12. Я не прийшов кликати праведних, а грішників (Мр 2,13-17)

255

12. Я НЕ ПРИЙШОВ КЛИКАТИ ПРАВЕДНИХ, А ГРІШНИХ
(Марко 2,13-17)

13 І знову вийшов над море, і ввесь народ сходився до нього, і він навчав їх.

14 А йдучи повз, побачив він Леві, сина Алфея, що сидів на митниці, й до нього каже: Іди за мною! Той устав і пішов слідом за ним.

15 І коли він сидів за столом у його домі, багато митарів і грішників сіли з Ісусом та його учнями, бо їх було чимало, – тих, що за ним ішли.

16 І коли книжники, що були з фарисеїв, побачили, що він їсть із митарями та грішниками, то сказали його учням: Чого він їсть і п’є з митарями та грішниками?

17 Ісус, почувши те, сказав їм: Лікаря треба не здоровим, а хворим. Я не прийшов кликати праведних, а грішних.

 

1. Контекст

«Я не прийшов кликати праведних, а грішних», – каже Ісус. Однак на землі «нема праведного ані одного» (Рим. 3,10 = Пс. 14,1 нн.), тому що «всі згрішили і позбавлені Божої слави» (Рим. 3,23). Отже, Господь прийшов до всіх, Він є Цілителем і Спасителем усіх. Та приймають Його тільки ті, хто усвідомлює, що вони – хворі й пропащі. Праведні ж залишаються завжди в черзі на спасіння, аж доки не визнають себе грішниками. До того часу вони не можуть бути спасенними.

Як рибалки, так і грішники покликані до віри (вв. 1,16-20). Прощення, про яке говориться в попередньому уривку, стає покликанням до нового життя. Зцілений паралітик ходить; грішник, який отримав прощення, йде слідом за Ісусом. Леві, паралізований митницею, також піднімається і йде за Ісусом у напрямку до свого дому, де їстиме з Господом. Разом із ним є й багато інших, що йдуть за Ісусом, хоч іще залишаються грішниками.

Ми маємо тут дві сцени, тісно пов’язані між собою: покликання Леві (вв. 13-14) та споживання їжі з грішниками (вв. 15-17). Перша сцена роз’яснює, що наш гріх не є перешкодою для того, щоб Ісус покликав нас; а Його споживання їжі з грішниками показує терплячість Ісуса до тих, які йдуть за Ним, але ще не остаточно розірвали із злом. Євхаристія, образом якої є споживання їжі, не є поживою тільки для досконалих. Вона є також ліком для немічних, підготовкою і супроводом для всіх зневірених, кому ще необхідно звершити досить довгу подорож (1 Цар. 19,8). Тому, бажаючи «гідно звершити святі таїнства», ми не повинні вважати себе праведними, а маємо «визнати наші гріхи»; до причастя з Ісусом ми зможемо приступити не раніше, ніж скажемо: «Господи, я не є достойний!»

Ісус є Цілитель, який прийшов, щоб принести милосердя Отця. Він є дарована Любов, величина якої пропорційна не до наших заслуг, а до наших потреб. Чи ж не болить мамине серце найбільше за ту дитину, котра є найбільше скривдженою? Спасінням є прийняти цю любов, джерело нового життя. Уміє любити той, кого люблять, і любитиме він так, як люблять його.

Учень є частиною спільноти, яка не виключає нікого: вона є домом із розкритою покрівлею, в центрі якого стоїть Ісус із паралітиком-грішником. Останні і далекі стають найближчими. Якщо спільнота стає закритою для грішників, то автоматично виключає свого Господа, який сам зробився гріхом задля нас (2 Кор. 5,21): замість ставати вселенською спільнотою, відкритою для всіх Божих дітей («католицький» = вселенський), вона стає сектою осіб, які уявляють себе праведниками, тому що зберігають всі Божі закони, – окрім того основного, котрий і робить нас подібними до Господа: любити всіх Його ж любов’ю, яка стає тим більшою, чим менше Його люблять.

2. Читання тексту

Вірш 13. І знову вийшов. У Євангелії від Марка Ісус постійно «виходить» і «ходить». Усе Його життя є виходом, який прокладає нам дорогу, котрою маємо йти.

над море. Сценарій такий самий, як при покликанні перших чотирьох апостолів (вв. 1,16-20).

