Мр 1,21-28. Сильне слово (Дзевіні)

254

21Прийшли вони в Капернаум, і він, відразу в суботу, увійшовши в синагогу, узявся навчати. 22І дивувалися його навчанню, бо навчав він їх як повновладний, не як книжники. 23А був якраз у їхній синагозі чоловік з нечистим духом, що закричав, кажучи: 24Що нам, та й тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас погубити! Знаю бо, хто ти: Святий Божий! 25Ісус погрозив йому: Мовчи, вийди з нього! 26Нечистий дух стряс його, скрикнув голосом дужим і вийшов геть із нього. 27Здивувалися всі й один одного запитували: Що це? Нова повновладна наука? Навіть наказує нечистим духам, і ті слухаються його! 28І вмить чутка про нього розійшлась по всіх усюдах, по всій країні Галилейській.

Схилившись над Словом

Після покликання перших апостолів Ісус почав жити серед людей. І тоді сталося це. Події відбуваються в Капернаумі, місті, яке обрано як “базовий табір” для першої частини апостольської діяльності Ісуса. Про учнів після першої згадки про їхню присутність (“пішли”) у розповіді більше немає згадок, оскільки виконати головну роль має сам Ісус.

У святковий день, у суботу, в місці літургійного зібрання, синагозі, Ісус “навчав”. Це дієслово характеризує привілейовану та чітко занотовану євангелистом діяльність Ісуса, який приписує її Йому шістнадцять разів (учням лише один раз). Легко дійти висновку, що навчати – властиво Учителю. Крім того, дієслово, висловлене у  минулому недоконаному часі, вказує на тривалу дію, наче підкреслюючи повну відданість цій діяльності. Тут не подано зміст навчання, як також зовсім мало інформації про це є далі, можливо тому, що переказ вістки був би бідним чи принаймні недоцільним. Потрібно перебувати поруч з Вчителем, пройти з Ним усю дорогу, яку Він обрав, і лише тоді можна буде осягнути його послання. Тим більше, можемо вже зараз сказати, що саме його особа є змістом цього послання, саме її треба прийняти і йти за нею, як це правильно зробили перші учні.

Тут бракує змісту навчання, але не бракує ефекту, який воно спричиняє (1,21-22). Слухачі вражені, аж занадто очевидною відмінністю Учителя від інших учителів: вони говорять владно – Ісус говорить авторитетно. Його слово утверджується само собою, бо воно здатне давати світло для розуму, тепло для серця і силу для життя. Це сильне слово здатне творити те, що промовляє, так само, як творче слово у Бут 1, на початку світу. У наступних віршах це стає ще більш зрозумілим.

Ще заки Ісус заговорив, сама його присутність викликає сильну реакцію у чоловіка з нечистим духом (1,23-26). «Нечистий дух» – це біблійний вислів, часто вживаний для означення демона. Його називають «нечистий», бо його вплив противиться святості Бога і його народу. В цьому випадку він реагує на святість Ісуса вигукуючи: «Що нам та й тобі?» (ця біблійна формула вживається, щоб відкинути недоречне втручання чи щоб висловити відмову від будь-яких стосунків з певною особою). Відразу стає зрозуміло, що між Ісусом та нечистим духом не існує жодного зв’язку, навіть якщо дух є добре поінформований: він знає не тільки місце проживання Ісуса («Ісус Назарянин»), а й про Його глибоку сутність («Святий Божий»). Ісус є святий Божий у повному значенні цього слова, будучи Христом (пор. Мр 1,1) і Сином Божим (пор. 1,1.11). Між цією святістю і станом нечистоти не може існувати жодних стосунків, окрім сильного протистояння, що доходить до знищення супротивника: «Прийшов єси нас погубити!» Це дієслово висловлює не лише серйозну шкоду, а й цілковиту поразку, повне знищення. Читач, який вже від суперечки в пустелі розумів, хто переможець (пор. 1,12-13), тепер може переконатися, що присутність Ісуса забезпечує перемогу добра над злом. Сатана у програші. Він мусить відпустити здобич, яку зробив своєю, заволодівши тим чоловіком і прив’язавши його до себе у цій дивній множині: «Що нам і тобі… ти прийшов нас погубити». Можна було б пояснити цю множину тим, що вона включає інших демонів, але можливо, краще буде читати це, включивши також біснуватого чоловіка, жертву демона.

