Мр 1,7-11. У пошуках ідентичності (Дзевіні)

504

7І проповідував, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, наxилившись, розв’язати ремінця його сандалів. 8Я вас xристив водою, а він xриститиме Святим Дуxом». 9Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї, і був xрищений Йоаном у Йордані. 10І коли виxодив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Дуxа, що як голуб сxодив на нього. 11І голос ізлинув з неба: «Ти єси Син мій любий, у тобі – моє уподобання».

Схилившись над Словом

Портрет Ісуса від євангелиста Марка набирає доволі чітких обрисів. Три свідчення підтверджують Його ідентичність та діяльність: покірні та водночас величні слова Івана Хрестителя (1,7), ненав’язлива, однак високо експресивна присутність Святого Духа (1,10), сповнені любові слова Отця (1,11). Хрещення Ісуса є рівнозначною офіційному початку його місії через наділення абсолютним авторитетом, який гарантують присутність Святого Духа і свідчення любові Отця.

А тепер докладніше. Іван приготував народ плідними «реколекціями», які поєднали слова, що запрошували до навернення, та виразні жести, що підтверджували потребу очищення. Потрібно було відмовитися від однієї ментальності і пристосуватися до новизни, яку принесе Дехто. Хреститель звіщає, що прийде хтось «сильніший» від нього (пор. Іс 9,6): ця диспропорція є величезною. Те, що Іван мав на думці, стає ще яснішим через згадку про хрещення.  Через очищувальне занурення у води Йордану Іван проводить підготовчу роботу, приймаючи паломників, що каються, та готуючи їх до зустрічі з месією. Отже, його хрещення є знаком доброї волі та внутрішнього налаштування тих, хто йде до нього. Той сильніший, який прийде, хреститиме натомість «Святим Духом». Святий Дух є знаком останніх часів. Якщо Ісус є носієм Духа, це означає, що з ним історія приходить до своєї вирішальної миті.

В 1,9 бачимо урочистий вихід Ісуса на сцену. Відчувається дух новизни і через географічну згадку: з півночі, «з Назарету, що в Галилеї», Ісус приходить на південь, ніби хоче увійти у безпосередній контакт з юдейським світом після тривалого перебування на півночі, ближче до поган. Іван хрестить Його уЙордані. На перший погляд він один із численних паломників, що каються, які зовнішнім жестом занурення у воду конкретизують зобов’язання змінити життя. Очевидно, Ісуса це не стосується. Але одна зміна все ж відбувається: йдеться про визнання справжньої його сутності. Тут є два визначальні фактори: присутність Святого Духа і голос Отця.

Богоявління в 1,11 є урочисте і гарно представлене. Ісус, отримуючи хрещення, висловив повну солідарність з людством: Він був «справжньою людиною». Бракувало іншого виміру його сутності, виміру «справжнього Бога», який тепер йому визнано офіційно і який надається у тринітарному сценарії. Отець проголошує Ісуса як «любого Сина», з яким існує повна узгодженість, виявлена через «у тобі – моє уподобання». Це спосіб підтвердити Божу природу Ісуса. Він зі свого боку в четвертому євангелії передасть цю думку словами: «Я і Отець – одно» (Ів 10,30).

Розуміння того, ким є Ісус, збагачене присутністю Святого Духа. Світ людей і світ Бога, протиставлені через гріх, тепер знову поєднані: це і є значення «розкритих» – чи краще «роздертих» – небес (1,10). Святий Дух сходить на Ісуса, розпочинаючи першу п’ятидесятницю християнської історії. Не йдеться про харизматичний досвід чи про силу, яка надихала пророків і яка буде потім в апостолів. Святий Дух присутній в Ісусі в стабільній, остаточній, онтологічній, єдиносущній формі. Насправді, оскільки Отець ідентифікує Ісуса як Сина, то з цього випливає, що Дух є властиво Божим Духом, особою Пресвятої Трійці, якщо вживати мову богослов’я.

Занурившись у Слово

Іван є тим, хто звіщає, слугою. Він навіть більш покірний від слуги. Він той, хто завжди ставитиме Ісуса на перше місце. Він вчить нас дотримуватись ролей. Хтось є попереду, є Учителем, провідником чи, використовуючи той самий вислів з євангелія, Сильним. Інші є позаду і йдуть слідом. Іван не має наміру перебрати роль Ісуса, ані кинути найменшу тінь на його абсолютну перевагу. Недвозначними словами, увиразненими образом слуги, який розв’язує ремінці на сандалях, Іван відстоює позицію, що повністю підпорядкована Учителеві, для якого він негідний виконати навіть завдання покірного слуги. Віддати першість у житті  Ісусові чи повернути її Йому – ось постійний обов’язок кожного християнина. Це  наш, мій обов’язок.

Чому Ісусові належить перше місце? Бо Він має унікальні, виняткові стосунки зі Святим Духом і з Отцем. Послуговуючись богословськими термінами, кажемо, що Ісус є однією із трьох осіб Пресвятої Трійці. Хрещення потрібне Ісусові, щоб показати свою глибинну сутність, яка непомітна назовні. Розкриті (дослівно «роздерті») небеса означають, що вони більше не опечатані, як раніше, і що здійснюється нове спілкування між небом і землею.

Сходить Святий Дух – очікування і дар останніх часів. Іванові дозволено споглядати тісний, близький зв’язок між Ісусом і Святим Духом. Не важко довести винятковість особи Ісуса. Проте Він є також другом, який стає одним із нас. Тому Він дозволяє, щоб вода, знак навернення, покрила у Ньому все людське. Він виконує цю дію також заради нас. У житті трапляються моменти, коли і ми бажаємо зануритися в купіль очищення, прийняти її як знак і обов’язок новизни життя. Цим актом солідарності Ісус єднається з нами, щоб ми, пов’язані з Ним, могли зануритися у божественне життя.

