Вступ до Євангелія від Св. Марка

714

Євангеліє від Марка

Згідно з сучасними, добре обґрунтованими науковими дослідженнями Євангеліє від Марка визнане найдавнішим з усіх синоптичних євангелій.

Вважається, що саме Марко винайшов новий літературний жанр – євангеліє. Ісус проголошував євангеліє – дослівно “добру новину” – про близьке Боже Царство. Марко пише книгу про Ісуса, яка представляє цю добру новину, благу звістку, через життя Ісуса, Його слова та вчинки. Сама ж назва цього жанру, що виникла в другому столітті, (Євангеліє від Матея, Євангеліє від Марка…) вказує, що Ісус проголошував одне євангеліє, одну добру новину,  євангелисти ж представили життя Ісуса, так як вони його зрозуміли, так як вони його відкрили. Вони дають своє свідчення.

Очевидно, що Марко не написав свій твір з нуля, на той час уже були зібрані – перше усно, а потім і на письмі – слова і діла Ісуса. Ймовірно існували різні збірки: збірка висловів, чуд, опис страстей… Марко першим взявся за написання суцільного твору, звів їх воєдино та вмістив у певні географічні і хронологічні рамки. Ними скористаються пізніше Матей і Лука (але не Іван). Ці рамки Ісусового життя розв’язують практичну проблему, але, як побачимо, вони більш богословські, як історичні.

Марко не  ставить за мету відтворити події в їх історичній точності, натомість він подає нам своє бачення Ісусового таїнства так, як сам (і його спільнота) його зрозумів.

Ким був Марко?

Перш за все, хто такий Марко? З книги Діянь Апостолів  знаємо про одного чоловіка на ім’я Марко (15,39), Іван-Марко (12,12-25), або просто Іван (13,5-13). Йдеться про одну й ту ж особу з подвійним іменем (одне єврейського походження, а друге грецько-римське),  як було заведено у той час. Він був сином вдови на ім’я Марія, яка мала в Єрусалимі будинок, напевно досить великий, якщо в ньому збиралися перші християни на їхні молитовні зустрічі. До дому Марії зайшов і Петро після чудесного визволення з в’язниці на Пасху 44 року (Ді 12,12-17). Знаємо теж, що Марко був племінником Варнави (Кол 4,10), важливої постаті в єрусалимській християнській спільноті.

Мав він бути дуже щедрим і заповзятим юнаком, якщо знаходимо його в товаристві апостола Павла і свого родича Варнави під час їхньої першої місійної подорожі, що завела їх на острів Кіпр, а відтак і в Малу Азію.

Однак, приїхавши в Памфлійську Пергію, ще дуже молодий Марко напевно злякався непривітних краєвидів Анатолії, але передусім труднощів і ризиків, що їх несла місія, а тому “відлучившись від них, повернувся в Єрусалим” (Ді 13,13). Через це боягузтво Павло виступив проти участі Марка у другій місіонерській подорожі. Це рішення привело до гострої “сутички” з Варнавою, який вибрав тоді легшу постійну місію на острові Кіпр, взявши з собою і племінника Марка (Ді 15,36-40).

Проте видається, що згодом ця незгода канула у минуле, бо Павло, будучи ув’язненим  в Римі,  пише листа до свого приятеля Филимона, в якому  між іншими передає вітання також і Маркові (в.24). Так само у посланні до Колосян Павло вітає Марка, який мав би дуже скоро прибути до них, та заохочує їх гарно його прийняти (Кол 4,10). У Другому листі до Тимотея апостол Павло просить того прибути якнайшвидше та “взяти з собою”  Марка, “бо він мені він потрібний для служби” (2 Тим 4,11), але не уточнює, про яку “службу” йдеться. Все ж очевидно, що після непорозуміння Марко знову увійшов в приятельство і здобув симпатію Павла.

