Мр 1,14-20. Епідемія свідчення (Дзевіні)

224

14А коли видано Йоана, Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Божу Євангелію, 15кажучи: Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію. 16Проходивши ж повз море Галилейське, побачив він Симона й Андрія, його брата, як вони кидали мережу в море, були бо рибалки. 17Ісус їм сказав: Ідіть за мною, я зроблю вас рибалками людей. 18І вмить, покинувши мережу, пішли слідом за ним. 19Пройшовши трохи далі, побачив Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що теж були у човні й направляли сіті, 20тож відразу їх покликав. І ті, покинувши батька Заведея в човні з наймитами, пішли слідом за ним.

Схилившись над Словом

Коли Ісус починає говорити, Він посилається на щось, що вже завершилося, а ще більше на новизну, що вривається в історію і до якої потрібно приготуватися. Все це висловлено відомою, але не завжди близько знайомою категорією “Царства Божого”. Йдеться про центральну тему, яку новий проповідник відразу пропонує своїй аудиторії.

Категорія Царства Божого є також ключем, який допоможе привідкрити таємницю особи Ісуса. Він є, звичайно, «равві», а також «пророк», як його звуть люди, сам Він окреслює себе швидше як провісника Царства, який  проголошує присутність Царства і своєю діяльністю робить його видимим; з цього огляду 1,15 чітко прояснює картину.

За допомогою просторово-часових координат проповідь Ісуса розміщена в досить чіткому географічному контексті, в Галилеї, і пов’язана з особливою історичною картиною, арештом Івана Хрестителя, останнього авторитетного голосу, здатного запросити людей до оновлення.

Багато коментаторів сходяться на тому, щоб у словах Назарянина побачити зміст його думки. Вони відзначають перехід від однієї епохи до іншої, від позиції вірного очікування до позиції грядущої реалізації. Насправді, коли ми чуємо, як звіщається «час вже сповнився», розуміємо, що процес дійшов до свого завершення. У Марка цей вираз стає вказівкою на підготовчий вимір Старого Завіту і передбачає пізнання різних етапів Божого плану, пов’язаних між собою тією неперервністю, яка у Бозі є простою єдністю; натомість, в людині – постійним об’явленням. Лише Ісус, повнота об’явлення, може сказати, що підготовчий час дійшов свого завершення, і лише після Пасхи, повноти об’явлення Ісуса, спільнота вірних може прийняти правду, що Він, Син Людський і Син Божий, дає початок новій епосі.

«Сповнений» час вказує на фазу реалізації та сповнення, яку Павло називає «повнотою часів» (Гал 4,4), а Марко впізнає в присутності Царства Божого. Справді, грецьке слово ḗnghiken можна перекласти і як «є близько», «прийшло», так і «дійшло», «є присутнє».

Прихід Царства Божого має бути справді чимось надзвичайним, бо він вимагає радикальної зміни, висловленої імперативом «покайтеся» («наверніться»), що, з’єднавшись із наступним виразом «вірте в євангелію», вказує, що минуле і теперішнє не можна змішувати. Це лінгвістично підтверджує грецький термін metánoia, який робить натяк на зміну ментальності та відповідає єврейському šȗbh, що висловлює повернення з неправильної дороги, щоб піти правильною. Потрібно змінитися чи повернутися, щоб приєднатися з новим серцем до євангелія.

За першими словами Ісуса слідує перша дія. Вона також заслуговує уваги, щоб зрозуміти наміри Ісуса. Щойно проголошене навернення потребує посередників, людей, які першими пережили, що воно означає. Дві пари братів – Симон та Андрій, Яків та Іван – вирвані зі своєї щоденної праці і тепер покликані до нової служби. Тепер їм треба дбати не про рибу, а про людей і витягувати їх не з води, а з сірого і беззмістовного життя. Вони муситимуть показати своє «Царство», яким є сповнена любові присутність Бога в історії, що її стало можливим пізнати з приходом Ісуса.

