Коментар Апостола на 24-ту Неділю після Зіслання Святого Духа (Еф 2, 14-22)

209

1. Текст Еф 2, 14-22

14. Бо він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнував-ши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, – своїм тілом 15. скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, 16. і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому. 17. Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; 18. бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі. 19. Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі, 20. побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос. 21. На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; 22. на ньому ви теж будуєтеся на житло Бога в Дусі.

2. Екклезіологічний вимір послання до Ефесян

Послання до Ефесян має, насамперед, виразний екклезіологічний характер. Воно є особливе з огляду на те, що тут знаходимо, у порівнянні з 1 Корінтян, розвинуте бачення поняття «Церкви» як живого організму, головою якого є сам Христос. У даному посланні термін «екклезія» (evkklhsi,a) не є вжитий жодного разу на означення тільки місцевої Церкви, але вживається в колективному значенні (багато Церков), і в універсальному сенсі представляє одну Вселенську Церкву (1, 22; 3, 10.21; 5, 23-25.27.29.32). Це може бути пояснене з однієї сторони частково тим, що послання було адресоване кільком Церквам (коли вважати послання до Ефесян окружним листом для всіх Церков Азії), проте з другої сторони правдоподібнішою є та думка, що Павло подає тут розуміння Церкви як єдиного, універсального організму.

Також впосланні до Ефесян Апостол розвиває та пояснює тему стосовно вдосконалення нової людини, проте це не стосується контексту її індивідуального життя, але воно здійснюється в церковному вимірі (Церква – тіло Христове), яке постійно зростає до своєї повноти (plh, rwma) (1, 23).

 3.    Контекст 2 розділу до Ефесян:

У другому розділіпослання до Ефесян Апостол Павло звертається до християн поганського походження; і говорить про те, що через Ісуса Христа вони є спасенні (1-10), що разом із вибраним народом становлять одне тіло Христове (Церкву) (11-18) та є рівноправні члени цієї єдиної великої сім’ї (19-22). Тут Павло розвиває три думки:

1) Спасіння поган це є дар Божий (1-10);

2) Ізраїльтяни і погани становлять одне в Бозі (11-18);

3) У Церкві всі члени є рівноправні (19-22).

Вчинки Христа, хоча й мають дуже сильний космічний, тобто надземний вимір, є насамперед звернені до людей; їхня мета – це духовне добро і спасіння кожної людини. До приходу Господа людство, живучи «згідно з владою князя повітря», перебувало в стані гріха (2, 1-2) і було противником Бога. З цього списку, як стверджує Апостол, не були виключені також і самі юдеї: «були ми з природи дітьми гніву, як і інші» (2, 3). Пояснення з першого розділу допомагає зрозуміти Божий план спасіння і показує як Бог Отець через свого «улюбленого Сина» (1, 6) дав людям можливість отримати синівство Боже, до якого всі були призначені з самого початку (1, 5). Для цієї мети Бог подав людству «відкуплення» через кров Христа і «відпущення гріхів» (1, 7), і дав йому як дар нове життя в Христі (2, 4-7), яке можна осягнути не через діла, але через віру (2, 8-9). Говорячи про спасіння через віру, Павло вже в 10-у вірші уточнює і знову згадує діла, які вже є як наслідок правдивої віри: «[ми] створені у Христі Ісусі для добрих діл… щоб ми їх чинили» (2, 10).

Через діяння Христа юдеї, які перші почали чекати на Нього, стали спадкоємцями Божих обіцянок (1, 11-12). Проте, також і погани, після того як послухали слово правди (науку Господа) і повірили в Нього, отримали запоруку Святого Духа, який є завдатком повного та остаточного відкуплення (1, 13-14). Після Апостольського Собору в 49 році, коли були прийняті норми, як саме погани можуть ставати християнами, то кількісно вони почали становити більшість у Христовій Церкві. Павло, звертаючись до новонавернених християн з поганства, не заперечує їхньої приналежності до Церкви, лише пригадує, ким вони були і ким стали завдяки своїй участі у спадкоємстві ізраїльського народу: «Тож пам’ятайте, ви, колись погани тілом… що ви того часу були без Христа, відлучені від прав ізраїльського громадянства… Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою» (2, 11-13).