Спільнота Марка

Дослідники зійшлися в тому, , що перше євангеліє було написане в Римі близько 70-го року і що воно відображає проповідь апостола Петра. Вже коло 110 року єпископ Папій пише: «Марко, ставши тлумачем апостола Петра, точно записав усе, що він пам’ятав із проповідей Петра, проте не за порядком сказаного і зробленого Христом. Сам Марко не чув Господа і не був Його послідовником, але пізніше, як я вже сказав, він приєднався до Петра, який пристосував свої проповіді до вимог ситуації, а не навчаючи з метою укладення послідовної оповіді про Господні повчання».

Його спільнота складалася з християн, що походили з поганства. Марко мусів перекладати арамейські слова і пояснювати деякі юдейські звичаї. У його творі акцентована важливість євангелізації поган і не є випадковим, що найкраще визнання віри вкладене в уста римського сотника у підніжжі хреста.

Спільноті загрожують переслідування. Віра, до якої запрошує Марко, не є вірою спокійною: вона  перебуває у випробуваннях, вимагає зважитися на численні ризики. Це відповідає станові церкви у Римі за часів царювання Нерона: Петро умирає мученицькою смертю в 64 році.

Отож, йдеться про спільноту “розсіяну поміж народами”, як пише сам Петро у своєму листі.

Марко і Петро

Виглядає, що в певний момент Марко став близьким другом апостола Петра, який наприкінці свого першого листа передає вітання не тільки від спільноти Рима, метафорично названого “Вавилоном”, а й зокрема від Марка, “мого сина” (1 Пт 5,13). Цей останній вислів вказує на дуже особливі стосунки Марка з первоапостолом. Про близькість до Петра писав і єпископ Папій, про що вже цитувалося вище.

Існує велика ймовірність, що Євангеліє від Марка є відгомоном проповіді Петра, записаної після смерті апостола, саме задля того, аби раз і назавжди зафіксувати її зміст. Й справді, деякі описи сцен з життя Ісуса містять такі  подробиці (як наприклад, факт, що Ісус під час бурі спав “на подушці”: Мр 4,38), що їх могли знати лише ті, хто був поруч з Ісусом, як Петро.

Структура Євангелія від Марка

Проаналізуймо тепер структуру Євангелія від Марка, що видається досить неупорядкованим. Варта пам’ятати, що це перша спроба зібрати разом численні розповіді про життя, проповідь та страсті Ісуса, а також, що Марко, на відміну від інших євангелистів,  слідує схемі усної проповіді; а очевидно, що усна розповідь завжди менш впорядкована від написаної.

Все ж і в Євангелії від Марка можна побачити певний порядок. Так, наприклад, зустрічаємо зібрані блоки “суперечок” (2,1-3,5), притч (4,1-34), дискусій стосовно фарисейських передань (7,1-23), описи чудес (1,21-2,12; 4,35-5,43, і т.д.), поєднані між собою спільним аргументом. Ці блоки вказують, що все ж було докладено певних зусиль задля організації тексту, однак скоріш за все цей етап передував писаній редакції і був призначений покращити запам’ятовування як слухачів, так і самих проповідників.

Якщо ж бажаємо зрозуміти загальну структуру, порядок розповіді, то можемо його віднайти в етапах “географічного” пересування Ісуса задля звіщення Божого Царства і представлення себе як очікуваного Месію Ізраїлю.

Таким чином, після вступу (1,1-13), у якому йдеться про проповідь Івана Хрестителя та спокуси Ісуса, маємо першу частину (1,14-7,23), в якій представлене посланництво Ісуса в Галилеї: день в Капернаумі, декілька сутичок з фарисеями, проповідь у притчах, деякі науки і чуда.

Друга частина (7,24-10,32) розповідає про наступні Ісусові пересування: поза межі Галилеї в довколишні поганські населення та  початок подорожі до Єрусалима. Ісус все більше відокремлює групу Дванадцятьох, які спроможні бачити таїнство того божественного, що є в Ньому. Саме в цій частині знаходимо визнання віри Петра, сцену переображення, звіщення страстей.

