Коментар Апостола на 22-гу Неділю після Зіслання Святого Духа (Гал 6, 11-18)

42

1. Текст Гал 6, 11-18

11. Гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою. 12. Ті, що хочуть показатися гарними тілом, – вони силують вас обрізатися, щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа. 13Бо й самі обрізані не додержують закону, а хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом. 14. Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові; 15. бо ані обрізання, ані необрізання є щось, лише – нове створіння. 16. На тих, які поступають за цим правилом, мир на них і милосердя, а й на Ізраїля Божого. 17. На майбутнє нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса. 18. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати! Амінь.

2. Завершення послання

Даний уривок Гал 6, 11-18 – є епілогом: він знаходиться вкінці тексту і ним завершується послання до Галатів. Він є цікавим і важливим, насамперед, тим фактом, що саме ці останні настанови та слова – написані самим апостолом Павлом: «Гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою» (6, 11).

В давнину досить часто були поширені такі випадки, коли відправник не писав особисто листа, але брав до послуг писаря, якому:

1) диктував слово за словом;

2) давав завдання сформулювати текст на відповідну тему, даючи перед тим певні вказівки;

3) дозволяв писати в спосіб вільний, зазначаючи лише теми та адресатів.

У цих двох останніх випадках писар був наче секретар свого пана. У листі його вплив був більший, хоч часто близькість із відправником з проміжком часу справляла певні зміни на стиль і термінологію писаря. Відправник вкінці підтверджував правдивість листа своїм власним підписом або власноручно писав останні привітання. Павло без всяких труднощів пристосовується до звичаїв того часу і послуговується писарем, як це можна побачити в Рим 16, 22. У випадку Гал 6, 11-18 він особисто пише останні слова, надаючи, таким чином, листу підтвердження достовірності, та вкінці ще додає головні духовні настанови.

Уривок 6, 11-18 можна вважати синтезом всього послання до Галатів, тому що саме тут Апостол говорить про «нове створіння» – людину, яка через віру та Таїнство Хрещення бере участь в смерті та воскресінні Господа, а також звучать останні його заклики, щоби адресати залишалися вірні Євангелії Христа. Ця заключна частина складається з трьох складових:

1) вірш 11: формула підтвердження достовірності

2) вірші 12-17: заключні слова

3) вірш 18: кінцеве благословення

В свою чергу в заключних словах (12-17) вирізняємо 2 елементи:

1) вірші 12-13: засуд неправдивих апостолів

2) вірші 14-17: Павло як приклад до наслідування

Отже, не тільки спосіб написання, але й сама природа епілогу 6, 11-18 відрізняється від решти всього послання.

 

3. Головні тематики послання до Галатів

Оправдання через віру і закон, християнська свобода та єдність у Христі – це  головні теми, які апостол Павло розглядає і пояснює в посланні до Галатів.

Даний лист є адресований християнам, що походили з поганства, яким Апостол звіщав Євангелію Христа в непростий час своєї місійної діяльності, а саме недуги (Ді 13-16). Галати дуже радо та з ентузіазмом увірували в Господа, проте після приходу проповідників з Єрусалиму (їх називають «юдаїзуючими», тобто юдеохристиянами), які стверджували, що для спасіння, окрім віри в Христа, ще потрібне дотримання закону обрізання та інших юдейських практик, дали себе звести новим навчанням і почали в це вірити. Галати не тільки відкинули євангельське навчання Павла, але й почали заперечувати його особу як правдивого апостола: «Павло, апостол – не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця» (1, 2). Бажаючи допомогти щойно наверненим християнам Галатії, Апостол пише дуже жвавого листа, в якому показує та аргументує правди віри, наводить різні приклади та як батько з любов’ю закликає усіх до життя в Дусі Святому: «Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити» (Гал 5, 16).