Дух осідає на Ісусі і голос Отця підтверджує, що Ісус є “найлюбішим Сином”, “Возлюбленим”, месією. Тут присутня Пресвята Трійця. Хрещення для Ісуса є нагодою показати свої стосунки з Отцем і зі Святим Духом. Так само наше хрещення впроваджує нас у життя Пресвятої Тройці: ми стали дітьми через Сина.

Якщо продовжувати аналогію, і ми хотіли б почути це слова Отця до Сина. Тут уривок сягає своєї богословської вершини. Тут Отець вперше говорить, і з його слів ми отримуємо любляче сопричастя, яке пов’язує Його із Сином, ніби кажучи, що у Ньому Він з точністю віддзеркалюється. Ісуса урочисто названо “любим сином”. Він це підтвердить з повною відданістю, починаючи від спокуси в постелі і далі впродовжє усього свого життя. Присутність Ісуса, Сильного, і дар Святого Духа у хрещенні – це дві умови, щоб і наше життя могло ставати щораз правильнішою відповіддю на очікування Отця.

Оживлені Словом

Отче, нам треба ціле життя, щоб зрозуміти та оцінити нашу гідність дітей, передану нам твоїм Сином, Тобою возлюбленим і сповненим Святого Духа. З його гідності походить наша гідність.

Хочемо так налаштувати наше існування, щоб воно було піснею вдячності. Перед нами завдання зберігати цю гідність і визнавати її в чоловіках та жінках, яких ми зустрічаємо. Господи Ісусе, так ми будемо виховувати у собі переконання нового вселенського братерства, яке, розпочате Тобою, первородженим з багатьох братів, встановлює відповідні стосунки між Отцем і нами. Це буде також привілейований спосіб зберегти чистоту одягу, даного нам в момент нашого хрещення. Амінь.

Слово з серця Отців

Кажуть, що Він отримав Духа, оскільки став людиною і Йому, як людині, було потрібно отримати його. Він, як Син Бога Отця і роджений з його субстанції, навіть перед воплоченням, навіть перед усіма віками, зовсім не нехтує слухати Бога Отця, який каже після того, як він став людиною: “Ти — мій Син: сьогодні я породив тебе”. Насправді це говорить роджений сьогодні, той, хто перед віками був Богом, родженим від нього, щоб дати нам зрозуміти, що у Ньому Він приймає нас, щоб зробити прийомними дітьми.

У Христі є вся людська природа, оскільки він є чоловіком. Кажуть, що Отець, оскільки має свого Духа, дає його, відповідно, Синові, щоб ми мали у ньому Духа. З цієї причини Він прийняв насіння Авраама, як написано, і в усьому був уподібнений до братів.

Отже, Єдинородний отримує Святого Духа не задля себе самого; він насправді є його і є в ньому, і через нього дано Святого Духа, як ми вже казали. Але оскільки Він став людиною, то мав у собі всю природу, щоб знову її повністю оснувати і повернути до цілості. Тому потрібно брати до уваги також і це. Розкинувши розумом і спираючись на свідчення з божественного Писання, побачимо, що Христос не отримує Духа задля себе, але передусім дає нам те, що є в Ньому: всі блага насправді походять від Нього (КИРИЛО ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ, Коментар на Євангеліє від Івана V, 2

Щоб зберігати Слово і жити Ним

Часто повторюй і роздумуй над цим Словом:

“Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї; і був хрищений Йоаном у Йордані” (Мр 1,9).

В дорогу зі Словом

Апостоли отримали наказ іти по цілому світу і звіщати добру новину всьому створеному Перед тим, як звіщати добру новину про царство Боже, Ісус сам відкриває її у своєму житті, всередині себе самого. Це трапилось під час хрещення, коли небеса розкрилися і Дух Божий зійшов на Нього та об’явив, що Ісус є Сином Божим; Бог – його Отець; Бог – основа його буття. Небеса завжди відкриті. А людське серце побудувало стіни і дахи, щоб таким чином відділись від небесного світла. Коли стіни і дахи буде розвалено, людське серце перебуватиме під сонячним світлом і пізнає свою справжню ідентичність стосовно Бога. Ісус народився в лоні юдаїзму. Юдаїзм був його духовною матір’ю. Богом юдаїзму був Бог Авраама, Ісаака і Якова. Ісус зростав у цій  традиції. Та традиція його захищала і годувала. Але коли Він виріс і зрозумів, що те лоно не може більше вмістити Його, прийшла його мить: Він звільнився з лона своєї духовної матері, вперше побачив Боже світло безпосередньо і відкрив свою справжню ідентичність стосовно Бога.

В Ісусі людство повернулося до свого первісного стану: воно знову стало на образ і подобу Божу. Ісус не лише повернув людство до його первісного стану, але й перевищив його, усвідомлюючи, що Він і людство є Сином – чи Донькою – Бога. Він збагнув не лише, що Він є Сином Божим, але і те, що Він є з Ним одно, тому упадок стає неможливий. “Я і Отець – одно”. Він знайшов місце для будинку на міцній скелі […]. Коли Ісус почув,голос Отця, що промовляв: “Ти мій син любий”, – то почув ці слова, звернені не лише до себе, але й до кожного створіння, бо Ісус був у Божій присутності разом з усім творінням […]. Добра новина, яку Ісус почув у глибині свого серця, добра новина, яку Бог звістив у серці Ісуса, є доброю новиною, яку було звіщено і проголошено кожному створінню (J. M. Kuvarapu, Sulle acque dell’oceano infinito. Una lettura indo-cristiana della buona novella di Gesù, Roma 2002, 15н).

Розповісти