він навчав їх. Недоконаний вид дієслова вказує на дію, яка розпочалася в минулому і ще не закінчена, ще триває. Його навчання справді триває і тепер, через проголошення Євангелія. Марко особливо підкреслює навчальну діяльність Ісуса (згадану 23 рази), використовуючи слово «навчати» і «навчання» тільки щодо Нього (єдиний виняток зроблено у в. 6,30).

Вірш 14. побачив. Як і в двох попередніх покликаннях (пор. вв. 1,16-19), особливу роль відіграє погляд, тобто серце Ісуса. Той, хто вважав себе за «черв’яка» і кого інші також вважали таким, бачить в Ісусі правду про себе, як і сказав Господь: «Тому, що дорогий ти в мене й цінний і я тебе люблю», а через це: «Не бійся, бо я тебе викупив, прикликав тебе твоїм ім’ям, ти – мій!» (Іс. 41,14; 43,4.1). У відомому зображенні Караваджо погляд Ісуса є променем світла, що піднімає Леві з виру пітьми.

 

Леві, сина Алфея. Передання ототожнює Леві з Матеєм.

що сидів. Паралітик лежав на ліжку, а Леві сидить, як паралізований, на тому місці, яке є для нього всім його життям.

митниця. Покликання Ісуса спрямоване до людей інших професій. Він звертається до людей, які рибалять, працюють, рахують гроші! Перетворча сила Його погляду і Його слова роблять щораз складніші речі. У Бога все є можливим, також і покликати до спасіння того, хто цілком зосередився на своєму збагаченні. Павло, наприклад, буде покликаний саме тоді, коли, «дихаючи погрозою та вбивством на учнів Господа», йшов у Дамаск, щоб зв’язати їх кайданами (Ді. 9,1 нн.).

Іди за мною. Християнська віра є ногами для наслідування Господа. Наслідуємо того, кого любимо, щоб могти бути «з ним» (пор. в. 3,14).

устав. Паралітик, який спав у ліжку свого гріха, пробуджується. Леві, який був мертвим у клітці свого егоїзму, воскресає до нового життя.

і пішов слідом за ним. Ужитий у грецькій мові граматичний час аорист вказує на початок шляху: він почав іти слідом за Ісусом. Леві залишає все задля великої радості: він виявив скарб свого життя, знайшов дорогоцінну перлину (Мт. 13,44 нн.).

Вірш 15. коли він сидів за столом. За тогочасним звичаєм учасники святкових трапез лежали на диванах. Лука підкреслює, що мова йде про великий бенкет (Лк. 5,29).

у його домі. Паралітик зміг піти до своєї оселі. Леві може прийняти Ісуса у своєму домі. Там людина і її Господь їдять (= живуть) разом. Справжнім житлом Бога є людина, яку Він любить, справжнім житлом людини є сам Бог, якого вона має любити всім своїм серцем. Святий Дух є життям обох!

багато митарів і грішників. Грішники – це порушники закону. Особливо ненависними грішниками були митарі: вони заробляли гроші, збираючи податки від імені своїх іноземних господарів. Усі ненавиділи їх через їхнє ремесло, прирівнювали до поганських гнобителів, яким вони служили. Під «грішниками» в той час розуміли також «поган», спільна трапеза з якими породжувала проблеми в перших християнських громадах (Ді. 11,3; Гал. 2,11 н.).

сіли з Ісусом. Ужитий у грацькій мові граматичний час імперфект вказує на триваючу дію. Для Ісуса було звичним сідати за трапезу з грішниками. Серед них у хрещенні Він почав своє служіння, посеред них на хресті Він його і завершить. Ісусові дорікали в тому, що Він «ненажера і п’яниця», «приятель митарів і грішників» (Мт. 11,19; Лк. 7,34). Слово «сидіти» (дослівно грецькою «лежати») є тим самим, яке використовується для Євхаристії, коли Ісус святкує свою Пасху, споживаючи останню вечерю зі своїми учнями (14,17).

Бенкет є часто вживаним образом Божого Царства. Споживати разом їжу є актом близькості, миру й радості. Члени сім’ї їдять разом! Тепер Бог і людина, грішна людина, сидять за одним столом, тобто належать до однієї сім’ї.

Ісус не тільки прощає гріхи (попередній уривок). Він робить більше: розділяє своє життя з грішниками. Його приклад вчить нас відділятися не від грішників, а від гріха. Від гріха звільняє нас поєднання з лікарем, який прийшов, щоб зцілити нас саме через прощення, яке стає повною солідарністю у спільній братерській трапезі.