Оправдання через віру і закон. Через віру людина отримує «оправдання», тобто вона стає праведною перед Богом не через дотримання закону, а через особисту віру. Про це вже в Старому Завіті проповідував пророк Авакум, говорячи, що «праведний з віри своєї буде жити» (Ав 2, 4). Перебуваючи в полеміці із юдеохристиянами, Павло подає наступне твердження: «…довідавшись, що людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону; бо ніхто не оправдається ділами закону» (2, 16).Говорячи біблійною мовою, «оправдання» – це процес, через який людина здобуває справедливість, тобто стає праведною, приятелем Бога. Для підсилення своєї аргументації Павло подає приклад Авраама, показуючи, що, власне, він осягнув праведність завдяки вірі ще задовго до того, як був даний закон (Бут 15). Вкінці Апостол доходить до висновку, що закон для людини – це лише джерело прокляття, тому що через нього людина довідується, що Бог прагне від неї, але не дає сили, щоб те сповнити. Як наслідок закон доводить людину до гріха. Закон є обмежений в часі і тому Павло каже, що «закон був нашим вихователем, аж до Христа, щоб вірою ми оправдалися» (3, 24). Тільки лише коли людина пристає до Христа через віру, вона звільняється від гріха та єднається з Богом. Звичайно, що та людина, яка через віру бере участь в житті Господа, то ця віра обов’язково проявляється у конкретних вчинках через любов: «віра, чинна любов’ю» (5, 6).

Християнська свобода. Апостол виразно стверджує, що Божий спасительний план дійшов до свого завершення в особі Христа (4, 4-5), Який є сповненням обітниці, що Бог подав її ще Аврааму (3, 16). Господь Ісус «… дав себе самого за гріхи наші, щоб визволити нас від цього віку злого за волею Бога й Отця нашого» (1, 4). У Христі віруюча людина отримує правдиву свободу (2, 4-5) від рабства закону і таким чином гріха (3, 22-23), тому що Він «нас викупив від прокляття закону, ставши за нас прокляттям» (3, 13). Християнська свобода, згідно навчання апостола Павла – це звільнення від будь-якого кодифікованого закону, через сповнення якого людина могла б претендувати мати право на спасіння. Людина не може вимагати в Бога спасіння як своє право і тому Павло говорить про це, висловлюючи парадокс: «бо коли законом оправдання, то тоді Христос умер даремно» (2, 21). Проте Господь умер і воскрес не даремно, а за кожну людину, щоб її звільнити від гріха і смерті та подати право прийняти усиновлення і стати сином-дочкою та спадкоємцем Божим (4, 5-7). Християнська свобода реалізується через дію Божої благодаті, Духа Святого, Який надихає людину до добрих діл, до зростання в святості та життя в любові. Апостол добре знає, що свобода дуже легко може бути використана для егоїстичних цілей і тому єдиним ефективним засобом, який буде берегти християнина від цієї небезпеки – це любов. В посланні до Галатів читаємо: «Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом тілесности; але любов’ю служіть один одному» (5, 13).

Єдність у Христі. Віра у воскреслого Ісуса Христа одних та віра у того самого Господа разом із зберіганням закону Мойсея других, могла довести перших християн до етнічного поділу, розділяючи юдеохристиян від новонавернених поган. Такі поділи у Христовій Церкві не можуть бути, тому що воскресіння Господа за всіх людей подає нове бачення щодо життя і спасіння будь-якої людини. З цього огляду Апостол подає навчання: «Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі» (3, 28). Ця нова єдність, яка перевищує всі бар’єри етнічні, соціальні та гендерні є заснована на «правді Євангелії» (2, 5). Господь добровільно прийняв розп’яття, щоб визволити людей від прокляття закону, щоб вони могли отримати Духа Святого (3, 13-14). Власне, не закон, але Дух дарує можливість стати синами Бога (4, 6). Християни вже не знаходяться під законом, який ділить, але є ведені Святим Духом, який усіх об’єднує в одне Христове Тіло –Церкву.

 

4. Пояснення окремих віршів Гал 6,11-18

11: Заслуговує на увагу той факт, що сам Павло бажає наголосити: «Гляньте, якими буквами пишу вам». Даний вислів слід розуміти не в контексті тому, що Апостол міг мати проблеми із зором, але насамперед писати великими буквами – це означає, що він надає особливої важливості тим словам і їх змісту.

