притчею, як і подальшими, Ісус бажає заохотити слухачів довіряти Йому та його слову, щоб не потонути в бурях, які виникають внаслідок неминучих труднощів. Якщо дивлюся на бурі – опускаються руки, а дивлячись на Ісуса, – відроджуюся. Ось чому псалмопівець каже: «Очі мої завжди до Господа, він бо звільнить від сітей мої ноги» (Пс. 25,15). Жахливою пасткою є страх, який зачаровує і кам’янить кожного, хто на ньому зосереджується.

Ісус промовляє до натовпу, сидячи в човні на морі, і потребує, щоб його вислухали. Це нагадує Бога сотворення і виходу, який торжествує над водами. Крім того, Ісус є новим Мойсеєм, що приносить новий закон: «Слухайте!» Насправді він є самим Божим Словом, яке просить послуху у людей, щоб спасти їх.

Учнем є той, хто слухає його. Ісусове слово пропонує новизну, що дає свободу новим бажанням. Однак, воно викликає також і страхи, породжуючи в серці прихований опір зла, що пручається.

 

2. Читання тексту

В. 1 Знову розпочав. Фарисеї з іродіянами вирішили вбити Ісуса, книжники називають його біснуватим, а свояки, на що зокрема потрібно звернути увагу, – вважають його несповна розуму. Все, здається, вказує на кінець. Але саме звідси він дає поштовх новому початку.

навчати. Спочатку Ісус проголошував Царство словами і жестами, що були сповнені великою потугою і тим самим свідчили про Нього і характеризували Його особу. Тепер він починає притчами пояснювати таїнство Царства.

увійшов у човен. Його слово з човна звернене до всіх тих, що вже з ним (3,9).

сидів у ньому, на морі. На березі море людей збігається до нього, Він же сидить посеред моря. Той, хто замикає безодні у сховищах і збирає, неначе у бурдюки, води моря (Пс. 33,7), робить Собі з нього престол і господарює над усім як володар – навіть над безоднями нашого серця, які так важко зрозуміти і заповнити.

а ввесь народ був на землі при морі. Цей народ покликаний до виходу, щоб дістатися разом з Ісусом іншого берега, де буде переможене зло, хвороба і смерть і де отримають його хліб (гл. 5-6).

В. 2 навчав їх притчами. Притча представляє щось дуже просте і відоме для всіх, щоб пояснити приховане і таїнственне. У цьому розділі через образ насіння і його якості Ісус пояснює таїнство Царства і Слова, яке проголошує Царство. Людина добре знає про смерть, що змінює життя. У випадку ж із насінням досвідчує протилежне: життя, що починається зі смерті.

говорив до них своїм повчанням. Три рази наголошено про його навчання. Навчання Учителя це те, що робить слухача його учнем. Минулий недоконаний час дієслова «говорити» вказує на тривалу дію.

В. 3 Слухайте. «Слухай, Ізраїлю» – так починається ісповідь єврейської  віри (Втор. 6,4-9). Юдео-християнська релігія основана на слуханні: Бог говорить, а людина відповідає. Цей діалог є її життям. Заборонено робити зображення Бога, бо єдиним його зображенням є людина, яка його слухає, – це його дитина, народжена зі слова, яке приймає. Ось чому псалмопівець каже: «До тебе, Господи, взиваю; моя скеле, не одвертайсь мовчки від мене, щоб я не став, як ті, що в могилу сходять, коли ти відцураєшся від мене» (Пс. 28,1).

Ісус закликає всіх людей до слухання, щоб вони могли стати подібними до Нього, до Сина.

Притча поміщена у запрошення до слухання (вв. 3.9), адже насіння, про яке йдеться, – це і є те слово, що виходить з його уст.

вийшов сіяч. Ісус – сіяч, Син, що прийшов щедро засівати Царство Отця. Водночас Він і насіння, тобто Слово Боже, живе й дієве, що плодоносить, роблячи нас членами своєї сім’ї (див. попередній уривок). Він також буде і жнивами, тобто тим, хто слухає Його і ототожнюється з Ним.

В. 4 впало при дорозі. Нам здається дивним сіяти поза ріллею. Але в Палестині спочатку сіяли, а вже потім орали, засипаючи насіння землею в очікуванні дощів. Те, що впало на стежці, було більш помітним і ставало легкою здобиччю для птахів ще до того, як зорали поле.