Занурившись у Слово

Ми вдячні Ісусові, який перетворив час, роблячи простий chrónos щасливим kairós: перший термін висловлює послідовність швидкоплинних моментів, якісно подібних один до одного, а отже, повторюваних, другий – висловлює єдину нагоду жити зараз у своїй повноті та ексклюзивності. Прихід Ісуса на сцену історії перетворив час у подію. Ба більше, Він кличе людей бути акторами цього виняткового моменту. Тут потрібні зміни – як внутрішні, так і зовнішні. Новизну Ісуса можна пізнати і нею жити, коли усе наше життя буде перетворене в напрямку, який вказав сам Ісус: ось навернення, яке розуміється як постійна відповідність Божій волі. Всупереч поширеному уявленню, що переміна настає зі зміною структури, Ісус ставить вимогу змінити серце, засвоїти слово Боже, реалізувати нехай буде воля твоя, щоб прийти до нового структурування життя і світу.

Перетворення себе самих відбувається також завдяки допомозі тих, хто вже здійснив суттєві зміни у своєму житті. Вони, «покликані» Ісусом, вивчили новий стиль життя, який повинні нести у світ через свою проповідь. Вони звіщають і передають свій досвід зустрічі з Ісусом, що перетворив їхнє життя, і сприяють аби й інші не розминулися з самим Христом та змогли повторити чудо новизни життя. Особиста подія навернення набирає рис суспільного, церковного зобов’язання. Не можна «бути добрими самим», потрібно пропагувати добро, навчати про Бога, що Він єдиний є добрий і що через Ісуса ми з Ним зустрілися. Народжується церковна спільнота, яку надихає велике бажання перетворитися і перетворити світ у напрямку, вказаному програмою Ісуса.

Нове життя з Ісусом набирає рис зобов’язання, щоб оновити життя інших. Через заклик Ісуса до перших апостолів іти слідом за Ним закладаються основи церковної спільноти. Деякі пункти заслуговують особливої уваги:

– Відповіддю на покликання є особиста готовність всеціло посвятити себе. Потрібно посвятити всього себе,  усе своє життя, раз і назавжди. Працівники на півставки не допускаються.

– Це люди, покликані до життя у сопричасті, найперше з Ісусом і потім між собою. Вони приєднуються не до якоїсь програми чи «маніфесту», а до одної особи.

– Це люди, задіяні в Царстві. Якщо звіщанням Царства були страсті[1] Ісуса, то і вони мають вкласти всю свою пристрасть в поширення Царства, вони будуть «рибалками людей»

– Ця група не має в собі нічого від секти. Спочатку їх усього четверо, це правда, але потім їх стане дванадцять, і всі вони матимуть завдання звіщати Царство та поширювати його серед людей (пор. 6,6-7). Це означає, що їхній досвід зустрічі з Господом і життя з Ним стане темою їхньої проповіді. Вони підуть представляти особу, на яку варто орієнтувати все своє життя. Це «навернені», які матимуть пристрасть навертати інших людей. З цієї самої причини. Заради Царства. Щоби Бог був усім в усіх.

Ісус продовжує кликати нас у наших щоденних буднях. Він кличе нас бути учнями Царства, тобто людьми, здатними залишити сіті наших зацікавлень, щоб з неподільним серцем іти слідом за Ним. Навернутися до Нього означає, серед іншого, визнати його як Очікуваного, як Того, хто звільняє нас від зла, хто доручає нам частину історії, щоб ми писали її як сторінки любові.

Оживлені словом

Господи Ісусе, дякуємо, що Ти витягнув нас із моря нашого одноманітного і сірого часу, щоб занурити у новизну Твого життя. Ми знали, що з Тобою завершилася фаза приготування і почався фінальний момент. Ми на стежці вирішальних часів, тих що бачать Тебе як головну дійову особу, спершу як Вісника Царства і слухняного Сина Отця, а потім як принесеного в жертву і воскреслого Агнця. Ти нас приєднав до своєї місії оновлення, просячи бути мостами для наших братів, яких зустрічаємо на своєму шляху.