12-13: У цих віршах Апостол звертається до галатів, говорячи їм про неправдивих проповідників з Єрусалиму. Павло не уточнює ні їх імена, ні їх характеристики, лише зразу наголошує на тому, чим вони зводять галатів з правдивої дороги. Тут є три звинувачення:

  1. Ті, що хочуть показатися гарними тілом, – вони силують вас обрізатися. Даний вислів стає більш зрозумілий, коли взяти до уваги вірш 13, тобто тут тіло (плоть) не є вжите в контексті морального життя як «пожадливість тіла» (5, 16-21), але мова йде про юдеохристиян, які є обрізані і всю свою вищість та гідність базують на власних юдейських тілесних перевагах. Згідно Павла їх не цікавить ні Євангелія, ні віра галатів, вони лише бажають показатися гарними та достойними перед іншими. Через подію смерті і воскресіння Христа закон обрізання вже не представляє важливості для духовного життя, сфера якого є насамперед дух.
  2. …щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа. Друге звинувачення показує відношення неправдивих апостолів до центрального пункту проповіді Павла, а це є хрест Господній. Вони не бажають бути переслідуваними через хрест Ісуса Христа з боку невіруючих юдеїв, для яких хрест – це знак ганьби (1 Кор 1, 23). Власне, це є правдива причина, через яку вони закликають галатів прийняти обрізання. Ці юдеї прийняли Христа в своє життя, але не до тієї міри, щоб бути готовими на страждання через його хрест.
  3. Бо й самі обрізані не додержують закону. Третє звинувачення показує життя лжеапостолів у відношенні до закону. Тут Апостол не базує своє думання на тому пункті, що людина ніколи не може сповнити закон, але він бажає показати галатам новий спосіб життя, а це є відношення між Христом і законом як умовою спасіння. Закон може бути корисним для тих, хто перебуває в Христі Господі через віру.
  4. …а хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом. Неправдиві проповідники сприймали закон обрізання на рівні певної догми, тому й бажали спонукати галатів прийняти обрізання, щоб таким чином показати перед невіруючими юдеями свою відданість закону Мойсея. Прийняття галатами обрізання стало б певною запорукою страхівки для них від можливих переслідувань за віру в Христа.

 

 

 

14-15: Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові. На противагу трьом звинуваченням, які знаходяться у віршах 12-13 тут Апостол подає себе як приклад до наслідування. Цей автобіографічний синтез потрібно сприймати на базі більш ширшого опису 1, 13-2, 21. Вислів «Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися» – це риторичний спосіб висловити відмову будь-якої форми хвальби. Лише хрест Господній може бути для Павла предметом хваління, тому що із хрестом є пов’язані моменти його життя не радісні, спокійні і щасливі в світському значенні слова, але моменти драматичні, великі випробовування, через які він перейшов (2, 19).

Символічне значення хреста в посланні до Галатів є досить показовим: Павло говорить, що є «розп’ятий з Христом» (2, 19) і ті, що є «Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями» (5, 24), а тепер «світ розп’ятий, а я – світові» (6, 14). Вкінці 14 вірша Апостол, згадуючи слово світ (ko,smoj), присвоює йому негативне значення. Це потрібно розуміти не в значенні, що світ це є виключно тільки те, що приставляється царству Божому, але просто в апокаліптичному баченні світ належить вже минулого «цього віку» (1, 4). Проте в інших посланнях Павло проголошує примирення світу у Христі: «Бо то Бог у Христі примирив собі світ» (2 Кор 5, 19). Тому світ не потрібно розглядати як негативну дійсність саму в собі; нею він стає лише в апокаліптичній перспективі як протиставлення до «нового створіння» (15).

бо ані обрізання, ані необрізання є щось, лише – нове створіння. В 15 вірші головний наголос падає не на обрізанні чи необрізанні, але на синівстві у Христі, яке спричиняє приналежність до нового створіння. Слово створіння (kti,sij) досить часто вживалось в апокаліптичні мові старозавітніх пророків, які пророкували, що все створене є покликане стати «новим» (Іс 43, 19; 65, 17). Павло, послуговуючись цією типологією, подає її в світлі хреста Господнього. У даному контексті «нове створіння» розуміється як усе створіння, інтегральною частиною якого є людина. Такий же жвислів «нове створіння» знаходиться в 2 Кор 5, 17: «Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння», який вказує, що центром цього нового створення є «нова людина», створена у Христі для нового життя, справедливості та святості. Деякі богослови вбачають тут натяк на хрещення, яке є дорогою, через яку людина входить і стає частиною «нового створіння». Слід сказати, що коли Павло говорить про «нове створіння», він ніколи не згадує про хрещення, як умову входження.«Нове створіння»– це  зв’язок з Христом, яке в свою чергу пізніше веде до хрещення.