Тепер слово, яке раніше викликало великий подив, набирає сили рішучого наказу, що складається з двох частин: «Мовчи! Вийди з цього чоловіка». У першій – демону забороняється розголошувати сутність Ісуса. Розуміти, ким є Ісус насправді – це довгий і важкий процес осмислення, яке приходить від частої близькості з Нимі приймання його особи в життя віруючого учня. Мало чого, або й зовсім нічого не варті «поради», якщо вони походять від підозрілих, чи ще гірше, злочинних учителів. Друга частина наказу демонструє творчу силу слова Ісуса, яке зцілює і оновлює людину, звільнену тепер від демонічної одержимості. Присутність сатани робить рабом, присутність же Ісуса «знову творить», дозволяючи людині віднайти себе саму і свою єдність з Богом.

У заключній частині уривку  (1,27-28) звучить питання людей які, здивовані словом Ісуса, настільки відмінним і настільки сильним, запитують себе, що ж тут відбувається. Від того, що сталося, до питання про того, хто це зробив, відстань невелика. Народжується живе зацікавлення особою Ісуса, який здійснив чудо звільнення біснуватого. Неможливо більше затримати славу, яка швидко поширюється. Початок діяльності Ісуса позначений сенсаційною подією. Важливо зберегти подив до його слова і до його особи.

Занурившись у слово

«Слова, слова, слова…» повторювала стара дуже відома свого часу пісня. Не легко розібратися у безлічі слів, які щоденно сиплються на нас і які ми самі творимо у великій кількості. Є слова підступні, ззовні вкриті правдою, але зі злим серцем, як ті слова демона; існують слова щирі, але можливо поверхневі, як слова людей, які зустрічають Ісуса; зрештою є слова правдиві  і сильні, які походять з доброго серця і націлені на добро інших. Ісус є прикладом та зразком доброго і сильного слова. Ми б хотіли, передусім,  уміти розрізняти слова, зважаючи на їхню якість і походження. Потім було б корисно відфільтрувати їх так, щоб деякі могли нас вразити і мати доступ до нашого життя, а інші залишились на периферії. Насправді, не завжди це відбувається в правильний і бажаний спосіб. Часом у нас живуть слова грубі, важкі, образливі, вони спричиняють поділи, образи і навіть спрагу помсти. Було б гарно, якби погані та образливі слова прослизнули по дотичній нашого життя, торкаючись нас, але не залишаючи сліду. Натомість, ми мали б відкрити двері нашого розуму і нашого серця до слів, які просвітлюють розум, стимулюють до солідарності, просувають добро, створюють мости симпатії і дружби з іншими.

Слово допомагає нам використовувати текст як дар, як приймання, як прощення, як стимул до відновленого життя. Слово повернуло життя біснуватому. Зануритися у щоденне розважання над Святим Письмом – це певний шлях, щоб перетворити все, що ми кажемо і робимо, в насіння життя.

Оживлені Словом

До Тебе, божественне Слово, що стало тілом, звертаємо наше благання, щоб навчитися слухати Твоє Слово і жити ним. У шумі багатьох слів дозволь нам налаштуватись на Твоє, яке є Словом життя вічного. Таким чином ми будемо просвітлені та зміцнені, щоб почуте Слово стало частинкою існування, голосом, який єднається з тими, хто стає Твоїми послідовниками і хоче жити за Твоїм навчанням. Амінь.