Юдеї та погани, які перед Христом були розділені бар’єром ненависті через закон Мойсея, стають примирені між собою. Христос, насправді, через хрест зруйнував ворожнечу, скасовуючи «закон заповідей» і зробив одних та других одним тілом, яким є Церква. І, власне, в такий спосіб Він став для всіх носієм правдивого миру (2, 14-18), бо через Нього і юдеї, і погани мають доступ до Отця в одному Дусі:Дух Святий об’єднує вірних між собою та з Богом (2, 18). Як наслідок погани, які навернулися до Христа, не є більше ні чужинцями, ні гостями, але через Таїнство Хрещення стають «…співгромадяни святих і домашні Божі» (19), тобто творять одну спільноту, одну родину. Відтепер вони спільно разом із юдеями через натхнення Святого Духа розбудовують Церкву Христову, як кількісно – через проповідь Божого Слова, так і якісно – через зростання у святості (2, 19-22).

 4. Пояснення окремих віршів Еф 2, 14-22

14-15: Бо він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, – своїм тіломскасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами,

У віршах 14-15, а також 17 Павло говорить про мир і вказує, що, власне цим миром є сам Ісус Христос. Вже у Старому Завіті в месіанських текстах знаходимо подібні вислови, які наголошують, що майбутній Месія буде: «Князь миру» (Іс 9, 5) та «І Він буде миром» (Мі 5, 4).Таким чином в даному розділі слово «мир» потрібно сприймати в значенні єврейського терміну «шалом» (šalōm), який означає не просто мир як стан спокою, коли немає війни чи різного роду заворушень, а в значенні загального добробуту, достатку, благополуччя, що є також синонімом спасіння. Наслідки Христового миру в даному посланні не вимірюються лише космічним виміром – Господь через жертву на хресті примирює всю вселенну з Богом Отцем, але також, як показує Апостол, даний мир приходить в конкретну соціальну історичну ситуацію життя ранньої Церкви, а саме «наш мир» вказує на «мир між нами», тобто мир в церковній спільноті, яка складається з юдеїв та новонавернених поган.

Христос через жертву на хресті руйнує стіну, яка була перегородою між юдеями та поганами. У 14 вірші під поняттям «стіна» потрібно розуміти не так фізичну перешкоду – мур, який у Єрусалимській святині відділяв подвір’я поган від ізраїльського (Ді 21, 28) –, а радше потрібно брати до уваги широкий контекст, а це є закон Мойсея, згідно якого тільки юдеї могли бути спадкоємцями Божих обітниць. Дійсно, даний закон робив юдеїв привілейованим народом, а Господь натомість, скасовуючи старий закон, об’являє людству Отця, єдиного Бога всіх народів, і з них творить один новий народ – Церкву. Павло, показуючи діло спасіння і відкуплення довершене Христом, не пише безпосередньо проти юдеїв, ані проти закону чи приписів. Його ідея – це показати, що сам Христос є завершенням закону, тому і Він сам стає Законом для всіх. Як наслідок юдейські приписи вже не зобов’язують новонавернених поган, бо вони, так само як і юдеї, вірять в Господа. В Спасителі відбувається об’єднання народів, тобто тих двох типів людського роду.

Що означає вислів «щоб із двох зробити в собі одну нову людину»? Святий Іван Золотоустий у своєму коментарі на послання до Ефесян (Бесіда 5 Еф 2, 11-12) пояснює даний фрагмент, наводячи приклад про дві статуї, одну зроблену із срібла, а іншу – із олова; коли ці статуї взяти і розплавити, то з них творяться дві нові статуї, які вже є виготовлені із одного сплаву, і в такий спосіб вони стають одинакові.Бог не приєднував язичників до юдеїв, щоб їх примирити між собою, але навпаки, через жертву на хресті, через воскресіння із мертвихВін творить нову людину і новий народ, який єднається між собою в новому організмі, яким є Церква.