В третій частині (11,1-13,37) маємо опис останніх днів Ісуса перед страстями:  в’їзд в Єрусалим, гострі сутички з книжниками і фарисеями – податок Кесареві, воскресіння мертвих, перша заповідь, Христос “син” і “Господь” Давида водночас. Закінчується частина есхатологічною промовою про кінець часів і Єрусалим (13,3-37).

Остання частина (14,1-16,8) подає нам історію страстей і смерті Господа з віднайденням порожнього гробу і вісткою ангелів жінкам: «А він до них промовив: “Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам.” І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися» (Мр 16,6-8).

 

Читання цілості

Часто ми знаємо тільки деякі уривки з Євангелій. Тож читаймо Марка, читаймо аби поглибити своє розуміння, а також і задля самого задоволення читати.

Географія

Згідно Марка, життя Ісуса вкладається у дуже прості рамки: після хрещення в Йордані (1,1-13) Ісус проповідує в Галилеї (1,14-9,50), йде до Єрусалима (10), проповідує і вмирає в Єрусалимі (11,1-16,8).

Але євангелія подають не об’єктивну і нейтральну  географію; їхня географія передусім богословська: кожне місце, кожне переміщення у просторі має богословське значення. В Євангелії від Марка Галилея протиставлена Єрусалимові.

Галилею населяло чимало поган, її часто завойовували чужинці, тому в очах релігійних старійшин її віра не лишилася чистою; вважалося, що з Галилеї не може походити щось добре, а де ж би там мав взятися ще й пророк (див. Ів 1,46; 7,52). Але Ісая (8,23) звістив, що одного дня Бог об’явиться і поганам: тож Галилея була також символом надії і очікування. І саме в Галилеї виростає Ісус, проповідує, народ приймає Його із захопленням. Це край “відкритий”, звідси Ісус вирушає до поган, до Тиру і Сидону (7,24.31).

Єрусалим, натомість, постає як місто замкнене саме в собі. Від самого початку Ісусової діяльності з Єрусалиму будуть надходити тільки нападки на Нього (3,22).

Так само і Тиверіадське озеро не є нейтральним: його західний берег – юдейський, а східний – поганський. Ісус веде своїх учнів на інший берег, до поган, готуючи їх в такий спосіб до місії, яку вони згодом зрозуміють.

Таїнство Ісуса

Вже з перших слів Марко вводить читача в таїнство особи Ісуса: «Євангеліє Ісуса Христа, Сина Божого». Попри ім’я «Ісус», яке позначає Його як людину, з’являються два інші титули: «Христос» (Месія) і «Син Божий». Іван Хреститель звіщає, що він іде попереду Месії, а Отець проголошує, що Ісус є його сином (1,1-13). Читач, отже, отримує не лише інформацію, а й заклик пройти разом із учнями шлях відкриття таїнства Ісуса. Це відбувається у два етапи.

1) У першій частині (1,14-8,26) Ісус звіщає близький прихід Божого Царства і дає його знаки – чуда. Але відмовляється сказати, хто Він такий, а також забороняє  злим духам розголошувати це: йдеться про таємничість, яку часто називають «месіанською таємницею». Єдиний титул, яким Ісус  себе називає, – «Син Чоловічий».

2) Друга частина (8,27-16,8) починається визнанням віри Петра: «Ти – Христос». Складається враження, що з Ісусового серця спав тяжкий камінь: один поріг нарешті перейдено: його учні зрозуміли одну частинку його таїнства. Але водночас Ісус занепокоєний, що вони ризикують бачити в Ньому викривлений образ Месії – визволителя, який мав би відновити царство Ізраїлю силою зброї. Ісус забороняє Петрові розголошувати його відкриття і відразу ж впроваджує учнів у другий етап: Син Чоловічий мусить терпіти і померти! В цілій низці непорозумінь в Єрусалимі (11-13) Ісус намагається звільнитися від не менш небезпечної двозначності іншого титулу «Сина Давида». Це тільки ще більше налаштувало проти Нього релігійних старійшин. Перед нашими очима розгортається справжня драма.