Слово з серця Отців

Любови до Бога неможливо навчити. Ми ж не навчалися від кого иншого радіти світлові чи життєлюбства, ані хто инший не навчав нас любити батьків чи вихователів. Так само, а то й ще більшою мірою, неможливо від когось навчитися любови до Бога, зате разом із народженням живої істоти вкладено в нас якесь, можна сказати вроджене, прагнення, яке само по собі спонукає нас до спілкування в любові. Використавши це підґрунтя, наука Божих заповідей турботливо плекає його, розумно розвиває і з Божою ласкою доводить до досконалости.

Тому-то й ми з радістю сприймаємо вашу старанність, вкрай необхідну для досягнення цієї мсти, і з Божою поміччю, з нашими молитвами за вас та завдяки силі, даній нам Святим Духом, будемо старатися по змозі роздути укриту іскорку Божої любови.

[…] Отримавши заповідь любити Бога, ми одразу набули й здатности любити, закладену в нас ще від народження. Доказ цього існує не ззовні, а кожен може це пізнати сам по собі і сам у собі […]. Цілком невимовне й незбагненне сяйво Божої краси.

(Василій Великий, Правила, викладені ґрунтовно, 2, 1 // Василій Великий, Морально аскетичні твори (Джерела християнського Сходу, 16), Львів: Свічадо 2007, 159-160).

Щоб зберігати Слово і жити ним

Часто повторюй це Слово і відповідай у своєму серці:

«Здивувалися всі й один одного запитували: «Що це?» (Мр 1,27).

В дорогу зі Словом

Деякі знаки, наче риси обличчя, є настільки промовистими, що дають нам ключ до розуміння людини, яку зустрічаємо, вони відкривають характер, допомагають окреслити внутрішній портрет. Але знаки, що супроводжують перші кроки публічного життя Ісуса – слова та дії – настільки вражаючі, що важко передати. Подив і страх людей є наче дзеркалом, яке відкриває глибоку і справжню інтуїцію: авторитет і влада, що проявляються в словах і діях Ісуса, є унікальними, ніколи раніше не баченими, їх навіть неможливо уявити. Вони не є наслідком рішення людини, яким би високим і кваліфікованим воно не було; вони не входять у рейтинги, навіть для того, щоб зайняти у них перше місце. Вони – щось зовсім інше, і люди ставлять велике запитання: “Хто ж це?” У світ бідності, злиденності, хвороби, жорстокості; до створіння, яке терпить біль через спотворення його первісної істини, у саму середину рани від зла, яке поцілило в серце людини, нарешті приходить звістка про спасіння, замешкує тут і починає поширюватися Царство. І відразу, з криком, переповненим гніву і безсилля, це зауважує той, хто вже почувається безповоротно переможеним, ворог, затятий супротивник. Парадоксально, але саме він впізнає “святого Божого”, називає Його на ім’я, кидаючи Йому виклик перед початком поєдинку, який вже програно. “Вийди з того чоловіка”. З кожної людини. Для цього прийшов Месія. Людина, як земля, на яку напав, захопив і “мучить” ворог, як поле, засіяне вночі насінням усіх смертей, як переплетення поганого коріння, як темна в’язниця без світла всередині незрозумілої таємниці зла, може знову стати вільною і святою землею, знову освяченою, бо вона відкуплена. Її визволитель є сильний, сильніший від будь-якого ворога і остаточний переможець. Він є Бог-спаситель, який схиляється над злом людини, в таїнстві безмежної і по-людськи незрозумілої любові підбирає її та зціляє її, беручи на себе особисте зобов’язання щодо неї, болюче аж до смерті. Але Він є також непереможним союзником, який стає пліч-о-пліч з людиною в боротьбі проти всілякого зла і робить її учасником долі Того, хто переможно воскрес. Не існує визволення від зла, яке б не було в Ісусі (A. Anzani Colombo, Per fede per amore. Commento ai Vangeli delle domeniche, Casare Monf. [Al], 1995, 29s).

 


[1] В італійській мові слово passione означає і страсті і захоплення (пристрасть). Примітка перекладача.

Розповісти