Мр 1,1-8. Повна зайнятість (Дзевіні)

289

1Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого. 2Як написано в пророка Ісаї: «Oсь я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу. 3Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його», 4так виступив Йоан, xристивши у пустині та проповідувавши xрищення покаяння на прощення гріxів. 5І виxодили до нього – вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, xристились від нього в ріці Йордані й визнавали гріxи свої. 6Йоан одягнений був в одежу з верблюжого волосу й носив ремінний пояс на своїx бедраx, а їв сарану й мед дикий. 7І проповідував, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, наxилившись, розв’язати ремінця його сандалів. 8Я вас xристив водою, а він xриститиме Святим Дуxом».

Схилившись над Словом

Ці рядки належать до ширшого уривка 1,1-13, що його можна окреслити як “вірчі грамоти” Ісуса. Й справді, після заголовка в 1,1 маємо подвійне свідчення — авторитетне слово Івана, останнього пророчого голосу Старого Завіту і зачинателя Нового Завіту, та верховне свідчення Божого голосу, який звучить, щоб проголосити божество Ісуса, «любого Сина» (1,11). Одразу ж після цього Ісус показує, що Він справді є Сином, бо охоче виконує волю Отця, відкидаючи спокусу: «ангели йому служили» (1,13). Так Ісус започатковує нове покоління, відмінне від покоління батьків, які в пустелі спротивилися Богові.

У такому контексті розміщено цей уривок, що складається з заголовка, який стосується цілої книги (1,1) і розповіді про Івана Хрестителя (1,2-8). Цитування пророцтв в 1,2-3 (тут поєднано Мал 3,1 і Іс 40,3; обидва посилання об’єднані спільною концепцією щодо приготування) підтверджує підготовчу місію Хрестителя, проголошуючи її як останній заклик перед остаточною подією; місія Хрестителя є ніби вхідним портиком, який поєднує Старий і Новий Завіт. Насправді ж на переході між ними стоїть Іван. Його життя і його проповідь можна передати кількома словами: категоричне і невідкладне запрошення змінити життя (1,4: Іван, ім’я якого означає “Бог милостивий”, тут представлений у своїй подвійній місії — звіщати і хрестити). Позитивну відповідь натовпу, текст передає з чисто східним пафосом (1,5), більше, аніж особистий успіх, висловлює кінець часу приготування і готовність прийняти великого Очікуваного: величезний натовп йде сповідатися зі своїх гріхів.

Отже, в 1,6 маємо опис зовнішності Івана, свого роду “фотографію”, яка не допускає жодної показовості чи легкодумності. Його екстравагантний та ексцентричний вигляд, оскільки свідчить про сутність, лише підсилює розуміння місії Хрестителя: це ніби сказати, що весь час і вся енергія — для його місії, а не для нього самого. Вкінці чути і відлуння його проповіді, у якій вирисовується велич Ісуса (1,7-8 — гравітаційний центр всього уривка). Є дві напрямні: спочатку Іван використовує негативний аргумент власної нижчості, висловленої у гарній метафорі про негідність розв’язати ремінці сандалів (завдання, яке тоді виконували раби); потім виявляє відмінність у якості між своїм хрещенням, обмеженим водою, і хрещенням Ісуса, сповненим Духа Святого.

Ісус має недвозначні риси месії, натомість Іван ніби відходить у тінь стосунків, які пов’язують його з Назарянином. Ба більше, якщо добре придивитися, між Іваном та Ісусом існує різниця, яка пролягає між людським і божественним, безмежна відстань, яка розділяє берег покаяння від берега благодаті. Наш уривок, таким чином, відкривається і закривається посиланням на Ісуса — він початок, сенс і мета діяльності Івана Хрестителя.

Занурившись у Слово

“Наверніться!”: наново-орієнтуємо наше життя, міняємо маршрут, бо слово Господа завжди є дарунком, який ми хочемо зрозуміти і подивляти, бажаючи зробити його даром життя.

Іван Хреститель дарує нам орієнтир, дійсний і сьогодні, дійсний на кожний день життя, якщо хочемо “зростати”, порівняно з попереднім днем чи з нашим минулим. Орієнтує наше серце і наше мислення, допомагає нам дивитися на Господа, любити Його. Ми запрошені щодня іти дорогою святості, тією, що пролягає — як колись Іванова — від “стародавнього” до “нового”, від доброго до кращого, до досконалого; це наша дорога, дорога, яку Господь придумав для нас. Це не одна з багатьох переповнених і заплутаних доріг наших міст; можливо, вона більше нагадує плай, стежку, тиху внутрішню дорогу; дорогу малу, просту, але з чіткою метою — Він. Це дорога, яку потрібно пройти з вірою, увагою, завзяттям.

Пророк Малахія пригадує нам, як можемо приготувати новий день, дорогу життя, щоб вона була “новою зустріччю” з Ісусом. Це нагадування про те, що Бог вже сказав єврейському народові, коли той  ішов пустелею: «Ось я стережу тебе у дорозі…» (пор. Вих 23,20-22).

Це Слово є постійним і чітким закликом до пустелі, до духовної цінності пустелі як сильного досвіду найсуттєвішого, подружньої любові. Одяг і їжа Івана Хрестителя згадані у Марка саме як заохочення для нас усунути поверхневість безмежних вимог нашого щоденного життя, щоб ми змогли досягнути єдиного необхідного — нашого справжнього добра. Ісус пригадає це згодом багатому юнакові (пор. Мт. 19,16-23).