 15: і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест. В екзегетичному світі існують два способи читання даного тексту: перший, у христологічному значенні – фізичне тіло Христа, яке було принесене в жертву на хресті; другий, у екклезіальному значенні – Церква як тіло Христове, в якому є зібрані всі члени, і вони є примирені між собою та живуть у любові. Послання до Колосян, яке є близьке тематично по лінії екклезіології посланню до Ефесян, допомагає краще зрозуміти значення 16-го вірша. У Кол 1, 21-22 зустрічаємо вислів «смертне тіло»: «І вас самих, що колись були Богові чужі й вороги… він примирив на смертнім його тілі», який виразно означає фізичне тіло Христа, а в третьому розділі до Колосян вживається інший вислів «одне тіло»: «і нехай панує в серцях ваших мир Христовий, до якого ви були покликані, в одному тілі» (3, 15), який зображає вже одну церковну спільноту представлену багатьма її членами.Отже, християнське життя вірних починається через примирення з Богом, яке звершилося через жертву тіла Христового і продовжується у мирі Христовому, який має бути ознакою соціального тіла всіх охрещених, тобто Церкви (модель життя вірних у любові та взаємній повазі у церковній спільноті є зображена в 1 Кор 12, 12-27). У 16-у вірші не потрібно зупинятися на виборі одного чи другого варіанту читання, але необхідно перенести наголос, для того щоб побачити відношення, яке існує між один і багато. Господь Ісус (один) засновує Церкву (багаточленів), яка творить з Ним єдність, яка є «його тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх» (1, 23). Таким чином примирення, яке подав Христос, відбувається у двох напрямках: у вертикальному – з Богом і в горизонтальному – у спільноті вірних.

 17-18: Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі.

У другому розділі до 17-го вірша Апостол говорить про те, що Христос зробив для людей (зруйнував стіну, скасував закон, полюбив, оживив, воскресив, посадовив на небі), а тепер вказує, чого саме Він навчав. Ісус розпочав свою проповідь з проголошення Євангелія спасіння і миру. У посланні до Ефесян 6, 15 знаходимо вислів «щоб проповідувати Євангелію миру». Мир, який приходить до людей через прийняття Доброї Новини становить центр і основу християнського життя: «Дбаймо, отже, запопадливо про те, що веде до миру» (Рим 14, 19); «Бог покликав нас жити в мирі» (1 Кор 7, 15).

У 17-му вірші зустрічаємо знову образ, який вже був поданий у 13-му вірші: далекі і близькі. Павло тут пригадує своїм слухачам, новонаверненим з поганства, місце у житті та відношення до Бога, яке мали у свій час вони, погани (далекі) та юдеї (близькі). Проте Христос приносить примирення і мир для всіх без винятку. На особливу увагу заслуговують наголошення зі сторони Апостола, ми – юдеї, ви –погани, ті, що близько і ті, що далеко, тому що через ці очевидні факти поділу він показує чудо їх зустрічі та єдності в Христі і в Церкві, а це, власне, є перший знак спасіння, яке Бог приготував упродовж століть.

Спасіння, тобто доступ до Отця звершується через єдиного Духа, який надихає ціле тіло Христове. В 1 Кор 12, 13 Павло, говорячи про Церкву, яка складається з багатьох членів, пояснює: «Усі бо ми хрестилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом». Через дію Духа Святого християни різного етнічного походження стають одним церковним тілом, і під Його натхненням приносять один одному та світові різні духовні дари: мир, любов, правду… Вислів «воднім Дусі» має тринітарний вимір, оскільки вже на початку речення Павло говорить про Христа (Він), а потім згадує про Отця, до якого всі християни мають доступ через Святого Духа.