їх було чимало. Підкреслюється велика кількість грішників. Це є своєрідним запрошенням пізнати себе посеред них. Ми не одні такі! Дійсно, хто ж є без гріха?

тих, що за ним ішли. Йти за Ісусом означає бути Його учнями. Граматичний час імперфект вказує на те, що вони йшли за Ним постійно. Як же так, що вони досі ще є грішниками?! Але чи не є таким і наш досвід (пор. Рим. 7,14-24)? Що ж робити?

Вірш 16. книжники, що були з фарисеїв. Книжники – експерти, а фарисеї – ті, що дотримуються закону. Тут, отже, йдеться про знавців закону з-поміж тих, хто його дотримувався. Вони схожі на Павла, який до моменту свого навернення вважав себе досконалим у виконанні закону (Флп. 3,6).

побачили, що він їсть із митарями та грішниками. Вже вдруге наголошується, яким Його бачать в очах «добрих» людей. Якби Ісус був грішником, то не було б нічого дивного: Він був би з рівними собі! Обурює те, що праведник перебуває з неправедниками. Або сам Господь є грішником, – а це неможлива річ! – або Він робить щось таке, що дійсно виходить поза межі будь-якої справедливості. Перед тим було сказано, що грішники сиділи з Ним за столом, тепер же говориться, що Він їсть із ними, чим підкреслюється взаємність. «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним, і він зо мною.» (Од. 3,20).

сказали його учням. Фарисеї ніколи не кажуть Ісусові те, що думають, хіба щоб спіймати Його на чомусь. Вони переважно міркують мовчки або ж говорять іншим про інших. Тут фарисеї говорять про Учителя учням (пор. в. 24!), які думали, мабуть, так само. Ця проблема, по суті, постійно випливала у християнських спільнотах: що робити з тим, хто вже йде слідом за Ісусом, але ще не є досконалим? Що робити з грішниками в Церкві? Як поводитися з поганами?

Чого він їсть і п’є з митарями та грішниками? І втретє підкреслюється ця проблема, але тепер дійшло вже до словесного вираження. Важливо відзначити, що їсти означає жити, а фраза «їсти разом з Ісусом» вказує на поєднання, на спільне життя з Ним.

Слова «сидіти» (дослівно грецькою «лежати») і «їсти» вказують на євхаристійну трапезу, у якій Ісус дарує себе самого.

Вірш 17. Ісус сказав їм. Запитання фарисеїв звернене до учнів, але відповідає сам Ісус. Цей спосіб дії властивий для Церкви: на кожне запитання, що їй ставиться, має бути віднайдена відповідь в Ісусі. Те, що Він сказав і зробив, – це новий закон. Кожна проблема вирішується, зісилаючись на Його приклад. Мусимо ставитися до грішників так, як це робив Ісус. Він ненавидить зло тільки тому, що любить хворого. Ми ж, навпаки, ненавидимо хворого, тому що любимо зло. Ісус ненавидить гріх і бажає добра грішникам. Ми, натомість, ненавидимо грішників, бо ми все ще є рабами гріха. Коли ми любитимемо братів, починаючи з останніх, з безмежною ніжністю Отця, тоді в нас буде досконала любов Сина і ми ставатимемо подібними до Нього (пор. Лк. 6,27-38).

Лікаря треба не здоровим. Здорові, міцні й сильні – це ті, що вважаються праведними і самодостатніми. Вважаючи себе самодостатніми, вони через це відкидають спасіння. Воно запропоноване також і здоровим, але вони ставляться до нього із зневагою, вважаючи, що воно їм не потрібне. Причина цього в тому, що вони не зважають на спасіння, а думають тільки про виконання закону. Проте закон засуджує всіх. І насправді тільки Божа дарована любов і Боже милосердя всіх спасають.

Лікар. У Старому Завіті сам Бог є лікарем. Тільки Він може вилікувати людину, бо тільки той, хто любить, може зцілити зранену любов. Людина створена для Бога, і тільки «споживаючи з Ним страву», вона виліковує свою смертельну хворобу.

хворі. Завданням закону є не оправдати, а радше переконати у гріху. Закон показує нам нашу хворобу, щоб ми пішли до Лікаря. Закон – це «педагог», тобто раб, який в античні часи вів бунтівного сина до вчителя на покарання різками (Гал. 3,24).