Ці старійшини очікували Месію і, очевидно, вважали себе найбільш відповідними особами аби розпізнати його, коли він з’явиться. Але вони вже витворили собі  щодо Нього занадто чітку ідею – їхню ідею. Ісус же представляється як Месія, але Він не відповідає їхній ідеї. Протистояння між цими двома поняттями стає таким сильним, що одне із них має зникнути: або старійшини мають зректися ідеї, яку вони собі витворили про Месію, щоб могти прийняти зовсім нову, або вони залишаться при своєму переконанні, а Ісус мусить вмерти! В драматичній сцені суду перед синедріоном, від моменту, коли Його засудили і вже нема небезпеки, що хтось вважатиме Його войовничим Месією, Ісус відкрито говорить, що Він Месія. І Його засуджують на смерть…

Однак, стоячи біля підніжжя хреста, один поганин нарешті впізнає в Ісусі Сина Божого. Ісус, засуджений синедріоном, і сотник перед тілом розп’ятого вказують нам, якою дорогою треба перейти, щоб християнське визнання віри було правдивим.

Через цю драму Марко щоразу запитує нас: Ісус неочікуваний, інакший, аніж ми очікували… Чи ви готові зректися ідей, які собі витворили про Нього і прийняти Його таким як Він є?

Драма людини

Ісус нікого не залишає байдужим. З моменту, коли Він об’являє себе, постають групи, прихильні або ворожі, у людей виникають різні питання. Від самого початку Ісус вибирає учнів, насамперед Дванадцятьох, щоб вони жили разом з Ним: ось перша група, але не раз непорозуміння будуть розділяти і їх.

Ісусова родина з’являється мало і видається ворожою. Народ завжди присутній; Ісус його любить, зобов’язує учнів йому служити; але натовп мінливий… Противники приходять з Єрусалима; від самого початку вони вороже налаштовані щодо Ісуса і такими залишаться до кінця.

Можна побачити шість етапів:

1,14-3,6 – кожна група займає позицію;

3,7-6,6а – настає розрив між Ісусом і його противниками та родиною. Ісус вибирає учнів і навчає їх (чуда і притчі);

6,6б-8,26 – учні не розуміють місії Ісуса, як і своєї. Ісус доручає їм післанницто і посилає до людей, показує їм, що його месіанська трапеза всім доступний (помноження хлібів), ставить їх на службу людям, веде їх на інший берег озера. Вони, однак, і далі залишаються сліпими та глухими;

8,27-10,52 – учні не розуміють, на яку дорогу терпіння веде їх Ісус (див. 10,32);

11,1-13,37 – в Єрусалимі Ісус зустрічає своїх противників (притча про виноградарів), пригода зі сухою смоковницею символізує їхнє становище;

14,1-16,8 – Ісус готує своїх учнів до драми, але без успіху. Вмирає сам. Однак ангел воскресіння повертає їх на дорогу: щойно тоді, коли повернуться до Галилеї, тобто до “кінців землі”, вони побачать Воскреслого.

Закінчення (16,9-20) додане пізніше.

Марко – великий оповідач

Після короткого представлення схеми Євангелія від Марка, яку в загальних рисах  перебирають теж і Матей та Лука, хочемо підкреслити тут деякі особливості, що насправді дуже відрізняють Євангеліє від Марка серед інших.

Перш за все Марко є прекрасним оповідачем, який простою, безпосередньою, дуже барвистою мовою відтворює перед нами сцени, як живі. Варта прочитати, наприклад, розповідь про сліпого з Витсаїди, якому Ісус повертає зір у два етапи (Мр 8,22-26), або драматичний епізод з Геразимським біснуватим (Мр 5,1-20) в порівнянні з набагато холоднішою розповіддю Матея (8,20-34) або Луки (8,26-39).