 19-22: Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі, побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос.На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; на ньому ви теж будуєтеся на житло Бога в Дусі.

Вірші 19-22 описують нову церковну ситуацію в якій знаходяться новонавернені християни з поганства. Саме вони, прийнявши хрещення, належать до Божої родини і є рівноправними членами нової єдиної сім’ї – Церкви.Тут можна уявити образ повернення додому: погани жили без Бога, без Його законів і віддавалися різного роду гріхам (Рим 1, 18-32), але коли прийшла повнота часів, то люблячий Бог, через відкуплення всього людського роду, дає їм можливість повернутися додому. Повернення додому, до правдивого дому – це є біблійний образ, що вказує на повернення людини до Бога, Який є джерелом життя.

У 20-му вірші Павло, говорячи про апостолів та пророків, під словом пророки має на увазі не осіб, до яких Бог промовляв у Старому Завіті, а християн ранньої Церкви, які через натхнення Духа Святого були пророками свого часу і тлумачили новонаверненим об’явлення Духа та значення дарів.

Вислів «наріжний камінь» як тут так і в інших місцях Святого Писання має христологічне значення (Іс 28, 16; 1 Петра 2, 6). Ісус Христос є основою, наріжним каменем Церкви і, власне, звідси бере свій початок образ того, що Він є головою Церкви (1, 23; 5, 23).Далі Апостол Павло, говорячи про Церкву, яка росте, використовує образ будівництва будинку. У тексті стверджується, що вся будівля є «міцно споєна» і це означає, що незгоди та суперечки між юдеями та поганами у Христі знаходять свою досконалу єдність, тому що тільки «він – наш мир» (2, 14). Через дію Святого Духа Церква постійно зростає «святим храмом», приймаючи до себе вірних з усього світу та об’єднуючи різні народи, і дарує їм спасіння в Христі.

 5.    Церква – тіло Христове

Апостол Павло у своїх посланнях наголошує на спасенній місії Христа для людства, яку зараз у світі продовжує в Його ім’я Церква. Подаючи вірним пояснення ким вони стали через приєднання до Христа у Церкві – одним тілом, Павло подає різні образи, щоб допомогти першим християнам автентично зреалізувати дароване їм спасіння. Для того щоб перебувати в єдності з Господом, потрібно також перебувати у любові з своїм ближнім. У 1 Кор 12, 12-27 він наводить приклад тіла, в якому всі органи працюють для загального добра. В 1 Кор в главах 9 і 10-й Апостол показує, що єдність вірних з Господом під час Літургії не може бути відділена від соціального служіння один одному. В посланні до Галатів 3, 28 бачимо рівність, яка існує в Церкві: «Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі». Вкінці в посланнях до Ефесян та Колосян Павло бажає подати науку про те, що Церква має вимір не лише земний, але й небесний: «І він усе підкорив під його ноги й винищив його понад усе, як Голову Церкви, яка є його тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх» (Еф 1, 22-23; порівняй Кол 1, 18).

У Христовому тілі всі вірні через дію Духа Святого стають одним,проте таке об’єднання слід розуміти не в значенні як “злиття ”, тому що у Церкві ми не втрачаємо свою особистість. Якщо б втрачали, то ми б не змогли нічого ні давати, ані приймати. У Христовому тілі ми радше пристосовуємо наші здібності і ділимося талантами, дарами із ближніми. Вони ж у свою чергу щось дарують нам (1 Кор 12). Таким чином одні і другі взаємно збагачуються для зросту тіла Христового.Християни через життя у любові в церковній спільноті подають свідчення для світу і проповідують йому Євангелію спасіння і миру.

Зображення: Фрагмент ікони “Христос Пантократор”. Константинопіль, XIII ст. Ікона перебуває в Ватопедському монастирі, Афон, Греція.

о. д-р Іван Січкарик

Назад

Розповісти