Роздуми владики Венедикта над Євангелієм та Апостолом суботи 22-го тижня по Зісл. Св. Духа

176

Євангеліє

Лк 7, 1–10

1 Коли Ісус скінчив усі слова свої до народу, який слухав його, ввійшов у Капернаум. 2 А був там в одного сотника слуга хворий, що мав умирати; він був дорогий для нього. 3 Почувши про Ісуса, він послав до нього старших юдейських, благаючи його, щоб прийшов і вирятував слугу його. 4 Прийшли ті до Ісуса й почали наполегливо його просити, кажучи: “Він достойний, щоб ти йому зробив це: 5 любить бо народ наш і збудував нам синагогу.” 6 І пішов Ісус з ними. Та як він уже недалеко був від дому, сотник вислав друзів, щоб йому сказати: “Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб ти зайшов під мою крівлю. 7 Тому я й не насмілився іти до тебе; але скажи лиш слово, й одужає слуга мій. 8 Бо й я чоловік, що стою під владою, маю вояків під собою і кажу одному: Іди, і той іде; а іншому: Ходи сюди, і той приходить; і слузі моєму: Зроби це, і той робить.” 9 Почувши це Ісус, здивувався ним, і, обернувшись, сказав до народу, що йшов за ним: “Кажу вам, що навіть в Ізраїлі я не знайшов такої віри.” 10 І коли послані повернулися додому, знайшли слугу здоровим.

_____________________

«Я недостойний, щоб ти зайшов під мою покрівлю»

Часто в житті ми живемо, як собі підходить, буває падаємо, не раз забуваємо про Бога, відходимо від Нього… Але коли стаємо на молитву, то хочемо, щоб Бог нам одразу дав пережиття Своєї присутності, хочемо, щоб Бог нас негайно вислухав і відповів на наші прохання. І завжди немовби почуваємося вправі просити щось в Бога.

Бачимо поставу цього сотника, який каже: «Я недостойний». Завжди маємо, як той сотник, усвідомлювати свою ситуацію: Ким є Бог, а ким є я, яка є велич в Бога, а яка моя постава. І з усім трепетом та благоговінням стояти перед Богом. 


Апостол

2 Кор 5, 1–10

1 Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі. 2 Тому в ньому й зідхаємо, бажаючи надягнути поверх того наше небесне житло, 3 якщо будемо ще вдягнені, а не нагі. 4 Доки ми в цім наметі, – стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише – вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям. 5 Бог же, що створив нас саме для цього, він дав нам завдаток Духа. 6 Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа, 7 – бо ходимо вірою, а не видінням, – 8 ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа. 9 Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом. 10 Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле. 

_____________________

«Тому й намагаємося з усіх сил Йому подобатися»

Чи Бог лиш прагне і очікує, щоб ми Йому подобалися? Очікує, щоб ми були добрі, найдосконаліші, прекрасні? Бог любить нас, дбає про нас і чекає від нас взаємності!

Фундаментом наших стосунків з Богом має бути те, що ми усвідомлюємо Божу дбайливість і турботливість, любов, яку має Отець до нас. Коли ми є сповнені цієї свідомості та розуміння, ми неминуче хочемо відповісти Богові тим самим. Як дитина, яка почувається любленою, завжди хоче відповісти тим самим своїм батькам. Їй прикро, коли вона ображає батьків, коли робить їм боляче. Вона завжди хоче не тільки сподобатись їм, але й бути вдячною, за те, що вони роблять для неї.

Тому наше життя – це життя вдячності Богові за все, що Він для нас робить, вдячності діяльної, яка спонукає нас любити Бога і ближнього тією ж любов’ю, яку відчуваємо до нас від Отця!

+Венедикт

Назад

Розповісти