Даруй нам ласку оцінити Твій дар покликання, пізнати Тебе, розділити Твою новизну. Дай почуватися гордими з того, що беремо участь у розбудові Твого Царства справедливості, правди і миру. Дай відчути радість співвідповідальності, щоб ми могли розділити Твою пристрасть звіщати всім, оскільки кожна людина є нашим братом, що Ти живий і присутній серед нас. Амінь.

Слово з серця Отців

Господь Ісус вибрав незначне світу, щоб спантеличити сильних. Бажаючи зібрати свою церкву з усіх кінців світу, Він не почав від імператорів чи сенаторів, а від рибалок. Якщо б насправді на початку було вибрано високопоставлених осіб, то вони б присвоїли їхній вибір самим собі, а не Божій благодаті. Цей скритий від нас спосіб Божого діяння, цей намір нашого Спасителя пояснює апостол, коли каже: «Погляньте, брати, на звання ваше» (1 Кор 1, 26).

Сьогодні ми справді беремо участь у благодаті Господа без розрізнення на шляхетних і плебеїв, вчених і неуків, бідних і багатих. Коли йдеться про те, щоб прийняти цю благодать, то гордість не висуває прав на першість перед покірністю того, хто нічого не знає і нічого не має і нічого не може. А що Він їм сказав? «Ідіть за мною, я зроблю вас рибалками людей» (Мр 1,17). А якби перед нами не було цих рибалок, хто б прийшов, щоб ловити нас? Нині ж великим проповідником є той, хто може добре представити те, що написав Рибалка (Августин Іппонський, Проповіді, 250).

Щоб зберігати Слово і жити ним

Часто повторюй це Слово і живи ним:

«Їх Покликав. І ті, покинувши свого батька, пішли слідом за ним» (пор. Мр 1,20).

В дорогу зі Словом

Християнське життя, породжене вірою, на своєму початку переживає зміну, яку Святе Письмо називає «наверненням». Навернення виділяє до, якому характерні ідолопоклонство, гріх, рабство, ситуації темряви і смерті, та після: християнське життя, досвід визволення, служіння єдиному і живому Богові, правдиве життя, світло. Отже, щоб бути християнами, щоб могти зодягнутися в життя самого Христа і провадити християнське життя, необхідне навернення, яке отримує своє підтвердження в хрещенні, і сприйняття безперервної динаміки повернення до Бога, щоб християнське життя було прожите як розвиток благодаті Хрещення, як зростання аж до висот Христа. Зрештою, християнське життя повинно вміти показати християнську різницю щодо життя тих, хто не є християнами. Не через бажання відрізнятися, а тому, що будучи започатковане Ісусом Христом, воно справді відмінне, інше від світського життя. Християнин, який справді докладає зусиль у страшній боротьбі проти смертоносного гріха, проти спокус і бажань, що живуть у ньому, задіює всього себе: тіло, розум, дух. Сьогодні для нас, що живемо у західному християнському світі стародавньої християнізації, важче усвідомити цю необхідність навернення. Через клімат культурної стандартизації і «байдужості», що призвів наше суспільство до втрати сенсу строгого розрізнення, необхідності вибору, здатності казати «ні» і який відчуває ілюзорну свободу того «все можливе і все буде гаразд», того притуплюючого «і… і», того спокусливого «все і зразу», справді важко жити цим елементарним виміром навернення, яким є дистанціювання від фальшивих «ідолів […], щоб служити Богові живому і правдивому» (пор.1 Сол 1,9). Однак християнська віра, яка є «мученицькою», прагне сама по собі стати свідченням: з’являється знак нового, нечуваного, неможливого для людей, але можливого через благодать, виявлення любові, аґапе, милосердя (E. Bianchi, Cristiani nella societа, Milano 2003, 25-28, passim).

Розповісти