 

16: На тих, які поступають за цим правилом, мир на них і милосердя, а й на Ізраїля Божого. Питанням до вияснення тут є хто ті на яких приходить Павлове благословення і хто є Ізраїль Божий? Апостол, пишучи до галатів, які будучи поганами, прийняли віру в Христа воскреслого, стали нащадками Авраама, стали «новим створінням», саме вони є адресатами його благословення. Окрім того Павло, згадуючи Ізраїля Божого і подаючи йому благословення, відкриває тут велику тематику, що «увесь Ізраїль спасеться» (Рим 11, 26). Ці питання щодо Ізраїля, який прийме Христа за свого спасителя Апостол розглядає у спосіб більш ширший в посланні до Римлян 9-11.

17: На майбутнє нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса. Найбільшою трудністю до вияснення тут є вислів «рани Ісуса». Чи він є вжитий у відношенні до тих самих фізичних ран, які мав Христос, чи вислів має ширше значення? Даний контекст можливо краще зрозуміти на основі стародавньої соціально-релігійної дійсності, де раби носили на собі знаки приналежності до своїх панів та божків при храмах. Павло, використовуючи такий спосіб висловлення і говорить про себе, що він є раб Христа (1, 10). Тому для Апостола рани Ісуса на тілі це є видимі ознаки – шрами від катувань (2 Кор 11, 25), а також внутрішні – різні терпіння (2 Кор 1, 8), які він переніс заради Христа. Даним твердженням Павло показує, що для нього ці знаки є славніші від будь-якого іншого знаку на тілі.

 

18: Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати! Амінь. Тільки лише в посланні до Галатів у кінцевому благословенні є вжите слово «брати». Добавляючи це слово, Павло бажає підкреслити, що незважаючи на всі суперечності із галатами, їхню невірність Христовій Євангелії, він покриває їх усіх своєю любов’ю, не гнівається на них, а бажає їм добра і спасіння.

5. Розуміння тексту сьогодні

Слова написані власноруч Павлом, які знаходяться вкінці послання до Галатів, є дуже актуальними також і для нас. Як в часах життя ранньої Церкви так і сьогодні кожний християнин має зростати на шляху досягнення праведності та святості. Христос є автором нашої свободи, і ми, оновлені Його любов’ю, стаємо «новим створінням», отримуємо благодать Духа Святого і вже живемо не за законом, який обмежує, а за Духом, який дає добрі плоди: «любов, радість, мир, довготерпеливість…» (5, 22). Справжня свобода християнина – це реалізація заповіді любові, яку ніколи не можна звести до певних законів, яка ніколи не може бути вичерпана, адже вона охоплює цілу людину і спонукає до особистої відповідальності та ініціативи, щоб любов Божу переводити в практику в різних непередбачуваних ситуаціях, які можуть траплятись у житті.

Також з цього епілогу ми бачимо, який тісний існує зв’язок між Павлом та Ісусом, тобто між Вчителем-Господом і його учнем. Здійснюються тут слова: «Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене – переслідуватимуть і вас» (Ів 15, 20). Проповідь Євангелії вимагає певної жертви, і Апостол радо йде на різні жертви задля того, щоб чим більше людей почули Добру Новину і увірували, тому що для нього «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2, 20). Павло, йдучи за Духом, не ставить перед собою егоїстичні цілі, але бажає насамперед духовного добра ближнім – їхнього спасіння. Хоч на цій дорозі він зустрічає багато перешкод, проте силою для проповіді Божого Слова є хрест Господній. Саме у ньому в різних тяжких обставинах життя, кожний християнин може віднаходити розуміння суті терпіння і страждання, надію і відвагу, тому що в цих обставинах він наслідує свого Вчителя і Господа. 

Зображенняhttp://religions.unian.ua/

о. д-р Іван Січкарик

Назад

Розповісти