Якщо Матей і Лука дуже часто подають нам Ісусові “промови”, то Марко воліє більше розповідати про “факти”, а передусім чуда. І для цього є дві причин: перша, бо факти для нього більш промовисті за слова; а друга, бо факти є і більш переконливими, щоб передати віру в Ісуса як Божого Сина.

Можливо, саме таким був спосіб проповідування Петра, передусім перед поганськими слухачами, зацікавленими не так езотеричними науками, як тим, щоб зустріти “когось”, хто умів би схилитися над убогістю і хворобами людей, умів би розуміти їхні підсвідомі поривання до божества, переймаючись однак також і в людськими драмами. А історія страстей могла представити особу, яка вповні взяла участь в людських стражданнях і тому гідна всякої уваги і симпатії, навіть будучи лише людською.

Стиль Марка народний, розповідний; він дуже спрощує як сурядні, так і підрядні речення, часто вживає сполучник “і” та прислівник “зараз”. Деякі речення невідредаговані, наприклад: “Глянув той і каже: Бачу людей – наче б дерева ходили (8,24). Марко вживає слова з мови простолюду, не боїться повторень.

Його розповіді дуже конкретні, повні елементів взятих з життя. Дієслова часто вжиті в теперішньому часі, що надає оповіданням актуальності та динамічності.

Євангелист в оповіданні страстей, описуючи велику жорстокість, промовляє до почуттів читача та змушує співчувати. Часто Євангеліє від Марка називають “передпасхальним євангелієм”, бо воно приводить нас до відкриття Ісуса очима Петра, який іде за Ним дорогами Палестини.

Проте Марко водночас і глибокий богослов: він так само трактує життя Ісуса в світлі Пасхи (Воскресіння).

Прямим свідченням видається й епізод, який подає тільки Марко: про юнака, що після ув’язнення Ісуса в саду “йшов за ним загорнений в покривало”. Солдати намагалися його затримати, “але він, покривало покинувши, утік нагий” (Мр 14,51-52). Тим “юнаком” міг би бути сам Марко, який через свою матір Марію вже в певний спосіб був пов’язаний з групою Ісусових учнів, а того вечора став свідком страшних подій, які ніколи не забуде. Так Марко сам характеризує себе, розписується у тому, що він ще замолодий, щоб бути учнем Господа, а цей образ залишає нам як свідчення своєї зустрічі з Ісусом.

Однак найбільше свідчення своєї любові до Ісуса, він дасть написавши Євангеліє, яке, як вже було сказано, було написане в Римі між 65 і 70 р., та призначалося для римської християнської спільноти колишніх поган, які не палестинських звичаїв: звідси і часте пояснення арамейських імен (3,17.22; 5,41; 7,11.34; 9,43; 10,46; 14,36; 15,22.34) або юдейських звичаїв (7,2-4; 15,42).

 

Христологія Євангелиста Марка

Дуже цікавою є христологія Марка, зосереджена на тому, що Ісус з Назарету є сповідуваний як Син Божий. Це можна зауважити вже зі вступу до Євангелія: «Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого» (1,1). Деякі рукописи опускають цей титул, але з критичної точки зору його вживання виправдане, бо пізніше він повторюється і розвивається.

У момент хрещення Ісуса голос з неба називає Його Сином: “Ти єси Син мій любий, у тобі – моє уподобання”  (1,11). Те саме маємо і з нагоди переображення: “Це Син мій возлюблений, слухайтесь його!” (9,7). У стіп хреста, після страшної, але водночас і чудесної смерті Ісуса, римський сотник викликує: “Чоловік цей справді був Син Божий”  (15,39).

Очевидно, що сотник не вкладав у ці слова глибокий богословський зміст, як ми сьогодні, але євангелист Марко бажає запевнити нас, що лише перебуваючи біля підніжжя хреста, віруючий може проникнути в таїнство, одночасно божественне і людське, яке Ісус несе у собі.