Дорога, яку нам вказує Іван, є посланням життя, яке допомагає нам щораз краще відкривати очікуваного “Учителя”. Вона нас орієнтує і дає можливість почути його волю. Іван пройшов свій життєвий шлях цілком по-своєму: від радості до утаєння, вповні зосереджений на очікування, зрікшись себе самого.

Його приклад є запрошенням до чогось чи, краще, до Когось, хто першим чекає на нас, заохочує підживлювати надію, змінювати неприємні чи неясні ситуації, пробувати нові плани. Життя стає джерелом вимог, заохочень, запрошень, пропозицій. Ось воно «Змініть життя…», якого вимагає Іван і яке проявляється в приході до нього, щоб отримати хрещення покаяння.

Ми не можемо бути гіршими від паломників, які йшли до Йордану, тим більше, що ми вже отримали хрещення Духа.

Оживлені Словом

Господи Ісусе, ми сильно відчуваємо спокусу протагонізму, у нас палає бажання бути першими і перебувати на сцені щонайдовше. Так ми ніколи не будемо ангелами, ніколи  не будемо вісниками добрих новин, ані тим більше вісниками Тебе.

Навчи нас знайти, як це зробив Іван, наше місце в контексті твого Слова, збудувати життя на служіння іншим, орієнтуючи їх на зустріч з Тобою. Тоді зможемо увійти в тінь забуття, бо ми просвічені через дарування твого світла. Амінь.

Слово з серця Отців

“Я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів”. У стародавніх був звичай, коли хто хотів взяти за жінку дівчину, яка йому була призначена, то вона розв’язувала йому сандалі, бажаючи сказати, що за родинним правом він мав би бути її чоловіком. Як, отже, Христос з’явився між людьми, як не Жених святої Церкви? Про нього ж Іван каже: «Хто має невісту є женихом». Однак оскільки люди вважали Христом Івана, що Іван заперечив та принагідно проголосив себе негідним розв’язати ремінець його сандалів, бажаючи таким чином сказати: “Не можу оголити кроки нашого Ізбавителя, бо не маю наміру захопити його титул жениха”.

Однак можливе й інше пояснення. Хто не знає, що взуття роблять зі шкір мертвих тварин? Господь у воплоченні з’явився, ніби носячи сандалі, бо у своїй божественній природі захотів взяти на себе смертний стан нашого упалого людства.

Людське око, однак, не в змозі проникнути в таїнство цього воплочення. Насправді немає жодної можливості зрозуміти в повноті, як Слово зодягнулося в тіло, як найвищий Дух і податель життя взяв на себе душу в лоні матері, як був зачатий і прийшов до життя Той, хто не має початку.

Отже, ремінець сандалів символізує сплетення таїнства. Тож Іван, хоча сповнений духа пророцтва і наділений дивовижною наукою, визнає, що нічого не знає цього про це таїнство (ГРИГОРІЙ ВЕЛИКИЙ, Проповіді про Євангелія, I, VII, 3; Рим 1994, 114-117).

Щоб зберігати Слово і жити ним

Повторюй часто і роздумуй над цим Словом:

“Слідом за мною іде сильніший від мене […] він вас хреститиме Святим Духом” (Мр. 1,7-8).

В дорогу зі Словом

Як на головному фасаді якоїсь святині, на початку розповіді Марка маємо найбільш хвилюючу новину в історії: «Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого»; вона вже викарбувана на тілі світу, як вістка радості. Бо ім’я «Ісус» – означає нарешті кінець сумного сирітства людини, її тривожного блукання. Небо і земля зустрічаються в Людині з Назарету.

Початок розповіді Марка ніби кидає світло на Предтечу. І справді, Іван світить відбитим світлом. Вся його постать об’являє Ісуса; вона цілковито пов’язана з ним. А ще, Іван стоїть під знаком сповнення Писання: «як написано у пророка Ісаї»; Іван проповідує «навернення», як це робитиме Ісус; його служіння також отримує широкий розголос, збирає людей з цілої Юдеї та з Єрусалима, є передвісником великого месіянського зібрання Ісуса; та й сама доля невинного Предтечі, посланого на смерть, передвіщає смерть на Голгофі. Представляючи кострубату постать людини в пустелі, «одягнену в верблюжу шкуру»,  постать, що нагадує пророка Іллю (2 Цар 1,8), Марко думає про нового Іллю: Ісуса.

Зрештою, вже з перших рядків розповідь Марка має на увазі питання: «Ким є Ісус?». А він є «Той, хто приходить», Той, хто «є сильніший», Той, хто «хреститиме Святим Духом». В Ісусі підсумовуються відвідини Бога в історії, навіть концентрується “прихід” Бога, сповнення його обіцянок, записаних в очікуваннях віків. В Ісусі реалізується велика зустріч між очікуваннями та Очікуваним. Там, де людські надії більше не можуть бути розчаровані, бо Очікуваний є «сильніший». Ісус буде тим, хто «хреститиме Святим Духом»: Він у вірі первісної спільноти буде тим, хто дарує Святого Духа і хто започаткує нову спільноту відкуплених, оновлює серце. Насправді, навернення, до якого заохочувало хрещення Івана, орієнтувало стару людину до нової людини, до месії. Навернення, яке проповідує Ісус, базується на абсолютній новизні серця, перетвореного самим Богом — Святим Духом.

Ісус — сповнення, Ісус — сила Божа, Ісус — абсолютна новизна історії (Е. Masseroni, La Parola come pane, Cinisello B. [Mi] 1999, 18-20, passim).

Розповісти