В. 5 інше впало на ґрунт каменистий. Йдеться про ту частину поля, де була скеля, вкрита тонким родючим шаром. Перед початком посіних робіт ще не відомо якою глибокою буде оранка, і тому засівають всюди. Селянин, який ще перед посівом хотів би бути впевненим у результаті кожного зерна, не сіяв би ніколи. Він з’їв би протягом місяця той «викинений» мішок пшениці, який дасть йому їжу на цілий рік. Його дія, на перший погляд збиткова, розраховує на силу насіння. Знає – і тому насмілюється. «Іде з плачем, іде, несучи мірку зерна. Повертається додому радий, несучи снопи з собою» (Пс. 126,6).

і вмить зійшло. Камінь, який лежить під тонким шаром землі, дає вологу і тепло, прискорюючи таким чином процес росту насінини в рослину.

В. 6 згоріло. Але як росте, то скоро в’яне і падає, тому що не має коріння, яке отримувало б вологість з глибини.

висхло. Подібно, як і рука у 3,1-6, яка не в змозі прийняти дар життя.

В. 7 впало між тернину. При оранні ґрунту тернину забирають. Але її коріння часто залишається.

та його поглушила. Кущі, прорісши знову, ростуть і заглушують пшеницю.

воно не дало плоду. Результат цього посіву здається катастрофічним: насіння не пускає коріння через птахів; якщо ж воно пустило коріння, то не виростає через каміння; коли ж росте, то його заглушує тернина. Тим не менше, селянин все ж засіває з довірливою впевненістю. Також і слово Ісуса здається, що не входить у серце людини; а якщо ввійшло, то не пускає коріння; якщо ж пускає коріння, то його приглушують. Не зважаючи на це, він продовжує засівати: «Для цього я прийшов» (1,38).

В. 8 добру землю. Але є також і така земля, що винагороджує всі зусилля. Незважаючи на опір, людське серце все ж створене для Божого слова: воно є ґрунтом добрим і плідним для насіння. Ісус це знає: ми були створені в Ньому, через Нього і для Нього (Кол. 1,16).

і дало плід. Дослівно: «давало плід». Вказує на тривалу дію.

що сходив і ріс. Якою гарною є пшениця, що проростає і росте, – це ніжне життя, що пробивається із землі!

і принесли. Дослівно: «приносили». Вказує на тривалу дію.

те у тридцять. У середньому в Палестині один мішок посіяної пшениці приносив 7-8, максимум 11-12 мішків урожаю. Тут один мішок приносить тридцять? Це перебільшення!

те у шістдесят. Це не можливо!

а те й у сто разів більше. Це абсурд!

В. 9 Хто має вуха слухати, хай слухає. Ми знову запрошені слухати.

Цей надмірний, неможливий і абсурдний плід є запевненням Ісуса. Насіння, що він сіє, отримує ту ж силу Слова, котре з нічого створило все. Подібно й людське серце здатне здобути зі смерті життя – і не будь-яке життя, а життя Боже.

У цей кризовий час Ісус висловлює свою непохитну віру в Отця і запрошує нас до такої ж віри в нього. Тільки Бог є Богом і Господом всього і всіх, – людей та їхньої історії.

Сьогодні ми добре бачимо, наскільки Ісус мав рацію. Його насіння проросло в усьому світі і росте так, що ніхто не може його зупинити. Воно не має іншої сили, окрім тієї, котра полягає у  відкиненні та загибелі, подібно до Ісуса.

 

3. Молитва Словом

1. Розпочинаю молитву, як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, оглядаючи місце: натовп на узбережжі та Ісус, що сидить посеред моря і говорить з човна.

3. Висловлюю Господеві свої прохання: слухати, не мати страху перед труднощами, які Слово зустрічає в мені, мати довіру його життєдайної сили.

4. Роздумую над притчею, зважаючи на труднощі, які зустрічає насіння, і на неочікуваний плід, який воно приносить.

Зверніть увагу на: натовп При дорозі / птахи
  море кам’янистий ґрунт / висхло
  човен тернина / поглушила
  слухати добра земля / у тридцять, шістдесят і сто разів
  зерно  

 

4. Інші біблійні уривки: Іс. 55,1-11; Пс. 65; 126; 1 Пт. 1,22-25.

Розповісти