Месіанська таємниця

Спробуймо тепер пояснити один дуже характерний феномен Євангелія від Марка, яким є так звана “месіанська таємниця”. У багатьох уривках здається, що Ісус намагається приховати свою ідентичність або щонайменше уникає рекламу широкого розголосу.

Наприклад, Ісус забороняє нечистим духам виявляти хто Він такий (1,34; 3,12); як також тим, що на них сталося якесь чудо, розповідати про їхнє чудесне оздоровлення (1,44; 5,43; 7,36; 8,26), учням він наказує не розголошувати його таємниці (8,31; 9,9). Учні ж не розуміють багато чого про Нього; ба навіть неодноразово видаються розгубленими або дезорієнтованими: “Чого перемовляєтеся про те, що хліба у вас нема? Невже ж іще не збагнули, не второпали? Маючи очі – не бачите? Маючи вуха – не чуєте?” (8,17-18; див. 4,41; 6,51-52; 9,33-34).

Чому Ісус воліє ховатися, неначе Він не впевнений в собі? Дехто з дослідників (В. Вреде) пояснювали цей феномен як певний літературний чи богословський прийом, використаний євангелистом, щоб пояснити як і чому Ісуса не прийняли його сучасники і тому Він закінчив на хресті.

Насправді ж Марко цим наголошуванням на месіанській таємниці бажає підкреслити, що нікому не дано легко зрозуміти таїнство Ісуса, навіть і його учням! Лише перед приниженням хреста, за яким приходить воскресіння, можна проникнути в це таїнство: у Христі Бог бажав виявити вершину своєї любові до людей, віддаючи свого Сина на смерть. Римський сотник відчув суть таїнства тієї людини, яка померла на хресті з гідністю, що не могла бути лише людською.

Постать Петра в Євангелії від Марка

Наприкінці варто зауважити ще одну особливість Євангелія від Марка: євангелист намагається підкреслити важливість постаті апостола Петра.

Петро є головою апостольського собору: він першим був покликаний до наслідування Ісуса (1,16-18), в його домі в Капернаумі Ісус оздоровив його тещу (1,29-30), він першим згаданий у переліку Дванадцятьох (3,14-16), разом з Яковом та Іваном він є свідком воскресіння дочки начальника синагоги (5,37), переображення (9,1-7), страстей в Гетсимаському саду (14,32-42); але передусім саме він визнає Ісуса “Христом”, тобто Месією (8,29).

Водночас Марко замовчує епізоди, що підкреслюють першість Петра: як от обіцянку Ісуса, що Петро стане фундаментом його Церкви (див. Мт 16,16-18), або оплату храмового податку теж і для Учителя (див. Мт 17,24-27). Натомість Марко підкреслює недосконалості апостола: визнавши Ісуса Месією, Петро суперечить Йому, бо той звістив про свої страждання (8,31-33); під час переображення в захопленні і в страсі “не знав, що говорив” (9,6); відрікається три рази Учителя в домі первосвященика (14,66-72).

Дехто навіть стверджував про заперечення ролі Петра в Євангелії від Марка (Бултманн). Це не правда. В цьому зацікавленні, майже суперечливому, Марка Петром можемо побачити знак історичної правдивості, а не тільки захоплення першим з-поміж апостолів. Майже доведено, що Петро у своїх проповідях наголошував не на своїй першості в Церкві, про яку християни добре знали, а на своїх труднощах іти за Ісусом, на своїх зрадах. Однак, Ісус його любив і таким, Він молився за нього (див. Лк 22,32), Він доручив йому обов’язок пасти своє стадо (див. Ів 21,15-17).

І Петро зробив це все у покірності, бо таїнство Ісуса є більшим за всіх і за все. Так і  Петро, учитель Марка, який першим проповідував це таїнство спасіння (8,29), є набагато нижчим за таїнство Христа, яке він сам проповідував.

 

Розповісти