Роздуми владики Венедикта над Євангелієм та Апостолом неділі 21-го тижня по Зісл. Св. Духа

72

Євангеліє

Лк 8, 5-15

5 “Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6 Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7 Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8 Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.” Кажучи це, Ісус голосно мовив: “Хто має вуха слухати, нехай слухає”. 9 Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10 Він сказав їм: “Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11 Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. 12 Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13 Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14 А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15 Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні.

_______________________

«Хто має вуха слухати, нехай слухає»

Усі добре знають цю притчу про сіяча. Зерна падають в різний ґрунт і по-різному проростають чи не проростають.

Сіяч – це Господь, Який також сіє в серці кожного з нас. Бог не перестає сіяти, все  наше життя – це час, коли Бог щось сіє, щось вкладає в нас, щоб проросло.

І ми – ті, які або плодоносимо, які даємо, щоб зерно проростало, або ті, які не плодоносимо, не даємо, щоб проростало. Маємо завжди усвідомлювати, що коли Бог покликав нас до буття, то невипадково дав нам такий характер, темперамент, вдачу, таланти. Коли Він нас покликав, ми стали тим ґрунтом, на якому може щось прорости, а саме, щоб Бог проростав і проявлявся.

Святі – це ті люди, які дали Богові можливість прорости та проявитися в собі якнайбільше. Отже й ми даваймо Богові діяти і проявлятися в нас!

_________________________________________

Апостол

Гл 2, 16–20

16 а довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону; бо ніхто не оправдається ділами закону. 17 Коли ж, шукаючи оправдання у Христі, виявилося, що й ми самі грішники, – то невже Христос – служитель гріха? Жадним робом! 18 Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, то я себе самого оголошую переступником. 19 Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я -розп’ятий з Христом. 20 Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.

_______________________

«Живу вже не я, а живе Христос у мені»

Слова великі, знамениті, але такі далекі від нашого життя. Чи хтось з нас відважиться промовити ці слова? Чи хтось має відвагу лиш таке подумати? Апостол Павло свідчить це, говорить про це, взиває до цього!

Христос живе в кожному з нас. Ми сотворені на Образ Божий. Через хрещення ми дозволили Господу перебувати з нами. Але часто ми не дозволяємо Господові виявлятися через нас.

Погляньмо на годину, день свого життя. Скільки можемо сказати, що Бог розпорядився нами? А скільки можемо сказати, що хтось інший, наші бажання, емоції, пристрасті керують нами? І лише ми тоді можемо сказати, що вже не живу я, а живе в мені Христос, коли ми забуваємо про себе. А це не просто. Почнімо з того, щоб дарувати іншим любов, не прагнучи її зворотно, служити іншим, не очікуючи від них цього ж, робімо добро, не чекаючи нагороди. Головне цього забажати. Головне  цього прагнути і в Бозі все стане реальністю!

+ Венедикт

Назад

Розповісти