Я не прийшов кликати праведних. Завданням Сина Людського на землі є прощати грішників, об’являючи даровану любов Отця – єдине спасіння для дітей. Хто не сідає за стіл із грішниками, той не їсть також з Ісусом, який їсть із ними. Такий виключає себе самого зі спасіння і не знаходить того, хто зціляє його від хвороби. Той, хто вважає себе праведником, навіть якби він дотримувався всіх законів, не дотримується того єдиного закону, що дає життя, – дарованої любові. Такий обманює себе самого: утверджується у власній справедливості, щоб захиститися від Бога – так, нібито Він злий. Це незнання Божої любові є головним гріхом і коренем усіх гріхів. Це є гріхом Йони, який дорікає Господові за те, що Він є «Бог милостивий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий», що уболіває над злом. Власне так: праведник дорікає Богові за те, що Він є Богом, і врешті доходить до того, що каже: «Тож візьми, благаю, Господи, тепер у мене мою душу, бо ліпше мені вмерти, аніж жити» (Йона 4,2 н.). Насправді важким є зло, від якого праведник мусить бути зцілений! Це сліпота, що залишається аж доти, доки він вважає, що бачить добре (пор. Йо. 9,41).

З іншого боку, навіть грішники завжди зазнають спокуси стати такими, як праведники. Наприклад, блудний син повертається додому з нерозважливою думкою стати таким, як його старший брат, – думкою, від якої батькові так прикро, що він навіть не дає синові часу її висловити (Лк. 15,19б.21 н.).

а грішних. Грішник, що порушує закон, зможе жити ним до тої міри, якою відчуватиме себе любленим і прощеним, тобто спасенним і оправданим (= вчиненим праведником) Христовою благодаттю, яка робить його здатним іти за Ісусом. Праведник, навпаки, гине, закорінений у своєму гріху: він їсть на самоті свій твердий, зароблений у поті чола хліб, який не дарує життя (пор. Пс. 127,2), допоки відмовляється від запрошення на великий бенкет, приготовлений також і для грішників.

Нова справедливість полягає у прийнятті цієї дарованої любові, яка робить нас здатними любити так, як люблять нас. Цього не може зробити жоден закон, – це нам дарується благодаттю. Але це поступова відповідь, це подорож, яка триває все життя. Ми завжди будемо недосконалими, маючи можливість подальшого вдосконалення, але через це ні ми не відмовляємося йти за Ісусом, ані Він не відмовляється «їсти» з нами. Тому ми завжди повинні прощати один одному, як Бог простив нас у Христі (Еф. 4,32).

Якщо в Церкві виключають зі спільноти публічних грішників, то не можна сказати, що Бог їх не любить. Навпаки: Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа із-за любові до них (див. Рим. 9,3), – сказав би Павло, якому добре відома Ісусова любов до них (2 Кор. 5,14 н.). Церква чинить так лише для того, щоб засудити гріх. А це також є послугою милосердя! Однак маємо чітко розуміти, що ці грішники самі не є засудженими. Якщо їх відокремили від інших, то лише щоб краще про них піклуватися, а також для того, щоб не заразити слабших. Той, хто хоче повністю виключити їх, насправді йде проти волі Ісуса, лікаря людини і спасителя грішників.

Зло і немочі, які залишаються у віруючому, не можуть бути причиною не тільки для засудження його іншими, але й для знеохоти й смутку з боку самого віруючого. Як є місце для прощення інших, так є й причина для довіри і смирення, які притягують благословення. Тепер уже ніщо не може відірвати нас від любові, яку має до нас Бог в Ісусі Христі, що віддав своє життя за нас, коли ми ще були грішниками (Рим. 8,39; 5,8).

 

3. Молитва Словом

1. Розпочинаю молитву, як зазвичай.

2. Зосереджуюсь, оглядаючи місце: ми у Капернаумі. Перша подія відбулася на узбережжі Галилейського озера, де Леві сидів на митниці; друга сталася в його домі.

3. Прошу в Господа про те, чого прагну: прошу Ісуса про пізнання Його милосердя у моїх немочах. Мій гріх не може мене зупинити і паралізувати: він є місцем, де я зустрічаю благодать Ісуса, який є Лікарем, що прийшов зцілити мене, щоб я зміг Його наслідувати.

4. Користаючи з плодів молитви, бачу, слухаю і сприймаю представлених осіб: хто вони є, що говорять, що роблять.

Зверніть увагу на: море вставати їсти
  навчати лежати при столі лікар
  бачити митарі і грішники праведники / грішники
  наслідувати фарисеї  

 

4. Інші біблійні уривки: Йона; Лк. 15; Ос. 2,16-25; Пс. 32.

Розповісти